АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Статистичне вивчення впливу на здоров’я населення соціально-економічних факторів

Читайте также:
  1. II. Вивчення нового матеріалу.
  2. II. Вивчення нового матеріалу.
  3. II. Вивчення нового матеріалу.
  4. II. Вивчення нового матеріалу.
  5. II. Вивчення нового матеріалу.
  6. II. Вивчення нового матеріалу.
  7. II. Вивчення нового матеріалу.
  8. II. Вивчення нового матеріалу.
  9. II. Вивчення нового матеріалу.
  10. II. Вивчення нового матеріалу.
  11. А 55. ЗАКОНОМІРНОСТІ ДІЇ КОЛОГИЧЕСКИХ ФАКТОРІВ НА ЖИВІ ОРГАНІЗМИ
  12. А) поглиблене вивчення курсу.

 

Важливою проблемою соціальної статистики є вивчення впли­ву соціально-економічних факторів та стану навколишнього середовища на здоров’я населення. В європейських країнах з цією метою вже кілька десятиріч регулярно проводяться комплексні дослідження. Результати моніторингу використовуються для розробки та реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я і соціального захисту. Певні роботи в цьому напрямку проводяться і в Україні. Розглянемо їх основні принципи, методи та систему показників [6, 28, 42, 45].

Відмінності в стані здоров’я, пов’язані із соціально-еконо­мічними факторами, визначають як відмінності в поширеності або частоті захворювань серед осіб, що мають різний соціально-економічний статус. При цьому найчастіше статус характеризують трьома показниками — професія, рівень освіти, рівень доходів.

Основними джерелами інформації є результати анкетних опитувань, реєстри смертності, реєстри та бази даних про захворюваність, травматизм, інвалідність, бази даних соціальних служб, результати медичних оглядів та ін. Для одержання повніших результатів бажано мати ці дані по кожному індивіду, якщо це не порушує умов конфіденційності. Іноді, коли це неможливо, наприклад при вивченні впливу стану навколишнього середовища на здоров’я населення, проводять аналіз по географічних регіонах або екологічних ознаках: тип середовища (вода, повітря), тип забруднюючої речовини тощо. В таких випадках часто проводять диференціацію не населення за його соціальним статусом, а регіонів за рівнем їх соціально-економічного розвитку.

Важливе значення має вибір системи показників, що характеризують здоров’я населення. За свідченнями спеціалістів, прикладом вдалого рішення є система показників, яка була використана в дослідженнях, проведених в Англії та Уельсі в 1990 р. [17, 18]. Вона складається з чотирьох компонентів здоров’я:

· відчуття наявності хвороби або її відсутності, які визначалися за 16 симптомми;

· психосоціальний дискомфорт або благополуччя (вісім симптомів);

· наявність або відсутність обмежень щодо працездатності;

· відповідність індивідуальних показників здоров’я: артеріального тиску, маси тіла, зросту й параметрів дихальної функції, встановлених медико-біологічними нормами.

На базі цих чотирьох показників був розроблений інтегральний показник.

Відмінності в стані здоров’я відображаються за допомогою як абсолютних, так і відносних показників. Наприклад, це може бути різниця коефіцієнтів смертності найнижчої та найвищої соціальних груп або їх відповідне відношення. Зрозуміло, що при цьому слід брати до уваги характер розподілу, тобто чисельність обох крайніх груп. За необхідності їх об’єднують із сусідніми. Обидва види показників по-своєму є інформативними: відносні показники частіше легше інтерпретувати. Проте, наприклад, переважність на 50 % патології, що рідко зустрічається, може бути менш значущою для громадського здоров’я, ніж переважність на 10 % досить поширеної патології.

Перед аналітичним опрацюванням даних про стан здоров’я різних соціально-економічних груп слід елімінувати вплив таких факторів, як вік, стать, співвідношення сільських та міських жителів тощо (іноді, навіть, етнічний склад).

Останнім часом у дослідженнях використовують такі показники здоров’я, як:

— очікувана тривалість майбутнього життя без непрацездатності;

— очікувана тривалість майбутнього життя без порушень стану здоров’я.

Що стосується такої інтегральної характеристики, як соціальний статус, то тут необхідно розглянути сутність окремих його складових. Рівень освіти, в першу чергу, характеризує можливості доступу особи до інформації, її здатність аналізувати і приймати певні рішення. Водночас рівень доходу зумовлює різні можливості доступу до обмежених обсягів матеріальних благ і послуг. Професійний статус значною мірою поєднує ці дві можливості, а також додає до них додаткові, пов’язані з престижем, привілеями, владою. Зрозуміло, що виявити пріоритети цих трьох складових для кожної конкретної особи далеко не завжди видається можливим.

У деяких випадках ознаці «професія» ставиться у відповідність рангова шкала. При цьому виділяють такі категорії за місцем їх положення на ринку праці:

· службовці вищого рівня, професіонали та роботодавці;

· службовці нижчого рівня;

· кваліфіковані робітники;

· некваліфіковані робітники;

· фермери;

· інші робітники, що мають свою справу.

Проте не між усіма соціальними класами існують чітко встановлені межі. А отже, і така побудова не завжди є «вертикальною»: наприклад, не існує чітких положень стосовно того, що службовці нижчого рівня займають вище місце в системі соціальної стратифікації, ніж кваліфіковані робітники. Оскільки класифікації професій не завжди видається можливим подати у чітко ієрархічному вигляді, в практичних дослідженнях припустимим є приблизний розподіл працівників за професійною ознакою «зверху донизу».

Інший підхід використовують, коли існуюча класифікація професій не може бути представлена у вигляді «вертикальної» структури. Прикладом такої є Міжнародна стандартна класифікація професій:

00—01 — професійні, технічні й пов’язані з ними види діяльності;

02 — адміністративний та управлінський персонал;

03 — клерки і канцелярські службовці;

04 — торгові працівники;

05 — обслуговуючий персонал;

06 — сільськогосподарські та інші робітники;

07—09 — робітники на виробництві, в суміжних галузях, на транспорті, робітники фізичної праці;

10 — військовослужбовці.

Як бачимо, в цьому випадку ознака «професія» вимірюється за номінальною шкалою. Це відповідним чином зумовлює вибір методів аналізу взаємозв’язків.

Ще одним важливим аспектом вивчення впливу соціально-економічних факторів на стан здоров’я населення є визначення його рівня за допомогою самооцінки. Це стосується передусім характеру даних, одержаних у результаті опитувань населення. Відповіді стосовно стану здоров’я, що наводяться респондентами в анкетах, залежать не тільки від об’єктивної наявності відхилень у стані здоров’я, але й від їх суб’єктивного сприймання, наприклад, від діагнозів, встановлених лікарями в минулому, суб’єк­тивної інтерпретації медичних термінів, наведених в анкетах, неможливості згадати про конкретні випадки захворювань, що мали місце раніше, схильності до «стогнання» та ін.

Мета і завдання подібних досліджень визначають основні напрями вивчення стану здоров’я населення та доступності медичних послуг. Цікавими в цьому відношенні є результати вибіркового опитування домогосподарств, проведеного в жовтні 2000 р. вперше в Україні Державним комітетом статистики [45].

Інформація, наведена в бюлетені з питань здоров’я, характеризує суб’єктивну оцінку стану здоров’я членів домогосподарств; рівень доступності для них медичної допомоги, можливості придбання ліків та медичного приладдя; захворюваність за видами хвороб; окремі питання, пов’язані з лікуванням у лікарнях; суб’єк­тивну оцінку впливу на стан здоров’я наслідків Чорнобильської катастрофи; показники народжуваності дітей жінками віком 15 ро­ків і старше; дані щодо тютюнопаління тощо.

Тепер розглянемо основні методи та систему показників для вивчення стану і діяльності мережі охорони здоров’я.

Мережа охорони здоров’я — це структура медичних закладів з відповідними ресурсами, основними з яких є матеріальні, фінансові, трудові та інформаційні.

Статистика вивчає:

1. Стан мережі охорони здоров’я:

— кількість медичних закладів у цілому й по окремих видах;

— профільну та територіальну структуру закладів;

— обсяг ресурсів та їх розподіл у мережі, їх структуру, стан, рух і ефективність використання.

2. Діяльність мережі охорони здоров’я:

— господарську діяльність;

— забезпеченість населення медичними послугами;

— доступність та якість медичних послуг.

Реформування системи охорони здоров’я України вимагає відповідного підходу до виділення ресурсів, їх розподілу й оцінки ефективності використання. Такий підхід полягає в тому, що ресурси мережі охорони здоров’я розглядаються як елементи ринкових відносин.

Ринкова економіка орієнтована на споживача і базується на таких основних принципах:

· різноманітність форм власності на засоби виробництва;

· економічна свобода виробника, власника, робітника та споживача;

· конкуренція між виробниками;

· вільне ціноутворення;

· цілісність ринкового механізму (наявність ринку засобів виробництва, грошового ринку, ринку праці і споживчого ринку);

· обмежена роль держави.

Щодо ринку медичних послуг закони попиту і пропозиції мають певні специфічні особливості[5]. На відміну від попиту товарів, обсяг яких теоретично не має меж, попит на медичну допомогу обмежений рівнем здоров’я пацієнта. Одночасно ціна як регулятор попиту й пропозиції медичних послуг має тенденцію до постійного зростання. Це зумовлено двома факторами: розвитком медичних послуг, що надаються при складних на сьогодні хворобах та зростаючим віком пацієнтів. Це лягає великим тягарем на економіку навіть високорозвинутих країн. Для багатьох він є непосильним.

У зв’язку з цим метою виробників медичних послуг повинна стати не максимізація прибутку, а досягнення стандартної якості при максимально ефективному використанні фіксованих, обмежених на даний час ресурсів. При цьому до регулюючих функцій держави, зокрема, входить встановлення стандартів якості медичної допомоги, що становить не тільки медичну, а й соціальну проблему.

Важливе місце в системі охорони здоров’я населення країни з ринковою економікою займає страхова медицина. Страхова медицина це складна та надзвичайно мобільна система товарно-ринкових відносин у галузі охорони здоров’я. Товаром є оплачувана, конкурентоспроможна, гарантована, якісна і достатня за обсягом медична послуга, провокована ризиком для здоров’я. «Покупцем» її може бути держава, група людей (виробничі колек­тиви, заклади й установи різних форм власності), фізичні особи, які знаходяться в умовах такого ризику.

Медичне страхування — це система організаційних та фінансових заходів щодо забезпечення діяльності страхової медицини. Метою страхової медицини й медичного страхування є забезпечення громадянам соціальних гарантій і прав на одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів при виникненні страхового випадку, а також фінансування профілактичних заходів. Детально принципи та завдання медичного страхування викладені нами в підручнику «Статистика охорони здоров’я [47].

Мережа охорони здоров’я становить структуру закладів з відповідними ресурсами. Тому статистика вивчає кількість, склад, розміщення установ системи охорони здоров’я. Їх групування проводиться відповідно до діючої класифікації. Кількість установ охоро­ни здоров’я визначається в розрізі окремих видів територій за станом на кінець року. Важливою характеристикою установ є потужність.

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів визначається числом відвідувань за зміну. При цьому виділяють нормативну потужність у розрахунку на 10 000 жителів і фактичну як середнє число відвідувань за період. Показник потужності П може бути обчислений за формулами:

або ,

де Н — норматив потужності на 10 000 жителів;

N — чисельність населення;

В — норматив числа лікарських відвідувань на одного жителя за рік;

Д — число днів роботи амбулаторно-поліклінічного закладу за рік;

К — кількість змін роботи амбулаторно-поліклінічного закладу в день.

Що стосується стаціонарних закладів, то відповідним показником їхньої пропускної спроможності є місткість або забезпеченість стаціонарною допомогою. Вона характеризується показниками ліжкового фонду та його використання.

Забезпеченість населення лікарською допомогою вивчають у двох аспектах: поліклінічної (амбулаторної) та стаціонарної допомоги.

Для амбулаторно-поліклінічного закладу основними показниками забезпеченості є чисельність лікарів і число відвідувань як хворими лікаря, так і лікарями хворих на дому. При цьому визначають відношення кількості відвідувань до загальної чисельності населення, а також число зайнятих лікарських посад у середньому на одну поліклініку, амбулаторію, диспансер.

Забезпеченість стаціонарною допомогою визначається в першу чергу кількістю ліжок, чисельністю хворих, що прибули на лікування протягом певного періоду, та числом днів перебування хворого в ліжку.

Матеріально-технічні ресурси (МТР) системи охорони здоров’я значною мірою характеризують спроможність останньої задовольнити потреби населення в медичних послугах необхідного обсягу та якості. До складу МТР входять: будинки, споруди, обладнання, медична апаратура, лікарські препарати, продукти харчування, одяг, м’який інвентар.

Останнім часом у загальному обсязі основних фондів системи охорони здоров’я зростає частка високотехнологічного медичного обладнання й обчислювальної техніки. Це зумовлює значимість статистичного вивчення (особливо для бюджетних установ) розподілу такого обладнання по окремих установах, кількості, структури парку, використання такого обладнання та можливості доступу до нього різних груп населення різних регіонів.

Окреме місце в аналізі МТР займає вивчення ліжкового фонду. Показник обсягу ліжкового фонду характеризує укомплектованість медичних закладів лікарняними ліжками і визначається як загальне число ліжок у лікарняних закладах. Ліжко-день — це день, проведений одним хворим у стаціонарі. Він реєструється в результаті щоденного обліку. Детально ознайомитися з показниками стану та використання ліжкового фонду можна в підручнику «Статистика охорони здоров’я» [47].

Завданням статистичного вивчення трудових ресурсів у мережі охорони здоров’я є аналіз чисельності й структури, розподілу (номенклатура спеціальностей, професійна група, вік, стать, рівень кваліфікації, територія та ін.), динаміки, забезпеченості, підготовки й руху медичних кадрів.

Проблему визначення ефективності охорони здоров’я слід розглядати з таких позицій.

1. Ефективність охорони здоров’я як соціальної системи, яка сприяє розвитку економіки країни шляхом збільшення або збереження трудових ресурсів і підвищення їх якості.

2. Ефективність окремих заходів (проектів, програм) щодо зниження чи попереджування захворюваності, планування сім’ї, поліпшення довкілля та ін.

3. Ефективність використання ресурсів системи.

При вивченні ефективності охорони здоров’я необхідно визначити відповідні критерії та систему показників. Нагадаємо, що критерії — це принцип оцінки ефективності, а показник — модель кількісної характеристики явища. Критерієм ефективності системи охорони здоров’я населення є поліпшення здоров’я населення і збільшення тривалості його життя. Основними аспектами здоров’я вважаються очікувана тривалість життя та його якість.

Серед показників ефективності охорони здоров’я доцільно виділяти такі, що характеризують зовнішній ефект (соціальний та економічний) і внутрішній (медичний). При цьому розуміють, що перший відображає вплив медичних послуг на суспільне виробництво та умови життя людей, а другий — характеризує результати діяльності медичних установ самої галузі.

Схема аналізу ефективності системи охорони здоров’я наведена в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Схема аналізу ефективності системи охорони здоров’я

Ефект Система охорони здоров’я Окремі проекти, заходи (на прикладі диспансеризації) Діяльність медичних закладів (на прикладі лікарні)
Соціальний Тривалість життя. Число збережених життів. Народжуваність. Смертність. Природний приріст Тривалість життя. Летальність. Смертність за окремими віковими та професійними групами Захворюваність, інвалідність та смертність населення в районі обслуговування
Економічний Число випадків передчасної смертності. Інвалідність. Залишкова працездатність. Вартість додатково виробленого продукту. Відновлення трудових ресурсів. Витрати на охорону здоров’я Число випадків передчасної смертності у групах диспансеризованих. Інвалідність. Залишкова працездатність. Вартість додатково виробленого продукту. Витрати на програму Працездатність. Інвалідність. Показники використання матеріально-технічних ресурсів. Витрати. Показники рентабельності
Медичний «Індекс здоров’я». Рівень захворюваності за окремими нозологічними групами. Фізичний розвиток. Якість медичної допомоги Число загострень хро­нічних захворювань. Кількість ускладнень, виявлених у результаті диспансеризації. Кількість захворювань, що перейшли у диспансеризованих у хронічну форму «Індекс здоров’я» в районі обслуговування. Динаміка рівня окремих захворювань. Забезпеченість медичною допомогою

Соціальний ефект знаходить своє вираження в поліпшенні здоров’я людей, якості й тривалості життя.

Економічний ефект проявляється у збереженні робочого часу, підвищенні продуктивності суспільної праці. Показниками при цьому можуть бути передчасна смерть і відповідні втрати виробленого продукту, число збережених життів у працездатному віці, інвалідність та її динаміка, приріст виробництва продукту за рахунок зменшення витрат робочого часу, витрати на заходи охорони здоров’я у зіставленні з відповідними обсягами наданих послуг.

Медичний ефект характеризується рівнем захворюваності, його динамікою, якістю медичної допомоги тощо.

Оцінка ефективності, пов’язана зі збільшенням тривалості життя населення, зниженням захворюваності та травматизму, передбачає визначення «збереженої праці» і за рахунок цього збіль­шення обсягу ВВП на одного працюючого. Методика визначення економічної ефективності системи охорони здоров’я детальніше викладена в підручнику «Статистика охорони здоров’я» [47].


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)