Способи здійснення права на доступ до інформації

Реалізація права на доступ до інформації багато в чому залежить від способів її отримання. Для всебічної поінформованості недостатньо мати можливість отримувати інформацію лише за інформаційним запитом або тільки знайомитися з потрібною інформацією на сайті органу державної влади — тільки гарантування всіх можливих способів отримання інформації здатне забезпечити право на доступ до інформації. Втім, враховуючи, що традиційно право на доступ до інформації розглядається як право на доступ до інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в літературі розглядаються саме форми реалізації права на доступ до інформації про ці органи.

Фахівці у сфері доступу до інформації розрізняють «активний» та «пасивний» спосіб реалізації права на доступ до інформації. Втім автори по-різному визначають, які форми доступу до інформації треба відносити до пасивного способу, а які — до активного.

Зокрема Є. К. Волчинська, Л. К. Терещенко, М. В. Якушев під активним способом доступу до інформації розуміють повідомлення необмеженої кількості осіб незалежно від їх запитів на отримання такої інформації. Це характерно для надзвичайних ситуацій, виборів, а також для встановлених видів інформації (наприклад нормативно-правової інформації), а пасивний, коли інформація надається за інформаційним запитом [18].

Є. Захаров, І. Рапп дотримуються протилежної точки зору. Зокрема пасивний спосіб отримання інформації вони визначають як одержання інформації через створені органами державної влади та органами місцевого самоврядування канали комунікації, а активний — як одержання інформації шляхом інформаційних запитів щодо отримання відомостей або про доступ до матеріалів [19]. Даної позиції дотримується і М. С. Демкова [20].

Але в цілому даний поділ є досить умовним, оскільки реалізація права на доступ до інформації, в будь-якому випадку передбачає активні дії з боку особи, яка намагається отримати інформацію.

Т. С. Шевердяєв виокремлює такі способи безпосереднього здійснення права на доступ до інформації про діяльність органів державної влади: 1) спрямування особою запиту до органів влади про надання інформації; 2) відвідування відкритих робочих засідань органів влади; 3) допуск до відкритих архівів офіційної інформації органів влади [21].

Р. А. Смолла звертає увагу, що право на доступ до інформації можливо реалізувати лише в разі, якщо доступ буде забезпечений по трьом напрямам: 1) доступ до державних матеріалів та документів, у яких знаходяться «справи народу»; 2) доступ до дорадчих органів влади, наприклад на засідання та конференції, на яких обговорюються та вирішуються державні питання; 3) доступ до установ, що здійснюють щоденну діяльність, не пов’язану з дорадчим процесом (тюрми, лікарні, навчальні заклади) [22].

Як окремий спосіб доступу до інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування можна розглядати також «гарячі лінії», тобто коли особи можуть безпосередньо отримати інформацію про діяльність органів влади чи приватних підприємств від посадових осіб або представника приватної юридичної особи під час прямого ефіру.

Оскільки в літературі досить повно висвітлені форми доступу до інформації, зупинимося лише на одному цікавому аспекті даного питання. Поява глобальної мережі Інтернет значно покращила та спростила доступ до необхідної інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Нині надіслання інформації на електрону адресу є найбільш економічним, зручним, оперативним способом надання інформації. Сьогодні в європейських країнах реалізація активного доступу до інформації в такий спосіб вважається пріоритетним. У цьому нам вдалось особисто пересвідчитись, звернувшись за необхідною інформацією до Варшавської місцевої ради (Rady Dzielnicy Śródmieście m. st. Warszawy) з вимогою надати протокол ревізійної комісії і надіслати на нашу електрону адресу. Запит було зроблено 13 червня, а вже 14 червня на зазначену електрону адресу було надіслано запитуваний офіційний документ. Проте у нас, на жаль, отримати інформацію таким чином майже неможливо: навіть якщо особа надсилає електронний запит, відповідь на нього надходить традиційним шляхом — поштою.

На підставі вищевикладеного можна зробити такі висновки.

1. У літературі існують різни точки зору щодо змісту та обсягу права на доступ до інформації. Ці підходи можна означити так: класичний, розширений, обмежений та комплексний.

2. Право на доступ до інформації не можна ототожнювати з правом на свободу інформації, оскільки вони хоча й мають однакову мету забезпечення реалізації потреби людини в інформації, проте у них різне функціональне призначення. Якщо функція права на доступ до інформації полягає в забезпеченні особи отриманням інформації безпосередньо від органів державної влади та органів місцевого самоврядування про їх діяльність та відомості про себе, тобто доступ до офіційної інформації, а також до певної інформації, що знаходиться у приватноправових юридичних осіб, то призначення свободи інформації полягає в забезпеченні можливості вільного пошуку та одержання будь-якої інформації із загальнодоступних джерел, отримання інформації про дії влади, але вже в інтерпретації представників ЗМІ, можливість ознайомлення з науковими працями, художніми творами, спілкування, кіно тощо. Єдине що вимагає свобода інформації від держави — це дотримуватися політики невтручання, й, навпаки, право на доступ до інформації репрезентує обов’язок держави створити певні умови для реалізації доступу до інформації. Тобто, якщо свобода інформації — це негативне право, то право на доступ до інформації — право позитивне.

3. Право на доступ до інформації є конституційним, особистим правом кожного, яке належить до групи інформаційних прав.

4. Право на доступ до інформації — це гарантоване право кожного отримувати безпосередньо від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб офіційні документи та іншу інформацію про їх діяльність, право отримувати у приватноправових юридичних осіб інформацію про їх діяльність та право знайомитися з відомостями про себе. Право на доступ до інформації складається з правомочностей: право на доступ до інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; права на отримання відомостей про себе; права отримувати інформацію про діяльність приватноправових юридичних осіб.

5. Основними формами реалізації права на доступ до інформації є: направлення інформаційного запиту; відвідування засідань органів влади; ознайомлення з архівами органів влади; розміщення інформації про свою діяльність на сайтах в Інтернеті; опублікування звітів про свою діяльність, рішень, планів та інших відомостей у ЗМІ, у спеціалізова­них брошурах і збірниках офіційної інформації; знайомство з електронними базами даних на компактних носіях інформації, загаль­них бібліотечних і архівних фондів, стендів офіційної інформації в місцях розташування органів влади тощо; пряме звернення до посадових та службових осіб, а також представників приватноправових юридичних осіб через телебачення — «гарячі лінії» з метою отримати інформацію про їх діяльність; публічні виступи посадових осіб.

Поиск по сайту: