АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Єдність чуттєвого і раціонального моментів пізнання

Читайте также:
  1. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи
  2. Економічні категорії і економічні закони. Пізнання та використання економічних законів.
  3. Єдність і взаємозв’язок філософської, науково-релігійної картини світу
  4. Єдність і розмаїття всесвітньої історії
  5. Єдність матерії руху, простору, часу
  6. Заслуговує на увагу розробка методу упорядкування, розпізнання і розміщення окремих
  7. Інтуїтивне пізнання
  8. Категорія буття: її смисл і специфіка. Матеріальна єдність світу та її світоглядний зміст
  9. Метод пізнання. Чотири правила методу
  10. Методи наукового пізнання
  11. Методи та форми наукового пізнання

Відображення світу у свідомості людини на основі практи­ки відбувається у двох формах: у чуттєвій формі і раціональній, а також розумовій формі.

Процес пізнання завжди починається з безпосереднього живого споглядання, тобто з безпосередньої взаємодії людини у практичній діяльності з предметами і явищами. Основними формами чуттєвого пізнаннявиступають: відчуття, сприй­мання, уявлення.

Першою і початковою формою і джерелом чуттєвого пізнан­ня є відчуття. Це безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім світом, це перетворення енергії зовнішнього подраз­ника у факт свідомості. Предмети і явища насамперед діють на наші органи чуття. Людина має п'ять органів чуття: зір, слух, дотик, нюх, смак. Вони виступають тими «вікнами», через котрі в нашу свідомість проникають відомості про навколишній світ. Завдяки відчуттям у нашій свідомості відображуються лише окремі властивості предметів і явищ.

Якщо відчуття дають нам лише образи одиничних ознак предметів, то сприймання відображує предмети в їх цілісності, у сукупності усіх властивостей. Тому сприймання – це така форма чуттєвого пізнання, коли у свідомості людини відбуваєть­ся цілісне відображення зовнішнього матеріального предмета з усією сукупністю його властивостей, якостей, сторін, які відоб­ражені у відчуттях. Здатність сприймання відображувати пред­мети у цілому обумовлена природою самого предмета, у якому різні ознаки і властивості знаходяться у нерозривній єдності. Чуттєве сприймання є, таким чином, узагальненням відчуттів окремих властивостей, ознак предмета у цілісний образ. Це більш складний ступінь відображення людиною зовнішнього світу.

 
 

Наступною формою чуттєвого пізнання і до. того ж більш розвиненою є уявлення, котрі походять з чуттєвих сприймань, але на відміну від них безпосередньо не зв'язані з предметами. Уявлення це чуттєвий образ тих предметів, які колись безпо­середньо діяли на органи чуття, а потім відтворюються за «відбитками», що збереглися у мозку за умов відсутності самого предмету. Звісно, цей образ буде більш блідий, без подробиць, але будуть відображені лише найголовніші і загальні риси.

Саме в уявленнях закріплюються знання, що одержані у процесі чуттєвого пізнання, а тому уявлення у більшій мірі, ніж інші форми чуттєвого пізнання, пов'язані з діяльністю мислен­ня і відіграють досить значну роль на ступені абстрактного мислення. Пізнавальне значення уявлень визначається також і тим, що з наявних уявлень людина може створювати різні ком­бінації, будувати нові уявлення, тобто образи таких предметів, яких вона сама ніколи не бачила. Такий процес з'єднання і перетворення різних уявлень у цілісну картину нових образів називається уявою, що має велике значення у мистецтві, техніці, науці і взагалі всюди, де потрібна творчість, а не просте копіювання явищ життя.



Таким чином, відчуття, сприймання і уявлення, що виника­ють внаслідок дії на наші органи чуття матеріального світу, є формами чуттєвого пізнання.

Чи може процес пізнання обмежитись тільки чуттєвим пізнанням? Зрозуміло, що чуттєве пізнання дає знання окре­мих сторін речей і зовнішніх зв'язків між ними, знання одинич­ного і не спроможне розкрити внутрішні, суттєві зв'язки між предметами і явищами, їх неможливо безпосередньо бачити або відчувати, а можна виявити тільки на шляху логічного, абстрак­тного мислення, котре спирається на суспільну практику. Це вже якісно новий і вищий етап пізнання.

Перехід від живого споглядання до абстрактного мислення – це глибокий діалектичний стрибок у пізнанні, сутність якого полягає у тому, що людина завдяки абстракції відволікається від усього другорядного, виділяючи сутність речей, їх внутрішні закономірності, тобто людина у процесі абстрактно-логічного мислення виходить за межі наявних чуттєво-конкретних об­разів і виробляє абстрактні поняття. Таким чином, мислення це опосередковане і узагальнене відображення у мозку людини суттєвих властивостей, причинних відношень і закономірних зв'язків речей і явищ.

Процес абстрактного, логічного мислення здійснюєть­ся також у трьох основних формах: у поняттях, судженнях і умовиводах.

Поняття це така форма мислення, у якій відображають­ся найбільш загальні, чуттєві і необхідні ознаки, властивості, якості різних речей і явищ та їх стосунки. Вивчаючи предмети і явища за допомогою органів чуття, людина порівнює, співставляє їх, відволікаючись від усього другорядного, випадкового, і виділяє у них загальні риси. Саме ці загальні, необхідні і суттєві риси предметів і явищ відображуються у поняттях. Поняття як форми абстрактного мислення так само як і чуттєві сприйман­ня є образами, копіями, знімками явищ об'єктивного світу, тобто вони об'єктивні за своїм змістом, за своїм джерелом.

‡агрузка...

Другою формою логічного мислення є судження. Щоб відоб­разити взаємозв'язок і взаємозалежність явищ, поняття вступа­ють у певні зв'язки одне з одним у вигляді суджень. Мислити – це значить судити про щось, міркувати, виявляти певні зв'язки і відношення між різними сторонами предметів або між предме­тами. Судження це така форма мислення, у якій завдяки зв'яз­ку понять щось стверджується, або заперечується. Залежно від цього судження поділяються на стверджувальні і заперечні. За­лежно від правильності відображення дійсності судження мо­жуть бути істинними або помилковими, хибними.

Під час розумової діяльності судження поєднуються у своєрідні комбінації з метою одержання нового знання, утво­рюючи умовиводи, що є третьою формою логічного мислення. Висновок це такий розумовий акт, у якому з двох або декіль­кох істинних, слушних суджень виводиться нове судження про речі і явища об'єктивного світу, тобто умовивід являє собою вис­новок з кількох взаємопов'язаних суджень. Наприклад, усі мета­ли проводять електричний струм, мідь - метал. Ми можемо зробити висновок, що мідь проводить електричний струм. Інший приклад: електрони – матеріальні об'єкти. Усі матеріальні об'єкти структурні. Ми можемо зробити висновок, що всі електрони структурні. Судження, що кладуться в основу умовиводів, на­зиваються посилками, а те судження, що ми одержуємо – висновком або умовиводом.

 
 

Висновки бувають індуктивні і дедуктивні. Індуктивними називаються висновки, у яких з одиничних посилань робиться загальний висновок, відбувається сходження від окремого до за­гального. Наприклад:

Мідь підчас нагрівання розширюється

Залізо підчас нагрівання розширюється

Срібло підчас нагрівання розширюється

Мідь, залізо, срібло – метали

Всі метали підчас нагрівання розширюються

Дедуктивними називаються висновки, коли із загального по­силання робиться окремий висновок. Наприклад:

Всі метали проводять електрострум

Мідь – метал

Мідь електропровідна

Таким чином, логічне пізнання має декілька специфічних особливостей. По-перше, воно здійснюється завдяки відволікан­ню від несуттєвого у предметі; по-друге, воно носить опосеред­кований характер, бо безпосередньо відображує світ тільки чут­тєве пізнання; по-третє, абстрактне мислення – це узагальнене відображення дійсності.

Чуттєве і логічне пізнання – це єдиний процес. Вони відоб­ражують один і той же матеріальний світ і відбуваються на одній загальній основі, котрою є практика людини. Окрім того, ці два ступені пізнання мають єдину фізіологічну основу – нервову систему людини. Зрозуміло, що логічне мислення неможливе без чуттєвого пізнання. У всіх своїх узагальненнях і висновках мис­лення спирається на відомості органів чуття. З іншого боку, чут­тєве пізнання не може бути плідним без логічного мислення. Ви­никнувши на засадах відчуття, мислення іде глибше чуттєвого пізнання, збагачує його, розширює межі нового змісту знання.

В історії філософії існували два напрямки, котрі абсолюти­зували або чуттєве пізнання, або логічне мислення. Емпіризм вважав чуттєве пізнання основним і вбачав головну мету у дослідному вивченні об'єктів. Емпіризм близький до сенсуалізму. Цієї точки зору дотримувались англійські філософи XVIIст. Бекон, Локк, Гоббс, французькі матеріалісти XVIIIст. Так, Гельвецій стверджував, що «знання людини ніколи не досягають більшого, ніж падають її чуття. Все, що недоступне чуттям, недоступне і для розуму». Якщо матеріалісти-емпірики (Бекон, Локк, Гоббс, Кондільяк) вважали, що чуттєвий досвід відображає у пізнанні об'єктивно існуючі речі, то на противагу їм суб'єктивно-ідеалістичний емпіризм визна­вав єдиною реальністю суб'єктивний досвід (Берклі, Юм).

У західній філософії XXст. абсолютизуються не просто психічні переживання суб'єкта, а деякі об'єктивно існуючі чуттєві сутності («нейтральні елементи» світу Маха, «чуттєві дані» неореалістів, «сенсибілії» Рассела). Представники логіч­ного позитивізму вважають, що емпіричні речення можуть бути зведені завдяки логічним процедурам до регістрування свідчень чуттєвого досвіду, а тому аналітичні (раціональні) речення без­змістовні. Сучасні емпірики змушені все більше звертатися до логіки і математики для побудови теоретичного знання.

Визнаючи чуттєвий досвід джерелом наших знань, діалек­тичний матеріалізм не зводить до нього весь зміст знань і підкреслює активну діяльність мислення. Раціоналізм визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм опанує як ірраціоналізму, так і сенсуалі­зму (емпіризму). Як цілісна система раціоналізм почав форму­ватися у Новий час внаслідок розвитку математики і природо­знавства. На противагу середньовічній схоластиці і релігійному догматизмові раціоналісти ХУІІ–ХУІІІ ст. (Декарт, Спіноза, Лейбніц) визнають основою порядку нескінченний причинний ланцюг, що пронизує увесь світ.

Обґрунтовуючи безумовну вірогідність наукових прин­ципів і положень математики і природознавства, раціоналісти намагалися вирішити питання: як знання, одержане у процесі пізнавальної діяльності людини, набуває об'єктивного, загаль­ного і необхідного характеру. Вони твердили, що наукового знання можна досягти завдяки розуму, що є його джерелом і критерієм істинності. Наприклад, до основної тези сенсуалізму «немає нічого у розумі, чого раніше не було б у чуттях» раціо­наліст Лейбніц додав: «крім самого розуму», тобто здатності розуму осягати не тільки окреме, випадкове (чим обмежується чуттєве пізнання), але й загальне, необхідне.

Саме звернення до розуму як до єдиного джерела знань привело раціоналізм до ідеалістичного висновку про існуван­ня вроджених ідей (Декарт) або нахилів і задатків мислення, незалежних від чуттєвості (Лейбніц). Приниження раціоналіз­мом ролі чуттєвого сприймання, у формі якого реалізується зв'я­зок людини з зовнішнім світом, призвело до відриву мислення від реального об'єкта пізнання.

Кант, який намагався примирити ідеї раціоналізму і сенсуал­ізму, вважав, що будь-яке наше знання починається з чуття, пе­реходить потім до розсудку і закінчується у розумі. Розум, за Кантом, не може слугувати універсальним критерієм істини. Щоб пояснити властивості знання, він вводить уявлення про апрі­орність не тільки понятійних форм (як це було у класичному раціоналізмі), але і форм споглядання – простору і часу. Але кантівській раціоналізм розповсюджується тільки на світ явищ, а не на «річ у собі», об'єктивну реальність, де панує агностицизм.

У філософії Гегеля першопочатком і сутністю світу була оголошена абсолютна ідея, або абсолютний розум, а процес пізнання було перетворено у самопізнання розуму, який ося­гає свій власний зміст. Зрештою, розвиток об'єктивного світу виявляється у Гегеля чисто логічним, раціональним процесом, а його раціоналізм набуває характеру панлогізму.

У західній філософії XIX і XX ст. віру у необмежену силу людського розуму було втрачено (позитивізм, неопозитивізм та інші); переважаючою стає критика класичного раціоналізму з його ідеалами могутності розуму і нічим не обмеженої раціо­нальної діяльності людини. Ця критика ведеться, як з позицій ірраціоналізму (фрейдизм, інтуїтивізм, прагматизм і екзистен­ціалізм), так і у дусі помірного, обмеженого раціоналізму, по­в'язаного вже не стільки з логічною проблематикою пізнання, скільки з пошуком соціально-культурного підґрунтя і меж рац­іонального (наприклад, у концепціях Вебера і Манхейма).

Таким чином, як у живому спогляданні, що уособлює єдність мислення і чуттєвого пізнання, так і в абстрактному мисленні вирішальну роль відіграє практична діяльність. Органічна єдність живого споглядання, абстрактного мислення і практи­ки забезпечує суб'єкту необмежені можливості пізнання світу, включення у сферу пізнання нових предметів, які стають зав­дяки цьому об'єктами. За допомогою практики суб'єкт успіш­но вирішує важливу проблему оцінки такої суттєвої властивості одержаних знань, як істинність.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)