Тема 2. Фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та джерела їх формування

План лекційного заняття № 2:

1. Формування фінансових ресурсів підприємств малого бізнесу, його основні форми.

2. Особливості формування фінансових ресурсів малого підприємництва за рахунок кредитних ресурсів.

3. Види формування фінансових ресурсів малого підприємництва: субпідряд, лізинг, факторинг, франчайзинг, венчурне фінансування, придбання існуючого бізнесу.

1. Формування фінансових ресурсів підприємств малого бізнесу, його основні форми.

Господарська діяльність і підприємництво нерозривно пов’язані з вирішенням проблем фінансування. Потреба у фінансових ресурсах – об’єктивне явище в умовах розвитку економіки, бо зростає потреба у поповненні обігових коштів підприємств, оновленні та модернізації основних фондів, використанні новітніх технологій і матеріалів, пошуку нових ринків збуту. В сучасних умовах господарювання, підприємець самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничого плану, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку. Фінансові ресурси, використовувані на розвиток виробничо-комерційного процесу, являють собою капітал у його грошовій формі. Капітал – частина фінансових ресурсів, що приносить додаткову вартість. Тільки вкладення капіталу в господарську діяльність, його інвестування створюють прибуток підприємця. Таким чином, пошук капіталу і є суть процесу фінансування бізнесу.

Усі напрямки і форми діяльності підприємства здійснюються за рахунок фінансових засобів, що формують власні і залучені ресурси. У ринкових умовах важливе місце приділяється внутрішнім ресурсам підприємництва. Тому формування оптимального складу фінансових ресурсів є складовими елементами фінансування підприємництва.

Власні фінансові ресурси – це базова частина усіх фінансових ресурсів підприємства, що формується на момент створення підприємства і знаходиться і його розпорядженні протягом усього періоду його діяльності. Цю частину фінансових ресурсів називають СФ чи засобами засновника. СФ забезпечує фінансування проектів придбання і використання господарських ресурсів з метою отримання прибутку. Такий капітал називається статутним фондом.

Статутний капітал – це сукупність вкладів (у вартісному вираженні) засновників у майно створюваного підприємства в розмірах, визначених установчими документами, для забезпечення його діяльності. Статутний капітал одночасно забезпечує фінансово-економічні умови (як інвестиційний засновницький капітал) та регулює відносини власників щодо частки майна, виробленої продукції і прибутку.

Специфіку формування СФ зумовлює організаційно-правова форма підприємництва.

Так, джерелами СФ комерційного підприємства можуть бути засоби фізичних і юридичних осіб.

Внески засновників господарського товариства можуть здійснюватись у таких формах:

Ø майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

Ø цінні папери (акції, облігації);

Ø права за користування природними ресурсами, майном, об’єктами інтелектуальної власності та іншими майновими правами;

Ø грошові кошти (у тому числі і ТКВ).

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися такому вигляді:

Ø вільноконвертована валюта;

Ø національна валюта, що інвестована в об’єкт початкового інвестування;

Ø будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

Ø акції, облігації і корпоративні права (права власності на частку у статутному фонді юридичної особи, що створена згідно законодавства інших країн, виражені у ВКВ).

Якщо до СФ здійснюються вклади нематеріальними активами, то для правильної оцінки цих активів потрібно користуватися документом «Про порядок експертної оцінки нематеріальних активів» №969/97 від 27.07.95 р. вартість залежить від виду н.а., які умовно, за цим документом, розподіляються на 5 груп.

Господарським товариствам забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кредити; а страховим кампаніям – кошти страхових резервів.

Для окремих видів діяльності вводяться обмеження щодо організаційно-правової форми порядку внесення коштів учасниками. Так, страхові компанії можуть бути створені у форми АТ, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Внески до статутного фонду цих компаній не можуть бути здійснені у формі нематеріальних активів, а частка грошових коштів у створеному статутному фонді має бути не меншою 60%. При цьому дозволяється сплата грошової частини внесків (не більше 25%) державними цінними паперами за їх номіналом.

Інвестиційна компанія може бути створена у формі АТ з обмеженою відповідальністю, а інвестиційний фонд – у формі закритого АТ. Внески засновників інвестиційного фонду можуть бути зроблені лише готівкою, цінними паперами і нерухомим майном. При цьому частка одного засновника не може перевищувати 25% СК.

При формуванні СК розрізняють 2 поняття: внески і додаткові внески засновників до СК, які відрізняються за економічно-правовим характером.

Основні відмінності початкових і додаткових внесків у СК:

Ø вартість оцінки внеску становить частку засновника у статному фонді товариства, додаткові внески, крім спеціально обумовлених випадків, не впливають на його розмір;

Ø рішення про збільшення розміру СК підлягає реєстрації, при додаткових внесках це не передбачається;

Ø у випадку банкрутства учасники товариства відповідають за борги у межах своїх часток у СК. При цьому додаткові внески не беруться до уваги;

Ø збільшення вкладів і розміру СК вимагає внесення змін до Статуту товариства і одностайного рішення загальних зборів. При додаткових внесках рішення приймається на зборах простою більшістю голосів;

Ø внесок, як частина учасника у СК виконує такі функції:

1. Інвестування діяльності підприємства.

2. Регулювання відносин власності.

3. Управління товариством.

Додаткові внески виконують тільки функції інвестування.

За період функціонування підприємства його СК може дробитися, зменшуватися чи збільшуватися, у тому числі і за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів (резервного фонду і нерозподіленого прибутку).

Одним із головних завдань підприємницьких структур у ринковій економіці є не тільки ефективне використання, а й мобілізація фінансових ресурсів, які забезпечать необхідні фінансові умови для нормального функціонування та ведення господарської діяльності.

Якщо для здійснення підприємницької діяльності підприємці не вдаються до допомоги зовнішніх джерел фінансування, таких бізнес функціонує на принципах самофінансування (самозабезпечення), що передбачає забезпечення підприємств за рахунок суто власних засобів.

Найбільш ефективне використання обмежених власних фінансових ресурсів може забезпечити стабільну виробничу діяльність, а також фінансову стійкість підприємства на довгу перспективу.

Формування фінансових ресурсів у процесі господарської підприємницької діяльності здійснюється за рахунок грошових доходів і надходжень засобів у розпорядженні підприємця. Фінансування розрізняють у відповідності до джерел, обсягів, видів, засобів, також способів забезпечення ними суб’єктів підприємництва.

Основним джерелом фінансового відшкодування виробничих витрат на діючих малих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг). Власні фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку й амортизаційних відрахувань. Поряд з ними, джерелами фінансових ресурсів виступають: виторг від реалізації майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження, мобілізація внутрішніх ресурсів тощо.

Сума амортизаційних відрахувань (амортизаційний фонд) - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання. З метою використання амортизаційних ресурсів для розширення відновлення доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації.

На сьогодні малі підприємства фінансують за рахунок кредитів банка тільки поточні витрати, тому що досить високий рівень вартості позикового капіталу. А витрати розвитку кредитують за рахунок внутрішніх ресурсів (самофінансування).

Для прискорення розвитку малого та середнього бізнесу треба залучати додаткові фінансові ресурси, але ринок цінних паперів обмежений для підприємств із малим потенціалом.

Для розвитку підприємництва Україна залучає кошти на зовнішньому фінансовому ринку головним чином у ЄБРР за програмою ММСП (за час співпраці з Україною було підписано понад 145 проектів), Світового банку (МБРР), урядів іноземних країн.

Поиск по сайту: