Тема 2.4 Екологічні фактори розміщення продуктивних сил

З розвитком світової економіки, із збільшенням кількості підприємств та їх потужностей, із залученням все більших обсягів природних ресурсів до виробництва, зростає значення екологічного фактору в розміщенні продуктивних сил. Наприкінці 20-го сторіччя деякі вчені, суспільні діячі, політики навіть висунули гасло (так званий “екологічний імператив”): “Екологічна безпека – понад усе!” Це означає, що будь-які економічні вигоди не можуть бути виправдані, якщо їх здобуття супроводжується загрозою для довкілля.

Отже, існує певне протиріччя між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища. Воно може бути роз’язане різними засобами. Теоретично зменшення тиску на природу було б досягнуто на шляху істотного скорочення світового виробництва, особливо в галузях важкої промисловості, обмеження споживання товарів не найпершої необхідності.

Саме цей шлях пропонують члени Римського клубу. Але практична його реалізація сьогодні мало ймовірна. Більш продуктивним є використання позитивних наслідків науково-технічного прогресу для подолання екологічної кризи. Це, насамперед, технологічна реорганізація виробництва та його оптимальне розміщення.
Спочатку подивимося, в яких напрямках найбільш небезпечно розвивається екологічна напруга, пов’язана з господарською діяльністю людини, визначимо “найболючіші точки”. Оскільки сферою життєдіяльності людини стала, по суті, вся географічна оболонка, то і наслідки його діяння відчутні у всіх сферах: атмосфері, літосфері, гідросфері, біосфері. Головними чинниками, що обумовлюють забруднення і деформацію навколишнього середовища, є:

- використання зростаючих обсягів природних ресурсів (мінеральні ресурси, деревина, біологічні ресурси морів та прісних водоймищ, вода) для безпосереднього вживання у виробництві;

- відповідно зростаючі обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферу, водоймища та на суходіл;

- виробництво й викид в довкілля синтетичних сполук, що не є природними, а тому дуже небезпечні для організму людини, тварин і рослин (аміак, бензапірен, дуст та багато інших); деякі з таких сполук, як-от пластмаси, важко знищити або утилізувати, вони загромаджують великі території, водночас отруюючи довкілля;

- реальною стала загроза радіоактивного забруднення внаслідок роботи атомних елекростанцій та проведення ядерних випробувань;

- безпрецедентні темпи збільшення транспортних засобів, особливо автомобілів, спричиняють утворення шкідливого повітряного середовища у великих містах і вздовж напружених шляхових трас;

- забруднення Світового океану, насамперед, нафтою та нафтопродуктами, що перевозять танкерами;

- ерозія і засолення грунтів через грубі порушення агротехніки; скорочення площі земель, придатних для землеробства;

- знищення лісового покриву Землі, особливо тропічних та екваторіальних лісів, що призводить не тільки до незворотніх біологічних витрат (зникнення видів), але й порушує киснево-вуглекислий баланс в атмосфері;

- спорудження штучних водосховищ, гребель, гаток, осушення боліт, примусова зміна напрямку річок або зниження рівню озер з господарськими цілями порушує природний розвиток екосистеми, що часто веде до їх спотворення, а то й загибелі, завдаючи при цьому непоправну шкоду господарству.

Основними шляхами вирішення екологічних проблем, зменшення господарського тиску на природу реально можуть бути такі заходи.

1. Істотне зниження матеріаломісткості виробництва, зменшення витрат сировини на одиницю продукції; цей процес вже відбувається в індустріально розвинутих країнах.

2. Зниження електроємкості виробництва, зменшення витрат електричної та теплової енергії на одиницю продукції.

3. Попередні заходи здійснюються вкупі із суттєвою структурною перебудовою виробництва, що супроводжується зменшенням питомої ваги традиційних галузей виробництва (чорна металургія, важке машинобудування, основна хімія) та підвищенням нематеріаломіских, наукоємних виробництв (електроніка, біотехнологія, тощо).

4. Впровадження технологій з повним циклом виробництва. Досягнути повної утилізації відходів сьогодні неможливо, але звести їх викиди до нешкідливого рівня необхідно. Тверді відходи використовуються, зокрема, як будівельні матеріали; гази, що відходять,- для одержання нових хімічних сполук. Використання оборотної води не тільки заощаджує дефіцитну прісну воду, але й запобігає забрудненню водоймищ.
Визначені вище заходи стосуються, передусім, технологічної перебудови виробництва. Але є такі напрямки вирішення екологічних проблем, що залежать від територіальної організації народного господарства. Врахування екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил виявляється в таких ситуаціях:

– недопустима концентрація шкідливих видів виробництва (з великими об’ємами викидів) у населених пунктах і реґіонах з високою щільністю населення.

– треба враховувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови. Там, де може застоюватись повітря, не можна будувати великі підприємства з великими викидами шкідливих речовин до атмосфери. Наприклад, в улоговинах при температурних інверсіях холодне повітря стікається зі схилів униз, вертикальне перемішування повітряних мас слабне, і шкідливі речовини, не розпорошуючись, можуть подовгу висіти над місцем викиду. Забрудненість повітря у місті у 100 разів більша за допустимі межі;

– проектування промислових підприємств у містах має враховувати розу вітрів; об’єкти слід розташовувати так, щоб імовірність задимлення житлових кварталів була найменшою.

– довкола підприємств з особливо шкідливим виробництвом створюються санітарні зони, позбавлені постійного житла.

3.1. Критерій еколого-економічної ефективності природокористування та виробництва матеріальних благ

Існує необхідність переходу від економічної оцінки всіх сфер матері­ального виробництва до еколого-економічної оцінки, що доз­воляє об'єктивніше вимірювати ефективність суспільного ви­робництва, з погляду перспектив сталого розвитку.

Одним з інструментів розв'язання проблеми вибору оптималь­них варіантів використання природних ресурсів і природного життєвого довкілля, виступає об'єктивний критерій ефективності природокористування і охо­рони природного довкілля, який повинен узгоджуватися з ви­могами документів "Ріо-92" та іншими міжнародними актами, а також з національним екологічним законодавством.

Обов'язковий взаємозв'язок економічного ефекту, який до­сягається в результаті виробничо-господарської діяльності, з екологічним ефектом повинен відображатися в інтегрально­му еколого-економічному ефекті.

Інтегральний еколого-економічний ефект природокористу­вання, чи будь-якої іншої господарської діяльності є алгебраїч­ною сумою двох різних за формами прояву ефек­тів, які досягаються, як правило, з різним шляхом і лише в окремих випадках одночасно: традиційного економічного та екологічного.

Критерієм ефективності функціонування еко­номічної системи, орієнтованої на забезпечення вимог сталого розвитку, є максимізація стійкого в часі інтегрального еколо-го-економічного ефекту.

Виробництво матеріальних благ з метою задоволення інди­відуальних і суспільних потреб, з одного боку, та прагнення до задоволення специфічних потреб у належних, нормальних для життя екологічних умовах, з іншого боку, стають домінант­ною ознакою нової економічної категорії "еколого-економічна ефективність".

Обов'язковий взаємозв'язок економічного ефекту, який до­сягається в результаті виробничо-господарської діяльності, з екологічним ефектом наочно зображається рисунком, по осі ординат якого відкладаються економічні ефекти, а по осі абс­цис — супутні йому екологічні ефекти в гіпотетичному грошо­вому вираженні. Дана система координат відображає сутність поняття "еколого-економічної ефективності" (рис. 3.1).

Екологічний ефект (вісь X) може мати, як позитивне, так і негативне значення. Вісь абсцис продовжується і ліворуч від нуля, тобто допускаються умови, коли екологічний ефект по­зитивний, нульовий, негативний. Складність полягає в тому, що цей ефект часто є завуальованим. Розрахунок його в гро­шовому вираженні можливий лише через деякий проміжок часу, після завершення процесу виробництва, або після вкла­дення коштів на заходи щодо охорони природного довкілля.

Рис. 4.1. Графічна інтерпретація еколого-економічного ефек­ту: X — шкала екологічних ефектів; У — шкала економічних ефектів; NМ — дискримінанта позитивного та негативного еколо­го-економічного ефекту; ОR — вектор оптимального еколого-еко­номічного ефекту; а,b, с,d — квадранти: а — допустимої резуль­тативності господарської діяльності; b — оптимальної результа­тивності господарської та спеціальної природоохоронної діяльності; с— допустимої результативності спеціальної природоохоронної діяльності; d — недопустимої результативності будь-якої антро погенної діяльності; Х _1.2.3.4.5., У_1.2.3.4.5 варіанти еколого-економіч ної оцінки комплексу господарської та спеціальної природоохо­ронної діяльності

Осі координат (X і У), що зображають, відповідно, екологіч­ний (Е_y) та економічний (Е_x) ефекти, розділяють поле умов господарської діяльності на чотири квадранти: а,b, с,d. У квад­ранті а розташовуються точки еколого-економічного ефекту, який досягається будь-якою господарською діяльністю.

Цілком зрозуміло, що неможливо досягти безмежного еко­номічного зростання без істотних екологічних збитків, які зго­дом перетворюються в реальні економічні збитки. Не можна також резервувати надмірно великі ділянки природи і витрача­ти на її охорону занадто велику кількість грошей. Частка кош­тів, які можуть бути виділені з валового національного про­дукту на екологічні цілі є, звичайно, обмеженою. Отже, поле оптимальних рішень при виборі варіантів господарської та спе­ціальної природоохоронної діяльності теоретично знаходиться на векторі ОR, де кожній одиниці досягнутого позитивного економічного ефекту, відповідає адекватна величина позитив­ного екологічного ефекту. Оскільки між названими екологіч­ним та економічним ефектами існує обов'язковий взаємний зв'язок, остільки залежно від обставин, можна поступитися деякою частиною економічного ефекту, заради досягнення від­повідного екологічного ефекту. І, навпаки, доводиться втрача­ти деяку частину екологічного потенціалу для досягнення еко­номічного ефекту.

П'ять "сідлових" точок оцінки природоохоронної діяльності, розташованих на лінії, паралельній осі У, визначають ефек­тивність спеціальної природоохоронної діяльності за тими ж п'ятьма типовими варіантами, за якими оцінюється господарська діяльність загалом.

Пріоритетність інвестицій природоохоронного характеру визначається дискримінантою ОМ. Доцільними з економічної точки зору є лише ті природоохоронні заходи, які забезпечу­ють екологічний ефект у точках, що лежать вище над лінією ОМ. Виключення складають лише ті випадки, коли заради збереження здоров'я людей доводиться витрачати кошти на природоохоронні заходи і на ті варіанти, які не забезпечують достатнього екологічного ефекту на вкладені кошти.

Дискримінанта NМ розділяє поле оцінок антропогенної діяльності на дві частини: позитивну (права) і негативну (ліва). Вектор ОК "врівноважує" результативність заходів з охорони природного довкілля і відтворення природних ресурсів з ре­зультативністю господарської діяльності загалом. Доцільними з погляду принципу сталого розвитку, потрібно вважати такі види діяльності, результативність яких оцінюється точками, що переміщуються з квадранта а в квадрант с через квадрант b.

Поиск по сайту: