Основні поняття та визначення

Електричний струм, як усякий упорядкований рух електричних зарядів у просторі, є активним небезпечним та шкідливим виробничим фактором, який має потенційну властивість завдавати шкоду здоров’ю або життю людей, діяльність яких пов’язана з виробництвом чи побутом. Відповідно ГОСТ 12.1.009-76, електротравматизм – це явище, що характеризується сукупністю електротравм, тобто травм, спричинених дією на організм людини електричного струму і / або електричної дуги.

Електротравматизм, як суспільне явище переважно техногенної сфери, повинно бути протиставлено електробезпеці. Електробезпека – система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої та небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля та статичної електрики. Іншими словами, електробезпека – відсутність загрози з боку електроустановок життю, здоров’ю та майну людей, тваринам, рослинам і навколишньому середовищу, що перевищує допустимий ризик. Теоретичною основою електробезпеки є Правила улаштування електроустановок (ПУЕ), Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів (ПБЕ), Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ) і теоретичні основи електротехніки (ТОЕ).

Розглянемо декілька понять, які складають елементи понятійного апарату електробезпеки.

У ПУЕ сформульовано таке визначення: електроустановки – сукупність машин, апаратів, ліній електропередачі та допоміжного обладнання (разом зі спорудами і приміщеннями, в яких вони встановлені), що призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії та перетворення її в інший вид енергії. Відповідно до ПБЕ електроустановка діюча – електроустановка або її ділянка, які знаходяться під напругою або на які напруга може подаватися включенням комутаційних апаратів, а також повітряна лінія електропередачі (ПЛ), розташована в зоні дії наведеної напруги або що має перетин з діючою ПЛ.

Відносно заходів електробезпеки ПУЕ підрозділяє електроустановки на такі чотири типи:

– електроустановки напругою до 1 кВ в електричних мережах з ізольованою нейтраллю;

– електроустановки напругою до 1 кВ в електричних мережах з глухозаземленою нейтраллю;

– електроустановки напругою вище 1 кВ в електричних мережах з глухозаземленою або ефективно заземленою нейтраллю;

– електроустановки напругою вище 1 кВ в електричних мережах з ізольованою, компенсованою або (і) заземленою через резистор нейтраллю.

До споживачів електроенергія доставляється через електромережу. Споживач використовує електричну енергію для виконання механічної роботи, опалення, освітлення, комунікації тощо. У свою чергу, сукупність компонентів, що використовують електричну енергію для виконання певної функції – електротехнічний пристрій.

Електрообладнання – електротехнічні пристрої, у яких виробляється, трансформується, перетворюється, розподіляється чи споживається електроенергія [6]. До електрообладнання відносяться комутаційні апарати в розподільних пристроях електроустановок, а також усі види захисту електроустановок. Електрообладнання відносяться до класу електротехнічних виробів – виробів, призначених для виробництва, перетворення, розподілу, передачі та використання електричної енергії або для обмеження можливості її передачі.

Передавання та розподіл електричної енергії напругою до і понад 1 кВ без зміни її параметрів здійснюється лінією електропередачі (ЛЕП), зокрема, кабельною лінією (КЛ) або повітряною лінією електропередачі (ПЛ). Окрім цього, електрична енергія може розподілятися провідними частинами та провідниками.

Провідна частина – будь-яка частина, яка має властивість проводити електричний струм. Переважно розглядаються провідні частини, які є частиною електроустановки (наприклад, корпус електродвигуна). Проте в ПУЕ обговорюються також провідні частини, які не є частиною електроустановки та здатні виносити електричний потенціал сторонньої локальної землі (наприклад, залізничних рейок, металевих труб, металевих конструкцій оболонок кабелів) – сторонні провідні частини.

Провідник – провідна частина, яка призначена для проведення електричного струму певного значення.

Тяжкість ураження електричним струмом визначається факторами та чинниками електричного і неелектричного характеру, а також факторами виробничого (навколишнього) середовища. Ураження людини електричним струмом має дві основні причини:

1. Прямий дотик (рос. термін “ прямое прикосновение ”) – електричний контакт людини з струмоведучою частиною, яка знаходиться під напругою, або наближення до неї на небезпечну відстань. Вказаний контакт може бути випадковим або навмисним в результаті чого утворюється єдине неперервне провідне коло з джерелом напруги.

2. Непрямий дотик (рос. термін “ косвенное прикосновение ”) – електричний контакт людини з відкритою провідною частиною (наприклад, корпусом електродвигуна), яка виявилася під напругою в результаті пошкодження ізоляції.

Як наслідок, можна говорити про захист людини від двох процесів:

1. Захист від прямого дотику – захист, який запобігає ураження електричним струмом при відсутності пошкодження ізоляції провідників, тобто при нормальному режимі роботи електроустановки. При цьому слід застосовувати окремо чи в поєднанні такі заходи захисту: основна ізоляція струмоведучих частин; огорожі та оболонки; бар’єри; розташування зовні зони досяжності; обмеження сили струму дотику в усталеному режимі та електричного заряду.

2. Захист від непрямого дотику – захист, який запобігає ураження електричним струмом у випадку одиничного пошкодження ізоляції провідників. При цьому слід застосовувати окремо чи в поєднанні такі заходи захисту: захисне заземлення; автоматичне відключення живлення; зрівнювання потенціалів; обладнання класу II або з рівноцінною ізоляцією; захисне електричне відділення; ізолюючі (непровідні) приміщення, зони, площадки; системи найнижчої (малої) напруги; вирівнювання потенціалів.

________________________________________________________________________________

Поиск по сайту: