АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

УКРАЇНСЬКОЇ ДИДАКТИЧНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Читайте также:
  1. IV. ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ
  2. Аналіз результатів учнів 8 класу на ІІІ етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії у Житомирській області 2014 року
  3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь, 2001.
  4. Видатні діячі української діаспори та їх внесок
  5. Випишіть, тих військових діячів УНР, із чиїм ім’ям пов’язують опір окупації України військами більшовицької Росії в останні роки Української революції.
  6. Витоки російської та української філософської думки та особливості її становлення.
  7. Витоки української протосоціології
  8. Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик
  9. Вопрос№23: Характерні риси розвитку української літератури в другій половині XVII - XVIII ст.
  10. Гетьманство Івана Мазепи. Нищення української державності російським царизмом у ХУ111 ст.
  11. Гетьманщина як особлива форма української держави в ХVІІ–ХVІІІ стст. (1648-1781 рр.)
  12. ДЕЯКІ ПИТАННЯ ДЕРЖАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ (1917-1918)

 

 

Особистість українського вченого, а особливо педагога-філолога має відзначатися українською елітарністю. Це поняття не легко піддається дефініції, особливо в країні, що має перервану і слабку традицію державності і тих суспільних верств, що державою коронувалися б як еліта. Але тим не менше живе в народі, серед її інтелігенції досить стійке уявлення про еліту як освічених, духовно й культурно просвітлених особистостей з високими ідеалами і благородними діяннями на користь суспільно-громадських інтересів українського народу. Лицарями українського духу і суперелітою називають гетьманів Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепу, поетів Тараса Шевченка та Івана Франка, учених Володимира Вернадського і Агатангела Кримського, Павла Чубинського та багатьох інших. Сотні тисяч елітарного українства брали участь у визвольних змаганнях під гаслом «Здобудемо Українську державу або загинемо у боротьбі за неї!» Сотні тисяч, а може й мільйони правдивих душ приносили їй славу у різних сферах науки, техніки, мистецтва, жертовно, самовіддано працюючи…

Нам треба чітко зрозуміти, що ні в якому разі ми не можемо, не маємо права втрачати самих себе, зраджувати тисячолітню іпостась народу, відмовляючись від українства. «Будучи національними, цінності української культурної традиції, як і будь-якого іншого народу, за змістом збігаються із загальнолюдськими. Тому якщо йдеться до повернення до фундаментальних цінностей, ми маємо на увазі відродження й освоєння нашої культури й одночасно – усього культурного багатства, створеного людством. Це основне джерело моральності, приєднання до якого повинно стати основним змістом навчально-виховного процесу у школі і вузі»[1]. До таких належать і наші світлої пам’яті колеги – визначні вчені, філологи-дидакти Олександр Біляєв, Євген Пасічник, Борис Степанишин і Леонід Скуратівський. Вони жили енергетикою України й освіти і збагачували її.

Обов’язковою рисою особистості вченого-педагога і філолога є правдивийтон. Він починається ще в дитячій безпосередності, в учнівській правдивості, в юначій честі і потягу до ідеалу. Важливо не загубити, а розвивати і зміцнювати цю рису в період набуття професійних знань і в щоденних клопотах буття, коли виникає спокуса оступитися з прагматичних міркувань. Тут дуже важливо остерігати себе від спокус міркуваннями: чи допустима моїй душі фальш, чи рівнозначні правда й спокуса неправди. Спокуса мине, переваги її забудуться, а власна зрада своєї душі, своїх принципів мулитиме довго або й усе життя…

Правдивий тон пов’язаний з внутрішнім простором особистості і залежить від нього, ним зумовлюється…


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)