Соціальні інститути і механізм соціального захисту робітника. 7 страница

До основних трудових показників планування праці традиційно відносять такі: продуктивність праці, чисельність працівників фонд заробітної плати та середня заробітна плата. Однак поряд з ними в умовах ринку з'являється ряд нових трудових показників змінюються пріоритети та місце цих показників у плануванні праці. Тому в Україні має бути створено адекватну сучасним потребам господарювання систему показників праці, яка б враховувала досвід зарубіжних країн у цій сфері та особливості вітчизняної еко­номічної ситуації. Ця система має бути однаковою для всіх суб'єк­тів господарювання та регулярно друкуватись в офіційних дже­релах.

На підприємствах доцільно використовувати комплексну сис­тему показників праці для здійснення планування й аналізу, яка містить такі групи показників:

• загальноекономічні показники (обсяг виробництва або вар­тість виробленої продукції, величина основних фондів, частка ос­новних фондів невиробничого призначення та ін.);

• результативність роботи (виробіток в натуральному, вартіс­ному та трудовому вимірі, трудомісткість, коефіцієнт змінності, прибуток, загальні витрати робочого часу, частка фондів спожи­вання в прибутку та ін.);

• кадрові показники (чисельність персоналу, частки окремих категорій персоналу, плинність кадрів, рівень освіти, середній вік працівників, середній розряд працівників, середній розряд вико­наних робіт, періодичність підвищення кваліфікації і т. ін.);

• оплата праці (загальна величина фонду заробітної плати, ча­стка зарплати у витратах на виробництво продукції, середня заробітна плата працівників, міжкваліфікаційна диференціація заробітної плати, динаміка заробітної плати за кілька періодів і т. ін.);

• витрати на соціальні виплати (витрати на соціальні випла­ти, передбачені законодавством, витрати на додаткові соціальні виплати і пільги, частка витрат на соціальні виплати у витратах на виробництво продукції, витрати на утримання соціальної інфраструктури, витрати на участь у прибутках, середній розмір дивідендів т. ін.);

• загальні витрати на персонал (витрати на оплату праці; розвиток персоналу, на соціальні виплати, витрати на персонал розрахунку на одиницю продукції, частка витрат на персонал у загальних витратах виробництва, динаміка витрат на персонал);

• умови праці (чисельність і частка працівників, що працюють ^важких та шкідливих умовах праці, рівень травматизму, захво­рюваності, витрати на виплату пільг та компенсацій за несприятливі умови праці, динаміка цих показників та ін.).

На формування трудових показників впливають техніко-економічні та інші фактори виробництва, зокрема техніко-організаційний рівень виробництва, соціальні умови, природні умови та рівень раціональності природокористування, зовнішньоекономічні зв'язки і рівень їх ефективності. До техніко-економічних факторів виробництва відносять НТП та технічний рівень виробництва й про­дукції, їх конкурентоспроможність, структуру господарської сис­теми і рівень організації виробництва та праці, рівень управління.! Розробка системи планових трудових показників здійснюєть­ся на основі виробничої програми, плану підвищення ефективності виробництва, норм і нормативів витрат праці та заробітної плати. Центральне місце в системі трудових показників займають по­казники продуктивності праці, оскільки її зростання є головним чинником зростання ефективності та розвитку всього виробницт­ва. Воно безпосередньо пов'язане з іншими трудовими показника ми, зокрема із зниженням трудомісткості одиниці продукції, раціональним використанням робочого часу, кваліфікацією працівників, організацією праці та системою стимулювання праці тощо. У свою чергу трудомісткість одиниці продукції є основою формування чисельності працівників, складу персоналу та безпосередньо пов'язана з формуванням фонду оплати праці т; здійсненням її нормування. Вся система трудових показників взаємопов'язана з іншими показниками оперативних і стратегічних планів, оскільки є складовою технічного, економічного та фінансового планування.

9.2. МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ ТРУДОВИХ ПОКАЗНИКІВ. ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ, ЧИСЕЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ, ФОНДУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

У плануванні трудових показників на підприємстві широко використовуються загальні методи планування, а також ті, які характерні для розробки планів з певної групи трудових показників, зокрема, з продуктивності праці, чисельності працівників та заробітної плати. Розглянемо методичні основи планування продуктивності праці. Продуктивність праці є основним показником ефективності виробництва і всієї системи трудових показників, від її рівня й ди­наміки залежать всі основні показники роботи підприємства: об­сяг виробництва продукції, чисельність працівників, фонд заробіт­ної плати, зниження собівартості продукції, розмір прибутку, рен­табельність тощо.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватись вартісні та натуральні показники виробницт­ва. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Найпоширенішим методом планування показника підвищен­ня продуктивності праці є планування її за факторами зростання, до яких відносять: структурні зрушення у виробництві, вдоскона­лення управління та організації виробництва і праці, підвищення технічного рівня виробництва, зміна обсягу виробництва про­дукції, галузеві фактори тощо. Визначаючи кіль­кісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, виходять з відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.

Цей метод планування зростання продуктивності праці має і певні недоліки, оскільки найчастіше завищує планову чисельність працівників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. Тому доцільним є розширення практики планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості й покращання використання робочого часу. Розробка плану продуктивності праці передбачає наявність планів організаційно-технічних заходів, звітного і планового балансів робочого часу одного робітника, даних про втрати робочого часу за звітний період або даних табельного обліку.

Основні етапи планування продуктивності праці: аналіз рівня, динаміки продуктивності праці в попередньому періоді; виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді; визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді; розробка плану заходів щодо використання виявлених резервів; за рахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підви­щення продуктивності праці та визначення можливого рівня про­дуктивності праці в плановому періоді¹.

Планування чисельності працівників усіх категорій має важ­ливе значення для раціонального використання ресурсів праці, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Найважливішим завданням планування чисельності працівників є визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення рит­мічного виробничого процесу та виконання виробничих завдань.

До основних принципів планування чисельності працівників належать: відповідність чисельності та кваліфікації працівників обсягу запланованих робіт та їх складності, обумовленість струк­тури персоналу об'єктивними факторами виробництва, максималь­на ефективність використання робочого часу, створення умов для підвищення кваліфікації та розширення виробничого профілю пра­цівників.

Потреба в персоналі, його чисельність на різних підприємствах чи фірмах визначається величиною попиту на продукцію, роботи чи послуги. Процес планування чисельності персоналу включає в себе три етапи: оцінка наявної робочої сили, оцінка майбутніх по­треб, розробка програми задоволення потреб у відповідних працівниках.

Планування чисельності кадрів передбачає її розрахунок на основі повної трудомісткості, тобто розрахунку чисельності необхід­ні кількості працівників усіх категорій і різних спеціальностей, ³Датних виконати весь обсяг робіт виробничої програми. Далі ви­бачається необхідна кількість робітників, спеціалістів, службовців та управлінців за видами трудомісткості та нормами обслу­жування та управління.

Планування чисельності працівників спирається на так показники, як спискова чисельність персоналу, середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу та його показники: структура працівників, потреба в кадрах, баланс робочого чинного середньоспискового працівника.

Планування заробітної плати охоплює планування фон робітної плати і середньої заробітної плати.

Плановий фонд заробітної плати — це вся сума коштів спрямовується на оплату праці працівників у плановому пері Плановий фонд заробітної плати має бути максимально раціоналізований, а це означає, що перш за все має бути достатньо обґрунтованим кількісний та якісний склад персоналу. Він має враховуй ти і планований обсяг виробництва, і вимоги до якості продукції її матеріаломісткість, енергомісткість та трудомісткість, а також необхідність розвитку персоналу, підтримання в працездатному стані всієї інфраструктури підприємства та вирішення інших по­точних і перспективних завдань.

Плановий фонд заробітної плати має враховувати максималь­но можливо і водночас досить реалістично необхідність скорочен­ня втрат робочого часу та підвищення обґрунтованості норм витрат праці, показників та умов преміювання та інших форм матеріаль­ного заохочення працівників. Однак раціоналізація фонду заробіт­ної плати не повинна тягнути за собою зниження заробітної плати та гарантованості виплат за виконану роботу, падіння реальної за­робітної плати. Хоча фонд заробітної плати і має бути раціональ­ним, він перш за все має бути достатнім для нормального функціо­нування підприємства і для підтримання високої трудової моти­вації працівників.

Методи планування фонду заробітної плати залежно від стадій планування можуть бути розділені на укрупнені та детальні-Укрупнені методи застосовуються на стадіях попереднього планування на перспективу та ґрунтуються на врахуванні динаміки чи­сельності працівників та середньої заробітної плати. Другим методом укрупненого планування є планування на основі кількісно ви явлених нормативних величин.

Методи детального планування фонду заробітної плати застосовуються для розрахунку фонду заробітної плати на черговий плановий рік з поквартальною розбивкою та із зазначенням конкретних заходів зі зменшення витрат по заробітній платі на одиниці продукції.

Середня заробітна плата одного працівника визначається діленням планового фонду заробітної плати на чисельність персоналу у відповідному періоді. Визначаючи середню заробітну плату,необхідно виходити із принципу, що зростання продуктивності ці має сприяти, з одного боку, збільшенню фонду нагромаджень підприємства, а з іншого боку, — зростанню матеріального добробуту працівників.

Лекція 10. Організація праці.

Мета: ознайомити студентів з питаннями організації праці

План:

1. Сутність і задачі організації праці.

2. Управління організацією праці на підприємстві.

3. Основи нормування праці.

Перелік літератури: [1-3, 8 ].

Питання:

1. Назвіть основні елементи організації праці,

2. Розкажіть про організація та обслуговування робочих місць.

3. Які бувають умови праці? Розкрийте фактори, що їх визначають.

10.1. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Організація праці — це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною скла­довою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконален­ню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення най­вищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо по­ліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної еко­номії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зни­ження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг на­лежної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зай­нятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати за­доволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейло­ризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні на­прями:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робо­чими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колек­тиви;

• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціо­нальному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

• мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

10. 2. УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функ­ціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого проце­су за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівника­ми окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними катего­ріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, ке­рівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміж­ними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні фор­ми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створю­ють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспор­туванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устатку­вання; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації вироб­ництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у вироб­ництві, постійне вдосконалення організації контролю якості про­дукції — фактори, що впливають на динаміку чисельності допомі­жних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скоро­чення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з нала­годження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготов­ленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажуваль­них, складських роботах свідчить про застосування важкої малопро­дуктивної праці.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і за­лежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійно­му поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спе­ціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розши­рення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня авто­матизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні склад­них робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підго­товки і здійснення трудових процесів, а також контролю за які­стю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами — розряда­ми, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її коопера­цією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між ок­ремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності ви­робничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення про­дуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, ба­гатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціаль­ностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посіда­ють групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з ви­пуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими мате­ріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріаль­ної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матері­ально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між окремими вико­навцями;

• необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і до­поміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

• необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

• наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

• взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

• відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад ро­бітників;

• можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріаль­них затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

• можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

• наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності профе­сійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків заван­таження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригад­них норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Роз­робляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до пас­порта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації ро­бочих місць. Залежно від особливостей технології, організації ви­робництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування по­тужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бри­гад ефективніше на дільницях зі складним технологічним ус­таткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологіч­ним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, част­ковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно ви­конує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною техно­логічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю пев­ною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщен­ня професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у ви­робниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад вхо­дять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробни­чих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час вико­нання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні (11—25), великі (25—50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх са­мостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахун­ку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання опе­ративно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння вит­рат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відпо­відальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Переведення бригади на господарський розрахунок передбачає такі передумови:

• створення системи госпрозрахункових показників (обсяги ви­робництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;

• закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного ус­таткування;

• обґрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бри­гад планових завдань;

• забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;

• організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних ціннос­тей;

• установлення бригадних норм і розцінок;

• наявність системи госпрозрахункових претензій.

Найефективніше застосування госпрозрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певного виду продукції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.

В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.

Переведення бригад на госпрозрахунок викликає потребу регу­лювання госпрозрахункових відносин між бригадами та іншими підрозділами, з одного боку, і між бригадами й адміністрацією підприємства, з іншого. У тих випадках, коли між цими суб'єктами були порушені правила взаємодії, можуть бути пред'явлені госп­розрахункові претензії, які оформлюються у вигляді актів.

Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згідно з яким одна із сторін зобов'язується на замовлення іншої сто­рони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колек­тивним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутріш­ньогосподарський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важ­ливим є встановлення відповідальності між адміністрацією і підряд­ним колективом, а також між суміжними колективами. Основу регу­лювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або на­дання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормати­ви та ін.

Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечен­ня підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, пристосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною докумен­тацією, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування. У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі ви­никнення непередбачених обставин або невиконання зобов'язань.

Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за завер­шену роботу у визначеному обсязі (докладно оплата праці в брига­дах розглядається в розділі 9).

10.3. ОСНОВИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдоскона­лення планування, організації і обслуговування робочих місць з ме­тою створення на кожному з них необхідних умов для високо­продуктивної праці.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприє­мства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його пла­нування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в пев­ному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устатку­вання, технологічного та організаційного оснащення, а також робіт­ника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вер­тикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно ви­користовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предме­ти, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним ос­нащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розмі­щення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснювати­ся за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Викорис­тання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації тру­дових процесів.

Поиск по сайту: