Доходи та рівень життя населення

Важливим у моніторингу соціально-трудової сфери є також спостереження за доходами і рівнем цін на споживчі товари та послу-₀₎ що відображається на рівні життя населення, обґрунтування визначення рівня доходів населення, частки в них заробітної пла­ти як головного джерела підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної праці.

В нашій країні у 2001—2006 рр. зберігалися високі темпи зрос­тання рівнів номінальної та реальної заробітної плати, що зумов­лено позитивною динамікою основних показників виробництва та зменшенням обсягів неповної зайнятості. Середньомісячна номі­нальна заробітна плата у 2005 р. становила 806,19 грн та перевищи­ла на 36,7 % відповідний показник у попередньому році і на 78 % встановлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (453 грн). Високі темпи зростання номінальної заробітної пла­ти забезпечили позитивну динаміку реальної заробітної плати. По­чинаючи з січня 2001 р. щомісячні темпи приросту реальної заро­бітної плати порівняно з відповідним періодом попереднього року стабільно перевищували 10 %. За останні чотири роки вона зросла більше, ніж удвічі, тільки у 2005 р. — на 20,3 %.

Високі темпи зростання рівня заробітної плати у 2000—2006 рр. спостерігались в усіх видах економічної діяльності, що певною мі­рою зумовлено збільшенням у 4,7 рази розміру мінімальної заробіт­ної плати (з 74 грн на початку 2000 р. до 350 грн з січня 2006 р.).

У моніторингу доходів та рівня життя населення особливо важ­ливого значення набувають соціальні обстеження. Наприклад, не­зважаючи на описані вище прогресивні тенденції, за даними соціологічних опитувань, що проводяться Інститутом соціології НАН України та фірмою "Соціс", у 2002 р. 72 % громадян України відчу­вали себе "найнижчим прошарком" суспільства (6 % — злиденни­ми, 40 % — бідними і 27 % — біднішими за середніх), 22 % — середніми і лише 5 % зараховували себе до трохи заможніших середніх (4 %), заможніх (1 %) і багатих (0,1 %). При цьому 3 % опи­тних часто не мали грошей на їжу, іноді жебракували, ще 10 % — не вистачало продуктів харчування, вони іноді голодували, ще ⁹ % вистачало коштів лише на продукти харчування.

Отже, моніторинг доходів і рівня життя населення має включати систематичне вивчення рівня життя, його динаміки і диференціації за основними соціально-професійними і соціально-демографічними групами населення, та за окремими регіонами України. Основні висновки і пропозиції цього напрямку здійснення моніторингу мають сприяти більш об'єктивному сприйняттю органа влади реальних результатів внутрішньої соціально-економічної політики.

Лекція 15. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин.

Мета: ознайомити студента з організаціями, що впливають на розвиток соціально-трудових відносин у багатьох країнах світу.

План:

1. Історія і причини створення Міжнародної організації праці.

2. Керівні органи Міжнародної організації праці і їх структура.

3. Головні цілі і задачі Міжнародної організації праці.

Перелік літератури: [1-3, 8 ].

Питання:

1. Коли і чому була створена Міжнародної організації праці?

2. Опішить структура та керівні органи МОП.

3. Які конвенції та рекомендації МОП Ви знаєте?

15.1. ІСТОРІЯ І ПРИЧИНИ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ.

Міжнародна організація праці (МОП) була створена і діє з ме­тою встановлення й збереження суспільної злагоди, захисту прав людини, розвитку принципів трипартизму, соціального прогресу в усьому світі. За роки своєї діяльності вона накопичила унікаль­ний досвід і провела величезну роботу з урегулювання соціально-трудових проблем і конфліктів на основі розвитку переговорного процесу, тристоронніх переговорів і угод.

Значення вдосконалення соціально-трудових відносин в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних вимог, що формуються на основі прогресивного досвіду високорозвинених країн особливо актуалізується в наш час у зв'язку з процесами глобалізації та ринкової трансформації національної економіки. Тому важливою сферою знань у галузі економіки праці й соціально-трудові відносин є вивчення досвіду діяльності МОП.

При вивченні матеріалів цієї глави завдання студента полягає в тому, щоб з'ясувати цілі, завдання, структуру, пріоритетні на­прями діяльності Міжнародної організації праці; зрозуміти сут­ність і значення міжнародних актів про економічні, соціальні й культурні права людини, зокрема основоположних конвенцій і рекомендацій МОП; розглянути організацію діяльності МОП, основні напрями інтеграції соціально-трудових відносин України в систему відносин, визнану світовим співтовариством.

15.2. КЕРІВНІ ОРГАНИ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ І ЇХ СТРУКТУРА.

Міжнародна організація праці (International Labor Organization) — одна з найстарших і найбільших міжнародних органі­зацій. Вона створена у 1919 р. у складі Ліги Націй за ініціативою і активною участю західної соціал-демократії для сприяння соціаль­ному прогресу, встановлення і підтримання соціальної злагоди. З 1946 р. МОП діє як спеціалізована установа Організації Об'єдна­них Націй.

У преамбулі Конституції МОП (квітень 1919 р.) відображено ос­новні чотири мотиви створення МОП: гуманістичний мотив по­лягає в неприйнятності існування експлуатації, соціальної неспра­ведливості, важких умов праці та життя робітників; внутрішньо­політичний мотив — без поліпшення умов життя і праці боротьба працівників за свої права може набрати революційних форм, що порушить мир і гармонію у світі; економічний мотив — соціальні реформи впливають на конкурентоспроможність національних економік, що обумовлює можливості поліпшення становища трудящих у їх країнах; зовнішньополітичний мотив — "Загального і тривалого миру можна досягти тільки на основі соціальної спра­ведливості".

МОП нині налічує більше 180 країн-членів, сприяє дотриман­ню прав людини, гармонійному соціально-економічному розвитку народів світу через запровадження та контроль за дотримай міжнародних стандартів праці, технічне співробітництво. МОП здійснює наукові дослідження і поширює інформацію, готує кадри для створення умов забезпечення потреб якомога більшої кількості людей світу у харчуванні, житлі, здоров'ї, освіті, культурі, гідній праці.

Головні цілі МОП відповідно до її статуту можна визначити так-захист інтересів та прав трудящих шляхом регламентації робочо­го часу; боротьба з безробіттям; встановлення гарантії заробітної плати та визнання принципу рівності оплати за однакову працю-захист працівників від професійних захворювань та травматизму на виробництві; регламентація питань соціального страхування та соціального забезпечення тощо.

Для досягнення поставлених цілей МОП виконує такі основні завдання:

• Розробка міжнародної політики та програм вирішення со­ціально-трудових проблем.

• Створення і прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій та рекомендацій задля здійснення цієї політики.

• Технічне співробітництво — допомога країнам-учасницям у вирішенні соціально-трудових проблем.

• Захист прав людини та боротьба з бідністю за покращання життєвого рівня трудящих, розвиток соціального забезпечення.

• Розробка програм покращання умов праці та виробничого се­редовища, техніки безпеки та гігієни праці, охорона та відновлен­ня довкілля.

• Розробка заходів щодо захисту найвразливіших груп праців­ників (жінок, молоді, людей похилого віку, працівників-емігрантів) тощо.

Зазначені вище завдання були й залишаються головними у ді­яльності МОП, а також є одночасно і методами її роботи, зокрема щодо розробки міжнародних трудових норм.

МОП має досить складну та розгалужену структуру (рис. 1)- Міжнародна конференція праці (МКП), або Генеральна конфе­ренція, є вищим органом МОП, робота котрого визначається спе­ціальним Регламентом. МКП збирається щорічно в Женеві зазви­чай на початку червня. Кожна держава на Конференції представле­на двома делегатами від уряду та по одному від трудящих та підприємців з правом вирішального голосу. До складу делегацій також входять радники, у великих делегаціях у кількості 40—50 чоловік. Всі делегати користуються рівними правами та голосують відповід­но до своїх переконань та незалежно один від одного. Різні точки зору не завдають перешкод прийняттю рішень, оскільки ті прийма­ються переважно значною більшістю голосів або консенсусом.

МКП визначає загальний напрямок діяльності МОП, тут обго­ворюються соціальні проблеми у сфері праці, розробляються та за­тверджуються міжнародні норми праці у вигляді конвенцій та Рекомендацій, приймаються резолюції щодо окремих питань діяль­ності МОП, заслуховується звіт про діяльність Організації за ми­нулий рік та затверджуються бюджет і програма на наступні два Роки, раз на три роки обирається адміністративна рада. Робота ви-Щого органу МОП складається із щоденних пленарних засідань та Паралельної роботи різноманітних комітетів.

Галузеві комітети створені поза Конференцією для обговорен­ня на міжнародному рівні соціально-трудових проблем окремих найважливіших галузей економіки. Комітети є постійними органами, однак збираються на засідання нерегулярно, не частіше 1 раз на декілька років.

Регіональні конференції скликаються для підтримання постійного зв'язку МОП із різним районами світу та вивчення соціально-економічних змін, які там відбуваються. Конференції скликаються за необхідністю та можливістю для обговорення питань, важливих для конкретного регіону. Рішення конференцій спрямовуються у МОП, урядам, об'єднанням трудящих та підприємців країн окре­мого регіону.

Адміністративна рада є виконавчим органом МОП, який спря­мовує її роботу в період між конференціями, впроваджує її рішен­ня, визначає порядок денний конференції та інших нарад, спря­мовує діяльність МБП та різноманітних комітетів тощо. Адмініст­ративна рада має тристоронній склад: 28 представників урядів 14 трудящих та 14 підприємців. Адміністративна рада збирається три рази на рік. На кожній її сесії на розгляд виноситься близько двадцяти питань.

Міжнародне бюро праці (МБП) — це постійний секретаріат та одночасно дослідний центр із соціальних питань і світовий довід­ково-інформаційний центр МОП, штаб-квартира якого знаходить­ся в Женеві (Швейцарія). До головних функцій МБП відносять: здійснення різноманітних обстежень у сфері соціально-трудових відносин за дорученням Адміністративної ради та Генеральних кон­ференцій, контроль за дотриманням ратифікованих конвенцій, підготовка матеріалів для генеральних конференцій, видання та поширення публікацій з питань праці. Очолює МБП Генеральний директор, який призначається Адміністративною радою раз на 5 років. Організаційно МБП складається із ряду департаментів та має декілька бюро і представників у різних країнах. МБП було створе­но два науково-навчальних заклади з підвищення кваліфікації: Міжнародний інститут соціально-трудових досліджень у Женеві та Міжнародний навчальний центр у Турині (Італія).

Важливу роль в розвитку МОП зіграло прийняття в 1944 р. Міжнародною конференцією праці у Філадельфії Декларації про ді­яльність МОП. Вона отримала назву Філадельфійської декларації та власне разом зі статутом визначила основні цілі та завдання Організації, які залишаються актуальними та нагальними і дотепер. Ця Декларація, окресливши магістральні шляхи не лише діяльності МОП, а й світової соціальної політики загалом на другу половину XX ст., і нині залишається керівним документом в роботі Організації.

Декларація відкривається підтвердженням фундаментальних принципів МОП та проголошує, що "праця не є товаром", "свобода слова та свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу" та "злидні будь-де є загрозою для загального добробуту". Далі обґрунтовується положення, що стійкий мир може бути установлено лише на основі соціальної справедливості, тобто впер­ше завданням міжнародної організації було в такому широкому ро­зумінні проголошено принцип рівності.

Філадельфійська декларація МОП також закликала уряди за­провадити гарантовану мінімальну заробітну плату, досягти повної зайнятості, сприяти реалізації програм соціального забезпечення, покращанню умов праці та життєвого рівня населення, забезпечен­ню можливостей навчання й просування на вищі посади праців­ників, забезпеченню рівних можливостей отримання загальної та професійної освіти.

Завершується Декларація твердженням, що викладені в ній принципи "повністю можуть бути застосовані всіма народами", а їх поширення на все ще "залежні народи... є завданням всього ци­вілізованого світу". Ця заява сприяла тому, що перед отриманням незалежності країнами "третього світу" Декларацію назвали "хар­тією залежних народів".

Визначені Декларацією цілі та завдання є головними у діяль­ності МОП протягом усього періоду, однак сучасні умови визнача­ють необхідність виявлення пріоритетів її діяльності. До головних з них можна віднести такі: підтримка процесу демократизації для сприяння розвитку трипартизму, діалогу між партнерами в кож­ній державі; продовження боротьби з бідністю, передусім через збільшення зайнятості, в тому числі шляхом перепідготовки робо­чої сили; захист трудових та громадянських прав трудящих у всіх його формах.

15.3. ГОЛОВНІ ЦІЛІ І ЗАДАЧІ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ.

МОП є єдиною організацією ООН, в рамках котрої представники трудящих разом з представниками підприємців та урядів ц рівних правах беруть участь у прийнятті рішень шляхом переговорів з найважливіших соціально-економічних питань.

На тристоронній основі функціонують органи МОП — Адміні­стративна рада (виконавчий орган), галузеві комітети. Принципи трипартизму також враховуються при підборі кандидатур у Міжна­родне бюро праці та його територіальні бюро.

Тристоронній принцип побудови та здійснення діяльності МОП закріплено в її базових документах — Філадельфійській декларації та Статуті.

Документи МОП, які приймаються на щорічній Генеральній конференції МОП, узгоджуються зі сторонами згідно з принципом консенсусу, тобто за згодою всіх сторін, однак це не є абсолютним правилом, оскільки всередині делегацій від держав рішення може бути прийняте кваліфікованою більшістю (2/3 голосів кожної із сторін).

Особливості структури та всієї діяльності МОП визначаються складністю узгодження різних, часто навіть протилежних інтересів сторін. Діалог, дискусії та прийняття рішень сторонами передба­чає взаємні врахування інтересів та досягнення угод в умовах соці­ального миру, що і зумовлює необхідність такої особливості струк­тури та діяльності МОП, як її тристоронній характер.

У своїй діяльності МОП використовує три основні методи:

1. Розробка та прийняття міжнародних трудових норм та конт­роль за їх виконанням (нормотворча діяльність).

2. Надання країнам допомоги у вирішенні соціально-трудових проблем, тобто здійснення технічного співробітництва.

3.Проведення досліджень та здійснення публікацій з проблем у сфері праці.

Нормотворча робота є головною у діяльності МОП та здійснюється задля досягнення її основних цілей і завдань. МОПрозробляє міжнародні програми щодо покращання умов праці та життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості та підтримки основних прав людини, вдосконалення загальної і професійної освіти. Ці програми ґрунтуються на міжнародних трудових нормах, що встановлюються конвенціями та рекомендаціями МОП, яких за роки її існування було ухвалено 184 та 194 відповідно.

Міжнародне технічне співробітництво здійснюється, починається з 30-х рр. XX ст., у вигляді надання експертами МОП допомоги країнам у вирішенні різноманітних соціально-трудових про­блем. Діяльність експертів останнім часом стає складовою націо­нальних планів розвитку та зосереджується на сприянні повній зайнятості, розвитку людських ресурсів, підвищенні рівня життя, вдосконаленні трудового законодавства, здійсненні розвитку трипартизму, впровадженні сучасних методів управління тощо. Більш ніж у 100 країнах світу працює близько 600 експертів МОП.

Технічна допомога також включає в себе постачання необхід­ного обладнання, надання стипендій для підготовки національних кадрів на місцях та під час відряджень їх до інших країн, організа­цію різноманітних семінарів. Масштаби технічної допомоги ви­значаються можливостями її фінансування, які є незначними, од­нак поступово зростають. Здійснення великомасштабних проектів, зокрема щодо підготовки кадрів, фінансується певним чином Про­грамою розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Систематична дослідницька та видавнича діяльність МОП є основою здійснення нормотворчої роботи та технічного співробіт­ництва. Цей напрямок діяльності проводиться основними депар­таментами МБП, Міжнародним інститутом соціально-трудових Досліджень МОП, Міжнародним навчальним центром МОП. До­слідницька робота охоплює багато країн світу, після її завершення Результати можуть бути використані всіма бажаючими.

Міжнародний інститут соціально-трудових досліджень співпра­цює та обмінюється результатами досліджень, методичними роз­робками у сфері праці та соціально-трудових відносин з багатьма національними науково-дослідними закладами. МОП є координатором усіх дослідницьких робіт у сферах охорони та гігієни праці, виробничої сфери, що виконуються і в окремих країнах, і в міжнародних організаціях.

МБП є важливим міжнародним видавничим центром, який видає Щороку велику кількість літератури багатьма мовами. Серед публікацій — доповіді для щорічної сесії МКП, різних спеціалізованих нарад і конференцій; трьома мовами видається журнал "Міжнародний огляд праці", п'ятьма мовами — журнал "Трудовий світ", англійською видається "Офіційний бюлетень МБП"; також видаються "Законодавчі акти про працю", "Щорічник статисти праці", "Праця у світі", щорічна доповідь про тенденції розвитку та перебіг подій у трудових та соціальних сферах, журнал для допомоги профспілкам.

Організаційно-практична діяльність МОП ведеться у тісному взаємозв'язку та згідно з методами її роботи і охоплює всі основні соціально-економічні проблеми праці та права людини. Основні сфери її діяльності досить широкі та багатогранні, однак продовжують розширюватись, включаючи в себе нові теми, змінюючи свій зміст відповідно до змін у світовому співтоваристві та окремих країнах

До основних сфер діяльності МОП належать: зайнятість та без­робіття; професійна підготовка та перепідготовка кадрів; права лю­дини; умови, безпека та гігієна праці, виробниче та навколишнє середовище; заробітна плата; соціальне забезпечення; окремі ка­тегорії трудящих; МОП та соціальні інститути; погляд у майбутнє та проблемні положення.

Конвенції та рекомендації МОП разом з різноманітними акта­ми ООН, що діють у світовому масштабі, і актами локальної дії, прийнятими регіональними організаціями, складають свого роду міжнародний кодекс праці.

Міжнародний кодекс праці — це різноманітні міжнародні тру­дові норми; зведення з 184 конвенцій та 194 рекомендацій МОП, прийнятих за роки існування Організації. Він є об'єктом уваги, ви­вчення, запозичення, практичного використання в якості ви­знаного в цивілізованому світі еталона, зведення модельних актів з соціально-трудових відносин, творче освоєння якого є необхід­ною умовою розробки та вдосконалення національних систем тру­дового права, які орієнтуються на загальноцивілізаційні вимоги.

В сукупності ці конвенції та рекомендації складають унікаль­ну правову базу та конкретний юридичний статус соціально-тру­дових відносин, які мають будуватись у конкретній країні з ураху­ванням національних особливостей. Кодекс дає правову основу со­ціального партнерства у вигляді конкретних правових норм, що містяться в спеціальних юридичних актах — конвенціях МОП; ним Юридично визнано право профспілок на законодавчу ініціативу, а також принцип рівноправності соціальних партнерів; визначена Необхідність існування в країнах-членах МОП арбітражних органів 3 вирішення соціально-трудових конфліктів; вимагається створен­ая умов для забезпечення незалежності одне від одного соціальних Партнерів, їх автономності.

Міжнародний кодекс праці встановлює міжнародні стандарти у сфері трудових прав, найму та професійної підготовки, умов праці та зайнятості. Кодекс детально описує всі процедури, що ґрунтуються на принципових положеннях системи трипартизму важливими для переговорного процесу сторін, для ефективного застосування міжнародних трудових норм у практиці певної країни тощо.

Конкретний зміст Кодексу складається з 13 основних розділів, за якими групуються конвенції та рекомендації МОП, що містять базові ідеї за кожною сферою діяльності Організації.

Правове значення конвенцій та рекомендацій, у яких знаходять втілення міжнародні трудові норми, є різним. Конвенції підлягають ратифікації та покладають на державу юридичні зобов'язання з їх практичного впровадження, їх виконання перевіряється Спеціальні місії знайомляться з положенням профспілок в певній країні, з виконанням тієї чи іншої конвенції, в разі порушення ра­тифікованих конвенцій країна заноситься в окремі списки та мо­рально засуджується.

Рекомендації не ратифікуються, вони є моделлю, якою держа­ва може, але не зобов'язана керуватись у здійсненні правового ре­гулювання праці. Рекомендації є ніби орієнтиром для країн, що мають намір дотримуватись соціально-трудових нормативів, однак з певних причин не можуть чи не хочуть їх ратифікувати. Саме тому конвенції є головною нормою законотворчої діяльності МОП та саме вони здійснюють найвагоміший вплив на регулювання трудової сфери тієї чи іншої країни.

Всі документи МОП поєднані спільною ідеєю присутності у всіх діях соціальних партнерів імперативу політичної волі до досягнен­ня соціального компромісу, вони не містять політичних амбіцій та ідеологічних установок.

Більшість норм про працю, які пропонуються МОП у формі кон­венцій та рекомендацій, не мають революційного та інноваційної характеру та не є універсальними, проте вони пропонують такі методи вирішення проблем у трудовій сфері, які позитивно зарекомендували себе або є єдино правильними, та були випробувані багатьох країнах. Вони також сприяють розробці державами власної політики у сфері соціально-трудових відносин в загальному міжнародному контексті та вирішенню національних проблем з використанням та одночасним розвитком міжнародної співпраці.

У сучасних умовах неможливо розраховувати на успіх в соці­ально-трудовій політиці країни, ізолювавшись від світового співто­вариства, тому при переході до ринку дуже важливим є звернення до початкових цінностей, закладених в базових трудових нормах, рекомендаціях, правилах, що акумулюють досвід світового співто­вариства та перевірені практикою їх застосування в багатьох краї­нах.

З метою регулювання соціально-трудових відносин наша дер­жава з урахуванням міжнародних, регіональних трудових стан­дартів створює власну законодавчу та нормотворчу систему, яка охоплює питання зайнятості, оплати праці, соціальної політики, умов та охорони праці, робочого часу, міграційної та демографічної політики тощо.

Конституція України згідно із загальновизнаними принципа­ми і нормами міжнародного права гарантує громадянам права на працю, на не заборонену законом підприємницьку діяльність, на соціальний захист. Гарантується захист від примусової праці, рівні можливості в обранні професії, виду трудової діяльності, право н безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу, ні це визначено законодавством. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи, захищені від дискримінації за всіма ознаками, тощо. Ці положення мають вищу юридичну силу та застосовуються на всій території нашої держави.

Трудові правовідносини можуть регулюватись актами компетентних державних органів: діючі міжнародні договори за участю України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств, ко­мітетів та відомств України, накази керівників підприємств, рішен­ня органів місцевого самоврядування.

В умовах формування нової для нашої країни системи ринко­вих відносин і нове законодавство про працю також постійно роз­вивається. Поряд з Конституцією України, що визначає ряд основ­них принципів правового регулювання, в країні діють також Ко­декс законів про працю України та ряд законів й інших правових документів, які регулюють соціально-трудові відносини праців­ників усіх підприємств, установ, закладів незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що здійснюють трудову діяльність за трудовим договором з фізич­ними особами.

Якщо в законодавстві України містяться інші (гірші для люди­ни) права, ніж у міжнародному договорі, в якому бере участь Укра­їна, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови до­говорів, які погіршують становище працівників порівняно з нор­мами вітчизняного законодавства, є недійсними.

Відповідно до ст. 9 Конституції України дійсні міжнародні до­говори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.

Традиційно в Україні склалося так, що діяли досить прогресивні правові норми, які визначали принципи трудового права. Нині наша країна може пишатись рівнем гарантій, що надаються трудящим чинним законодавством. Це підтверджується прийнят­ім і дотриманням Україною конвенцій МОП, Загальної декларації прав людини, нормативно-правових актів Ради Європи та Євро­пейського Союзу, Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів тощо.

З усіх ухвалених МОП конвенцій Україна ратифікувала 54 конвенції, з них 46 — чинні, в тому числі всі фундаментальні конвенції 29, 87, 98, 100, 105, 111, 138. Зароки незалежності Україною Ратифіковано 10 конвенцій.

Практично за всіма напрямками, що створюють основу соціально-трудових взаємовідносин, національне українське законодавство гарантує не менш широкі права громадянам — суб'єктам соціально-трудових відносин, ніж зафіксовані в міжнародних актах.

Багато з міжнародних трудових актів лише декларують права трудящих на щорічну оплачувану відпустку, зокрема Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини Конвенція МОП № 132 1970 р. про оплачувані відпустки, Європейська Соціальна Хартія (переглянута в 1996 р.). Водночас ст 74 та 75 Кодексу законів про працю України встановлюють, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також тим, що працюють за договором з фізичною особою, надаються щорічні (основна та до­даткова) відпустки зі збереженням на цей період місця роботи та заробітної плати. Причому щорічна основна відпустка надається співробітникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік з дня укладення трудового договору.

Щодо надання жінкам оплачуваних відпусток у зв'язку з вагіт­ністю та пологами українське законодавство гарантує трудящим більші строки, ніж мінімальні, встановлені Конвенцією МОП № 183 2000 р. про охорону материнства. Ця Конвенція передбачає надання такої відпустки тривалістю не менше 14 тижнів, включа­ючи обов'язковий період тривалістю шість тижнів після народжен­ня дитини, тоді як ст. 179 КЗпП України встановлює оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 18 тижнів (126 календарних днів — 70 до пологів та 58 після, рахуючи з дня пологів).

Однак ряд положень українського національного законодавства у сфері соціально-трудових відносин, практика застосування їх у деяких аспектах не відповідає нормам міжнародного трудового пра­ва, дія котрих поширюється на Україну. Наприклад, це стосуєть­ся вельми поширеної в роки кризи практики виплат заробітної плати в натуральній формі і затримок виплати зарплати. Держава, яка ратифікувала відповідну Конвенцію (Конвенція № 95 1949 р про охорону заробітної плати, ратифікована Україною), має здійснювати всі необхідні заходи щодо поліпшення ситуації, яка порушує вимоги міжнародного права. Потрібно прийняти відповідні закони, які б встановлювали відповідальність роботодавців у випадках таких порушень тощо. Україна все ще не ратифікувала Конвенцію МОП № 173 1992 р. про захист вимог трудящих у випадку неплатоспроможності підприємця, норми якої визначають права працівників на отримання належних їм коштів.

Лекція 16. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин.

Мета: ознайомити студента з досвідом регулювання соціально-трудових відносин, що склався в інших державах світу, та способами його адаптації до українських реалій.

План:

1. Моделі регулювання соціально-трудових відносин.

2. Українська політика вирішення проблеми соціально-трудових відносин.

Перелік літератури: [1-3, 8 ].

Питання:

1. Розкажіть о регулюванні соціально-трудових відносин в зарубіжних країнах.

2. Як проводиться регулювання зайнятості та процесів підготовки кадрів в країнах Євросоюзу?

3. Які методи стимулювання праці працівників використовуються частіш усього?

16.1. МОДЕЛІ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН.

Проблема врегулювання соціально-трудових відносин виникла одночасно з розвитком капіталістичного товарного виробництва, коли власники на засоби виробництва і наймані працівники остаточно визначилися як суб’єкти трудових відносин. Оскільки їхні інтереси у соціально-трудовій сфері не збігалися, постало питання про створення механізму їх узгодження та врегулювання конфліктів. Спершу такий механізм виник стихійно і обмежувався боротьбою робітників за скорочення тривалості робочого дня і підвищення заробітної плати. У цьому протистоянні у робітників було значно менше можливостей, ніж у власників капіталу, котрих активно підтримувала держава, передусім у визначенні оплати робітникам і закріпленні у законодавчо-примусовому порядку певної тривалості робочого дня.

Для власного захисту та з метою протистояння капіталу і «тиску» на державу робітники почали об’єднуватися, змушуючи таким чином владу приймати закони, які враховували б і інтереси найманих працівників.

Наприкінці ХІХ — початку ХХ століття в індустріальних країнах поступово почало формуватися і трудове законодавство. Однак у ХХ столітті потрібно було майже 50 років, щоб в теорію і практику регулювання соціально-трудових відносин між найманими робітниками і роботодавцями увійшло поняття соціальне партнерство. За цей період посилилася концентрація капіталу, зросли масштаби виробництва, розвинулася міжнародна кооперація праці та інтернаціоналізація виробництва. За цих умов страйки робітників обернулися для власників підприємств вже набагато більшими втратами, ніж раніше.

Крім того, розвинуті капіталістичні країни охопили масштабні політичні, економічні та соціальні потрясіння, насамперед, світова економічна криза 1929_–1933 років та Друга світова війна, внаслідок чого позиції капіталу були серйозно підірвані, що змусило його шукати шляхи співробітництва з профспілками.

Водночас змінювалася і роль держави. У першій половині ХХ ст. за умов посилення концентрації виробництва, ускладнення економічних зв’язків, загострення соціальних проблем, мілітаризації економіки тощо відбулося розширення економічних функцій держави. Держава активніше почала втручатися в регулювання економічних і соціальних відносин. У багатьох країнах Західної Європи і США під тиском лівих сил і профспілок набуло розвитку соціальне законодавство. Після Другої світової війни сформувалася ідеологія держави всезагального благоденства (Welfare State).

До державної політики соціального благоденства у 40_–50 рр. ХХ століття входили програми досягнення високого рівня життя населення шляхом створення державної системи освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва, програм соціального захисту, регулювання мінімального розміру заробітної плати тощо. Пізніше вони були доповнені демографічними, екологічними та іншими програмами. У програмних документах багатьох політичних партій, а також конституціях ФРН, Франції та Іспанії з’явився термін соціальна держава.

За ідеологією «держави всезагального благоденства» і «соціальної держави», соціальна політика дає змогу стабілізувати суспільство, залагодити конфлікти та досягти утвердження солідарності й партнерства. Саме у післявоєнний період у деяких країнах Західної Європи завдяки зусиллям держави було розроблено та затверджено систему мінімальних стандартів соціального забезпечення громадян, гарантованих державою. Підсумком цієї діяльності держави стала досить чітка фіксація тієї частини соціально-трудових відносин (мінімальна заробітна плата, середня тривалість робочого тижня, відпусток, розміри соціальної допомоги тощо), в яких держава виступала гарантом. Одночасно держава визначила сферу, де соціально-трудові питання могли стати предметом переговорів найманих робітників і власників капіталу (питання оплати праці, зайнятості, соціального забезпечення, що встановлюються понад гарантований державою мінімум). Завдяки зусиллям держави у більшості європейських країн було створено національні соціально-економічні ради, до складу яких входили представники об’єднань підприємців, профспілок та держави.

Створення у 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП) та її цілеспрямовані зусилля зі сприяння впровадження в практику регулювання соціально-трудових відносин колективно-договірних форм також відіграли роль своєрідного каталізатора розвитку системи соціального партнерства. МОП напрацювала близько двох десятків конвенцій та рекомендацій, реалізація яких дала змогу багатьом країнам вибудувати свій механізм колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин.

Становленню нової системи регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах сприяв також розвиток у післявоєнний період інститутів громадянського суспільства, формування і розвиток демократичних процедур прийняття рішень як на рівні суспільства загалом, так і на рівні окремих підприємств. Як свідчить досвід цих країн, тільки тоді, коли діють розвинуті демократичні процедури прийняття рішень на рівні суспільства, існує ефективний зв’язок між керівництвом країни та її населенням. У цьому випадку уряд реагує на критичні виступи трудящих, а трудящі можуть сподіватися, що їхні виступи не будуть марними. З другого боку, наявність демократичної правової держави є гарантією, що роботодавці, у випадку порушення зобов’язань, зафіксованих у колективних договорах з робітниками, нестимуть повну відповідальність за їх невиконання.

Узгодження інтересів найманих працівників і власників капіталу у сфері соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод, тобто колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин є невід’ємною характеристикою системи соціального партнерства.

Будь-який колективний договір фіксує домовленість сторін з питань розміру заробітної плати та інших грошових виплат; індексації заробітної плати і доходів; грошових компенсацій за роботу в нічний час або святкові дні; зайнятість та перекваліфікацію; тривалість робочого дня, робочого тижня та оплачуваної відпустки; умов та охорони праці; основних обов’язків сторін (адміністрації і робітників); контролю за виконанням колективного договору. Зміст колективних договорів може і змінюватися.

У багатьох країнах система соціального партнерства реалізується через укладання не тільки колективних договорів на підприємствах, а й угод на рівні суспільства загалом або на рівні окремих регіонів (вертикальна система договорів і угод). Такі угоди укладаються між організаціями, що представляють найманих працівників, об’єднаннями роботодавців і державою. На рівні суспільства предметом переговорів стають основні напрями соціально-економічної політики держави, включаючи розробку показників соціального добробуту нації, системи соціальних гарантій для всіх прошарків населення, а також заходів із захисту інтересів суб’єктів трудових відносин.

16.2. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИКА ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН.

У сучасних умовах неможливо розраховувати на успіх в соці­ально-трудовій політиці країни, ізолювавшись від світового співто­вариства, тому при переході до ринку дуже важливим є звернення до початкових цінностей, закладених в базових трудових нормах, рекомендаціях, правилах, що акумулюють досвід світового співто­вариства та перевірені практикою їх застосування в багатьох краї­нах.

З метою регулювання соціально-трудових відносин наша дер­жава з урахуванням міжнародних, регіональних трудових стан­дартів створює власну законодавчу та нормотворчу систему, яка охоплює питання зайнятості, оплати праці, соціальної політики, умов та охорони праці, робочого часу, міграційної та демографічної політики тощо.

Конституція України згідно із загальновизнаними принципа­ми і нормами міжнародного права гарантує громадянам права на працю, на не заборонену законом підприємницьку діяльність, на соціальний захист. Гарантується захист від примусової праці, рівні можливості в обранні професії, виду трудової діяльності, право н безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу, ні це визначено законодавством. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи, захищені від дискримінації за всіма ознаками, тощо. Ці положення мають вищу юридичну силу та застосовуються на всій території нашої держави.

Трудові правовідносини можуть регулюватись актами компетентних державних органів: діючі міжнародні договори за участю України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств, ко­мітетів та відомств України, накази керівників підприємств, рішен­ня органів місцевого самоврядування.

В умовах формування нової для нашої країни системи ринко­вих відносин і нове законодавство про працю також постійно роз­вивається. Поряд з Конституцією України, що визначає ряд основ­них принципів правового регулювання, в країні діють також Ко­декс законів про працю України та ряд законів й інших правових документів, які регулюють соціально-трудові відносини праців­ників усіх підприємств, установ, закладів незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що здійснюють трудову діяльність за трудовим договором з фізич­ними особами.

Якщо в законодавстві України містяться інші (гірші для люди­ни) права, ніж у міжнародному договорі, в якому бере участь Укра­їна, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови до­говорів, які погіршують становище працівників порівняно з нор­мами вітчизняного законодавства, є недійсними.

Відповідно до ст. 9 Конституції України дійсні міжнародні до­говори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.

Традиційно в Україні склалося так, що діяли досить прогресивні правові норми, які визначали принципи трудового права. Нині наша країна може пишатись рівнем гарантій, що надаються трудящим чинним законодавством. Це підтверджується прийнят­ім і дотриманням Україною конвенцій МОП, Загальної декларації прав людини, нормативно-правових актів Ради Європи та Євро­пейського Союзу, Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів тощо.

З усіх ухвалених МОП конвенцій Україна ратифікувала 54 конвенції, з них 46 — чинні, в тому числі всі фундаментальні конвенції 29, 87, 98, 100, 105, 111, 138. Зароки незалежності Україною Ратифіковано 10 конвенцій.

Практично за всіма напрямками, що створюють основу соціально-трудових взаємовідносин, національне українське законодавство гарантує не менш широкі права громадянам — суб'єктам соціально-трудових відносин, ніж зафіксовані в міжнародних актах.

Багато з міжнародних трудових актів лише декларують права трудящих на щорічну оплачувану відпустку, зокрема Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини Конвенція МОП № 132 1970 р. про оплачувані відпустки, Європейська Соціальна Хартія (переглянута в 1996 р.). Водночас ст 74 та 75 Кодексу законів про працю України встановлюють, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також тим, що працюють за договором з фізичною особою, надаються щорічні (основна та до­даткова) відпустки зі збереженням на цей період місця роботи та заробітної плати. Причому щорічна основна відпустка надається співробітникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік з дня укладення трудового договору.

Щодо надання жінкам оплачуваних відпусток у зв'язку з вагіт­ністю та пологами українське законодавство гарантує трудящим більші строки, ніж мінімальні, встановлені Конвенцією МОП № 183 2000 р. про охорону материнства. Ця Конвенція передбачає надання такої відпустки тривалістю не менше 14 тижнів, включа­ючи обов'язковий період тривалістю шість тижнів після народжен­ня дитини, тоді як ст. 179 КЗпП України встановлює оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 18 тижнів (126 календарних днів — 70 до пологів та 58 після, рахуючи з дня пологів).

Однак ряд положень українського національного законодавства у сфері соціально-трудових відносин, практика застосування їх у деяких аспектах не відповідає нормам міжнародного трудового пра­ва, дія котрих поширюється на Україну. Наприклад, це стосуєть­ся вельми поширеної в роки кризи практики виплат заробітної плати в натуральній формі і затримок виплати зарплати. Держава, яка ратифікувала відповідну Конвенцію (Конвенція № 95 1949 р про охорону заробітної плати, ратифікована Україною), має здійснювати всі необхідні заходи щодо поліпшення ситуації, яка порушує вимоги міжнародного права. Потрібно прийняти відповідні закони, які б встановлювали відповідальність роботодавців у випадках таких порушень тощо. Україна все ще не ратифікувала Конвенцію МОП № 173 1992 р. про захист вимог трудящих у випадку неплатоспроможності підприємця, норми якої визначають права працівників на отримання належних їм коштів.

Ряд міжнародних правових актів декларує право трудящих (в тому числі трудящих-мігрантів) на об'єднання в профспілки. Якщо ж звернутись до українського законодавства, то з нього випливає, що іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права створювати в Україні суспільні організації за професійною ознакою. Розвиваючи національне законодавство у сфері праці та дола­ючи його недоліки, Україна сприяє розвитку та інтеграції націо­нальних соціально-трудових відноси у систему відносин, визнану світовим співтовариством. Однак для цього також потрібно знати своє національне законодавство та практику, знати та розуміти історичні, господарські, культурні традиції та особливості своєї країни, вміти розуміти та передбачати стан соціально-економічних умов країни на кожному етапі її розвитку, реформування її трудо­вих відносин. Тільки тоді відбудеться становлення ефективних со­ціально-трудових відносин в країні та взаємовідносин у трудовій сфері на міжнародному рівні.

Україна є членом Міжнародної організації праці з 1954 р., за своїм географічним розташуванням належить до середовища впли­ву Європейської регіональної конференції. В Україні з 90-х рр. XX ст. також активно працює Міжнародне бюро праці, робота яко­го має системний характер і базується на найважливіших пробле­мах соціальної політики. В жовтні 1998 р. між Україною та МБП було підготовлено угоду "Політика активного партнерства. Націо­нальні цілі для України", для виконання якої було розроблено ро­бочий план та запроваджено спільний контроль за її виконанням.

МБП та Міжнародний навчальний центр у Турині організува­ли участь тристоронніх делегацій України у семінарах з питань Ринку праці, розвитку малих та середніх підприємств і забезпечення зайнятості.

З початку 90-х рр. XX ст. в Україні розпочало роботу Бюро ста­тистики МОП, яка спрямована на реформування статистики праці, Формування інформаційної системи ринку праці на національно­му та місцевому рівнях. Допомога була надана Міністерству статистики України, Міністерству праці України, Державному центру 3аЙнятості.

Особливої уваги вимагає проект МОП зі сприяння реалізації о новітніх принципів і прав у сфері праці, який було офіційно відкри­то 2 жовтня 2001 р., і який включає такі чотири напрямки діяль­ності: реформування трудового законодавства України та приве­дення його у відповідність до положень фундаментальних кон­венцій МОП; реформування системи інспекції права та вдоскона­лення виконання трудового законодавства; сприяння реалізації принципів свободи асоціацій підприємців та працівників та ефек­тивного визнання прав на колективні переговори; сприяння усу­ненню дискримінації у сфері праці.

Поиск по сайту: