Організаційна структура і культура як фактори стійкого розвитку підприємства

Істотне значення у підвищенні ефективності виробництва має структура управління підприємством.

Організаційна структура – це спосіб упорядкування елементів і функцій СУ.

Організаційна структура управління підприємств складається із самостійних структурних підрозділів.

Вибір організаційної структури залежить від цілого ряду факторів. Найбільш значимими є:

- розмір підприємства і ступінь розмаїтості його діяльності;

- географічне розміщення організації;

- ставлення до підприємства з боку керівників і співробітників;

- система управління;

- динамізм зовнішнього середовища;

- стратегія фірми;

- технологія, що використовується на підприємстві.

Відомо, що будь-яка організація являє собою соціально-економічну систему, яку можна описати тільки визначивши характер її взаємовідносин із зовнішнім середовищем, внутрішніми взаємозв'язками структурованих підрозділів і, нарешті, систему взаємин кожного індивіда з організацією.

Проектування організаційної структури організації можна представити у вигляді трьох стадій зі зворотними зв'язками:

- формування загальної схеми організаційної структури управління підприємством і визначення її головних характеристик (стадія композиції);

- розробка складу підрозділів, визначення основних зв'язків між ними (стадія структуризації);

- встановлення кількісних характеристик апарату управління, порядку його діяльності (стадія регламентації).

Формування загальної схеми організаційної структури управління організацією (стадія композиції) мас важливе значення для визначення статусу організації, напрямку її економічної, правової, адміністративно-управлінської діяльності.

При формуванні організаційної структури управління організацією використовується блоковий підхід, відповідно до якого організаційна структура будь-якої організації може бути представлена у вигляді ряду відособлених, але взаємозалежних укрупнених блоків, стійкість функціонування яких дозволяє працювати більш стійко і всю систему в цілому. Такими блоками є:

- загальне керівництво;

- виробництво;

- НІОКР;

- маркетинг;

- фінанси;

- кадри;

- матеріально-технічне постачання.

Сукупність блоків характеризує діяльність організації. Блоковий підхід вимагає всебічного аналізу кожного блоку організаційної структури організації, дозволяючи оцінити її раціональність і виявити резерви удосконалювання.

Потім визначається й улаштовується тип організаційної структури організації.

Для цього розробляються схеми організаційної структури підрозділів. Організаційна структура повинна відповідати розміру організації і не бути більш складною, ніж це необхідно. Вплив розміру організації на її організаційну структуру виявляється у вигляді збільшення частин і рівнів ієрархії.

Якщо підприємство невелике і керівник один може управляти діяльністю співробітників, то застосовується проста схема. Якщо ж кількість співробітників збільшується до такого розміру, що ними уже важко управляти одному керівнику чи виникають окремі структурні підрозділи, то на фірмі з'являються проміжні рівні ієрархії, застосовуються більш складні схеми, наприклад, функціональна структура управління (дивізіональних, матричних продуктових і т.д.)

Географічне розміщення організації впливає на структуру фірми в тому випадку, якщо елементи підприємства просторово розосереджені і регіони досить ізольовані. У цьому випадку центральне керівництво фірми змушене делегувати визначені повноваження і відповідно в організаційній структурі з'являються нові осередки.

Організаційна структура значною мірою залежить від того, як до її вибору відносяться менеджери і співробітники, тобто який тип структури вони вибирають і наскільки вони готові йти на введення нетрадиційних форм побудови організації.

Динамізм зовнішнього середовища є дуже сильним фактором, що впливає на підприємство і його організаційну структуру. При стабільному зовнішнім середовищі організація застосовує структури, що володіють малою гнучкістю, тоді як при динамічному зовнішньому середовищі організаційна структура повинна бути гнучкою й органічною, здатною швидко і чітко реагувати на зовнішні зміни і впливи. У таких випадках структура повинна допускати високий рівень децентралізації і наявність великих прав у структурних підрозділів у прийнятті рішень.

Стратегія також впливає на вибір організаційної структури. Зовсім необов'язково змінювати структуру щораз, коли фірма переходить до реалізації нової стратегії. Однак необхідно встановити те, наскільки існуюча структура відповідає прийнятій стратегії, а вже потім, якщо це необхідно, провести відповідні зміни.

Організаційна структура підприємства, її елементи і їх взаєморозміщення сильно залежать від того, яка технологія використовується в організації. Крім того, дуже важливим є готовність сформованої структури до проведення відновлення виробництва. Інакше кажучи, організаційна структура повинна сприяти виникненню і поширенню ідей технічного розвитку і процесів технологічних нововведень.

Якщо організаційна структура встановлює границі структурних підрозділів і, задаючи формальні зв'язки між ними, виступає ніби "кістяком" підприємства, то свого роду "душею" фірми, що встановлює невидимі важелі, які направляють дії членів організації, є організаційна культура.

Організаційна культура формується як реакція на дві групи проблем, з якими зіштовхується підприємство. Першу групу складають проблеми інтеграції внутрішніх ресурсів і зусиль. Сюди відносять такі проблеми, як:

- створення загальної мови і єдиної, зрозумілої для всіх термінології;

- створення границь групи і принципів включення і виключення з групи;

- створення механізму наділення владою і позбавлення прав, а також закріплення визначеного статусу за окремими членами організації;

- встановлення норм, що регулюють неформальні відносини між особами різної статі;

- вироблення оцінок, які стосуються того, що в поведінці співробітників бажано, а що ні.

До другої групи відносять ті проблеми, що доводиться вирішувати організації в процесі взаємодії з зовнішнім середовищем. Це широке коло проблем, пов'язаних з виробленням місії, цілей і засобів їх.

Формування і зміна організаційної культури відбувається під впливом багатьох факторів. Основними, чи як їх ще називають, первинними, факторами, є:

- точки концентрації уваги вищого керівництва;

- реакція керівництва на критичні ситуації, що виникають в організації;

- ставлення до роботи і стиль поведінки керівників;

- критеріальна база заохочення працівників;

- система передачі інформації й організаційних факторів.

На ОК людини впливають звички і схильності, потреби й інтереси, політичні погляди, професійні інтереси, моральні цінності, темперамент. До елементів складових ОК відносять наступні якості особистості: позитивна реакція на осіб, що мають владу, бажання конкурувати, уміння переконувати, прагнення відігравати роль неформального лідера, терпимість до рутинної адміністративної роботи. ОК в організації може формуватися чотирма шляхами: довгостроковою практичною діяльністю, діяльністю керівника чи власника (своя ОК), штучним формуванням ОК фахівцями консультаційних фірм, природним добором найкращих норм, правил і стандартів, привнесених керівником і колективом. Особливості ОК знаходять висвітлення в символіці, що залежить від пріоритету в ОК влади, ролі чи вчинків особистості. ОК може мати особливості в залежності від роду діяльності, форми власності, займаного становища на ринку чи в суспільстві. Існує підприємницька ОК, державна ОК, ОК лідера, ОК при роботі з персоналом та ін.

Таким чином, організаційна культура — це система суспільно прогресивних формальних і неформальних правил і норм діяльності, звичаїв і традицій, індивідуальних і групових інтересів, особливостей поведінки персоналу даної організаційної структури, стилю керівництва, показників задоволеності працівників умовами праці, рівня взаємного співробітництва і сумісності працівників між собою і з організацією, перспектив стійкого розвитку всієї системи в цілому.

Поиск по сайту: