АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Матеріали для самоконтролю

Читайте также:
  1. VI. Матеріали методичного забезпечення заняття
  2. Будівельні матеріали із кераміки
  3. Експозиційні матеріали
  4. Еластичні відтискні матеріали
  5. МАГНІТНІ МАТЕРІАЛИ I ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
  6. Матеріали до дискусії
  7. Матеріали судової практики
  8. Надтверді матеріали.
  9. Обладнання і матеріали
  10. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали на-ухово-практичної кнференції (жовтень 1998 р.),- К., 1998,- 446 с
  11. Тампонажні матеріали, їх класифікація

Актуальність теми.

Знання причин та умов виникнення хвороб ____ для поняття порушень житідіяльності організму, визначення суті хвороби. Спадкові хвороби ___ мутаціями. Вивчення причин та патогенезу їх виникнення дають можливість майбутнім медичним працівникам проводити профілактику спадкових хвороб.

Цілі лекції

Знати:

- причини й умови виникнення хвороб;

- класифікацію причин захворювань;

- причини виникнення спадкових хвороб;

- класифікацію спадкових хвороб;

- поняття про мутації;

- хромосомні та генні хвороби;

- методи діагностики та профілактики спадкових хвороб.

 

План

1. Причини й умови виникнення хвороб.

2. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища.

3. Класифікація етіологічних факторів

4. Поняття про спадковість

5. Види мутацій

6. Етіологія спадкових хвороб

7. Спадкові, хромосомні та генні хвороби.

8. Методи діагностики, профілактики,лікування спадкових хвороб.

 

 

1. Причини й умови виникнення хвороб

Етіологія (від грец. aitia — причина) — це вчення про причи­ни й умови виникнення хвороби.

Із позицій детермінізму кожна хвороба має свою причину. Це той фактор зовнішнього або внутрішнього середовища, без якого неможливий розвиток саме даного захворювання. Причина обо­в'язкова і завжди матеріальна. Вона проявляє себе у взаємодії з організмом і надає специфічності викликаній нею хворобі. Наприк­лад, туберкульоз викликається паличкою Кока, гіпотермія — низь­кою температурою зовнішнього середовища, променева хвороба — іонізуючою радіацією, цинга — дефіцитом вітаміну С. В одних випадках зв'язок між причиною і наслідком очевидний, в інших — прихований, але не підлягає запереченню, що тільки ці й ніякі інші фактори здатні спричинити перераховані вище хвороби.

Згодом з'ясувалося, що наявність причини — це ще не наяв­ність хвороби. Ніяких хворобливих змін не спостерігається, на­приклад, у бацилоносіїв чи імунізованих осіб. Проте, хвороби лег­ко виникають у виснажених хворих, осіб старечого віку, дітей, а також у людей із несприятливими умовами побуту і праці. Отже, для того, щоб причина себе проявила, необхідні відповідні умови.

Під умовами розуміють фактори, які самі по собі не спроможні викликати дану хворобу, але впливають на її початок, перебіг і закінчення. На відміну від причини, вони не обов'язкові для виник­нення хвороби і не визначають її характерних ознак. Іншими сло­вами, коли на організм діє причина, то хвороба може виникнути і при наявності, і при відсутності деяких умов. Відомо, що найчас­тіше причиною запалення легень є пневмокок. Як правило, хвороба починається на фоні простуди, яка знижує опірність до цього збудника, але якщо пневмокок надто вірулентний, він може спричинити запалення і без попередньої простуди.

Умови поділяються на сприяючі, тобто такі, що роблять орга­нізм схильним до захворювання, і несприяючі, які запобігають його розвитку. І ті, й другі можуть бути внутрішніми і зовнішні­ми. До внутрішніх сприяючих умов належать спадкова схиль­ність до певної хвороби, зумовлена особливостями генотипу, па­тологічна конституція, яка проявляється діатезами, дитячий або старечий вік, іноді — стать. Із зовнішніх сприяючих умов най­більше значення мають голодування або нераціональне харчу­вання, фізичне навантаження, тривалий емоційний стрес, пере­несені раніше хвороби, холод, отруєння, іонізуюче опромінюван­ня. Навпаки, перешкоджають розвитку хвороби такі внутрішні умови, як видовий і уроджений імунітет. Людина не хворіє на чуму собак і кішок, діти до одного року — на кір і скарлатину, особи із серповидноклітинною анемією резистентні до малярій­ного плазмодія. До зовнішніх умов, що запобігають захворюван­ням, належить повноцінне харчування, правильна організація праці й відпочинку, заняття фізкультурою, дбайливий догляд за хворими, дітьми і людьми похилого віку.

Усі перелічені фактори, які були названі умовами, реалізують себе у взаємодії з організмом, впливаючи на його реактивність. Цим терміном позначають фундаментальну здатність живого від­повідати на зміни зовнішнього середовища доцільними реакція­ми. Підвищенням або зниженням реактивності, а, отже, і резис­тентності (опірності) організму до конкретного патогенного чин­ника, пояснюється сприятлива або запобіжна роль умов у виникненні хвороби.

Серед сучасних медиків поширений термін "фактори ризику". Ним позначають внутрішні й зовнішні умови, які збільшують ві­рогідність появи хвороби. Факторами ризику інфаркту міокарда вважаються артеріальна гіпертензія, ожиріння, цукровий діабет, гіпокінезія, куріння. До факторів ризику атеросклерозу належать стрес, ожиріння, спадкова гіперліпідемія, цукровий діабет.

2.Патогенна дія факторів зовнішнього середовища.

 

Оскільки людина — істота соціальна, то дія патогенних чинни­ків, як правило, опосередкована через соціальні фактори, які віді­грають роль умови. Добре відомі такі форми соціального опосе­редкування, як внутрішньолікарняні епідемії, масовий травматизм під час воєн, отруєння на виробництві, побічна дія ліків. Вплив фізичних факторів (температури, вібрації, прискорень) також має соціальне опосередкування — через житло, одежу, робоче місце, індивідуальні засоби захисту. Соціальну зумовленість мають хво­роби, пов'язані з порушенням харчування: голодування, алімен­тарна дистрофія, квашіоркор, авітамінози. Деякі патогенні за при­родою чинники ввійшли в життя суспільства завдяки науково-технічному прогресу — електричний струм, іонізуюча радіація, ультразвук, наркотики, алергени, вибухові й бойові отруйні речо­вини. У зв'язку із соціальною організацією життя людини, в неї з'явилися хвороби, не властиві тваринному світу: інфаркт міокар­да, артеріальна гіпертензія, виразкова хвороба шлунка, бронхі­альна астма. Зв'язок між соціальним оточенням і деякими хворо­бами настільки тісний, що це дало підставу назвати їх соціальни­ми. Типовий приклад такої хвороби — туберкульоз.

 

3.Класифікація етіологічних факторів.

Патогенні (хвороботворні, надзвичайні) фактори поділяються на внутрішні (ендогенні) й зовнішні (екзогенні). Серед внутріш­ніх факторів найбільше значення мають патологічна спадковість і патологічна конституція. Зовнішні фактори поділяються на кілька груп: механічні — удар, укол, стиснення; фізичні — електрич­ний струм, ультрафіолетові та іонізуючі промені, тепло і холод, низький і високий атмосферний тиск, ультразвук, вібрація, прискорення, невагомість; хімічні — луги, кислоти, гемолітичні, гепатотропні й нейротропні отрути, блокатори ферментів; біологіч­ні — віруси, мікроби, найпростіші^ комахи та інші живі істоти і продукти їх життєдіяльності.

4.Поняття про спадковість.

Спадковість — це здатність живих організмів відтворювати собі подібних, іншими словами - це властивість живої особини передава­ти нащадкам притаманний їй тип обміну речовин. Структурна оди­ниця спадковості — ген. Він являє собою ділянку молекули ДНК із специфічною послідовністю пуринових і піримідинових основ, яка відповідає за біосинтез певного білка. У клітинному ядрі гени разом із білками, ферментами і РНК упаковані в особливі структури, на­звані хромосомами. У здорової людини в соматичних клітинах на­раховується 46 хромосом, тобто 23 пари, в тому числі 22 пари аутосом і 1 пара статевих хромосом. Це так званий диплоїдний (подвійний) набір. У статевих клітинах (сперматоцитах і ооцитах) міститься одинарна кількість хромосом — 23 (гаплоїдний набір)

5.Види мутацій.

Головна властивість генів — їх здатність передаватися з поко­ління в покоління в незміненому вигляді. Але якби генетичний матеріал абсолютно не змінювався, була б неможливою еволюція. Гени як носії спадкової інформації повинні бути здатними до випад­кових змін. Такі зміни дійсно існують, їх називають мутаціями.

Мутації можуть виникати і в статевих, і в соматичних кліти­нах. Ті, що виникають у статевих клітинах, передаються особи­нам наступного покоління і виявляються в клітинах нащадків, які стали їх носіями. Соматичні мутації можна виявити лише в потомстві відповідної мутантної клітини і то лише за умови, що вони перешкоджають клітині здійснювати її специфічні функції, тобто проявляються фенотипічно.

Розрізняють три типи мутацій: геномні, хромосомні й генні.

Геномні мутації полягають у зміні кількості хромосом. Мож­ливі два варіанти: а) анеуплоїдія — дефіцит або надлишок окре­мих хромосом (моносомія, трисомія); б) поліплоїдія, тобто крат­не збільшення генома.

 

6. Етіологія спадкових хвороб.

 

Аномалії числа хромосом (анеуплоїдії) можуть бути виклика­ні різними причинами. Найважливішим механізмом їх появи вва­жається нерозходження хромосом під час клітинного поділу. В нормі хромосоми повинні поділитися і в анафазі розійтися до протилежних полюсів. Проте, бувають випадки, коли дочірні хромосоми залишаються з'єднаними й обидві відходять до одно­го полюса. Таке явище частіше трапляється під час поділу ста­тевих клітин (мейозу). Тоді на кожну гамету з однією додатко­вою хромосомою припадає інша — без однієї хромосоми. Після запліднення гаметою з нормальним набором хромосом зигота виявляється або трисомною, або моносомною. Якщо нерозходженню піддалися соматичні клітини на ранніх стадіях розвитку зиготи, то це може призвести до мозаїцизму, коли в одному організмі будуть наявні клітини трьох популяцій: нормальні, трисомні й моносомні. Таких осіб називають мозаїками.

Наступним механізмом, який зумовлює геномні мутації, є втрата окремої хромосоми внаслідок так званого анафазного відставання, коли одна із хромосом відстає від інших під час руху до полюса і безслідно гине. Втрата хромосоми на ранніх етапах ембріогене­зу призводить до мозаїцизму: одна клітинна популяція буде нор­мальною, друга — моносомною.

Третім механізмом геномних мутацій є поліплоїдизація, коли в кожній клітині геном збільшується у 2-3 рази. Максимальна кількість хромосом, зареєстрована в людини, — 69 (триплоїдія).

Хромосомними мутаціями (аномаліями, абераціями) називають такі, коли кількість хромосом не змінюється, але порушується їх структура. Жодна перебудова хромосом неможлива без її розри­ву. При цьому розривається і ДНК. Доля пошкоджених хромосом буває різною. Іноді кінці хромосомних фрагментів вдало з'єднуються один з одним, і хромосома знову стає інтактною. Але буває й так, що фрагменти хромосом взагалі не з'єднуються або з'єднуються в точках розриву інших хромосом. Виникають різні типи хромосом­них порушень і перебудов. Найчастіше зустрічаються такі: делеція — випадіння ділянки хромосоми; інверсія — коли фрагмент хромосоми повертається на 180°; кільцювання — коли відриваються обидва кінці хромосоми і вона згортається в кільце; транслокація — обмін генетичного матеріалу між хромосомами. Геномні й хромосомні аномалії вивчають під мікроскопом.

Генні мутації не можна виявити за допомогою мікроскопа, а лише шляхом генетичного аналізу фенотипічних змін. Суть їх у тому, що в ДНК порушується послідовність пуринових і піримідинових основ, тобто порушується хімічна будова генів. Якщо мута­ція сталася в статевій клітині, то дефектний ген передається осо­бинам наступних поколінь. Так виникають спадкові хвороби.

Фактори зовнішнього середовища, здатні викликати мутації, називають мутагенами. їх поділяють на три групи: фізичні, хіміч­ні й біологічні. До найсильніших фізичних мутагенів належать іонізуючі промені. Вони викликають, переважно, хромосомні й геномні мутації. Серед хімічних мутагенів найбільш активні азо­тистий іприт, ефіри метилсульфонових кислот, гідроксиламін, акридинові барвники (трипафлавін), аналоги азотистих основ (5-бромурацил). Усі вони порушують будову ДНК. До біологічних мутагенів відносять віруси кору, корової краснухи, гепатиту.

 

7.Спадкові,хромосомні та генні хвороби.

 

Хвороби, які виникають на грунті пошкодження генетичного апарату, називають спадковими. Насправді не всі вони спадкуються. Їх носії або рано помирають, або неспроможні мати нащад­ків. Зараз зареєстровано понад 2000 спадкових хвороб. Число їх неухильно збільшується. Є дві причини цього: вдосконалення діагностики і постійно зростаюча дія мутагенів. Спадкові хворо­би поділяються на дві групи: хромосомні (результат геномних і хромосомних мутацій) і генні (результат генних мутацій).

Відомо близько 300 хромосомних хвороб. Нижче наведена коротка характеристика найбільш розповсюджених із них.

 

Хвороба Дауна відома з 1866 р. як різновид розумової відста­лості. Розрізняють три генетичних варіанти хвороби: класичний, транслокадійний і на грунті мозаїцизму. Класичний варіант зу­мовлений каріотипом 47.+21, тобто це трисомія за 21 парою. Такий каріотип утворюється під час поділу статевих клітин, якщо хромосоми 21 пари не розходяться і в анафазі відходять до одно­го й того ж полюса. Такі хворі низькі на зріст, у них широке плоске обличчя, широке перенісся, косий розріз очей (монголізм), напіввідкритий рот, прирослі мочки вух, плоска потили­ця. Кінцівки короткі, пальці часто зрощені, на долонях одна по­перечна лінія ("мавпяча") замість однієї поздовжньої і двох по­перечних. Частота хвороби зростає з віком батьків. У сім'ї буває, як правило, один хворий, повторні випадки нечасті. Тривалість життя хворих скорочена. Третина їх помирає до кінця першого року життя, ще половина — до кінця третього року, а ті, що вижили, старіють раніше, ніж здорові люди. Хворі з класичною хворобою Дауна безплідні, тому вона не передається спадково. Частота класичного варіанту — 1-2/1000.

Транслокаційний варіант хвороби Дауна пов'язаний із транслокацією 21 хромосоми на іншу хромосому (в жінок — на 13-15, у чоловіків — на 22). Дві хромосоми фактично зливаються в одну, тому загальна кількість їх не збільшується. Транслокації можуть передаватися спадково.

Ще один варіант — мозаїцизм 46/47, який виникає в резуль­таті нерозходження хромосом на початкових етапах ембріональ­ного розвитку. Мозаїцизм дає стерті, слабо виражені симптоми хвороби.

 

 

Синдром Кляйнфельтера описаний як гіпогонадизм у чолові­ка. Частота його — 1 / 700. Хворі з класичним варіантом мають каріотип 47,ХХУ. Причина його виникнення — нерозходження Х-хромосом під час поділу статевих клітин. Пізніше були знайдені каріотипи з більшою кількістю Х-хромосом (ХХХУ, ХХХХУ). Чим більше зайвих Х-хромосом, тим важча клінічна картина. Харак­терні ознаки синдрому — високий зріст, гінекомастія, атрофія яєчок, жіночий тип оволосіння лобка, високий голос, безпліддя, остеопороз, розумова відсталість. Частота синдрому зростає з віком матері, але не залежить від віку батька.

Частіше все ж трапляється не класичний варіант, а мозаї­цизм 46,ХУ/47,ХХУ. Цим можна пояснити стерті й рудиментарні форми синдрому.

Синдром Тернера — це гіпогонадизм у жінок. Частота його — 1/1250. Каріотип — 45,ХО. Він виникає при нерозходженні Х-хромосом у процесі мейозу. Тоді одна дочірня статева клітина буде містити дві Х-хромосоми, а друга — жодної. При заплід­ненні їх із нормальними ооцитами утворяться жіночі організми з трисомією або моносомією (синдромом Тернера). Хворі мають коротку шию, широку грудну клітку, короткі товсті ноги, вкоро­чені пальці, а також фізичні вади: стеноз аорти, незарощення міжшлуночкової перегородки, підковоподібну нирку. Обов'язко­во наявні такі ознаки, як недорозвиток статевих органів, відсут­ність грудних залоз, аменорея, інфантилізм. Характерно, що не страждає або мало страждає інтелект. Тому діагноз встановлю­ють не в ранньому дитинстві, а через багато років, коли виявля­ють відставання росту і статевий інфантилізм. Частина хворих із синдромом Тернера — мозаїки 46,ХХ/45,ХО.

 

Синдром Х-трисомії зустрічається з частотою 1/1000. Каріо­тип — 47,XXX. Характерні ознаки — інфантилізм, аменорея, депігментація ділянок шкіри і волосся, розумова відсталість. Спри­яють виникненню синдрому старший вік матері, сифіліс, алкого­лізм. Описано сім'ї, де Х-трисомія передається по спадковості.

 

 

Хромосомні хвороби виникають не тільки при збільшенні чи зменшенні кількості хромосом, але й внаслідок порушення їх будови. Синдром "котячого крику" — один із небагатьох добре вивчених делеційних синдромів.

Дефект, що лежить в його ос­нові, полягає у вкороченні короткого плеча 5 хромосоми. Дити­на з цим синдромом має грубі фізичні і психічні вади: мікроце­фалію, монголізм, розумову відсталість, гіпогонадизм, м'язову атонію. Через недорозвиток гортані крик таких дітей нагадує нявкання кішки, тому й сам синдром отримав таку назву.

Молекулярні спадкові хвороби спричиняються генними мута­ціями. У 1941 р. Бідл і Татум сформулювали дуже плідну концеп­цію, відому під назвою "один ген — один білок". На її основі

було виявлено генетичні дефекти, внаслідок яких порушуються синтез ферментів та обмін речовин і змінюються властивості живого організму, тобто виникає генна патологія.

В організмі людини нараховують до 10000 ферментів. Дефек­ти відомі лише для 200. Ми майже нічого не знаємо про дефекти ферментів, пов'язаних із процесами поділу клітин (мітозу і ме­йозу), ферментів, які забезпечують синтез білків, нуклеїнових кислот, нейромедіаторів, цитохромів, ліпідів. Значно краще вивче­ні дефекти ферментів, які мають відношення до розщеплення і перетворення амінокислот (рис. 17) та вуглеводів.

 

Добре відомий патогенез фенілкетонурії. В організмі людини амі­нокислота фенілаланін під впливом ферменту фенілаланінгідроксилази перетворюється в тирозин,

а потім — у меланін, тироксин, адреналін. При відсутності фенілаланінгідроксилази фенілаланін не може перетворитися в тирозин, він нагромаджується в тканинах і перетворюється в фенілпіровиноградну і фенілоцтову кислоти. Сам фенілаланін і обидві кислоти дуже токсичні для головного мозку на стадії його формування. У результаті виникає розумова відсталість. Діти народжуються зовні здоровими, нормально набирають масу, а в другому півріччі в них виявляють відставання в психічному розвит­ку. Потім приєднуються інші симптоми: фізичний недорозвиток, за­тримка прорізування зубів, затримка мови, судоми, парези. У таких дітей зменшується утворення меланіну, адреналіну і тироксину. Тому в них світле волосся, голубі очі й артеріальна гіпотонія. Хвороба передається за аутосомно-редесивним типом. Патологічний ген ло­калізований у 12 хромосомі. Частота хвороби — 1/20000.

 

 

Альбінізм розвивається внаслідок відсутності пігменту мела­ніну. Він може бути загальним і місцевим (наприклад, очним). Хвороба зумовлена дефіцитом ферменту тирозинази, яка пере­творює тирозин у меланін. Передається за аутосомно-рецесив- ним типом, частота її — 1 /20000.

 

 

Алкаптонурія — також результат блокування обміну тирозину на рівні гомогентизинової кислоти. Через низьку активність від­повідної оксидази ця речовина не піддається подальшим перетво­ренням, нагромаджується в організмі й виділяється із сечею. У лужному середовищі сеча темніє. Відкладання гомогентизинової кислоти у сполучній тканині дає темне забарвлення — охроноз.

 

Із генних захворювань, пов'язаних з порушенням вуглеводного обміну, добре вивчена галактоземія. Вона розвивається тому, що галактоза не може перетворитися в глюкозу через відсутність відповідного ферменту.

В організмі нагромаджується доблоковий метаболіт — галактозо-1-фосфат. Він відкладається в різних орга­нах (кришталику, печінці, мозку, нирках) і порушує їх функцію. Симптоми хвороби проявляються дуже рано: через кілька днів від початку годування молоком (втрата апетиту, діарея, жовтяниця, збільшення селезінки, асцит). Дуже характерні катаракти, що розвиваються на третьому тижні життя. Затримуються ріст і ро­зумовий розвиток. Можливий смертельний кінець.

9. Методи діагностики, профілактики,лікування спадкових хвороб.

Спадкові хвороби вивчають і діагностують за допомогою спе­ціально розроблених методів.

Цитогенетичний метод полягає в дослідженні особливостей хромосомного набору і будови окремих хромосом. Зручним об'єк­том для цього служать лейкоцити і клітини епітелію щоки. Крім кількості й структури хромосом, досліджують статевий хроматин. Якщо в клітині є дві Х-хромосоми, то одна з них спіралізується і цей утвір стає помітним під мікроскопом. Його називають стате­вим хроматином, або тільцем Бара. У нормі одне тільце Бара можна побачити в жінок. При синдромі Тернера тільце відсутнє, при Х-трисомії їх помітно два, при синдромі Кляйнфельтера вони з'являються в чоловіків. Ще один об'єкт цитогенетичного дослі­дження — ядра нейтрофілів. У жінок частина з них має вирости, їх називають барабанними паличками. У патології кількість їх може зростати, що також відображає збільшення кількості Х-хромосом.

Генеалогічний метод полягає у вивченні спадкових властивос­тей людини за її родоводом. Метод дає цінну інформацію в тих випадках, коли відомі прямі й непрямі родичі пробанда — носія патологічної спадкової ознаки. Метод розроблений Ф. Гальтоном і вперше застосований ним для вивчення закономірностей спадкування розумових здібностей людини.

Складання родоводу починається з обстеження хворого (про­банда), якому встановлюють певний діагноз. Далі користуються розповідями родичів, оглядом членів сім'ї, історіями хвороби, архів­ними даними. За допомогою цього методу можна визначити тип спадкування хвороби. Головних типів три: аутосомно-домінантний, аутосомно-рецесивний і Х-зчеплений (рецесивний або домінантний).

Аутосомно-домінантним називають такий тип спадкування, коли хвороба передається з покоління в покоління: від батьків до дітей, від дітей до внуків і т.д. Труднощів для діагностики такі хвороби, як правило, не викликають. За аутосомно-домінантним типом спадкуються фізичні аномалії (короткопалість, ліворукість, близько- і далекозорість), а також хвороби: уроджена катаракта, отосклероз, поліпоз товстої кишки, уроджена гемералопія, хо­рея Гентингтона.

Аутосомно-рецесивним називають такий тип спадкування, коли хвороба передається не прямо, а через одне чи декілька поко­лінь (з пропусками). Хвороба проявляється тільки в гомозигот, а поява їх найчастіше пов'язана з близькородинними шлюбами. За таким типом передаються уроджена глухонімота, шизофре­нія, феніл кетонурія, альбінізм, алкаптонурія, кретинізм, гіпофізарна карликовість.

Коли патологічний ген знаходиться в Х-хромосомі, то кажуть, що спадкування Х-зчеплене. Як правило, ген проявляє себе реце­сивно. Хворіють лише чоловіки з даної родини, а жінки відіграють роль кондукторів (провідників) патологічного гена. Так спадкуються гемофілії А і В, дальтонізм, юнацька глаукома, агамаглобулінемія, атрофія зорових нервів, деякі міопатії. Дуже рідко патологічний ген, що знаходиться в Х-хромосомі, проявляється домінантно (ві­тамін Б-резистентний рахіт, фолікулярний гіперкератоз).

Близнюковий метод — один із головних методів генетики лю­дини. Він дозволяє розмежувати роль спадковості й середовища у виникненні захворювань. Суть його полягає в тому, що вивчають попарну захворюваність (конкордантність) у однояйцевих і дво- яйцевих близнят за певними нозологічними одиницями (табл. 2). Однояйцеві близнята відрізняються від двояйцевих тим, що в пер­ших генотип тотожний, а в других — лише схожий (як у братів і сестер). Якщо захворювання спадкове, відсоток конкордантності (збігу хвороб) у однояйцевих близнят буде значно вищим, ніж у двояйцевих, тобто однаковий дефект генотипу викликатиме одна­кову патологію. Коли ж хвороба екзогенна, то відсоток конкор­дантності буде близьким в обох типів близнят.

Популяційно-статистичний метод полягає у вивченні часто­ти, з якою в даній популяції зустрічається той чи інший ген. Таким способом визначають генетичну структуру популяції. Частоту появи хвороби в родині порівнюють із частотою її в популяції.

На основі наших знань про причини й умови виникнення спад­кових хвороб стала можливою їх профілактика. До ефективних профілактичних заходів належать: а) запобігання впливу фізичних

Частота попарної захворюваності однояйцевих (ОБ) і двояй­цевих (ДБ) близнят (у відсотках)

Хвороби Число дослі­джених пар Процент попарної захворюваності
ОБ ДБ
Маніакально-депресивний психоз      
Шизофренія      
Розумова відсталість      
Епілепсія   66,6 3,1
Уроджений стеноз пілоруса   66,7 3,4
Цукровий діабет      
Артеріальна гіпертензія   25,0 9,4
Інсульт   22,4 10,8
Інфаркт міокарда   19,6 15,5
Рак   15,9 13,8
Коклюш      
Кір      
Ендемічний зоб      

та хімічних мутагенів, належний гігієнічний контроль на хімічних виробництвах, всебічне обстеження нових лікарських препаратів; б) попередження небажаного дітонародження, якщо сім'я обтяжена спадковою хворобою або за допомогою амніоцен- тезу (дослідження амніотичної рідини) виявлено серйозний хро­мосомний дефект; в) роз'яснювальна робота серед молоді про небажаність близькородинних шлюбів, які стають умовою про­яву рецесивних патологічних генів; г) рекомендації щодо наро­дження дітей у більш ранньому віці, тому що з роками збільшу­ється кількість хромосомних і генних мутацій, а, отже, і зростає вірогідність появи спадкових хвороб.

У минулому вважали, що спадкова ознака не піддається корек­ції, а тому лікувати спадкові хвороби безперспективно. Помил­ковість цих тверджень стала очевидною тоді, коли були з'ясова­ні глибокі біохімічні механізми спадкової патології. Формування спадкової ознаки можна відкоригувати, впливаючи на всіх рівнях дії гена, але теоретично найбільш повним був би вплив на рівні генетичного матеріалу, тобто ДНК. Цим займається ген­на інженерія (генна терапія), яка базується на досягненнях мо­лекулярної біології. Метод знаходиться на стадії експеримен­тальних розробок, але має багатообіцяюче майбутнє.

Для лікування спадкових хвороб давно використовують замісну білкову або ферментну терапію. Класичний приклад — лікування гемофілії А введенням антигемофільного глобуліну (фактора VIII).

Видалення метаболіту перед блокованим етапом — також дав­но апробований метод. Якщо харчова речовина, яка є субстра­том дефектного ферменту, не виробляється в організмі, а надхо­дить з їжею, то лікування полягає в обмеженні її споживання. Вперше успішну корекцію такого типу здійснено у хворих на фенілкетонурію. Суть терапії полягає в заміні продуктів харчу­вання, багатих на фенілаланін, гідролізатами з мінімально необ­хідним вмістом цієї незамінної амінокислоти. Дієтотерапію по­чинають із перших тижнів життя під контролем рівня фенілала­ніну в крові. Тривалість лікування — 5-10 років. Аналогічну терапію (до 3-х років) використовують при галактоземії. Із хар­чування вилучають молоко (галактозу) і замінюють його безглактозними сумішами.

Тоді, коли внаслідок ферментативного блоку не синтезують­ся кінцеві метаболіти, їх компенсують введенням ззовні. При кретинізмі вводять тироксин, при порушенні утворення ураци­лу, необхідного для синтезу ДНК, до їжі додають уридин і цим запобігають проявам хвороби.

Більшість спадкових хвороб лікують шляхом усунення побіч­них симптомів. Цей підхід не вимагає точного знання генетич­них і патофізіологічних механізмів їх розвитку. Наприклад, ми майже нічого не знаємо про молекулярні основи полідактилії, заячої губи або щілини піднебіння, але це не заважає успішно лікувати їх хірургічним шляхом. Дуже мало відомо про біохімію психічних захворювань, хоча емпіричним шляхом вдається піді­брати препарати для медикаментозного лікування.

 

Матеріали для самоконтролю.

 

Питання

1. Що вивчає етіологія?

2. Які причини виникнення хвороб ви знаєте?

3. Чим умови виникнення хвороб відрізняються від причин?

4. Які екзогенні фактори викликають хвороби?

5. Які ендогенні фактори ви знаєте?

6. Дайте визначення спадковості

7. Що таке мутації?

8. Які види мутацій ви знаєте?

9. Які причин викликають мутації?

10. Які хромосомні хвороби ви знаєте?

11. Розкажіть про генні захворювання

12. Дайте характеристику методів діагностики спадкових хвороб

13. Які методи профілактики спадкових хвороб ви знаєте?

14. Які методи лікування спадкових хвороб ви знаєте?

 

Задачі

№ 1

У чоловіка високий зріст, астенічна будова тіла, гінекомастія, атрофія яєчок, високий голос, розумова відсталість!

1. Про яку хромосомну хворобу треба думати?

2. Який каріотип такого чоловіка?

№ 2

У здорових 40-річних батьків народився хлопчик з широким плоским обличчям, широким переніссям, косим розрізом очей. Кінцівки у дитини короткі, на долонях одна поперечна лінія.

1. Про яку хромосомну хворобу треба думати?

2. Який каріотип дитини?

№ 3

До медико-генетичної консультації звернулася пацієнтка. При огляді виявлені симптоми: коротка шия, широка грудна клітка, короткі товсті ноги, відсутність грудних залоз, аменорея. Інтелект у жінки не порушений.

1. Про яку хворобу треба думати?

2. Який її каріотип?

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.018 сек.)