АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Теми рефератів. 1. Профспілки: можливості, проблеми, результати діяльності

Читайте также:
  1. Література до рефератів
  2. Перелік тем рефератів, есе та загальні вимоги щодо їх написання
  3. Творчих робіт та рефератів
  4. Тематика рефератів
  5. ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ
  6. Тематика рефератів
  7. Теми рефератів
  8. Теми рефератів
  9. Теми рефератів
  10. Теми рефератів
  11. Теми рефератів

1. Профспілки: можливості, проблеми, результати діяльності.

2. Неформальні об'єднання: структура та роль у суспільному житті.

3. Молодіжний рух у посттоталітарній Україні.

Література

Антонович И. И. Общественные движения и проблемы власти // Соци­ально-политические науки. — 1991. — № 4.

Булавін О., Корнієвський О. Молодь і майбутнє сучасних політизованих громадських об'єднань // Політологічні читання. — 1992. — № 4.

Громов А. В., Кузан С. С. Неформалы: кто єсть кто? — М., 1990.

Зеленые в конце 80-х годов: Реф. Сб. — М., 1990.

Корнієвський О. А., Якушин В. М. Молодіжний рух та політичні об'єднан­ня в сучасній Україні. — К., 1997.

Литвин В. Молодіжні суспільно-політичні організації // Політика і час. —

1991. — № 3.

Массовые демократические движения: истоки, политическая роль. — М., 1988.

Массовые движения и будущее // Общественные науки и современность. —

1992. — № 6.

Массовые движения в современном мире. — М., 1990. Молодіжний і дитячий рух в Україні. Історія і генезис. — К., 1993. Новые социальные движения и социокультурные эксперименты. Реф. сб. — М., 1989.


Запитання. Завдання

1. Дайте визначення і поясніть співвідношення понять «громадсь­кі об'єднання», «громадські організації», «громадські рухи».

2. У чому полягають функції непартійних громадських об'єднань?

 

3. Дайте класифікацію громадських об'єднань за ознакою їх структурної організації (мета, статус, членство та ін).

4. Які особливості притаманні громадському руху? Охарактери­зуйте основні види громадських рухів.

5. Охарактеризуйте особливості українського лобізму.



Політична влада і політична система суспільства


Громадські об'єднання і рухи



 


3.8. Політична еліта і політичне лідерство

Інтерес до феноменів політичної еліти і політично­го лідерства та первісні спроби їхнього тлумачення ся­гають глибокої давнини. Систематичне осмислення, найвищий рівень обґрунтування та практичне застосу­вання теоретичних узагальнень щодо них припадають на XX cm. Висновки вчених-політологів, а також суспі­льно-політична практика виникнення й функціонуван­ня політичних еліт і політичного лідерства засвідчу­ють, що вониреальність нинішнього і, вірогідно, на­ступних етапів розвитку людської цивілізації.

Еліти в політиці: поняття та еволюція теорії

Починаючи з XII ст., термін «еліта» використовували для позначення товарів вищої якості, а згодом — у сфе­рі суспільного життя для вирізнення груп «кращих» лю­дей — вищої знаті, духовенства, військових.

Політична еліта (франц. elite — краще, відібране, вибране) — са­мостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостя­ми, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рі­шень, пов'язаних з використанням державної влади або впли­вом на неї.


У період античності елітарний світогляд знайшов своє відображення в працях Платона, який вважав, що дер­жавні функції можуть виконувати тільки вибрані — ті, хто отримав особливе виховання і має досвід управління державними справами. Людей, які не володіють належ­ними знаннями, слід усунути від здійснення управлін­ських функцій, щоб уникнути хаосу в державному кері­вництві. Платон пояснював необхідність і природність іс­нування еліти з огляду на своє вчення про душу, яка начебто складається з трьох частин: розумової, вольової (афективної) та чуттєвої. Перші дві частини притаманні небагатьом вибраним — аристократії, а третя — простим людям. Він вирізняв три своєрідні соціальні групи: пра-вителів-філософів, воїнів-охоронців і простих громадян, що становлять керовану більшість. Ці групи існують у жорстких соціальних межах. Проте Платон вважав мож­ливим перехід (як виняток) обдарованої людини з ниж­чої соціальної групи до вищої та навпаки. Спираючись на це положення, американські дослідники теорії еліт К. Прюїт і А. Стоун називали Платона попередником те­орії «циркуляції» еліт. І небезпідставно: його теорія справила значний вплив на вчених, які розвивали теорію еліт на зламі XIX—XX ст., — італійських соціологів В. Парето і Г. Моску, німецького філософа О. Шпенгле­ра, французького вченого Ж. Сореля (Б. Муссоліні нази­вав його своїм духовним батьком) та багатьох інших.

В. Парето визначав еліту як групу, до якої належать найпродуктивніші та найздібніші в різних сферах діяль­ності особи, які отримали «найвищий індекс» у своїй ді­яльності. Соціальна система, за теорією Парето, прагне до рівноваги; ця рівновага не статична, а динамічна. її динаміка детермінується елітою — меншістю, яка пра­вить. Виокремлення еліти — вихідний пункт теорії Па­рето. Для цього він пропонував статистичний метод, за яким у кожній сфері діяльності людини можна встанови­ти певний індекс, тобто найвищу і найнижчу оцінки дія­льності. Сукупність осіб, кожна з яких отримала у своїй сфері найвищу оцінку, Парето й називав елітою. Наприк­лад, талановитий юрист матиме 10 балів, пересічний — 6, нездатний — 0. Саме так він розглядав принцип визначен­ня й формування еліти, виводячи необхідність її існуван­ня з нерівності індивідуальних можливостей людини: за­можні, талановиті, обдаровані є елітою суспільства. Для пояснення соціальної динаміки він сформулював теорію «циркуляції еліт», згідно з якою еліти виникають із ни-



Політична влада і політична система суспільства


Політична еліта і політичне лідерство



 


жчих верств суспільства, в процесі боротьби піднімають­ся у вищі, там розширюють свій вплив, досягають роз­квіту, а потім перероджуються і, зрештою, зникають. Цей кругообіг і є універсальним законом історії. Якості, необхідні для одержання і утримання влади, змінюються протягом історичного розвитку згідно з конкретною ситу­ацією. Парето вирізняв два головні типи еліти: леви, для яких характерний консерватизм, і лиси — майстри полі­тичних комбінацій. За стабільної політичної системи до­мінують леви, у нестабільній ситуації — лиси.

Г. Моска, як і В. Парето, поділяв суспільство на мен­шість, яка править, та більшість, якою правлять. Він ви­значав еліту як політично найактивнішу групу людей, зорієнтованих на здобуття та утвердження влади. Моска вважав, що основою суспільного розвитку є не економі­ка, а політика. Правляча еліта концентрує у своїх руках керівництво державним механізмом, а тому має безпосе­редній вплив на економічну ситуацію в країні. З перехо­дом від однієї історичної епохи до іншої змінюється склад правлячого класу, його структура, але він завжди існує, навіть більше — він визначає і формує політичний процес. Така організованість меншості — одна з умов її панування над більшістю. Ще одна умова — моральна вищість над керованою масою, що виправдовує владу меншості. Моска розрізняв два принципи правлячої мен­шості: активний і ліберальний. Кожній епосі, на його ду­мку, відповідає свій принцип, головне, щоб він діяв яко­мога ефективніше.

Дещо під іншим кутом зору розглядав цю проблему М. Вебер, який, характеризуючи роль особи в суспільно­му житті, місце та роль еліти в управлінні державними справами, застосував відоме з християнської богослов­ської літератури поняття «харизма» — виняткова обда­рованість. Вебер розглядав харизматичного лідера як особу, яка має особливі здібності, вірить у своє призна­чення, а його послідовники неодмінно повинні вірити у свого лідера. Харизматичний авторитет спершу не має у своєму розпорядженні ніякої організованої сили, його вплив ґрунтується суто на особистісних характеристи­ках. Цим він відрізняється від так званих традиційного і раціонально-легального авторитетів, які спираються на традиції та закони. Та щоб утримати, зміцнити свої по­зиції, харизматичний авторитет мусить пристосуватися до повсякденного життя. Отже, харизматичний автори­тет зі своїм оточенням з часом переходить до управління


державними справами, стає бюрократичною елітою. Саме так найчастіше відбувається заміна аристократичної еліти на бюрократичну, головна мета якої — компетентність. У системі бюрократії всі підкорені інтересам організації, а не особі, людина в ній виконує лише певну функцію. Вебер вважав, що бюрократія — це ієрархія знання, верхи якої покладаються на низи в знанні часткового, а низи на вер­хи — у знанні загального.

Серед українських мислителів, які порушували питан­ня еліт, привертає увагу концепція «національної аристо­кратії» В. Липинського. Він обґрунтовував існування елі­ти відповідно до потреб національного відродження, вва­жав, що ні етнографічна маса людей, ні окрема територія та мова не створять нації автоматично. Щоб сформувала­ся нація, потрібна активна група людей, здатна лідирува­ти в розвитку та пропагуванні сутнісних для нації полі­тичних, державних, культурних цінностей. Ця група і є носієм національної ідеї, яку В. Липинський називав «національною аристократією», як і Аристотель, вважаю­чи аристократією групу найкращих людей у певний істо­ричний період. Найкращі вони тому, що організовують, структурують, ведуть націю до певної мети, є носіями єднальної ідеї. Для цього національна аристократія по­винна мати матеріальну силу та моральний авторитет. Тільки за цих умов вона може очолити, здійснити та за­вершити процес структурування та організації нації. В. Липинський підкреслював необхідність оновлення на­ціональної аристократії, оскільки кожному політичному угрупованню потрібні нові ідеї та організатори. Водночас обов'язковим є зворотний зв'язок із керованою більшіс­тю. Важливим елементом цієї концепції є висновок про те, що чим розвинутіше і складніше матеріальне життя певної нації, тим складніші проблеми повинна розв'язува­ти національна аристократія.

Існує багато підходів до обґрунтування необхідності існування еліт. Наведемо найпоширеніші з них.

Біологічний підхід. Представники його вмотивовують необхідність поділу суспільства на еліту і масу, спираю­чись на твердження, що відмінність між ними є генети­чною: люди, які належать до еліти, володіють ціннішим, вищим біологічним, а відповідно — фізичним і розумо­вим потенціалами. На такі аргументи спирався, зокрема, фашизм.

Психологічний підхід. Згідно з ним еліта і маса наді­лені особливими, лише їм властивими психологічними


 
 

 

Політична влада і політична система суспільства

якостями. Серед психологічних тлумачень еліт пошире­ною є концепція 3. Фрейда, який вважав, що диференціа­ція суспільства на еліту і масу виникла з родового автори­тету. Людській масі та окремій людині властива потреба в авторитетові як втіленню батьківської опіки, що існувала в дитинстві. У дорослої людини це існує у сфері підсвідо­мого та виявляється в потребі підкорятися встановленим владою нормам і правилам. Зовнішні протиріччя — це ви­яв внутрішніх. І в кожної людини, за Фрейдом, є два на­чала — бажання життя (ерос) та бажання смерті (танатос). В еліти переважає перше, а в маси — друге. Масу Фрейд розглядав як вияв агресії первісної орди, тому насилля, що чинить еліта, є благом для маси.

На думку неофрейдистів (Е. Фромм), протиріччя в іс­нуванні еліти й маси зумовлені садистсько-мазохістськи-ми механізмами. Характерні для елітарної орієнтації садистські тенденції означають бажання зробити інших залежними від своєї волі; прагнення використати особу для своїх цілей; потяг до фізичного, морального насилля. Масі властивий мазохізм, який, за Фроммом, є одним із захисних механізмів, що допомагають людині запобігти ізоляції. Вона втікає від свободи, відповідальності за са­мостійні рішення і підкоряється встановленим владною елітою принципам. Звідси висновок: існування еліти і мас психологічно й політично необхідне.

Функціонально-технократичний підхід. Його представ­ники пояснюють існування еліти як функції соціальних відносин, забезпечення потреб суспільства в управлінні. Цей принцип знайшов відображення в працях" Дж. Бернхема, А. Фріша та ін. Вони вважають, що фор­мування еліти залежить від функцій, які в певну епоху ві­діграють у суспільстві головну роль. Дж. Бернхем у книзі «Менеджерська революція» стверджує, що капіталістичну систему заступить менеджеризм, тобто еліта керівників — '■ директори, керівники великих компаній. Згідно з функці­онально-технократичними конкуренціями нині відбуває­ться процес відчуження управління від власності, нова еліта рекрутується з усіх категорій та верств населення, розвиток НТР створює умови для утвердження інтелекту­альної еліти. Влада тепер — це доступ до знань та інфор­мації. Так відбувається перехід влади від еліти власників до еліти професіоналів, спеціалістів виробництва.

Усі названі концепції сходяться в тому, що управлін­ня не може реалізовуватися всім суспільством, а має, хо­ча б із технічних причин, здійснюватися кваліфікованою


Політична еліта і політичне лідерство 301

елітою. Головним знаряддям, з допомогою якого еліта до­сягає своєї мети, є держава, у якій основні посади обій­мають представники еліти (правляча еліта). Правляча еліта — це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інсти­тутів. Якщо розглядати еліту в площині структури вла­ди, то вона складається з групи, яка виносить політичні рішення, і групи, яка здійснює політичний тиск.

Правляча еліта складається з трьох взаємопов'язаних елементів:

1. Політична еліта, яка є частиною правлячої, висту­пає носієм владних функцій. її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині са­мої еліти, співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністю й гостротою полі­тичних конфліктів. Політична еліта володіє непересічни­ми психологічними, соціальними й політичними якостя­ми, бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

2. Бюрократична еліта охоплює представників управ­лінського апарату. Вони мають владні повноваження, впливають на виконання важливих державних функцій.

3. Комунікаційна та ідеологічна елітапредстав­ники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.

Класичні концепції еліт В. Парето, Г. Моски та ін­ших учених, які заклали основи макіавеллістської"шко­ли, нині критикують за надмірне наголошування на пси­хологічних чинниках, за ігнорування демократичних і ліберальних цінностей, а перебільшення ролі лідерів, не­хтування активності мас, недостатній рівень урахування свідомості суспільства і цинічне ставлення до боротьби за владу.

Як альтернатива макіавеллізмові в сучасній політич­ній науці поширені ціннісні концепції еліт, теорії демо­кратичного елітизму, концепції плюралізму еліт, лібе­ральні концепції.

Ціннісні концепції еліт. їх об'єднують такі спільні на­станови: еліта — найцінніший елемент суспільства, наді­лений високими здібностями в найважливіших для дер­жави сферах діяльності; панівне становище еліти відпо­відає інтересам усього населення; формування еліти є на­слідком природного добору суспільством найцінніших своїх представників; елітарність — закономірний наслі-



Політична влада і політична система суспільства


Політична еліта і політичне лідерство



 


док рівності можливостей, вона не суперечить сучасній представницькій демократії.

Теорії демократичного елітизму. Згідно з ними керів­на група не лише наділена певними якостями, а й здат­на виконувати функцію захисту демократичних ціннос­тей (свободи особистості, слова, друку, політичної конку­ренції).

Концепції плюралізму еліт. Передбачають визнання наявності багатьох еліт одночасно, вплив яких обмеже­ний певними сферами діяльності; перебування еліт під постійним впливом мас; наявність демократичної конку­ренції еліт; мінливість і нестійкість відносин влади і як наслідок — відсутність стійких позицій панівного класу; умовність відмінностей між елітою та масою з огляду на широкі можливості доступу до лідерства.

Ліволіберальні концепції еліт. Базуються на критиці елітарності суспільства з демократичних позицій, струк­турно-функціональному підході до еліти; визнанні глибо­ких відмінностей між елітою та масою, складності стру-' ктури панівної еліти.

Тип еліти здебільшого залежить від політичного ре­жиму, в якому вона існує. Вирізняють два основні типи еліт — відкриту й закриту.

Відкрита еліта. Вона допускає спонтанний приплив нових членів, піддаючи при цьому остракізмові (засу­дженню) порушення встановлених правил. Вирішальним критерієм підбору є особисті якості, досягнення у сфері діяльності, якою займається претендент, значна популяр­ність (спосіб підбору конкурсний). Посадовими вимогами є компетентність, професіоналізм (посаду слід обіймати відповідно до особистих якостей — моральних, професій­них тощо). Вагоме значення має громадська думка. Від­крита еліта формується за такими принципами: економі­чна вагомість, політичний статус, популярність, професіо­налізм у своїй сфері діяльності, підтримання власного ав­торитету; увага до суспільної думки.

Закрита еліта. Характерна для тоталітарного режиму і має такі ознаки: заперечує спонтанність формування; члени еліти не піддаються остракізмові за порушення ди­сципліни; головне в підборі — відданість вождеві з ура­хуванням особистих якостей; спосіб підбору — кадрова політика партії та влади; посадова вимога — точне вико­нання директив керівництва; ігнорує громадську думку, посади часто надають за прихильність керівництву.


У західній політології еліту поділяють: за особисти­ми якостями — на статичну і виконавчу; за типом впли­ву — на професійну і групову; залежно від форми прав­ління — на традиційну, внутрішню і зовнішню; за сти­лем правління — демократичну, ліберальну, авторитар­ну. Що ж до добору еліт, то К. Мангайм визначає три ти­пи: 1) на основі крові; 2) на основі приватної власності; 3) на основі інтелектуальної продуктивності. На його по­гляд, еліта крові характерна для доіндустріального суспі­льства, еліта багатства — для індустріального, а еліта продуктивності — для постіндустріального.

Природа, концепції та класифікація політичного лідерства

\ Проблема політичного лідерства має давню історію. За античності лідером вважали особу, здатну творити іс­торію. Певні історичні умови вимагали свого лідера, во­ждя, і завжди з'являлися теорії, які відображали чи ре­комендували тип, образ та завдання відповідного лідера.

ГВ епоху Відродження за небувалого злету мистецтва та науки постала теорія італійця Н. Макіавеллі, згідно з якою люди є різними, але звички мають однакові, в ма­сі своїй більше схиляються до поганого, ніж до доброго. Головне є те, що в основі людської природи — інтерес або жадоба влади й наживи. Макіавеллі вважав, що в полі­тиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зрад, які, як він гадав, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету.

Теорію лідера-надлюдини розвинув німецький філо­соф Фрідріх Ніцше (1844—1900). Лідер, за його концеп­цією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує вста­новлені мораль, культуру, політичні цінності. Своїх суча­сників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього. Людина мусить побороти в собі все, що сприяє спокою та лінощам. Слід позбутися повсякден­ності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною во­лодіти і керувати. Це своєрідна концепція самовихован­ня, знищення в собі раба. Спрощений, вульгаризований підхід до концепції Ніцше застосував фашизм, що призве­ло до неадекватного сприйняття його філософії, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії (зокрема в ко­лишньому СРСР).


 

Політична влада і політична система суспільства

Французький соціолог Габріель Тард (1843—1904) вважав, що лідер є рушієм суспільного процесу, силою, що спонукає та певною мірою скеровує розвиток людської історії. На його думку, більшість населення не здатна до творчості, розуміння сутності історичного, політичного, соціального розвитку, і тому цю роль виконує лідер.

Своєрідне тлумачення лідерства дав німецький мис­литель К. Маркс, визначаючи лідера як особу, якій вла­стиві уміння, знання, авторитет, організаторський та­лант і яка є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.

У політичній науці існує багато інших теорій, конце­пцій і трактувань лідерства.

Теорія_рл£ лідерства. За цією теорією лідер повинен володіти певними рисами. Він має глибше та масштабні­ше мислити, вміти швидко знаходити вихід із певних ситуацій тощо. Якісна перевага — це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в ра­зі необхідності розв'язувати конфлікти; мати «підхід» -до людей, "до їхніх проблем і питань, що потребують ви­рішення. Лідера характеризують високий рівень інтеле­кту, нестандартне мислення. Усе це має витворити нову якість, що забезпечує лідерові здатність уміло вирішува­ти весь комплекс проблем, беручи до уваги не лише по­точну ситуацію, а й можливі наслідки своїх дій у майбу­тньому. Нову ідею лідер повинен або вдосконалити, або відкинути.

Ситуацій на коні^ттія. Лідер діє в межах певної ситу­ації, він необхідний як рушій, що розв'язує актуальну для певного періоду проблему.

Теорія послідовників. Політичне лідерство розглядає­ться як особливі відносини між лідером і підлеглими або тими, хто його обрав чи на нього впливає. Ці відносини можуть бути односторонніми (коли впливає лідер), що за­лежить від рівня концентрації влади в лідера та рівня йо­го політичної ваги, а також особистих якостей; двосто­ронніми, коли на лідера впливають його послідовники, а не тільки лідер впливає на них.

Психологічні концепції лідерства. Вони ґрунтуються на вченні 3. Фрейда. Згідно з ним в основі лідерства — певне лібідо, здебільшого підсвідоме почуття сексуально­го характеру. Воно виявляється в бажанні перебороти пе­вні комплекси й табу, досягти більшого. Лідерові необ­хідно підтримувати врівноважені стосунки з масою, бути здатним стримувати її агресивні настрої.


Політична еліта і політичне лідерство 305

1 У політологічному аспекті лідерство визначають: як вплив на інших людей; як управлінський статус, тобто позиція, пов'язана з винесенням управлінських рішень; як зразок поведінки та організації певної групи осіб і здатність реалізувати їхні вимоги в державних структу­рах; як бізнес, підприємництво в межах політичного рин­ку. В загальнополітологічному означенні політичне лі­дерство — це суспільне:-політичний інститут (процес), за якого одна, а іноді й декілька осіб беруть на себе роль глави, керівника, провідника ревної соціальної групи, політичної партії, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства в цілому. Політичний лідер трактується в політології як керівник^державиL партії, громадсько-політичної організації, руху, певної громади тощо; як популярний і впливовий учасник сус­пільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення спільної мети.

Політичного лідера не можна ототожнювати з вож­дем, який не піднімає масу до свого рівня, а опускається сам до рівня маси, служить не державі чи нації, а пев­ним групам, що висунули його і підтримують на політич­ній арені; вождь звертається до людини з натовпу, діяль­ності — насилля, маніпуляції поведінкою людей, знева­жливе ставлення до особистості.

У сучасних політологічних концепціях функціонують різні критерії класифікації лідерства. Лідерів поділяють:

за мірою впливу на суспільство: на реальних («лідери-герої»); на менеджерів, які не мають яскраво вираженого впливу на перебіг подій у суспільстві;

за психологічними рисами і типами поведінки: а) щодо ставлення до власного впливу й можливостей (лідер-ідеолог і лідер-прагматик); б) стосовно своїх прихи­льників — лідер-харизматик (формує волю виборців) і лі-дер-представник (виражає волю тих, хто його висунув); в) щодо супротивників — лідер-угодовець (залагоджує кон­флікти, обминає гострі кути) і лідер-фанатик (бажає загос­трити конфлікт або знищити супротивника); г) за способом оцінки здібностей — відкритий лідер та лідер-догматик.

Вищеназвані чотири дихотомії «чистих» лідерів ви­значив польський політолог Є. Вятр. Вони, на його дум­ку, виявляються в різних комбінаціях.

У марксистській науці лідерів поділяють: на правля­чих та опозиційних; буржуазних і пролетарських; кризо­вих і рутинних.



Політична влада і політична система суспільства


Політична еліта і політичне лідерство



 


За стилем керівництва і політичною системою вирі­зняють:

— диктаторський тип лідера, який прагне досягти своєї мети, спираючись на страх покарання;

— демократичний тип лідера, що спирається не лише на свої якості та авторитет, а й підтримує дух співробіт­ництва, співучасті в обговоренні питань;

— автократичний тип лідера, який повинен володіти високими професійними та особистими якостями, аби пе­ремагати опонентів.

Виокремлюють ще плутократичний тип лідера (часто це лідери «тіньової» економіки); лідера-популіста, який спирається на популярні сьогоденні бажання, проблеми, пропонує прості й найбільш загальноприйнятні (на рівні розуміння мас) способи виходу зі складних ситуацій; лідера-професіонала (лідер постіндустріального суспіль­ства), повага й довіра до якого базуються на його компе­тентності, особистій поведінці, ставленні виборців до нього. Лідер-професіонал повинен вміти визначати пріо­ритетні цілі, давати науковий аналіз певної проблеми, будувати ієрархію проблем та визначати способи їхнього вирішення.

Політичний лідер у будь-якому суспільстві поклика­ний виконувати певні функції: об'єднання суспільства навк оло загальни х цілей; схваленняГта здійснення ком­петентних політичних "рішень; зв'язок влади і підвлад­них структур, послаблення емоційної відчуженості між двома частинами державного механізму; підтримання чи пропагування соціального оптимізму; легітимація наяв­ного суспільно-політичного устрою. Соціальна значу­щість політичного лідерства залежить від рівня політич­ної культури й активності мас суспільства^


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.)