АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Неустойка та її види

Читайте также:
  1. Неустойка
  2. Неустойка
  3. Неустойка
  4. Неустойка и ее виды.
  5. Неустойка как способ обеспечения исполнения обязательства, ее виды.
  6. Неустойка,
  7. Неустойка, пеня, штраф.
  8. Неустойка: понятие, виды, определение размера.

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання.

Неустойка невипадково є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов'язання. По-перше, підстави стяг­нення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності до­водити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його части­ни, у формі додаткового платежу.

За підставами встановлення розрізняють неустойку:

законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному
нормативному акті;

договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визна­
чили самі сторони під час укладення договору. Якщо законом
передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її


стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то домовленість про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність неустойки як виду забезпечення вико­нання зобов'язання.

За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну.

Залікова неустойка — найбільш поширений вид неустойки. Кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом за­лікової неустойки є неустойка, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції. Якщо постачальник своєчасно не поставив продукцію, замовник має право стягнути з нього неустойку, а якщо при цьому вона не покриває збитків, то і непокриті неустойкою збитки. Скажімо, постачальник своєчасно не поставив до 1 січня стільці і ялинки. Зрозуміло, що якщо ялинки прийшли через тиждень після Нового року, неустойка не може покрити понесені збитки, і вони будуть достягуватися.

Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і не­устойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, у разі поставки неякісної продукції замовник має право стягнути з постачаль­ника як збитки, так і неустойку у вигляді 20% штрафу від суми забракованої продукції.

Сторони можуть передбачити в договорі й альтернативну неустойку, умови якої надають кредиторові право вибору: вима­гати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку. На практиці кредитор не завжди може негайно визначити розмір збитків, яких він зазнав внаслідок неналежного виконання договору контрагентом, це перешкоджає йому визначитися у виборі: стягувати неустойку чи збитки? За відсутності збитків, звичайно, є сенс звернутися до неустойки, але якщо збитки настали, то важко швидко визначитися, покриє


неустойка збитки чи ні. Саме ця невизначеність і є основною причиною того, що цей вид неустойки надзвичайно рідко засто­совується на практиці.

Додамо також, що на непопулярність альтернативної неус­тойки впливає ще й та обставина, що якщо кредитор все ж надасть перевагу стягненню збитків, то він не може бути впев­неним, що суд задовольнить його позов у повному обсязі, ос­кільки з аргументами кредитора про розмір збитків суд може і не погодитися.

Виключна неустойка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою транспортні організації захищаються від претензій своїх клієнтів.

Чинне законодавство передбачає можливість зменшення роз­міру неустойки у тих випадках, коли неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика порівняно зі збитками кредитора. Враховуючи ступінь виконання боржником своїх зобов'язань, майновий стан сторін, інші обставини (вік, стан здоров'я борж­ника, його майновий стан, необережну вину), суд може змен­шити розмір неустойки, але в будь-якому випадку її розмір не може бути меншим, ніж сума заподіяних збитків.

В ст. 551 ЦК зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Гадаємо, що товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю. По-перше, кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме не­устойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визна­чені як неустойка, він матиме можливість їх придбати. По-друге, суд завжди зможе скористатися своїм правом і у винятко­вих випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено.

Неустойка — досить гнучка санкція, і законодавець або самі сторони безпосередньо визначають, який саме вид неустойки може захистити їхні інтереси в разі невиконання контрагентом своїх зобов'язань.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу. Традиційно як різновиди не­устойки розглядають штраф і пеню. Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або у твердій сумі і стягується однократно.


Так, наприклад, ст. 231 ГК передбачає, що за порушення умов зобов'язання щодо якості товарів, якщо хоча б одна із сторін належить до державного сектору економіки, стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів.

Пеня як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Пеня може поєднуватися зі штрафом. Так, скажімо за перші 30 днів просрочення виконання зобов'язання може стягуватися пеня за кожний день, а потім штраф.

18.3. Порука та гарантія

Порука це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зо­бов'язання перед кредитором.

На відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольнити свої вимоги із вартості заставленого майна, за договором поруки кредитор поряд із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника. ЦК встановлює солідарну відповідаль­ність поручителя і боржника, якщо інше не передбачене в дого­ворі. Тобто викладена норма є диспозитивною. Сторони можуть передбачити і субсидіарний характер відповідальності пору­чителя. Якщо ж це спеціально не застережено в договорі, то поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме — за сплату основного боргу, відсотків, не­устойки, збитків, витрат, пов'язаних із стягненням боргу, тощо. Звичайно, при цьому обсяг відповідальності поручителя не може перевищувати обсягу відповідальності боржника.

Закон передбачає виключно письмову форму договору поруки, оскільки порушення письмової форми має наслідком безумовну недійсність договору.

Порука найчастіше має місце у відносинах за участю громадян, коли йдеться про забезпечення виконання грошових зобов'язань. Договір, виконання якого забезпечується порукою, може мати такий вигляд.

ДОГОВІР

Місто Київ десятого березня дві тисячі п 'ятого року Ми, що підписалися, Добчинський Петро Іванович, який прожи­ває в м. Полтаві, пл.Думська, буд.2, і Земляника Артемій Федорович, який проживає в м.Полтаві, вул.Олександрівська, 5, уклали договір про наступне:


 

1. Хлестаков Олександр Іванович, який проживає в м.Києві,
Четвертий тупик, буд.З, кв.37, позичив у Земляники Артемія Федо­
ровича 500 (п 'ятсот) гривень строком до 10 квітня 2005р. (договір
позики від 10 березня 2005p.).

2. Я, Добчинський Петро Іванович, поручаюсь перед Земляникою
Артемієм Федоровичем за повернення йому Хлєстаковим О. І. боргу в
сумі 500 (п 'ятсот) гривень в названий вище строк.

3. Якщо до 10 квітня 2005 р. борг в сумі 500 (п 'ятсот) гривень
Хлестаков A.I. не поверне, Земляника А.Ф. зобов'язується спо­
вістити про це Добчинського П.І., який протягом 5 днів після
отримання такого повідомлення зобов'язується сплатити цю суму
Земляниці А. Ф.

4. Я, Земляника А. Ф., отримавши від Добчинського ПІ. суму бор­
гу 500 (п 'ятсот) гривень, зобов 'язуюсь передати йому право вимоги
за договором позики від 10 березня 2005р. (на підставі договору про
переуступку вимоги) до Хлестакова O.I. на стягнення сплачених ним
500 гривень.

5. Цей договір складено в двох екземплярах. Один видається Доб-
чинському П.І., інший — Земляниці А. Ф.

Підписи:

Добчинський П.І. Земляника А. Ф. Порука припиняється:

• з припиненням забезпеченого нею зобов'язання;

• в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок
чого збільшується обсяг його відповідальності;

• якщо після настання строку виконання зобов'язання кре­
дитор відмовився прийняти належно виконане боржником чи
поручителем;

• при переведенні у встановленому порядку боргу на іншу
особу, за яку поручитель не поручився;

• після закінчення строку, встановленого в договорі поруки,
а якщо він не встановлений, то по закінченні шести місяців
після настання строку виконання, якщо кредитор не звернувся
з вимогою до поручителя.

Якщо строк виконання основного зобов'язання встановле­ний моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо протягом року після укладення основного договору кредитор не звернувся з позовом до поручителя. Порукою може забез­печуватися лише дійсна вимога.

Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов'язується нести майнову від­повідальність перед кредитором за неналежне виконання зо­бов'язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з по-


рукою, тому норми, які регулюють договір поруки, поширюють­ся і на договір гарантії, якщо інше не передбачено законодав­ством. У договорі, забезпеченому гарантією, як і у договорі, забезпеченому порукою, участь беруть три особи: кредитор, боржник і гарант.

Гарантія має багато схожих рис з порукою, але водночас вона має і деякі специфічні риси:

• за договором поруки зобов'язання може бути забезпечене
будь-якою особою, за гарантією — як правило, юридичною
особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);

• обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою
суми, на яку видана гарантія;

• гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику,
порука ж забезпечує зобов'язання повністю. Тобто за гарантією
виникає субсидіарне зобов'язання, за порукою — солідарне.

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

• сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

• закінчення строку гарантії;

• відмови кредитора від своїх прав за гарантією.

18.4. Завдаток

Завдаток — це грошова сума, або рухоме майно, що вида­ється однією зі сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні як доказ укладення договору і в забез­печення його виконання.

Як вид забезпечення виконання зобов'язань завдаток має такі особливості:

• предметом завдатку може бути як грошова сума, так і
рухоме майно;

• завдатком забезпечується виконання лише договірних зо­
бов'язань, а не зобов'язань, які виникли з інших підстав;

• застосування завдатку може мати місце лише за погоджен­
ням сторін.

Призначення завдатку полягає в наступному: по-перше, це засіб платежу, оскільки завдаток передається в рахунок належних іншій стороні платежів (наприклад, якщо домовляючись про купівлю меблевого гарнітуру, який коштує 320 гривень, покупець сплатив 100 гривень завдатку, то йому необхідно буде доплатити пізніше ще 220 гривень);

по-друге, дача завдатку є доказом укладання договору, особ­ливо в тих випадках, коли укладення договору не вимагає письмової форми;


по-третє, це засіб забезпечення виконання зобов'язання, який додатково зв'язує сторони.

Найчастіше завдатком забезпечується виконання зобов'язань за участю громадян при укладанні договорів купівлі-продажу житлових будинків, квартир, гаражів, найму житлового примі­щення. Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що у разі, коли покупець, передавши завдаток продавцю, вирі­шить відмовитися від договору купівлі-продажу, то наданий ним завдаток залишається у продавця. Якщо ж від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець знай­шов вигіднішого покупця), то вона зобов'язана не лише по­вернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, як такий подвійний завдаток.

Договір, виконання якого забезпечується завдатком, може мати наступний вигляд.

ДОГОВІР

Місто Гаспра, двадцятого січня дві тисячі п 'ятого року Ми, що нижче підписалися, Востриков Федір Іванович, який про­живає в м. Старобєльську, пл. Старопанська, 9, і Брунс Микола Івано­вич, який проживає в м. Батумі, вул. Освіти,34, уклали цей договір про наступне:

1. Брунс Микола Іванович продає, а Востриков Федір Іванович
купує меблевий гарнітур, що складається з дванадцяти горіхових
стільців майстра Гамбса за 320 (триста двадцять) гривень.

2. При підписанні цього договору в рахунок платежу за гарнітур
Брунс М.І. отримав від Вострикова Ф.І. завдаток в розмірі 100 (сто)
гривень. Решту суми
220 (двісті двадцять) гривень Востриков Ф.І.
зобов'язується сплатити не пізніше 1 лютого 2005р.

3. Брунс М.І. зобов язується передати меблевий гарнітур Вост-
рикову Ф.І, як тільки отримає за нього в зазначений вище строк
220 (двісті двадцять) гривень.

4. Цей договір укладено в двох екземплярах. Один видається Вост-
рикову Ф.І, другий — Брунсу М.І.

Підписи:

Брунс М.І.

Востриков Ф.І.

Якщо збитки потерпілої сторони не покриваються завдат­ком (наприклад, продукція, що швидко псується, зіпсувалася, оскільки зв'язаний завдатком добросовісний продавець її не реалізував), то вона має право вимагати від порушника зо­бов'язання відшкодування збитків у частині, яка не покрива­ється завдатком. На перший погляд, завдаток забезпечує на­лежне виконання обов'язків кожною зі сторін за договором під страхом втрати завдатку. Але треба зважити на те, що стосовно


реальності покарання за невиконання обов'язку сторони пере­бувають у різних становищах.

Так, якщо від виконання договору ухиляється сторона, яка надала завдаток, інтереси іншої сторони в цій частині цілком гарантовані, бо сума, яку втратить відповідальна за невиконан­ня зобов'язання сторона, знаходиться у сторони, на користь якої завдаток передано. Проте, якщо відповідальною за неви­конання зобов'язання є сторона, яка отримала завдаток, то її обов'язок повернути отриману суму та ще й приплатити від себе таку ж нічим не забезпечений, і гарантій, що потерпіла сторона отримає цю суму, фактично немає.

Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс — це також визначена грошова сума або цінності, які покупець чи замов­ник передають продавцю чи виконавцю робіт в рахунок май­бутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги. Аванс, як і завдаток, є доказом укладання договору і зараховується в рахунок кінцевого платежу.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому незалежно від того, яка сторона є відповідальною за невиконання зобов'язання, той, хто отри­мав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи під­рядник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не був виконаний, то незалежно від того, з чиєї вини це трапи­лось і які обставини цьому перешкодили, аванс в будь-якому випадку підлягає поверненню.

Якщо не буде встановлено, що сплачена сума є завдатком, вона вважається авансом.

18.5. Застава

В сучасній банківській практиці застава є пріоритетним способом забезпечення зобов'язання. Під заставою розуміють як безпосередню передачу, так й інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов'язань, гарантування можливості задоволення кре­дитором своєї вимоги за рахунок цього майна переважно перед іншими кредиторами.

Забезпечення виконання зобов'язання шляхом застави за своєю природою має речово-правовий характер, оскільки заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шляхом примусового її вилучення на підставі судового рішення, якщо інше не встановлено договором або законом.


Особа, яка надає майно в заставу, є заставодавцем. Заставо­давцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При заставі майна заставодавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на нього. Особу, яка отримує майно в заставу, називають заставодержателем.

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно, крім того, що за законодавством не може бути відчужене заставодавцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.

Законодавець не виключає передачі в заставу і майнових прав, за винятком тих, які мають суто особистий характер. Так, не можуть бути передані в заставу права, які є невідчужу-ваними від особи: право на відшкодування шкоди, право спад­кування, аліментні права. Водночас самі ці права можуть бути забезпечені заставою.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру на­ціонального культурного надбання.

Предметом застави не можуть бути об'єкти державної влас­ності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та струк­турних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Залежно від виду договору застави можуть бути встановлені й обмеження щодо предмета застави. Так, Типовий статут ломбар­ду визначає, які речі не приймаються від громадян у заставу.

Застава охоплює не лише головну річ, а й приналежності, основні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Якщо річ перебуває у спільній власності, заставити її можна лише за згодою всіх співвласників. Тому бажання чоловіка заставити свою частку однокімнатної квартири без згоди дру­жини замало. Майно, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом застави лише за умови виділення його в натурі.

Договір застави має укладатися у письмовій формі. У дого­ворі необхідно зазначити: найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін; суть забезпеченої заставою вимоги, розмір і строк виконання


зобов'язання, опис предмета застави; інші умови, на яких на­полягають сторони.

Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є: нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти.

Договір посвідчується за місцем знаходження нерухомого майна; якщо предметом застави є транспортні засоби чи кос­мічні об'єкти — за місцем їх реєстрації. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації.

У договорі застави визначається суть, розмір і строк вико­нання зобов'язання, забезпеченого заставою, та подається опис предмета застави.

Ризик випадкової загибелі чи пошкодження предмета застави несе, як правило, власник заставленого майна. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в корис­тування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою застоводержателя, якщо інше не передбачено договором. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, проводиться за загальним правилом шляхом його продажу з публічних торгів.

Застава вже заставленого майна допускається, якщо інше не передбачене законом чи договором про заставу. Вимоги заставо-держателя, право якого виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів.

Заставодавець зобов'язаний попередити кожного із заставо­держателів про всі попередні застави свого майна, про характер і розмір забезпечених заставою зобов'язань.

Застава припиняється у разі:

• припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

• загибелі або втрати майна застави, якщо заставодавець не
замінив предмет застави;

• примусової реалізації предмета застави;

• закінчення терміну дії права, що становить предмет застави;

• набуття заставодержателем права власності на предмет
застави.

Залежно від предмета застави розрізняють такі її види:

• іпотека;

• заклад;

• застава товарів в обігу або переробці;

• застава цінних паперів;

• застава майнових прав.


Іпотека — це застава нерухомості, що залишається у заставо­давця або у третьої особи. Предметом іпотеки може бути як майно, пов'язане з землею — будівлі, споруди, квартири, багато­річні насадження, структурні підрозділи підприємства або під­приємство як цілісний майновий комплекс, так й інше майно, віднесене законодавцем до нерухомого. Застава космічних об'єктів та транспортних засобів, що залишаються у володінні заставодавця, також регулюється нормами, які регулюють іпо­течні відносини.

Слід зазначити, що законодавцю необхідно виробити чіткі критерії поділу майна на рухоме і нерухоме, оскільки при без­системному віднесенні до категорії нерухомого різних видів майна поняття "нерухоме майно" стає умовним, а це недопус­тимо в практичному аспекті, оскільки чинне законодавство перед­бачає різний правовий режим рухомого і нерухомого майна.

Оскільки особливістю іпотеки є те, що заставлене майно залишається у заставодавця, то заставодержателю надаються додаткові права: перевіряти документально і фактично наявність, стан та умови збереження предмета застави; вимагати від заста­водавця вжиття заходів, необхідних для збереження застави.

Заклад — це застава рухомого майна; при цьому предмет застави передається заставодержателю. За угодою сторін річ може бути залишена у володінні заставодавця під замком та опечатана заставодержателем. Такий вид застави називається твердою заставою.

За втрату чи пошкодження предмета застави заставодержа-тель відповідає у розмірі вартості втраченого майна або у розмірі, на яку зменшилася його вартість.

Застава товарів в обігу або переробці. Предметом цього виду застави є: сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція. Такий вид застави створює для заставодавця певні незручності. Незважаючи на те, що він має право прода­вати і купувати товари, сировину, матеріали, загальна вартість товару, який в нього знаходиться, не повинна бути меншою від тієї, яка передбачена договором про заставу.

Товари в обігу чи переробці перестають бути предметом застави з моменту їх реалізації, а набуті заставодавцем нові товари стають предметом договору з моменту виникнення у нього права власності на них.

Застава цінних паперів. Якщо предметом застави виступа­ють цінні папери на пред'явника, то проблем з їх передачею та реалізацією не виникає. Застава векселя чи іншого цінного папера, який може бути переданий шляхом вчинення пере-


давального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індоса­менту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера.

Передавальний запис вчиняється на звороті. Заставлені па­пери за угодою сторін можуть бути передані на збереження в депозит нотаріальної контори або банку.

Застава майнових прав. Предметом договору застави можуть бути і належні заставодавцю вимоги за зобов'язаннями, де він є кредитором, або за зобов'язаннями, які виникнуть у майбут­ньому. У договорі про заставу майнових прав має бути зазначена особа, яка є боржником стосовно заставодавця і яку необхідно повідомити про заставу прав.

Суть застави майнових прав полягає в тому, що в разі не­виконання боржником зобов'язання до заставодержателя пере­ходять закладені права в тому обсязі, в якому вони належали заставодавцю.

Якщо заставляється право вимоги, яке дійсне протягом певного часу, то воно може бути предметом застави лише до закінчення строку дії цієї вимоги. Так, якщо заставляється право на оренду, то предметом застави в цьому випадку є право здій­снювати оренду протягом строку, який залишився до припи­нення договору оренди.

18.6. Притримання

Якщо у кредитора перебуває річ, яку належить передати боржнику або особі, зазначеній боржником (наприклад, на під­ставі укладеного договору зберігання, найму, оренди, підряду), але боржник не виконує в строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредиторові пов'язаних зі зберіганням речі витрат чи інших збитків або інших підприємницьких зо­бов'язань, то кредитор має право утримувати цю річ, поки зобов'язання не буде виконане. Це право зберігається у креди­тора і в тому випадку, якщо права на цю річ виникли у третьої особи.

Особливість притримання як виду забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що кредитору надане право утри­мувати річ боржника до виконання останнім зобов'язання, і для реалізації цього права кредитору не потрібно, щоб можли­вість притримання речі була передбачена договором. Норми щодо притримання речі є диспозитивними, оскільки сторони в договорі можуть передбачити незастосування такого виду за­безпечення зобов'язання.

Водночас до кредитора, який притримує у себе річ боржни­ка, не переходить право власності на неї.


Глава 19 Загальні положення про договори

19.1. Поняття договору, його зміст та форма

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямова­на на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й ви­падкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови договору відображають природу договору, від­сутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати обов'язки, які покладаються на них за договором.

Отже, істотні умови договору — це:

• умови, які безпосередньо зазначені в законі;

• умови, які необхідно погодити саме для цього виду до­
говору;

• умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.

Звичайні умови — це умови, які традиційно, за звичаєм вклю­чаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але зрозуміло, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків із проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законо­давством за загальним правилом капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний — наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови — це умови, які, як правило, не передбача­ються певним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом повірений за договором


 




доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором, якщо, укладаючи конкретний договір, сторони передбачили його безоплатний характер.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін мають місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов.

У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своє­рідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, ос­кільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативний характер.

Завдяки типовим договорам досягається ефективне вико­ристання договірної форми, детальна регламентація прав та обов'язків сторін, що сприяє належному виконанню зобов'язань і захисту прав та інтересів контрагентів за договором.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.018 сек.)