Гетьманський переворот.Внутрішня і зовнішня політика П.Скоропадського

Гетьманський переворот. Коли окупанти прийшли до висновку, що ЦР не здатна налагодити вУкраїні ефективне державне управління і виконати перед ними зобов‘язань щодо постачання продовольчихта сировинних ресурсів, тоді вони почали шукати в українському суспільстві іншу силу, на яку можна булоб спертися. Їхній вибір упав на лідера Української демократично-хліборобської партії ПавлаСкоропадського. Він походив із старої української аристократії. Його предком був рідний брат гетьманаЛівобережної України П.Скоропадського Михайло. Був царським генералом. Під час світової війникомандував полком, потім дівізією й армійським корпусом. Улітку 1917 р. українізував 49-тисячнийПерший корпус і перетворив його в серйозну бойову силу. Мав великі земельні наділи. Вранці 29 квітня 1918 р. в приміщенні цирку зібралося майже 8 тис. делегатів Всеукраїнськогохліборобського конгресу. Коли в ложі з‘явився П.Скоропадський, в залі залунали вигуки „Хай живегетьман!”. Головуючий запросив після цього Скоропадського у президію, і той подякував присутнім за те,що вони довірили йому владу. На цьому процедура виборів закінчилася. При співчутливому до себеставленні окупантів прибічники гетьмана в ніч на 30 квітня захопили державні установи.Відповідно попередньої домовленності з німцями, гетьман повинен був: визнати умови Брестськогомиру; розігнати Центральну Раду; провести вибори до законодавчих установ або укомплектувати їхлояльними до німців посадовими особами; заборонити антинімецькі виступи; ліквідувати земельні комітети;відновити земельну власність тощо. Усі вимоги були виконані.Прийшовши до влади, Скоропадський оголосив про припинення діяльності ЦР, всі закони, прийнятіЦР, скасовувалися.Згідно із „Законом про тимчасовий устрій України” вся влада в державі належала гетьманові, безйого затвердження жоден закон не мав чинності. Гетьман призначив прем‘єра, який створював свій кабінет,а гетьман його затверджував або розпускав. Гетьман вів закордонні справи, керував збройними силами.Голову верховного суду і суддів призначав гетьман. Замість назви „Українська Народна Республіка”запроводжувалася назва „Українська держава”.Таким чином, гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил погаситиреволюцію, покласти кінець радикальним соціальним настроям, силою авторитарної влади і поміркованихреформ направити громадське життя в русло правових реформ, забезпечити право приватної власності.Внутрішня і зовнішня політика П.Скоропадського. Найбільш характерними тенденціямивнутрішньої політики П.Скоропадського були:1. Упорядкування місцевого самоврядування. Були призначені губернські і повітові старости,переважно з місцевих поміщиків, земських діячів. Міська і повітова міліція була перетворена на державнуварту. Перевибори органів місцевого самоврядування були проведені на підставі майнового цензу.2. У сфері аграрної політики відновлювалася приватна власність на землю, яку тепер можна булопродавати і купувати. Усі великі маєтки підлягали примусовому викупу державою і продавалися селянам по25 десятин в одні руки. Майно і земля поверталися поміщикам, що мали право використовувати примусовупрацю селян. Поміщики стали за допомогою каральних загонів стягувати із селян контрибуції за заподіянізбитки. Такі операції супроводжувалися насильством, екзекуціями над селянами, що викликало їх гостреневдоволення режимом.3. У сфері робітничої політики захищалися права роботодавців. Відновлювалися у правах власникинаціоналізованих підприємств. Їм надавалося право збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати інерегулярно видавати зарплату, не виконувати умови трудових договорів, проводити локаути (звільненняробітників без попередження і набір нових робітників). Функції профспілок обмежувалися, страйкизаборонялися.4. Відновлювалася торгівля і підприємництво. Розпочався збут товарів за кордон. Була відновленаробота залізниць.5. Проведена фінансова реформа, яка була спрямована на запровадження гривні і розміщенняукраїнських капіталів у німецьких банках.6. Військова реформа передбачала створення національної армії в 300 тис. чол. і реформуваннявійськових частин Запорізької і Сердюцької дивізій, полку січових стрільців. Улітку 1918 р. було оголошенопро поновлення організації козацтва як окремого стану населення і частини війська. Однак відродженняукраїнського війська було несумісним з інтересами Німеччини.7. Найбільш вдалою і послідовною була політика в сфері культури:– була зроблена спроба українізувати систему освіти: принятий закон про обов‘язкове вивченняукраїнської мови, історії і географії України; відкрилося 150 українських гімназій;– відкрити два університета: 6 жовтня 1918 р. у Києві, а 22 жовтня у Кам‘янці-Подільському;– були засновані ряд науково-культурних установ: Державний український архів, Українськунаціональну бібліотеку, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Українськийнаціональний театр;– 24 листопада 1918 р. відкрита Українська академія наук. Її президентом став В.Вернадський;– продовжувала розвиватися українська церква. Було створене Міністерство сподівань. УтворенаУкраїнська автокефальна церква на чолі з Василем Липківським.Головним завданням зовнішньої політики було здобуття міжнародного визнання УкраїнськоїДержави і зміцнення відносин з Німеччиною. За часів правління Скоропадського були встановленідипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Болгарією, Польщею,Фінляндією, Росією та іншими країнами. Загалом, за часів гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з нихмали представництва у Києві. Україна мала своїх представників в 23 державах.Повернення землі поміщикам, насильницька реквізиція хліба, масові репресії викликали гостренезадоволення серед різних верств населення. Виник і швидко зростав повстансько-партизанський рухпроти німецьких окупантів і гетьманського режиму. Гетьмана компрометувала залежність від німців, якінещадно грабували Україну: лише за вересень-жовтень 1918 р. з України до Німеччини і її союзників було відправлено близько 2 млн. пудів цукру, понад 9 тис. вагонів зерна, більше 22 тис. вагонів іншогопродовольства, 105 тис. свиней та багато іншої сировини.В умовах державно-політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію знебільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд в очах українського національногоруху.14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П.Скоропадський був вимушен зректисявлади і незабаром виїхав за кордон. Отже, спроба консервативних політичних сил шляхом встановленняавторитарної форми правління, стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Окремі успіхиП.Скоропадського у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин не могли кардинально змінити ситуаціюна краще.Основними причинами падіння гетьманату були:– залежність стабільності держави від австро-німецької армії;– відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії;– реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільства;– вузька соціальна база: основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія тастаре чиновництво;– підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;– наростання напруженності у суспільстві та формування організованої опозиції.

Поиск по сайту: