Основний зміст матеріалів теми

I. Сучасна система господарського регулювання – це складний механізм, до якого поряд з ринково-конкурентним регулюванням, модифікованим розвитком монополістичних, алігопольних та контрактних відносин належить централізоване тобто державнерегулювання.

Сьогодні, високорозвинутаринковаекономіка (близько 50 країн світу) – це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (попит і пропозиція, конкуренція, свобода підприємництва та інші) і централізованого державного регулювання економічних процесів.

Увага! Державне регулювання є доповненням ринкового механізму, що в

сукупності становить єдину систему макроекономічного народного

господарства.

1.1 Першою концепцією державної економічної політики був меркантилізм – напрям в економічній теорії, що панував в Європі в XV – XVIII століттях. В основу цієї концепції покладено ідеї розширеного втручання держави в господарські процеси виробничого відтворення, але в тих галузях які займали домінуюче становище в економіці країни:

ü Торгівля – досягнення активного торгового балансу, а також ототожнення національного багатства з злотом, коштовностями, грошми.

ü Промисловість – заохочення розвитку національних обробних підприємств, вивозу готової продукції і заборона сировини.

ü Зовнішня політика – розширення колоніальної власності як джерел дешевої сировини і ринків збуту готової продукції.

ü Демографія – підтримка народжуваності в країні, оскільки це впливає на попит на продукцію на внутрішньому ринку, а також сприяє здешевленню вартості робочої сили.

Найбільш відомим представником меркантилізму досі вважається А. Монкреть’єн, французький дворянин, наближений до Королівського двору часів Людовіка ХІІІ («Трактат політекономії», 1615р. – політекономія перша назва економічної теорії).

1.2 Першою науковою, тобто науково-обгрунтованою концепцією державної економічної політики вважаються розробки англійської школи політекономії (друга половина XVIII – початок ХІХ століть), насамперед це праці А. Сміта. Він визначив і ґрунтовно проаналізував три великі галузі, в яких неможливо обійтися без прямого втручання держави:

o Національна оборона

o Захист правопорядку

o Забезпечення громадян необхідними благами, які не може або не бажає виробляти приватний національний бізнес.

У всьому іншому держава повинна дотримуватися принципу «лесефер» (laisser faire) –

не заважай, і впливати на господарську діяльність непомітно принцип «невидимої руки». Так А. Сміту належить знаменитий вислів:

«Для того, щоб підняти народ з найнижчого рівня варварства до найвищого рівня добробуту необхідно лише МИР, незначні податки та вміння і терпіння урядів – все інше зробить звичайний перебіг подій».

(«Дослідження про природу і причини багатства народів», 1776р.).

Жан Батист Сей, французький вчений, представник окремої гілки англійської політекономії вважав, що цей «перебіг подій» залежить від роботи механізму саморегулювання економіки в основі якого лежать «гнучкі ціни»:

«Не може бути більш-менш тривалий час ні надлишковий попит ні надмірна пропозиція товарів, оскільки в економіці діє механізм гнучких цін. Саме гнучкі ціни швидко реагують на зміни в попиті та пропозиції, сприяють перетоку капіталу, праці та інших ресурсів з однієї галузі в іншу»

(«Трактати з політекономії», в 2 томах, 1803р.).

Таку економічну систему сьогодні називають «вільною» або ліберальною економікою (інколи класичною).

1.3 В 1936 році у світовій літературі з’явилася наукова праця лорда Великої Британії, вченого математика і економіста, відомого мецената і філантропа Джона Мейнарда Кейнса – це «Загальна теорія зайнятості відсотку та грошей». Це наукове дослідження на той час вже було апробоване у так званому «новому курсі» президента США Ф. Д. Рузвельта, друга Кейнса. Вважається, що економічна політика Рузвельта вберегла США від третьої громадянської війни і перетворила країну на саму потужну в світі у другій половині ХХ століття.

Кейне дослідив причини Всесвітньої економічної кризи 1929-1933 років і дійшов висновку про необхідність втручання держави у господарське життя країни.

Таке втручання повинно носити характер ефективного доповнення ринкового механізму за допомогою певних методів, так званих «стабілізаторів» економічної рівноваги:

Ø Активна фіскальна (податкова) політика;

Ø Амортизація;

Ø Бюджетні надходження і видатки;

Ø Субсидії та субвенції (трансфери);

Ø Мультиплікатор та акселератор національного доходу;

Ø Інші.

Дослідження Кейнса поклали початок новому напряму в економічній теорії – Кейсіанства.

1.4 Наприкінці 60-х – початку 70-х років ХХ століття відбулися суттєві зміни у світовій економіці, викликаних різким здорожчанням ресурсів та, як наслідок економічними кризами 1966-67 і 1972-73 років. В економіці країн почали розвиватися негативні явища на які кейсіанство не мало своєчасних методів реагування. Серед таких явищ особливе місце зайняла стагфляція – високі темпи інфляції, надмірне безробіття і зниження обсягів виробництва.

Нову концепцію державного регулювання економіки запропонували представники Чікагської школи монетарної політики на чолі з Мільтоном Фрідменом. (нобелівський лауреат).

М. Фрідмен виступив з критикою кейсіанства в таких питаннях:

§ Степінь стійкості ринкової економіки. На думку Фрідмена вона є більш стійкою, ніж вважають кейнсіанці, а тому не потребує надмірного втручання держави, особливо у сфери перерозподілу доходів і регулювання зайнятості населення.

§ Результативність управління ефективним сукупним попитом. На думку Фрідмена вплив на економічний розвиток країни на основі регулювання сукупного попиту не може сприяти довгостроковій фінансовій стабільності, а тому слід приділяти більше уваги регулюванню монетарних процесів, і через них впливати більше на сукупну пропозицію, а відтак більше підтримувати виробника.

Основна праця М. Фрідмена «Гіпотеза перманентного доходу (постійного доходу)» поклала початок такому напряму в економічній теорії як «неокласичне відродження». Цей напрям сповідує принципи ліберальної економіки, але не відмовляється від державного регулювання економіки – лише скорочує втручання в приватно-підриємницьку діяльність.

II. Державне коригування економіко-соціального розвитку проявляється у функціях і формах державного регулювання, а також політиці соціалізації і стабілізації економіки.

Функції:

ª Головна – це управління економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил.

ª Перерозподіл національного доходу (ВВП).

ª Розвиток економіко-соціальної інфраструктури з метою забезпечення життєдіяльності базових галузей економіки.

ª Регулювання зовнішньоекономічної діяльності та охорона довкілля.

Форми: короткострокове і довгострокове.

Короткострокове здійснюється через політику амортизацію, субвенції, субсидії, дисконтну політику (регулювання облікової ставки і норми обов’язкового регулювання), податкову політику, державні закупки товарів і послуг, бюджетне регулювання.

Довгострокове здійснюється у формі економічного програмування і національного планування.

Політика стабілізації здійснюється через більш ефективний розподіл ВВП, залучення до управління майном все більшої кількості населення тобто розвиток корпоративної форми власності.

Політика стабілізації заключається в маніпулювання господарською кон’юктурою таким чином, щоб одночасно досягати чотирьох макроекономічних параметрів:

w Сталихтемпів економічного зростання

w Фінансової стабільності

w Повної зайнятості

w Позитивне сальдо зовнішньоекономічної діяльності.

Поиск по сайту: