АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

І.Кант — засновник німецької класичної філософії

Читайте также:
  1. Еволюція “класичної системи” і реакція на неї (Сей, Бастіа, Кері).
  2. Загальна характеристика класичної соціології. Протосоціологія
  3. Засновник класичної системи А. Сміт. Економічна система А. Сміта
  4. Засновник соціології і її особливості
  5. Ключові ідеї класичної (адміністративної) школи А.Файоля
  6. Криза класичної філософії
  7. Критика “класичної системи з дрібнобуржуазних позицій” (Сісмонді, Прудон)
  8. Моральний закон у мені». І.Кант (18 ст.)
  9. Основні ідеї теорії пізнання І.Канта
  10. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
  11. Поняття культури у філософії. Культура як символічний світ людського буття

1. І.Кант (1724-1804 рр.) — родоначальник класичної німецької філософії, творець першої системи класичного німецького ідеалізму. Кант поєднував філософію з дослідженнями у галузі природничих наук.

«Зоряне небо наді мною і моральний закон в мені» — цими словами І.Кант виражає два основні напрямки і два основні джерела своєї філософії. Він прагнув дати філософське обгрунтування, з одного боку, законів природного процесу, а з іншого — людської гідності та соціальної рівності. У процесі розв'язання цих питань він піддав критиці стару матафізичну філософію.

Творчість Канте можна умовно поділити на два періоди:

1) докритичний (до 60-х рр. XVIII ст.), коли Ї. Кант виступає як стихійний матеріаліст, який обґрунтовує ідею саморозвитку природи. Питання про можливості людського пізнання Кант вирішує оптимістично.

2) критичний ( з 70-х рр. XVIII ст.), коли Кант займається «критикою розуму» — змінюються його погляди на можливості людського пізнання. В цей час він будує свою систему агностицизму. Крім гносеологічної проблематики розглядає проблеми релігії, етики, естетики. Свою «критичну філософію» І.Кант виклав у трактатах:

«Критика чистого розуму» (вчення про пізнання), «Критика практичного розуму» (розкрито етичні погляди філософа), «Критика можливості судження» (вчення про доцільність у природі, основи кантівської естетики).

Кант ділить філософію на теоретичну і практичну. Він вважав, що вирішенню таких проблем філософії, як проблеми буття, моралі і релігії повинно передувати дослідження можливостей людського пізнання. Предметом теоретичної філософії є дослідження пізнавальної дільності і законів людського розуму і його меж.

Кант розумів, що прямолінійно відповісти на питання, зв'язані з проблемою пізнання світу, надзвичайно складно. Високо оцінюючи науку і силу філософського розуму, він все ж прийшов до висновку про існування межі пізнання. Крім того. Кант мав на увазі і принципову обмеженість суто наукового освоєння світу, про що дуже часто говорять сьогодні.

Теоретична філософія, відповідаючи на питання: «що я можу знати?», ділить світ на дві частини:

а) «світ явищ», або чуттєвий світ, де панують закони причинності і необхідності;

б) «світ сутностей», або «світ речей в собі», світ свободи. Ми пізнаємо світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким він перед нами являється. Нашому пізнанню доступні тільки феномени (тобто прояви сутності), а сама сутність — непізнавана («річ в собі»). Кант заперечував безмежні можливості людського розуму. Там, в «світі речей в собі», знаходяться Бог, Душа, Воля. Ї тому людина не в змозі розкрити всі таємниці людського буття — довести існування Бога, безсмертя душі та інше. Їй це недоступно. Людський розум може пізнати тільки «світ явищ», а «світ речей в собі», тобто світ сутностей, закритий для людського розуму.



Кант вважає, що наукове пізнання є нескінченим процесом, абсолютного знання ні про що не може бути. Наші знання накопичуються^ але сутність речей залишається недосяжним горизонтом. Тому Кант виступає агностиком (від грец. а-заперечення, Б1105'1^ — знання; недоступне пізнанню), оскільки заперечує пізнаваність сутності. Насправді, пізнаючи явище, ми пізнаємо в деякій мірі і сутність речей.

Практична філософія, вважає Кант, вивчає суспільство, проблеми людської свободи і відповідає на питання: що я повинен зробити? на що я можу надіятись? хто така людина? Він розглядає людину як істоту, що існує як у «світі явищ» (тобто проявляється як емпірична, природна істота), яка підкоряється законом природи, так і в світі «речей в собі», де людина повинна підкорятись категоричному імперативу — моральному закону, обов'язку, совісті.

Покора перед обов'язком і повага до закону возвеличує людину над собою як частиною почуттєвого світу та перетворює її у вільну від природи та умов часу особу, яка є метою сама по собі.

Уся моральна теорія Ї. Канта грунтується на возвеличенні свободи людини. І.Кант шукає та вбачає свободу людини в її волі.

Таким чином, найвищою цінністю Кант проголошує людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний обов'язок. Вічні надії на щастя філософ ставить в тісний зв'язок з моральним правом на це, з тим, наскільки людина зросла себе гідною щастя, заслужила його своєю поведінкою.

‡агрузка...

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.004 сек.)