АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Діалектика і принцип історизму філософії Геггеля

Читайте также:
  1. B. Основные принципы исследования истории этических учений
  2. ERP-стандарты и Стандарты Качества как инструменты реализации принципа «Непрерывного улучшения»
  3. I. Структурные принципы
  4. II. Принципы процесса
  5. II. Принципы средневековой философии.
  6. II. СВЕТСКИЙ УРОВЕНЬ МЕЖКУЛЬТУРНОЙ КОММУНИКАЦИИ ОТНОСИТЕЛЬНО ПРИНЦИПОВ ПОЛИТИЧЕСКОЙ СПРАВЕДЛИВОСТИ
  7. II. ЦЕЛИ, ЗАДАЧИ И ПРИНЦИПЫ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ВОИ
  8. II.4. Принципы монархического строя
  9. III. Принцип удовольствия
  10. III. Принципы конечного результата
  11. III. Принципы конечного результата.
  12. IV. Принцип реальности

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) - творець філософської системи, названої їм "абсолютним ідеалізмом". Усе дійсне, по Гегелю, розумно, збагненно засобами логіки, тобто збагненно в поняттях (така концепція називається ще і панлогизмом: "усе дійсне розумно, усе розумне дійсно"). Філософська система Гегеля складається з трьох частин:

1) Логіки

2) Філософії природи і 3) Філософії духу.

Логіка розуміється Гегелем абсолютно інакше, ніж вона трактуючи протягом всього часу існування цієї науки (тобто починаючи з Арістотеля). Походження багато чого з єдиного може бути предметом раціональногопізнання, інструментом якого є логічне мислення. Але це - раціональне пізнання особливого роду : в основі його лежить діалектична, а не формальна логіка, і рушійним джерелом її являється протиріччя. Гегельсвідомо відкинув арістотелівський закон непротиворечия ("Неможливо, щоб одне і те ж разом було і не було властиво одному і тому ж"), а логіка у нього співпадає з діалектикою. Діалектика мислиться Гегелем як теорія розвитку, в основі якої лежить єдність і боротьба протилежностей. Діалектика розвитку "чистого поняття" (ідеї) складає загальний закон розвитку як природи, так і людського мислення. На відміну від Канта, що розділив сфери природи і духу (свободи), Гегель розглядає їх як різні стадії розвитку одного початку - субстанції-суб'єкта (тому його систему називають абсолютною, а його ідеалізм - об'єктивним). Всякий розвиток протікає, згідно Гегелю, за певною схемою: твердження, або полагание (теза), заперечення цього твердження (антитезис) і, нарешті, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). В результаті примирення протилежностей в синтезі виникає нова якісна освіта. Кожне поняття і ідея, і, отже, кожне явище в природі (оскільки природі є віддзеркалення логіки, розумності), суспільстві і духовному житті людини проходить такий потрійний цикл розвитку. У основі діалектики Гегеля лежить ідеалістичне уявлення про те, що джерело всякого розвитку - як природи, так і суспільства, і людського мислення - знаходиться в саморозвитку поняття, а значить, має логічну, духовну природу.

Затверджуючи тотожність суб'єкта (духу, ідеї) і об'єкту (природи, матерії), Гегель стверджує, що діалектика понять визначає собою діалектику речей - процесів в природі і суспільстві. Діалектика речей є лише відбита, "відчужена" форма справжньої діалектики, "життя понять", як вони існують самі по собі, як в би в мисленні бога. Але бог мислиться Гегелем при цьому пантеїстично - не як особистий бог християнської релігії, а як безособовий процес саморуху поняття, з неухильною необхідністю що розвиває свої визначення в діалектичному процесі.



Абсолютний ідеалізм філософії Гегеля пов'язаний з його прагненням охопити увесь універсум, весь природний і духовний світ єдиним поняттям. Таким початковим поняттям гегелівської системи є "Абсолютна ідея". Перше і основне визначення "Абсолютної ідеї", по Гегелю, є розум. "Абсолютна ідея" - це розум, мислення, розумне мислення, Дух. У Ге гелю "Абсолютна ідея" є субстанція, яка складає суть і першооснову усіх речей.

Універсальна схема творчої діяльності "світового духу", "філософія духу" розкривається у Гегеля на основі процесу саморозвитку "Абсолютної ідеї". Вона існує вічно і містить в прихованому, "згорнутому" виді усі можливі визначення природних, громадських і духовних явищ. В процесі саморозвитку "Абсолютна ідея" проходить різні стадії у вигляді послідовного руху від абстрактного - загальних визначень до визначень, збагачених конкретним змістом.

Першим етапом самораскрытия "Абсолютної ідеї" є логіка. Логіка, по Гегелю, - це науково-теоретичне усвідомлення "Абсолютної ідеї". Через логіку "Абсолютна ідея" розкривається в її загальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від найбідніших - буття, небуття, готівкового буття, якості, кількості і так далі, і кінчаючи конкретними, різноманітно визначуваними поняттями - хімізму, биологизма, знання і так далі Гегель характеризував категорії як поточні чисті думки, що знаходяться в стані безперервного мимовільного руху. Як за формою, так і за змістом категорії не потребують чуттєво-сприйманого матеріалу. Як чисті думки і східці розвитку ідеї вони, самі по собі, змістовні і тому складають суть речей.

‡агрузка...

Наступний етап саморозвитку - природа - найбільш слабка частина його системи. Гегель погано знав природознавство і тому в "філософії природи" можна зустріти багато неточностей, помилок. Гегель дуже низько оцінює природу. Природа, по Гегелю, це необхідне в процесі розвитку "Абсолютної ідеї", але все таки допоміжний засіб. Створюючи природу, або, точніше, перетворюючись на природу, "Абсолютна ідея" опредмечивает себе, і, тим самим, відчужується від своєї істинної суті і з'являється у вигляді кінцевих чуттєвих, тілесних единичностей.

По Гегелю, Бог створює природу з тією метою, щоб з при пологи виникла людина і разом з ним людський дух. Тепер настає час "філософії духу". Філософія духу - це філософія культури. Першою стадією розвиткулюдського духу є, по Гегелю, суб'єктивний дух. Суб'єктивний дух розглядається Гегелем на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології. Антропологія розкриває душу як субстанцію, що відчуває,феноменологія досліджує перетворення душі на свідомість по східцях: свідомість - само свідомість - розум, психологія показує теоретичні і практичні здібності духу.

Другою стадією розвитку людського духу є об'єктивний дух. Об'єктивний дух охоплює у Гегеля сферу соціального життя і розуміється як надіндивідуальна цілісність, що височіє над окремими людьми і проявляється через їх різні зв'язки і стосунки. Об'єктивний дух розгортається в праві, моралі, моральності, державі. Вищою формою самореалізації Абсолютної ідеї є Абсолютний дух. Під Абсолютним духом Гегель розуміє сукупну духовну діяльність людства упродовж тисячоліть розвитку всесвітньої історії. Інакше кажучи, - це духовна діяльність, людських поколінь (до неї Гегель відносить мистецтво, релігію і філософію), що змінюють один одного. Таким чином, Абсолютний дух - це та ж Абсолютна ідея, що приховано працює в людських цілях і справах, в діяльності усіх людських поколінь, це їх внутрішня ідеальна суть, прихована причина усіх діянь і знань.

У Абсолютному дусі здійснюється повний збіг ідеї мислення і буття. Світовий розвиток, по Гегелю, є самопостижение, самопізнання Абсолютної ідеї. Ідея пізнає буття в усьому різноманітті його визначень. Так Гегель вирішує поставлену Кантом проблему узгодження суб'єкта і об'єкту, мислення і буття.

Багатство гегелівської філософії зовсім не зводиться до її формальної схеми. Гегелівська "Енциклопедія філософських наук" (робота, що охоплює собою усі розділи системи Гегеля) цікава не лише грандіозністю задуму - розглядом матеріального, природного і духовного світу в їх саморозвитку, - але і конкретністю свого змісту, великими зборами фактичного матеріалу, накопиченого людською культурою до початку 19 віків. Гегель зайняв своє значне місце в історії філософії саме завдяки тому, що він зумів розташувати цей матеріал в систематичній і логічно стрункій послідовності, що склала його філософську систему. Саме після Гегеля принцип розвитку - принцип історизму стає одним з найвпливовіших принципів не лише у філософії, але і в науці в цілому (напр., в біології).

Але все-таки найцінніше філософське досягнення Гегеля - діалектика, діалектичний метод. Гегель відкрив і довів, що суперечність розуму - не слабкість його (як вважав ще Кант, розглядаючи антиномії, противорчивые ідеї розуму), а ознака потужності, сили. Бо з протиріч "витканий" весь світ.

35.Антропологічнй матеріалізм Фейербаха

Прагнення Гегеля тотально раціоналізувати свою філософію і, на його думку, узгодити діалектичний метод із вимогами його системи, яка завершує розвиток людства - оголошувалось вищою точкою історичного процесу. Це положення було піддане різкій критиці Л. А. Фейєрбахом.

Фейєрбах виходив із принципового положення, що ідеалізм - це раціоналізована релігія. Звідси й натяки на те, що гегелівська філософія - це взагалі не філософія. А до того ж філософія і релігія, за своєю суттю, принципово несумісні, протилежні одна одній. В основі релігії, вважав він, лежить віра в надприродне, догмати, тоді як в основі філософії - знання, прагнення розкрити дійсну природу речей. Мислитель відкидав ідеалістичну філософію Гегеля, оскільки вона логічно вибудовувала раціональну форму релігії. Як релігія, так і ідеалістична філософія виникають із відчуження людської сутності, шляхом приписування надприродному тих якостей (атрибутів), котрі в дійсності належать людині. Тому, Фейєрбах основне завдання філософії, її призначення вбачає в критиці релігії, розвінчуванні тих ілюзій, котрі складають сутність релігійної свідомості. Саме завдяки релігійній свідомості конструюється ілюзорно-спотворена картина світу. Людина виступає творцем Бога. Більше того, людина і олюднений нею світ підпорядковуються Богу і залежать від його волі. Таким чином, людина втрачає свободу і самостійність.

У контексті своїх роздумів Фейєрбах, відкинувши стару філософію, логічний раціоналізм Гегеля, прагнув створити нову філософію - філософію людини (антропологію). Він вважав, що ця філософія повинна вивчати людину, дати розуміння людини і служити справі її звільнення від релігійних заблуджень. Вирішення цих завдань бачиться ним у площині усвідомлення й розуміння того, що людина не творіння Бога, а частина, ідо того ж найдосконаліша, вічного світу природи.

Таким чином, складається і формується фейєрбахівська концепція антропологічного матеріалізму. Мислитель відходить від механіцизму XVIII ст. Об'єктивну і суб'єктивну реальність не зводить до механічного руху, а природу розглядає скоріше не як механізм, а організм, тобто як біологічний рух. У центрі уваги Фейєрбаха не абстрактне поняття матерії, а людина як єдність психічного й фізіологічного, душі і тіла. В дусі матеріалізму мислитель стверджує, що тіло у його цілісності і складає сутність людського "Я". Духовне начало в людини не може бути відділеним від тілесного, дух і тіло - дві сторони тієї реальності, котра називається людським організмом. Логічно, що людська природа тлумачиться ним переважно біологічно, а окремий індивід не як суспільна (історично-духовна) істота, а як окрема ланка в розвитку людського роду.

Тлумачачи людину як природно-біологічну істоту, Фейєрбах не помічає соціально-історичного, а відтак - ролі практики в житті людини і суспільства та в процесі пізнання. Не розуміє того, що суспільне життя людей, по своїй суті, є практичним. Звідси логічно випливає незадоволення й недовіра до абстрактного мислення та апеляція до чуттєвого (живого) споглядання.

У теорії пізнання Фейєрбах виступав як сенсуаліст, вважаючи, що відчуття складають єдине джерело нашого пізнання. Мислитель стверджує: тільки те, що дане нам в органах чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик) - володіє дійсною реальністю. За допомогою органів чуття ми пізнаємо як фізичні об'єкти, так і психічні стани людей. Фейєрбах не визнає існування надчуттєвої (надприродної) реальності, відкидає можливість суто спекулятивного (абстрактного) пізнання за допомогою розуму, вважаючи його витвором ідеалістичної, зокрема, гегелівської філософії.

Антропологічний принцип дав змогу Фейєрбаху по-новому тлумачити об'єкт пізнання. Згідно з його філософією поняття об'єкта першочергово формується у досвіді людського спілкування. Звідси ~~ першим об'єктом для будь-якої людини є друга людина, тобто "Ти". Таким чином, любов до іншої людини - це шлях до визнання її об'єктивного існування, а там самим і до визнання існування зовнішніх речей. На почуттях любові ґрунтується внутрішній, для Фейєрбаха, суспільний зв'язок між людьми, виникає безкорисна мораль. Мислитель переконаний, що мораль повинна замінити ілюзорний зв'язок "Я" з Богом. Любов до Бога, згідно з Фейєрбахом, є лише відчуженою, хибною формою любові - любові до інших людей.

Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха - це реакція на ідеалізм. Фейєрбах не сприйняв ні об'єктивного, ні суб'єктивного ідеалізму, але й не побудував послідовного матеріалізму. Проблеми, порушені класичними німецькими філософами-ідеалістами, у філософії Фейєрбаха вирішуються яскраво, хоча Й багато в чому слабкіше, ніж це мало місце у його попередників. Тому й правий Ф. Енгельс, який писав, що його матеріалізм був більш дотепним, аніж глибоким. По суті, Фейєрбахом завершується класична німецька філософія.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)