Управління кредитним портфелем

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку – це забезпечення максимальної дохідності за певного рівня ризику.

Різновиди заборгованості за категоріями ризику:

– стандартна;

– сумнівна;

– безнадійна.

Кредитний ризик – це міра, ступінь невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов’язань, і не вдається скористатися забезпеченням повернення позичених коштів.

Види ризиків:

1) щодо кредитної угоди;

2) портфельний.

Методи управління кредитними ризиками:

– диверсифікація;

– резервування;

– використання фінансових деривативів;

– сек’юритизація;

– встановлення лімітів.

Диверсифікація – це розподіл кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного розмірами капіталу, формою власності, галузями економіки, географічними регіонами тощо.

Встановлення лімітів передбачає визначення максимально допустимих обсягів наданих кредитів за:

1) видами кредитів;

2) категоріями позичальників;

3) напрямами кредитування.

Завдяки встановленню лімітів за кредитними операціями банкам вдається уникнути критичних втрат унаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати свої портфелі та забезпечити стабільні прибутки.

Резервування – це акумуляція частини коштів, які будуть використані для компенсації неповернутих кредитів.

Застосування резервів необхідне для:

1) впливу і поліпшення якості активів банку;

2) зменшення ризику можливої незбалансованості ліквідності в результаті слабкого управління активами;

3) уникнути розподілу частини валового прибутку банку, яка необхідна для покриття майбутніх втрат за кредитами.

Сек’юритизація – це процес трансформації неліквідних активів у ліквідні, іншими словами, трансформація активів банку у цінні папери для продажу інвесторам.

Основні фінансові інструменти, які страхують від ризиків:

1) Форвард – це обов'язкова угода про купівлю (продаж) певного обся­гу активів у визначений день за фіксо­ваною ціною або про надання креди­ту на певну суму у визначений день за фіксованою процентною ставкою; в разі зростання ринкових ставок виг­рає клієнт, у разі їх падіння – банк. Отже, форвард дає змогу поділити ри­зик між клієнтом і банком.

2) Ф'ючерс – обов'язкова угода між продавцем (покупцем) і біржею про продаж активів за фіксованою ціною у визначений день.

3) Опціон – необов'язкова угода про право купівлі/продажу активів за фіксованою ціною у певний день або протягом визначеного періоду.

4) Своп – угода між двома учасниками (як правило – банками) про обмін про­центними платежами.

Лекція 5.2 Порядок надання кредитів комерційним банкам

План

1. Банківське кредитування юридичних осіб

2. Банківське кредитування фізичних осіб

Поиск по сайту: