Соціально-демографічна структура

У соціальній структурі суспільства важливе місце належить соціально-демографічним «зрізам», до яких звичайно відносять такі структури населення: статевовікову, сімейну, генетичну. Ці структури є умовою і результатом процесу відродження, і формування населення на окремих територіях. Соціально-демографічна структура – це статистичні параметри таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційний обмін населенням між містом, селом, між різними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад населення за такими ознаками:

§ стать;

§ вік;

§ сімейній стан;

§ місце народження;

§ місце проживання в даній місцевості.

Статево-вікова структура є комбінацією двох зрізів – статі і віку. Щодо першого, то йдеться про співвідношення між чоловіками та жінками серед населення на певній території, щодо другого – про співвідношення між особами різного віку. Статево-вікова структура населення може аналізуватися або за однією, або за двома ознаками (стать, вік). У першому випадку особливий інтерес становить поділ на три групи: до 16 років (діти), до 30 (молодь), до 55 (середній вік), стар­ші за 55 (літній вік). Такого роду поділ не є суворим. Залежно від різних потреб дослідження та ступеня деталізації соціологічного аналізу вікові межі кожної вікової групи можуть іноді варіюватися. Співвідношення між цими групами характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, вимагаючи ці три контингенти, не тільки розкриває трудовий потенціал країни, а й дозволяє виявити його динаміку розвитку.

Вікова структура суспільства вивчає соціальні проблеми всіх категорій населення – як молоді, так і людей похилого віку. В соціології існують спеціальні галузеві соціологічні теорії: соціологія молоді та соціологія старіння (геронтосоціологія), котрі більш глибоко вивчають дані об’єкти.

Молодь, як соціальна спільнота, посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах, має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо. Молодь як вікова соціальна група не займає особливого місця в економічній системі. Вона входить до різних груп. Вивчення молоді в основі певної суспільної групи відбувається за такими суттєвими ознаками, як: загальновікові, соціально-психологічні, фізіологічні особливості, потреби, інтереси, цінності. Молодь як об’єкт соціального дослідження являє собою велику суспільну групу у вікових кордонах 16–30 років. Предметом соціології молоді є вивчення місця та ролі молоді в соціальній структурі суспільства, форм вияву і механізмів дій закономірностей соціального розвитку у молодіжному середовищі. В соціологічному знанні існує великий розділ – «соціологія молоді».

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті різних наук. Соціологія відносить ці проблеми до найважливіших і охоплює такі аспекти:

§ опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій;

§ вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та установок;

§ вивчення впливових чинників та механізму формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді.

Кінцевим результатом цих досліджень є формування державної молодіжної політики.

Вивчення проблем молоді відбувається в різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім’ї, неформальних організаціях, дозвіллі тощо.

Соціальні проблеми людей похилого віку, їх соціальний статус, місце в сучасному суспільстві, в соціальній структурі – в різних соціальних системах, спільнотах, власній сім’ї, у взаємовідносинах із іншими віковими групами, зміни із віком особи – все це ще не стало предметом спеціальних досліджень. Як не прикро, але ця галузь залишається найбільш забутою.

Для людей похилого віку, як і для молоді, важливими є можливості адаптації до нових життєвих обставин, особливо в останні 10–15 років, у зв’язку із радикальними політичними та економічними змінами. Ця вікова група володіє власною субкультурою, сформованою її поколінням.

Предмет геронтосоціології подається на трьох рівнях: індивіда, малої групи, групи соціальної структури. На першому рівні ведуться дослідження еволюції особистості із настанням старості, вивчається вплив попередніх етапів біографії і професійної діяльності на особистісну характеристику літньої людини, розглядається її поведінка в адаптаційному періоді. На другому рівні досліджуються: місце, роль та функції літньої людини у виробничому колективі, у сім’ї, колі друзів, знайомих тощо. Третій рівень досліджень розглядає залучення геронтогрупи до суспільних процесів, вплив на політичні події в житті суспільства. Особливо це стало актуальним на рівні предмета вивчення електоральної соціології, дослідження виборчої системи.

Серед існуючих геронтосоціологічних теорій заслуговують на особливу увагу такі: роз’єднання, активності, субкультури, вікової стратифікації.

Для нашої країни зараз є характерним тип відтворення населення на основі низької народжуваності та утвердження малодітної сім’ї. Економічний занепад спричинив, насамперед, спад народжуваності та зростання смертності, що призводить до абсолютного зменшення населення України. У великих містах народжуваність менша, ніж у малих та в селах. Одним із негативних наслідків низької народжуваності є старіння населення.

5. Соціально-поселенська структура

Соціально-поселенська (соціально-територіальна) структура – один із різновидів соціальної структури суспільства. Вона мінлива і рухома за суттю, яскраво свідчить про чимало ознак, за якими розглядаються різні характеристики суспільства. (Частково дана тема розглядалася в попередньому розділі з точку зору утворення та існування соціально-територіальних спільностей; в даному випадку ми розглядаємо її на макросоціологічному рівні як одну з підструктур соціальної структури суспільства в системі і у взаємодії із іншими підструктурами).

Одним із чинників видозміни соціально-поселенської структури виступає урбанізація. Основний соціальний зміст урбанізації полягає в особливих міських відносинах, що охоплюють соціально-професій­ну і демографічну структури населення, його спосіб життя, культуру, розселення. Урбанізація прискорює розвиток основних соціально-класових і групових можливостей.

Під впливом об’єктивних процесів поступово посилюється урбанізація, підвищується роль міст, зростає їх авторитет, а разом із тим – і соціальна роль міського населення. Якщо на початку ХХ ст. міста становили 10% всіх населених пунктів, то в кінці ХХ ст.– 60%. У багатьох країнах світу міське населення переважає чисельно сільське.

Міграції населення – другий основний чинник розвитку соціально-поселенської структури. Це досить складний суспільний процес, по­в’я­заний з переміщенням населення в регіони «життєво-стабіль­ного» суспільства. Міграції населення відіграли важливу роль в історії людства і формуванні соціальних структур окремих систем та народів. (Більш детальний аналіз міграції див. розд. «Соціальні процеси»).

Україна не має шансів збільшити населення до 50 мільйонів. «Для того, щоб відновити в Україні навіть не 50, а 47 мільйонів населення потрібно, щоб українська жінка народжувала де 2-3 дитя, щоб на 10 жінок народжувалися 23 дитя. Сьогодні народжується 15. Ні у одній європейській країні не народжується 20. Скажіть мені, будь ласка, які шанси на те, що у нас народжуватиметься 23?» „Чим багатше країна, тим нижче там рівень народжуваності. Я не маю на увазі, що він падає до одного (дитяти). Але два він теж не досягає“, — говорить демограф. За її словами, „процес старіння в Україні обумовлений виключно низькою народжуваністю, тоді як на Заході Европи він обумовлений і низькою народжуваністю і низькою смертністю“. Максимум чисельності населення України був зафіксований в 1993 році — 52,2 мільйона, після чого воно постійно знижувалося — до 45,8 мільйонів на 1 січня 2011 року.

Теми рефератів:

Поиск по сайту: