АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

БАГАТОАСПЕКТНІСТЬ ПРЕДМЕТУ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЇ

Читайте также:
  1. Антична культура. Стародавні Грецька та Римська культури як фундамент сучасної Європейської культури.
  2. Билеты к экзамену по предмету «История»
  3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь, 2001.
  4. Вступ до лабораторного практикуму з загальної екології
  5. Вступ. Жанри в арсеналі сучасної журналістики
  6. Герменевтика як напрям сучасної філософії
  7. Герменевтика як напрям сучасної філософії
  8. Действие законов во времени, в пространстве, по предмету и лицам
  9. Деякі наукові концепції сучасної держави
  10. Завдання популяційної екології. Популяції, їх типи
  11. ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ СЕЛЕКЦІЇ. ШТУЧНИЙ ДОБІР І ЙОГО ФОРМИ

Отже, в результаті еволюції предмету класичної екології сформувався багатоаспектний предмет сучаної екології. Відомий сучасний еколог М.Реймерс наводить цілий спектр сучасних поглядів на предмет екології:

1. Частина біології - вивчає відносини організмів між собою ті навколишнім середовищем. Це система біоекологій. Наприклад, фізіологічна кологія, цитоекологія тощо.

2. Загальна дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різних рівней. Причому, до аналізу екосистем крім біологічних даних залучаються математика, хімія, геологія географія та інші науки. Такими розділами екології є, наприклад, біоценологія, біосферологія тощо.

3. Комплексна наука - дослідження "місця проживання" живих істот (включаючи людину).

4. Дослідження стану людини як виду та суспільства в екосистемі планети, її зв'язків з екологічними системами та меж впливу на них. В цьому випадку враховується людська діяльність і відношення "людина - природа" включається в предмет екології.

В. Крисаченко вказує на існування сучасній науці таких основних напрямів потрактування сутності екології:

- екологія - це наука про взаємини організмів з навколишнім середовищем;

- екологія - наука про функціонування екосистем різного рівня організації;

- екологія - комплексна наука про довкілля біосистем;

- екологія - система знань про взаємини об'єктів реальності з якимось одним, центральним об'єктом;

- екологія - наука про унікально-космічний статус людини як виду у біосфері

- екологія - наука про взаємини біосистем з природним довкіллям, котре визначає просторові та часові параметри їх існування та розвитку.Отже, в такому баченні екології в неї включена еколюційна складова.

Саме через включення в предмет сучасної екології проблеми відношення людини і природи виникає група "з агальних екологій". Так С. Тулмін вводить поняття "інтелектуальної екології", Д. Ліхачов - "екологічної культури", П. Дракер - "політичної екології", І. Круть - "екологічної філософії".

Як специфіку предмету екології дослідники відмічають його синтетичний характер: наявність природничонаукових і гуманітарних пластів в її знанні. Ю.Одум (1986) пише: "Екологія - цілісна дисципліна, що зв ' язує природничі і гуманітарні науки. Зберігаючи міцні корені в біологчіних науках, вона не може бути віднесена цілком лише до них. Екологія - точна наука. В тому розумінні, що вона використовує концепції, методи та прилади математики, фізики, хімії та інших природничих наук. Але водночас вона гуманітарна наука, оскільки на структуру і функцію екосистем дуже сильно впливає поведінка людини".

На цьому ж наголошують відомі екологи П. Дювиньо і М. Танг, підкреслюючи, що екологія – синтетична наука, що використовує дані самих різних дисциплін. Прийоми і методи екології різномантні. Вона використовує сучасні методи фізики і хімії для вивчення природи.

Екологія досліджує найвищі рівні інтеграції живої матерії і в процесі пізнаня переходить від популяцій одного виду до спільнот і екосистем. І,нарешті, до біосфери в цілому.

Тому екологія поєднує в науковому пошуку ботаників, зоологів, мікробіологів. Тобто, виконує інтеграційну функцію. Екологія поєднує генетику і сучасну еволюційну теорію, відносячи їх до реального природного процесу.

За допомогою екології, яка досліджує взаємозв'язок людини з біосферою, здійснюється інтеграція природничих і суспільних (економічних і соціальних) наук.

Методологи сучасної екології підкреслюють інтеграційну орієнтованість екології, визначаючи її місце в системі наук. Екологія є самостійною галуззю наукових знань і, водночас, наукою, яка пов'язана або суміжна з багатьма ділянками природничих, гуманітарних чи технічних наук, різноманітними сферами людської діяльності. Екологія спирається на різні науки, з якими пов'язана своїм походженням (наприклад, з біологією) чи об'єктом дослідження (географія, геологія).

Найтісніше екологія пов'язана з природничими науками - землезнавством, біологією, космологією, оскільки кожна з цих наук розкриває істотні риси власне екологічних об'єктів - екосистем та взаємин між організмами. Землезнавство створює образ неорганічної природи, біологія - живих систем, а космологія - міжпланетного довкілля, у якому постала і функціонує біосфера Землі.

Екологія має тісні зв'язки з фундаментальними теоріями - еволюційною, систем, а також інформатикою та соціологією. На базі цих узагальнень дістають раціональне пояснення численні екологічні явища. Медицина, біотехнологія, сільськогосподарські науки, урбаністика, охорона природи і космонавтика окреслюють прикладні можливості екології. Дійсно, починаючи з рільничої справи і закінчуючи вивченням космосу люди мають справу з певним довкіллям - сприятливим чи несприятливим. Урахування його особливостей, змін, принципів управління ним дають змогу підтримувати сталість людського існування на рівні окремого індивіда та людських спільнот.

Академік С. Шварц (1975) розглядає екологію ще ширше. Екологія - загальнонауковий підхід до розв'язання складних проблем стосунків людини і природи. Більш того, він вважає, що "екологія на наших очах стапє теоретичною основою поведінки людини в природі".

Треба також навести міркування дослідників, що позначають ситуацію останнього десятиліття. Так, Т. Гардашук результатом виходу екології як науки далеко за власні межі наприкінці ХХ ст. вважає перетворення її на "екологізм" - різновид сучасної ідеології і сучасного світогляду. На відміну від екології, екологізм вже не задовільняється суто науковим дослідженням стану довкілля, а входить у всі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики.

Західні дослідники пропонують розрізняти "екологізм" (ekologism) та "инвайронменталізм" (environmentalism). Инвайронменталізм грунтується на переконанні, що самих лише упрвлінських підходів може бути достатньо для вирішення сучасних екологічних проблем. Натомість екологізм наполягає на визнанні самоцінності природи, отже - на необхідності радикальних змін у ставленні людини до неї.

Отже, в результаті еволюції предмету екології, структурування її знання та осмислення цих процесів філософсько-методологічними засобами, сформувався сучасний образ екології як науки. Що ж він собою являє? Так, передовсім треба підкреслити, що відбулася диференціація екології та її експансія на нові предметні сфери. Розвивається загальна та теоретична екологія. І, водночас, сукупність часних та прикладних екологічних наук. Фахівці-екологи відмічають нерівномірність темпів розвитку окремих галузей екології. Особливо швидкими темпами розвивалась аутекологія, синекологія, урбоекологія, фітоценологія, екологія людини. Найбільш теоретично розвинуті галузі екології намагаються поширити наявні теоретичні моделі на всю екологію. В результаті можливим є поглинання однією галуззю екології інших. Подібну орієнтованість можна побачити в розвитку фітоценології, яка є лідером біоекології.

Теоретична та методологічна сфера екології є покищо недостатньою. На сьогодні функції теоретичної екології виконує сукупність найвагоміших досягнень аут- та синекології. Фахівці-екологи висловлюють побоювання, що за таких обставин досить легко виникають дилетанські схеми і дії в галузі екології. Сучасна екологія виконує практико-прогностичну функцію. Зростає її роль у прогнозуванні розвитку біоти на планеті, визначенні міри і наслідків антропогенного впливу на біосферу, раціональному підході до творення штучних ценозів, розв'язанні глобальних проблем сучасності.

Нарешті, сучасна екологія тісно взаємодіє зі сферою філософського знання. Філософія екологіївивчає та оптимізує сам процес екологічного пізнання, осмислюючи можливості його подальшого розвитку. В результаті людинознавство отримує від екології нове розуміння людини і її життя.

Сучасна екологія посідає особливе місце в суспільстві. Це пов'язано з наскрізною людиновимірністю екологічної проблематики та практичними можливостями екології для розв'язання проблем культурно-цивілізаційного розвитку.

1.4. ЗМІСТОВНА БАГАТОМАНІТНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ПОНЯТТЯ "ЕКОЛОГІЯ"

Отже, предмет екології - багатоаспектний. Ця особливість відбивається в багатоманітності визначень поняття "екології" в сучасних наукових і філософських джерелах. Включення в предмет екології проблеми відношення людини і природи призводить до появи багатьох нових екологій, так би мовити, "небіологічних". Крім того, майже водночас з біоекологією (тобто, з класичною екологією), виникає " екологія людини ", З часом вона диференціюється на власно екологію людини як живого організму і соцільну екологію. На думку американського дослідника Дж.Л'юіса, на таку диференціацію вплинула лінія "географія людини - екологія людини - соціологія", що зародилася в працях видатного французького соціолога О.Конта в 1837 р. Цей напрямок далі розвивався під назвою "біологія людини".

" Соціальна екологія " - напрямок, початок якого, як вже зазначалося відноситься до ідей О. Конта, які були розвинуті відомими англійським філософом Д. Міллем і французьким філософом Г. Спенсером. Однак до 20-х років ХХ ст. поняття і термін "соціальна екологія" в прийнятому сьогодні сміслі не існували. Соціальною екологією називали розділ біоекології, що досліджував, так званих, "суспільних тварин", наприкад, мурашів, бджіл. Новий контекст соціальної екології почав формуватися в роботах американських соціологів Р. Парка і Е.Берджеса, які включили в соціальну екологію вивчення закономірностей поведінки людських популяцій в урбанізованому середовищі. В російській (Гірусов Е., Марков Ю. та ін.) і вітчизняній (Бачинський Г., Голубець М. та ін.) науці проблеми соціальної екології вважаються сферою філософського осмислення.

За межі природничої науки виходить і предмет " глобальної екології ". Вона вивчає екосистему Землі. В результаті виникають питання охорони природи і охорони оточуючого людину середовища, які не є лише біологічними, природничонауковими, а мають і соціальний зміст.

Вони також зачипають таку сферу людської діяльності і впливу, як політика. Тобто, екологічні питання стають політичними. Досить згадати рух "зелених" в світі, включно до "екологічного тероризму" на Заході. Політизація екологічних питань призвела до валіфікування екологічних феноменів в поняттях "екорозвиток", "екополітика", "екологічна безпека" тощо. Зв'язок екополітичних проблем з економікою визначив появу сиснетичних дисциплін, таких як економіка природокористування. Причому, саме природокористування набуло екологічного забарвлення.

Ще однією з "загальних екологій" є " екологія культури ". Предметно-речові і світоглядні цінності, архітектурне і ландшафтне середовище, література, взагалі мистецтво, аудіовізуальні технології стали предметом екології культури. Вона має досліджувати культурне середовище людини, його формування, вплив на людину.

Утім, сама екологія як наука є частиною культури і може впливати на пізнавальні і ціннісні орієнтації особистості. Такий вплив може відбуватися через, так звану, "глибоку екологію" (М.Реймерс) - систему поглядів, що заперечує виключну цінність людини, порівняно з іншими біологічними видами. Світоглядний пафос глибокої екології можна висловити тезою:" Земля - перш за все!" Тобто, вихідною і домінуючлю світоглядною цінністю вважається не людина, а планета Земля. Найбільший вплив на особістість глибока екологія здійснює не в рамках науки, а як екоцентриський соціальний рух. Рух, що кваліфікує сучасну екологічну кризу як прояв кризи соціальної, спричиненої певним ставленням людини до природи.

Отже, в сучасній екології ми маємо вихід за межі суто науки до світоглядних проблем, таких як питання про світогядні засади людської діяльності в природі - якими вони є і якими вонимають бути? Ці і подібні проблеми стали предметом галузі, яку називають " екологією духа ". Вона також має досліджувати екологічні феномени як морально відношення. Йдеться про питання такого роду. Як: чи включена природа в моральну сферу людини? Сьогодні це все ще проблематичним.

Таким чином, сучасна екологія включає цілий пласт гуманітарних і філософських проблем, що є ознакою нового етапу її розвитку як науки - постнекласичного.

Постнекласична науки - це новий тип раціональності, порвняно з класичною (декартівською) і некласичною (енштейнівською). Цей новий тип наукової раціональності виникає на підставі потреби не спричиняти в результаті цивілізаційного розвитку кризового стану культури, природи і людини. За висновками В.Стьопіна, сучасного філософа науки, що активно досліджує ці проблеми, наука збереже свою основну пізнавально-ціннісну орієнтацію - на пошук об'єктивної істини. Але тип наукової раціональності зміниться. Характер об"єктів, що їх ствоює наука, приведе до зміни її картини світу, методологічних настанов, філософсько-світогядних засад - їх поле розшириться.

Новий тип раціональності зараз стверджується в науці і технологічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є людиновимірними. Він проявляє себе через такі суттєві риси:

по-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу - як глобальну екосистему;

по-друге, вивчення системних об'єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій пізнання. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи;

по-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії.

Сучасний стан екології як науки за параметрами, які означені дослідниками, може кваліфікуватися як становлення постнекласичної науки. М. Кисельов (1998) зазначає, що дослідження екологічних систем, які є нерівноважними, складно-динамічними, комплексними, зі складним переплетінням соціально-полтичних, економічних, технологічних та природних виявів, потребує орієнтаії на статистичність, нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, плюральність. Отже, об'єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є вимогами класичного природознавства втрачають свою вагомість.

Загальновідомо, що в вітчизняній науковій традиції, починаючи з В. Вернадського, предметом екології вважається біосфера. А засади концепції біосфери, відповідно, розглядаються як методологічні і світогядні орієнтації екологічного пізнання. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією і сучасним станом існування людини і природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця і ролі людини в біосфері як глобільній екосистемі. Так, А.Буровський вважає, що класичні біолого-екологічні уявлення про біосферу приводять до погляду, що на Землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує і розвивається людство.

Насправді, з появою людини і розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась. Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об'єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов'язаними з суб'єктивністю.

Тому, в світлі постнекласичної науки дихотомія природнє - штучне, природне - культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що Земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність - лише шкідливий фактор. В той час, як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, яка й робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою.

Отже, з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські і світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об'єктивного знання.

На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М.Рац. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини. В дійсності природа живе в світі мислення і дяльності. Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв'язку із стосунками людини і природи, а в зв'язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Тому екологічна ситуація розкривається як ситуація конфілікту між представниками різних позицій.

Потреба розробки сучасної екології на нових концептуальних засадах висловлюється і в зв'язку з невідповідністю теоретико-методологічних орієнтацій теорії біотичної регуляції довкілля екологічній реальності.

На думку В.Алексенка, недостатньо обгрунтованим є положення цієї теорії про необхідність стабільності планетарних умов, незмінності складу і властивостей біосфери. І тому не можна вважати причиною екологічної кризи глобальну біотичну кризу. Як вважає дослідник, погляди на біосферу як стабільну систему призводять до відродження атмосфери мальтузіанства в ставленні до людини, відроджують тезу про необхідність значного скорочення населення.

Не виводить за межі класичних екологічних уявлень і теорія компенсації біотою негативних людських впливів, тому що базується на уявленні про біосферу як стійку систему. З таких позицій антропогенні впливи вважаються зовнішніми по відношенню до біосфери, що давно не відповідає рельності. Більш евристичним в методологічному смислі дослідник вважає принцип коеволюції всіх форм планетного життя.

Про що свідчать наведені точки зору і міркування? Перш за все, про потребу і відповідне намагання оцінити сучасну екологію в межах методологічної концепції постнекласичної науки. Крім того, про реальну методологічну і світоглядну обмеженість класичних екологічних уявлень.

Очевидно, що сучасна екологія вийшла за межі класичної науки, оскільки екологічна реальність потребує усвідомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової раціональності - раціональності постнекласичної науки. І хоча є проблематичною наукова достатність введеного терміну “антропогеосфера” і тези про життя природи виключно в сфері “культури” і “мислення” - як сучасних еквівалентів поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне - існує, та й людина загалом не перестала бути живою!), незаперечуваним є те, що предметність, методологічні і світогядні засади екології потребують оцінки в параметрах постнекласичної науки.

Якщо рух до постнекласичної науки пов'язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання, то в екології це,відповідно, усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення.

Видатний німецький філософ О.Розеншток-Хюссі в 30-ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму. Він наголошував, що захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки “біологічного елементу” в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, “прискорювачу” оточуючого світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського снування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Вихід з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки і технології, так і переосмислення самої людини - як водночас траекту і проекту.

Продуктивною для розв'язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто “історичну складову” людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов'язано з відповідальністю людини за пройдений щлях, отже - і за екологічні наслідки свого існування.

Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля. Дійсно, людина відповідає за те, що зробила з природою і власне з собою.

Отже, після обговорення таких питань, як виникнення класичної екології, еволюція її предмету, багатоманітність сучасного використання поняття екологія ми можемо зробити певні висновки.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)