Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

§ монологічне (говорить один учасник спілкування);

§ діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

§ полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють:

§ індивідуальне (спілкуються двоє);

§ колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

§ безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");

§ опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

§ побутове (обговорення щоденних проблем);

§ наукове (обговорення наукових проблем);

§ фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);

§ естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками). Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

§ безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

§ швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

§ ситуативна залежність реплік;

§ можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

§ використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

§ зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

§ важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

§ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

§ посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.

Найважливіші ознаки монологу:

§ однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;

§ підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

§ певна тривалість у часі;

§ індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;

§ розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;

§ композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.

Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

§ залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

§ високий рівень непідготовленості;

§ істотне значення правил ведення полілогу;

§ більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.

Поиск по сайту: