АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Виробнича програма підприємства

Читайте также:
  1. I ПРОГРАМА КУРСУ
  2. Аналіз активів та пасивів підприємства
  3. Аналіз беззбитковості підприємства
  4. Аналіз валового прибутку підприємства
  5. Аналіз використання виробничої потужності підприємства
  6. Аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства
  7. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами
  8. Аналіз платоспроможності підприємства
  9. Аналіз показників використання основних засобів підприємства
  10. Аналіз структури капіталу підприємства
  11. Аналіз технічного рівня розвитку підприємства
  12. Аналіз фінансової стійкості підприємства

 

Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у планово­му періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприєм­ства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб спо­живачів у високоякісній продукції, виробництво якої забезпечує ефективне використання ресурсів та отримання максимального прибутку.

Виробнича програма складається з двох основних розділів:

1) план виробництва продукції в натуральному вимірі;

2) план виробництва продукції у вартісному вимірі.

Вимірники плану:

- натуральні (штуки, тонни, метри тощо) – дозволяють визначити обсяг тільки однорідної продукції;

- умовно-натуральні – дозволяють всі види продукції звести до одного вигляду, прийнятого за базу (умовні метри, умовні тонни та ін.). Переведення натуральних показників в умовно-натуральні здійснюється за допомогою коефіцієнтів, що враховують трудомісткість виробів;

- вартісні (грн.). Необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції;

- трудові – визначають сумарну трудомісткість програми в нормативній (нормо-годин) і фактичній (людино-годин) трудомісткості.

Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потре­би в ресурсах.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економіч­ної межі нарощування виробництва.

 

Планування виробничої програми в натуральному вимірі

 

Основою для визначення виробничої програми у натуральному вимірі є обсяг поставок. Обсяг поставок – це та кількість продукції, яка може бути продана на ринку у плановому періоді.

Номенклатуру, асортимент і обсяг поставок підприємство визначає самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

За обсягом поставок визначається плановий обсяг виробництва:

де – обсяг виробництва продукції в натуральному вимірі;

ОП – обсяг поставок продукції у натуральному вимірі;

ГПк, ГПп – запаси продукції на складі відповідно на кінець і початок планового періоду у натуральному вимірі.

Запаси готової продукції на кінець планового періоду визначаються за формулою:

,

де - середній термін зберігання продукції на складі, днів;

- тривалість планового періоду.

У разі виробництв з неминучими технологічними втратами продукції (неминучий технологічний брак) обсяг виробництва у натуральних показниках коригується на коефіцієнт цих втрат (Кбр) за формулою

,

де - обсяг виробництва продукції в натуральному вимірі з урахуванням неминучого технологічного браку.

Планування виробничої програми у вартісному вимірі

 

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалі­зованої, чистої, умовно-чистої продукції, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

1. Товарна продукція у загальному вигляді містить вартість продукції підприємства, що буде випущена у плановому періоді й підготовлена до реалізації.

До товарної продукції належать:

- готові вироби (основна продукція), запасні частини, напівфабрикати свого виробництва й продукція допоміжних цехів, що поставляється на сторону;

- роботи промислового характеру, щовиконані на сторону й для непромислових господарств свого підприємства;

- капітальний ремонт і модернізація устаткування, виконані робітниками підприємства;

- тара, яка не враховується в оптову ціну виробу;

- роботи промислового характеру, пов’язані з освоєнням і впровадженням нової техніки;

- послуги капітального будівництва;

- монтажні роботи, виконані штатними працівниками;

- інша продукція.

Не включаються в товарну продукцію:

- послуги заводського транспорту;

- капітальний ремонт будинків і споруджень;

- роботи з усунення дефектів продукції, виявлені після поставки замовникові;

- науково-дослідницькі та проектні роботи на сторону;

- відпускання на сторону купованої енергії;

- продукція непромислових господарств;

- реалізація відходів, товарно-матеріальних цінностей та інше.

Товарна продукція розраховується на основі плану виробництва у натуральному вираженні () за формулою

,

де - обсяг товарної продукції, грн.;

- обсяг виробництва і-го виду продукції, нат. од.;

- оптова ціна підприємства за одиницю і-го виду продукції, грн.;

- вартість робіт і послуг, що надаються стороннім підприємствам, грн.;

- вартість запасних частин, напівфабрикатів власного виробництва, що реалізуються стороннім підприємствам;

n – кількість найменувань продукції, що виготовляється на підприємстві.

2. Валова продукція - вартість всієї промислової продукції незалежно від ступеня її готовності.

 

,

де – залишки незавершеного виробництва у вартісному вимірі на кінець і початок планового періоду;

– залишки спеціального технологічного інструменту (оснащення) у вартісному вимірі на кінець і початок планового періоду;

- вартість сировини й матеріалів замовників, грн.

Валова продукція розраховується замість показника товарної продукції, якщо вироби мають тривалі виробничі цикли.

3. До складу незавершеного виробництва входять заготовки, деталі, комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та підлягають наступній об­робці або складанню, а також вироби у складанні та на випробуваннях.

Величина незавершеного виробництва у вартісному вигляді (НЗВ)визначаєть­ся за формулою:

де – кількість виробів в натуральних одиницях;

Сод – собівартість одного виробу, грн.;

Тц – тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

Кнз – коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу, який визначається за формулою:

де М – сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

– собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;

4. Реалізована продукція – це товарна продукція, яка відвантажена споживачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти в зазначений термін.

За складом товарна й реалізована продукція однакові. Кількісно товарна й реалізована продукція відрізняються на величину залишків нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду:

,

де ГПп, ГПк – запаси готової продукції на складі відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

Вп, Вк –товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ними, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

5. Чиста продукція. При обчисленні валової продукції в масштабі галузі виникає так званий «повторний рахунок» (подвійний рахунок), бо проміжна продукція враховується як самостійно, так і в складі тієї продукції, до якої вона належить як складова частина.

Чиста продукція є найбільш об’єктивним показником, відображає новостворену на підприємстві вартість.

,

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції;

А – амортизаційні відрахування основних фондів, перенесені на вартість товарної продукції.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства та прибутку.

Чиста продукція формує суму національного доходу суспільства, що являє собою загальну суму чистого доходу, створену всіма галузями виробництва.

Умовно-чиста продукція розраховується за формулою:

Функції різних показників обсягу виробництва:

Реалізована продукція відображає обсяг продукції, що надійшов у споживання; застосовується для розрахунку прибутку й аналізу виконання зобов’язань із постачання.

Товарна (валова) продукція відображає обсяг виготовленої продукції; застосовується для аналізу витрат на 1 гривню товарної продукції, динаміки й структури виробництва, матеріаломісткості продукції.

Чиста продукція відображає обсяги власних робіт, застосовується для розрахунку продуктивності праці, фондовіддачі.

Для характеристики обсягу виробництва заводу також використовують показники валового й внутрішньозаводського обороту.

Валовий оборот (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, у межах підприємства чи поза ним.

Валовий оборот охоплює:

- усі готові вироби;

- продукцію, виготовлену основними, допоміжними й обслуговуючими цехами заводу;

- взаємні послуги цехів;

- зміни залишків незавершеного виробництва.

Внутрішньозаводський оборот (ВЗО) – сума продукції й послуг, що використовуються в межах заводу. Внутрішньозаводський оборот дорівнює різниці між валовим оборотом і валовою продукцією:

.

До складу внутрішньозаводського обороту належать:

- вартість напівфабрикатів власного виробництва, використаних для виробничих і господарських цілей підприємства;

- вартість витраченого інструменту й усіх видів енергії власного виготовлення;

- послуги заводського транспорту й ремонтних цехів.

4. Економічна оцінка проекту плану виробництва

 

Ефективність виробничої програми характеризують рентабельність продукції, рентабельність продажу, рентабельність капіталу.

Рентабельність виробництва продукції ( окупність витрат) розраховуєтьсяшляхом відношення валового або чистого прибутку до суми витрат по реалізованій або товарній продукції.

Рентабельність продажу розраховують відношенням прибутку від реалізації продукції і суми отриманого виторгу.

Рентабельність (прибутковість) капіталу обчислюється відношеннямприбутку до середньорічної вартості основного й оборотного виробничогокапіталу.

Рівень рентабельності виробничої діяльності залежить від трьох основних факторів:зміни структури виробничої програми планового року в порівнянні зізвітним;зміни собівартості;цін реалізації.

У процесі аналізу необхідно виявити вплив на рівень рентабельності перерахованих факторів.

Після всебічного аналізу проект виробничої програми затверджують йдо водять до структурних підрозділів підприємства. Структурні підрозділи на основі виробничої програми підприємства розробляють плани виробництва цехів, корпусів, дільниць і інших підрозділів, після чого оцінюють свою готовність до виконання виробничої програми. З цією метою по кожному робочому місцю проводять розрахунок завантаження устаткування.

 

ТЕМА 5. ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ

 

1. Зміст і завдання оперативно-календарного планування.

2. Системи оперативного планування.

3. Розробка оперативних планів

4. Контроль ефективності системи оперативного планування

 

1. Зміст і завдання оперативно-календарного планування

 

Сформована на кожному етапі планування виробнича програма підприємства по­винна бути деталізована у часі та доведена до конкретних виробничих підрозділів на етапі оперативно-календарного планування. Успішне вирішення цього завдання вклю­чає широке використання економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки та способів обробки даних, що реалізуються в рамках системи оперативно-календарного планування виробництва.

Оперативно-календарне планування – це детальне розроблення планів підприємства для його виробничих підрозділів на короткий проміжок часу (декаду, добу, зміну), особливістю якого є поєднання планових завдань з організацією їх виконання.

Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є:

- забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і но­менклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;

- забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, праців­ників і площ, що сприятиме кращому використанню виробничих фондів;

забезпечення максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності оборотних коштів;

- створення умов для розвитку сучасних форм організації праці, а також для ав­томатизації об'ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.

За змістом і обсягом ОКП складається з:

· календарного планування;

· диспетчерського регулювання або диспетчерування.

Календарне планування - це деталізація річної виробничої програми підприєм­ства за строками запуску-випуску кожного виду продукції і за виконавцями - в основ­них виробничих підрозділах першого рівня (заводах виробничого об'єднання або це­хах), а всередині - на виробничих дільницях та робочих місцях.

Диспетчерське регулювання - це процес, який забезпечує оперативне регулю­вання процесу виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконан­ням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунен­ня недоліків і відхилень, що виникають.

Оперативно-календарне планування виконується у масштабі підприємства по це­хах у масштабі окремих цехів - по дільницях та робочих місцях.

У зв'язку з різними об'єктами планування розрізняють міжцехове і внутрішньоцехове оперативно-календарне планування.

Міжцехове планування включає встановлення цехам взаємопов'язаних виробни­чих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства і забезпечен­ня узгодженості у роботі цехів при виконанні цієї програми.

Міжцехове планування спрямоване на підтримання налагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх по­стачання та обслуговування допоміжними цехами і службами.

Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.

Внутрішньоцехове планування спрямоване на розподіл номенклатури робіт, які задані календарним планом цеху між дільницями, і доведення планових завдань до кожної виробничої дільниці та робочого місця. Зміст робіт по внутрішньоцеховому пла­нуванню залежить від розмірів цеху, його виробничої структури і в загальному вигляді включає планування роботи дільниць та підготовку завдань для робочих місць.

Система оперативно-календарного планування характеризується певною планово-обліковою одиницею та планово-обліковим періодом.

Планово-облікова одиниця являє собою сукупність робіт, яку розглядають як єдине ціле при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва.

Плано­во-обліковий період являє собою відрізок часу (зміна, доба, місяць, декада тощо), на який формуються планові завдання.

В умовах одного і того ж типу виробництва можуть застосовуватися різні планово-облікові одиниці продукції:

Виробниче замовлення - це комплекс робіт, які виконуються на договірних із за­мовником засадах.

Вузловий комплект - вузол або складальна одиниця виробу.

Груповий комплект - технологічно та конструктивно однорідна група деталей, які мають спільні планово-організаційні ознаки: черговість подачі на складання, яка повторюється, однакова періодичність запуску-випуску.

Машинокомплект застосовується в умовах вузької спеціалізації та містить пов­ний комплект вузлів і деталей, які входять до виробу.

Добокомплект складається з деталей, вузлів та всіх виробів, які підлягають виго­товленню протягом доби і застосовуються при відсутності у виробничій програмі підприємства провідного виробу (виробу-представника).

Умовний машинокомплект формується шляхом зведення всієї номенклатури про­дукції до умовного виробу. В цей умовний виріб входять деталі, вузли і вироби, які необхідно виготовляти до певного моменту.

Деталь як планово-облікова одиниця застосовується при незмінності виготовлен­ня продукції у серійному та масовому виробництві.

 

2. Системи оперативного планування виробництва

 

Вибір тієї чи іншої планово-облікової одиниці практично визначає наперед організа­цію системи оперативного планування виробництва на підприємстві.

У сучасному виробництві широко розповсюджені різні системи оперативного пла­нування, що визначаються як внутрішньо фірмовими факторами, так і зовнішніми рин­ковими умовами.

Система оперативного планування виробництва - це сукупність різних мето­дик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об'єк­том регулювання, складом календарно-планових показників, порядком обліку та руху продукції та оформленням облікової документації.

Найбільшого розповсюдження в теперішній час набули: подетальна, позамовна та покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди, які застосовуються на багатьох великих вітчизняних підприємствах та закордонних фірмах, а також у малому та середньому підприємництві.

Подетальна система планування призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва. За цією системою планується і регулюється рух виконаних робіт, технологічних операцій і виробничих процесів по кожній деталі на певний плано­вий період – годину, зміну, день, тиждень тощо. В основі подетальної системи лежить точ­не планування такту, ритму роботи поточних ліній і виробничих ділянок, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних і цик­лових запасів та постійна їх підтримка в процесі виробництва на суворому розрахунко­вому рівні.

Позамовна система оперативного планування застосовується, в основному, в одиничному і дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою і не­великим обсягом продукції, що випускається, та невеликим обсягом виробничих по­слу.г У цьому випадку об'єктом планування, або основною обліковою одиницею, є окреме виробниче замовлення, що містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Дана система планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень, за допомогою яких встановлюються замовником або ринком потрібні строки виконання як окремих процесів або робіт, так і всього замовлення в цілому.

Покомплектна система оперативного планування застосовується, головним чином, в серійному і масовому виробництві. Як основну планово-облікову одиницю використовують різні деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. За покомплектної системи планування кален­дарні завдання виробничими підрозділами розробляються не по деталях окремого най­менування, а за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машину, за­мовлення, або обсяг робіт і послуг. Ця система сприяє скороченню трудомісткості як планово-розрахункових робіт, так і організаційно-управлінської діяльності персоналу лінійних функціональних служб підприємства. При даній системі значно підвищується гнучкість оперативного планування, поточного контролю і регулювання ходу виробницт­ва, що в умовах ринкової невизначеності є важливим засобом стабілізації виробництва.

Окрім розглянутих трьох систем оперативного планування на вітчизняних підприє­мствах застосовуються такі їх підсистеми як: планування за тактом випуску виробів, планування по запасах, планування по випередженнях, планування на склад.

Планування за тактом випуску виробів передбачає вирівнювання тривалості технологічних операцій на всіх стадіях загального виробничого процесу у відповід­ності з одиничним розрахунковим часом виконання взаємопов'язаних робіт. Такт, у даному випадку, є важливим планово-економічним регулятором ходу виробництва на робочих місцях.

Планування по запасах передбачає підтримку на розрахунковому рівні запасу заготівок, напівфабрикатів і комплектуючих, що призначаються для подальшої оброб­ки і зборки на кожній стадії виробництва. Для забезпечення ритмічної роботи взаємопов'язаних виробничих ділянок і поточних ліній визначаються нормальні розміри ви­робничих запасів, що являють собою відповідний запас заготівок. За призначенням запаси бувають технологічні, транспортні, страхові, міжопераційні або міжциклові. Розмір запасу може бути встановлений у деталях або днях.

Планування на склад або ринок здійснюється при випуску продукції та її поста­чанні на продаж у значних обсягах при невеликій трудомісткості і невеликій кількості технологічних операцій. При цій системі визначається необхідна кількість готових ви­робів, які повинні постійно знаходитись у проміжних або кінцевих стадіях виробництва і продажу продукції.

3. Розроблення оперативних планів виробництва

В оперативному плануванні виробництва залежно від розроблювальних показників застосовуються такі основні методи, як об’ємний, календарний, а також їх різновид: об’ємно-календарний та об’ємно-динамічний.

Об’ємний метод призначений для розподілу річних обсягів виробництва та продажів продукції підприємства за окремими підрозділами в більш короткі часові інтервали – квартал, місяць, декаду, тиждень, день, годину. Цей метод передбачає не тільки розподіл робіт, але й оптимізацію використання виробничих фондів, у першу чергу технологічного устаткування й складальних площ, за планований інтервал часу. З його допомогою формуються місячні виробничі програми основних цехів і плануються строки випуску продукції або виконання замовлення у всіх випускових підрозділах підприємства.

Календарний метод застосовується для планування конкретних тимчасових строків запуску й випуску продукції, нормативів тривалості виробничого циклу й випереджень виробництва окремих робіт щодо випуску готових виробів, призначених для реалізації на відповідному ринку продукції. Даний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм часу.

Об’ємно-календарний метод дозволяє планувати одночасно строки й обсяги виконуваних на підприємстві робіт у цілому на весь передбачений період – рік, квартал і т.д. З його допомогою розраховуються тривалість виробничого циклу випуску й поставки продукції на ринок, а також показники завантаження технологічного устаткування й складальних стендів у кожному підрозділі підприємства.

Об’ємно-динамічний метод передбачає тісну взаємодію таких планово-розрахункових показників, як строки, обсяги й динаміка виробництва продукції. Цей метод дозволяє найбільш повно враховувати обсяги попиту та виробничі можливості підприємства й створює планово-організаційні основи оптимального використання наявних ресурсів на кожному підприємстві.

Відповідно до розглянутих методів необхідно розрізняти наступні види оперативного планування виробництва: календарне, об'ємне й змішане.

Календарні нормативи й планові показники оперативного регулювання ходу виробництва продукції потрібно розробляти на основі прогресивних норм часу на окремі технологічні операції й процеси, а також на кінцеву продукцію й сукупні виробничі процеси. Норми часу служать первинним календарно-плановим нормативом.

Під нормою часу розуміють науково обґрунтовані витрати необхідного робочого часу на виконання робіт у виробничих умовах. Розрізняють норми штучного й штучно-калькуляційного часу, а також на партію деталей. В оперативному плануванні можуть застосовуватися різні види норм часу: в одиничному виробництві – штучно-калькуляцний час, у серійному – час на обробку партії деталей, у масовому – штучний час.

Розмір партії оброблюваної продукції служить першим об'ємно-плановим нормативом. Під партією деталей на підприємствах розуміють кількість однакових деталей, оброблених на взаємозалежних робочих місцях з однократною витратою підготовчо-заключного часу. Розмір оптимальної партії запуску-випуску деталей визначають співвідношенням витрат підприємства на зберігання оброблених заготовок і налагодженням технологічного устаткування:

де Попт – оптимальний (нормативний) розмір партії деталей, шт.;

– річний обсяг випуску продукції, шт.;

Сн – витрати на налагодження технологічного устаткування та підготовки до запуску, грн.;

Сод – собівартість однієї деталі, грн./шт.;

Кзбер – коефіцієнт, що враховує витрати на зберігання запасів деталей у виробництві.

Розрахунок оптимальної партії заготовок передбачає використання точних вихідних економічних показників, що представляють деякі практичні складності при їх встановленні в конкретних виробничих умовах. Тому на підприємствах більш широко розповсюджений спрощений метод розрахунку мінімальної партії деталей:

де Пmin – мінімальний розмір партії деталей;

Тпз – норма підготовчо-заключного часу на партію, хв.;

Тшт – норма штучного часу на одну деталь із врахуванням коефіцієнта виконання норм, хв.;

– коефіцієнт припустимих втрат часу на переналагодження устаткування (приймається на рівні 0,06-0,1).

Величина партії деталей визначається по провідній операції або найбільш завантаженому верстату. Отримане мінімальне значення партії запуску деталей коректують в сторону збільшення з урахуванням необхідності забезпечення розрахункового завантаження робочих місць, обсягу й строку поставки продукції на ринок, пропускної здатності виробничої дільниці й інших факторів.

Розмір партії деталей служить основним календарно-плановим нормативом у серійному виробництві. Її величина визначає всі інші оперативно-виробничі й планово-економічні показники підприємства, зокрема періодичність або ритмічність виробництва, тривалість виробничого циклу, строки поставки товарів і послуг на ринок і т.д.

Періодичність запуску-випуску деталей в обробку або ритм серійного виробництва визначається співвідношенням показників оптимальної партії запуску й середньодобового випуску продукції:

де Rз-в – ритм запуску-випуску деталей, днів;

Одн – середньодобова потреба у деталі, шт./дн.

На вітчизняних машинобудівних підприємствах діють стандартні значення періодичності, або ритму випуску деталей, що відповідають нормальному ряду чисел. В оперативному плануванні прийнято виражати періодичність у відповідних частках місяця: 12М, ЗМ, М, М/3, М/6, М/30 або в днях: 360, 90, 30, 10, 5, 1.

З урахуванням прийнятого періоду випуску уточнюють оптимальний (нормативний) розмір партії оброблюваних деталей за формулою:

Кількість запусків у плановому періоді розраховується за формулою:

де Фп – фонд часу у плановому періоді, год. (днів).

Виробничий цикл є одним з важливих календарно-планових нормативів як оперативного, так і стратегічного планування внутрішньогосподарської діяльності підприємства. Він є інтервалом календарного часу від початку до закінчення виробничого процесу виготовлення деталей або виконання робіт і послуг. Виробничий цикл включає робочий період виконання заготівельних, обробних і складальних процесів, а також контрольних, транспортних і складських операцій.

4. Контроль ефективності системи оперативного планування

Для прийняття оперативних планово-управлінських рішень економістам-менеджерам і керівникам потрібна постійна й достовірна облікова або звітна виробничо-економічна інформація про хід виконання об'ємно-календарних планів і графіків роботи підприємства за минулий і поточний періоди часу.

В одиничному виробництві в першу чергу враховують й контролюють строки виконання окремих замовлень за заздалегідь розробленими цикловими або сітковими планами-графіками. У серійному виробництві об'єктами оперативного контролю виступають строки запуску й випуску партії деталей, стан циклових і складських заділів, дотримання нормативів випереджень за стадіями обробки тощо. У масовому виробництві об'єктами поточного обліку й контролю можуть бути планові показники такту й ритму роботи потокових ліній, розрахункові нормативи міжопераційних і лінійних заділів, а також добові й чергові графіки виробництва й поставки готової продукції на ринок.

Основним завданням оперативно-календарного планування є забезпечення ритміч­ності і рівномірності виробництва.

Рівномірне виробництво - виробництво продукції відповідно до плану-графіка.

Ритмічність виробництва - виробництво у рівні проміжки часу однакового об­сягу продукції на всіх стадіях виробничого процесу.

Одним з важливих показників ефективності системи оперативного планування є коефіцієнт безперервності (ритмічності) виробничого процесу, що може бути визначений за даними поточного обліку фактичних циклів обробки партії деталей.

Фактично коефіцієнт ритмічності виробництва розраховують як відношення тривалості технологічного циклу обробки до загальної тривалості виробничого циклу за формулою:

де Критм – коефіцієнт ритмічності виробництва;

Тобр – тривалість технологічного циклу обробки партії виробів;

Твц – загальна тривалість виробничого циклу.

Коефіцієнт ритмічності характеризує ступінь використання робочого часу в процесі виробництва продукції. Чим вище його значення, тим менше перерв у русі партії деталей до замовника, тим щільніше виробничий цикл і тим раціональніше витрачають економічні ресурси й, у першу чергу, робочий час, що є головним календарно-плановим нормативом, або регулятором, всієї системи оперативно-виробничого планування.

Оцінка рівномірності та ритмічності проводиться за допомогою таких методів.

1. Подекадний метод оцінки ритмічності полягає в тому, що розраховуються, а потім зіставляються планові та фактичні відсотки по декадах, відхилення від запланова­них відсотків свідчить про рівень ритмічної або неритмічної роботи.

Плановий відсоток ритмічності (Крт.) за декаду розраховується за формулою:

 

де Дд кількість робочих днів у декаді;

Дм – кількість робочих днів за місяць;

Фактичний відсоток визначається відношенням декадного фактичного випуску продукції у відповідних вимірниках до загального обсягу продукції, виробленої за місяць.

2. Метод оцінки за допомогою коефіцієнта рівномірності (Кр) виконання виробничої програми визначають за формулою:

де ВПфі – фактичний випуск продукції за і -тий день, але не більше планового, тис. грн.;

ВПплм – план випуску продукції на місяць, тис. грн.

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.029 сек.)