Джайнізм

Філософію джайнізму відносять до на­стики. Її засновниками вважають 24 тіртханкарів («ті, що йдуть крізь океан буття»). Останнім з них був Вардхама­на або Махавіра. Існує величезна спад­щина джайністських творів. Джайни заперечують авторитет Вед. Замість нього вони пропонують авторитетне вчення тіртханкарів – мудрих пер­шопредків, котрим вдалося завдяки власним зусиллям досягти кевали­джняни (всезнання). Всі вони були джинами – переможцями карми.

Джайни належали до заможної частини суспільства. Їх філософія є також філософією звільнення від страждань (карми). Джайни пропонують шлях звільнення, котрий вони називають «три перлини»: правильна віра, правильне знання, правильна поведінка. Правильна віра полягає в тому, що вірити можна лише в авторитет тіртханкарів. Правильна віра – віра не сліпа, вона, перш за все, є повагою до істини. Досконала віра може бути тільки результатом досконалого знання. Правильне знання джайнів – це знання всієї істини, детальне пізнання реальної природи «Я» та «не–Я», вільне від сумніву, помилок та невизначеності. Як вчителі вони розробили оригінальну філософію знання, що включає в себе знання про сам процес пізнання і про об'єкт, котрий можна отримати завдяки запропонованим ними законам пізнавального процесу. Вони вважали, що для практичних цілей достатньо й часткового знання про об'єкт.

Оригінальним пунктом їх метафізики є вчення про живу та неживу субстанцію (джива та аджива). Жива субстанція ідентична душам, серед яких є звільнені і є залежні. Нежива субстанція – фізичний, світ, в якому живуть душі. Душа – це субстанція, що володіє свідомістю. Душі володі­ють різними ступенями та видами свідомості. Вищий клас складають до­сконалі душі, ті, що стали вічними і можуть пізнавати (бачити) всі речі. Нижчий клас – найбільш недосконалі душі, які живуть у землі, воді, вогні, у повітрі, і, навіть, у рослинах. Вони всі також мають свідомість, хоча і на самому низькому рівні розвитку (дотик). Між тими душами містяться ду­ші мурашок, бджіл, людей. Душа пізнає речі, відчуває насолоду та страж­дання, а також виявляє себе та інші об'єкти. Вона вічна і разом з тим схи­льна до змін. Існування душі доводиться за допомогою самоусвідомлення. Вона не має форми, але набуває форму тіл, у котрих живе, неначе світло.

Нарешті, третя перлина – правильна поведінка, яка базується на фі­лософії джайнів. Правильна поведінка – це те, що дає змогу звільнитися

Історія філософії

від карм, котрі є причиною залежності та страждань. Вона зводиться до 5 обітниць, до котрих належать: 1) ахімса – неспотворення, що, перш за все, означає збереження життя будь–якій істоті. (Страх знищити чиєсь життя настільки глибоко вкорінений у свідомість джайнів, що вони не прийма­ють їжу після заходу сонця, щоб необачливо не проковтнути в темряві якусь комашку. Чернець вкриває рота пов'язкою, щоб туди випадково не залетіла комаха і не загинула там. Якщо людина буде менше ходити, тим краще для її душі, тому що вона не буде наступати на маленькі живі істо­ти. Найвища доброчинність – сидіти нерухомо і безперервно поститися, а якщо трапиться кудись йти, шлях перед собою треба замітати мітлою); 2) сатья – правдивість; 3) астейя – «не вкради»; 4) брахмачарья – утри­мання від спокуси своїх слабкостей; 5) апаріграхі – утримання від усіля­ких уподобань до чуттєвих об'єктів.

Джайни також вірять, що сутністю життя є страждання, тому мета життя – звільнення від нього. Найбільш оптимальний шлях звільнення від страждань з точки зору джайнів – це аскеза та відлучення від діяння. Джайни не вірять в існування творця світу. Творення світу передбачає бажання, а бажання означає відсутність досконалості. Всесвіт існує сам по собі, і він непорушний. Боги все ж таки існують, але вони не кращі за лю­дей. Джайни приймають усіх богів, мудреців, напівбогів та демонів індій­ської міфології.

Джайнізм перетворився на релігію. З часом послідовники джайніз­му розпалися на дві секти, які відомі під назвою «шветамбарів» (ті, що одягнені в біле) та «дігамбарів» (ті, що одягнені в простір). Різниця між ними полягає не стільки в основоположних філософських питаннях, скі­льки в другорядних рисах релігії та практики. Шветамбари відносяться до людських слабкостей терпиміше, можуть мати родину. Дігамбари, навпа­ки, вважають, що заради досягнення кевали–джняни (перемоги над своєю кармою) треба зректися усього мирського і стати аскетом – підстригти волосся, зняти з себе зовнішній одяг і, по можливості, зробити прозорим тіло, яке є одягом душі, для чого харчуватися рисом один раз на день. Жі­нки, за думкою джайнів, не можуть отримати остаточного звільнення, однак, вони допускаються до чернецтва.

Поиск по сайту: