Теорія стратифікації

Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає структуровані нерівності між різними групами людей.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «дзеркалом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Так було, так є і так буде. Коли ми ставимо питання, чому існує в багатому суспільстві бідність, чому існує расова сегрегація, статева нерівність, які шанси має людина, що народилась в середовищі робочого класу, досягти позиції в середньому класі чи піднятися на вершину економічної та со­ціальної піраміди, то ми ставимо питання, що стосуються стратифікації суспільства.

Якщо розглядати рівність як юридичну рівність, рівність можливостей або доходів, тоді нерівність виступає як обов'язкова ознака суспільства. Питання, чи є нерівність неминучою рисою суспільства, повертає нас до тривалих суперечок між лібералами і марксистами.

Влада виявляється через матеріальну винагороду, диференціюючи життєві шанси за допомогою ринку, статусної позиції, доступу до політичного впливу. Виходячи з цього, такі ліберали, як Фрідріх Хайек вважають нерівність ціною, яка платиться за динамічне економічне зростання, характерне для капіталізму. Суспільства комуністичних держав Радянського блоку, будучи прихильними ідеї класової боротьби, прагнули зменшити, якщо не ліквідувати, ці види нерівності. Проте на практиці вони просто породжували його нові форми, які гальмували зростання економіки і соціального забезпечення.

Головне в усіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівності між різними соціальними спільнотами, верствами, прошарками та групами людей.
Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Отже, соціальна стратифікація — це структурування нерів­ності між різними групами людей, тобто їх розміщення (рангування) відповідно до «ресурсів», які вони контролюють: багатства (доходу), власності, престижу (соціального статусу), влади (могутності), або це система регульованої нерівності, за якою формуються різні прошарки суспільства.

Але стратифікація це не просто сукупність прошарків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієї сукупності.

Виділяють чотири типи стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Вони розташовані в історичній і часовій послідовності.

Рабство – юридична, соціальна і економічна форма нерівності за якою одні індивіди належать іншим як власність. На сучасному етапі майже повністю зникло.

Каста – організована і замкнута соціальна група, членство в якій обумовлюється своїм народженням. Касти були поширені в Індії, на півдні США, Південній Африці.

Стан – соціальна група, яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права і обов’язки, що передаються спадково. Поділ суспільства на стани характерний для середньовічної феодальної Європи.

Клас – велика суспільна група людей, що характеризується майновим, владним і освітнім статусом у вертикальному зрізі соціальної структури, і має спільний спосіб отримання і розмір частки суспільного багатства.

Перші три типи є закритими суспільствами, а класи – відкритим. Рабство, касти, стани базувалися на правових і релігійних нормах і мали офіційні бар’єри таких переходів, і лише класова система скасувала їх юридично.

Відрізняють спільноти, пов'язані з розподілом трудової діяльності, зі специфікою соціально-економічного стану, розвитком поселенських утворень. Тому в суспільстві виділяють такі соціальні підструктури як соціально-демографічна, соціально-професійна, соціально-класова та інші.

Економічна стратифікація (розподіл на бідних і багатих) полягає в тому, що середній рівень добробуту та прибутків змінюється від групи до групи, від суспільства до суспільства, причому в одному й тому самому суспільстві він непостійний.

Політична стратифікація – тип суспільного розшарування, де головним критерієм є ступінь впливовості на прийняття рішень, обов’язкових для виконання певним колом осіб. Чим більше коло підлеглих, тим більша влада.

Професійна стратифікація базується на нерівномірному оцінюванні суспільством престижу різних професій, а значить і диференційованій оплаті за виконану роботу.

За статевими і віковими відмінностями розрізняють соціально-демографічні спільності. Мова йде про статевий поділ на чоловіків і жінок, поділ за віком на молодь, осіб середнього, старшого і похилого віку. До уваги беруться не тільки фізіологічні відмінності, але і різний статус в суспільстві (дискримінація жінок, працевлаштування молодих спеціалістів, пенсійне забезпечення людей похилого віку).

Важливим суб’єктом політичних відносин являються соціально-професійні спільності – великі професійні групи, які посідають особливе місце в системі суспільного поділу праці (робітники, селяни, службовці, інтелігенція, підприємці).

Робітники – особи фізичної праці, які трудяться за наймом.

Селяни – самодіяльне населення, зайняте у сільському господарстві (наймані робітники, дрібні, середні, великі власники засобів виробництва і землі).

Службовці – особи нефізичної праці, які займаються простою розумовою працею і трудяться за наймом (торгові і офісні працівники, штат органів виконавчої влади).

Інтелігенція – соціальна група людей складної розумової праці з наявною середньою професійною або вищою освітою (інженери, науковці, педагоги, медики, діячі культури і мистецтв, військові).

Підприємці – власники засобів виробництва, які функціонують як його організатори і займаються діяльністю з метою отримати прибуток на власний ризик.

Суспільство можна поділити на соціально-територіальні спільності. Це мешканці населених пунктів (сіл, селищ, міст), окремих адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів), сільське і міське населення в цілому. Через нерівномірний економічний розвиток різних регіонів, населення цих регіонів відрізняється рівнем життя, умовами праці, побуту. Відповідно політичні уподобання населення теж відрізняються.

Сучасне суспільство не є сталим і закритим, в ньому постійно відбувається переміщення індивідів на позиції з більш високим престижем, прибутком, владою, освітою і навпаки. Такий рух досягається в наслідок розширення каналів мобільності, тобто шляхів соціальної циркуляції.

Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств або прошарків до інших, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх індивідуальних якостей та соціальних умов, статусом.

Соціальна мобільність поділяється на — го­ризонтальну та вертикальну.

Горизонтальна мобільність — це перехід індивіда або соціаль­ної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соці­альної верстви на більш високий або більш низький рівень. Вертикальна мобільність поділяється на індивідуальну і групову та висхідну і низхідну.

Становлення соціальної групи - це тривалий і складний процес, пов'язаний із усвідомленням свого стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки.

Такі соціальні групи, як соціально-класові спільноти (класи, верстви, соціальні прошарки): соціально-демографічні спільноти (чоловіки, жінки, діти, батьки і т.д.); етносоціальні спільноти (нації, народності, племена, національності і етнографічні групи): соціально-територіальні спільноти (місто, село, регіон): соціально-професійні спільноти (інженери, вчителі, металурги) та інші і формують соціальну структуру суспільства.

Більшість учених-політологів розглядають стратифікацію як відмінність між політично домінуючими групами (елітами) та ма­сами. Вертикаль політичної піраміди вибудовується крізь приз­му належності до певних політичних сил, а головним критерієм виокремлення тієї чи тієї політичної страти є рівень володіння владою.

Наведімо погляди деяких учених на проблему політичної стратифікації.

В. Парето і Г. Моска вважали, що політична стратифікація зумовле­на біологічною неоднорідністю, оскільки не всі люди від наро­дження мають елітарні психологічні якості. Проте внаслідок со­ціальних умов тільки частина з тих, хто від народження наділений такими якостями, домагаються керівного становища. Результа­том цієї суперечності між психологічними якостями людей та ви­могами соціальної структури є циркуляція еліти. Ці дослідники дійшли вис­новку, що політична стратифікація — це відмінність між полі­тично домінуючими групами й масами. Нерівність та мобіль­ність — нерозривно пов'язані аспекти одного явища — цирку­ляції індивідів між правлячим (елітою) та нижчим (пасивними підлеглими) класами, причому без цієї мобільності стабільність політичної системи та правлячої еліти неможлива.

Німецький учений К. Маркскритерієм вер­тикального розшарування суспільства вважав володіння власніс­тю. За його теорією, стратифікаційна (соціальне-класова) струк­тура суспільства зводиться до двох рівнів (класів): класу влас­ників (рабовласників, феодалів, буржуа) та класу, позбавленого власності на засоби виробництва (рабів, пролетарів або тих, хто має на неї обмежені права). Відношення до власності визначає всі наступні засоби класів, тобто стратифікація — це результат дефіциту економічних ресурсів. Саме з класами марксизм та су­часний західний неомарксизм пов'язують соціальну диференці­ацію та її політичні наслідки: клас, який домінує щодо власності, є домінуючим і політичне. Як правило, такі теорії виокремлюють два основних класи, відносини між якими в антагоністичному суспільстві визначаються експлуатацією та боротьбою. Всі інші класи й соціальні групи є проміжними.

Характеризуючи класи, М.Вебер ураховував не тільки відно­шення до засобів виробництва, а й розміри багатства, доходів, рівень освіти, юридичні привілеї та інші ознаки, характерні для певного способу життя, а також почуття належності до тієї чи тієї групи. При цьому розглядав не тільки об'єктивні соціальні по­казники, а й соціальні самооцінки, які охоплюють різні ціннісні орієнтації. Відносини між класами не зводяться до боротьби за владу та до експлуатації власниками засобів виробництва ви­робників матеріальних благ. Класи можуть мати впливові зв'яз­ки, спільні інтереси в політиці та будувати свої відносини на принципі співпраці. Вебер виокремив три аспекти соціальної стратифікації — економічний, соціальний та політичний, які дають можливість схарактеризувати три джерела політичної влади.

Перший аспект, пов'язаний з поняттям «клас», відображає економічні відмінності між людьми. Класова належність визна­чається не тільки контролем над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, які не випливають із відношення до власності, наприклад персональними та кваліфікаційними.

Другий аспект стратифікації представлений поняттям «стату­су», який залежить від поваги та престижу, здобутих індивідом у певному співтоваристві. Статус може характеризувати об'єк­тивні можливості індивіда у досягненні життєвого успіху, напри­клад, отримання високого доходу не завжди залежить від наяв­ності власності (лікар, адвокат). Водночас він дає суб'єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має самоідентифікація та зіставлення свого соціального становища з соціальним становищем інших груп та індивідів. Статус виражається і підтримується через таку практику виключення, як брак, умовності і звичаї, загальні умови життя.

Будь-яку соціальну позицію індивід займає в результаті особистих досягнень у відкритій формальній або ринковій конкуренції з іншими. Позиція, наприклад, викладача університету, лікаря або автомеханіка звичайно займається в результаті конкурсного іспиту, після успішного виходу на ринок праці. Такий статус називають досягнутим.

Приписані статуси - це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, расова приналежність, стать, етнічне походження, місце народження, прізвище родини. Досягнутий (набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті. Статус композитора досягається внаслідок створення нових музичних творів, статус студента - після вступу у вищий чи середній спеціальний навчальній заклад.

Роллю можна називати ту очікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Кожний статус включає ряд ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача по-різному веде себе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чи ректором. Сукупність ролей, щ відповідають даному статусу, називається рольовим набором.

В суспільстві існує величезна кількість формальних ролей. Кожна людина може грати різні ролі: студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д.

Соціолог Т.Парсонс здійснив систематизацію соціальних ролей, виходячи із таких основних характеристик:

¨ деякі ролі вимагають емоційної стриманості, в той час як інші дозволяють відверте вираження почуттів;

¨ деякі ролі приписані, а бувають досягнуті;

¨ деякі ролі передбачають спілкування з людьми за формальними правилами, інші дозволяють встановлювати неформальні, особисті відносини;

¨ різні види ролей пов'язані з різною мотивацією.

Коли людина стикається з протилежними вимогами двох чи більше несумісних ролей, виникає рольовий конфлікт. Суперечливі вимоги, які пред'явлені однією і тією ж роллю, можуть стати причиною рольові напруги, існує декілька способів подолання рольового конфлікту: вважати деякі ролі більш важливими, ніж інші, розділяти дім та місце роботи, а також свої ролі в них; розряджати конфліктну ситуацію допомагають жарти та гумор.

Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот.

Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.
Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).
Досягнення —здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

В Україні, що будує ринкову економічну систему, відбувається зміна соціальної структури суспільства через формування верств населення відпові­дно до нових майнових та суспільних відносин. Можливі два альтернативні напрями соціальних змін: формування середнього класу, як основного прошарку населення, або утворення суспільства з двома основними соціальними групами: багатими і бідними. Перший напрямок - це рух по так званому європейському шляху, другий - по латиноамериканському.

Ознаками середнього класу в суспільстві є: активна життєва позиція громадян, що самостійно забезпечують добробут своїм родинам; існування внутрішніх джерел інвестування (бізнес, житло, освіта); висока платоспроможність населення, збільшення зайнятості; демократичні принципи управління. Натомість поляризоване суспільство означатиме концентрацію капіталів і влади в руках обмеженого кола осіб, безконтрольність влади, масову бідність, корупцію.

Приналежність до українського середнього класу визначається за такими ознаками: рівень доходів, власність, високий рівень професійно-освітньої підготовки, ідентифікація себе з середнім класом.

Середній клас — це не лише економічно незалежні люди, які мають власну справу. Це ті, хто активно втручається в су­спільно-політичне життя. Вони самі вирішують, до чого застосу­вати свій хист, вони — господарі власної долі.

В цілому середній клас задоволений своїм становищем, має пристойний рівень життя, його влаштовує існуючий порядок речей і цінностей. Йому є що втрачати, тому він проти будь-яких радикальних змін, суспільних потрясінь і соціальних експериментів.

Саме ці люди, уникаючи як крайнього лівого, так і крайнього пра­вого флангів, є рушійною силою сучасної політичної системи. Лише вони здатні стабілізувати соціальну ситуацію в країні. Як основний платник податків, середній клас формує державний та місцевий бюджети, визначає споживчу поведінку населення, забезпечує інвестиційний потенціал, визначає поведінку електорату, формує моральні стандарти суспільства. Вони — основні наймачі всіх держструктур, а тому мають право за свої податки вимагати у держави виконання її зобов'язань перед на­родом. Отже, формування середнього класу — це шлях до ство­рення матеріальної бази соціальних програм і побудови громадянського суспільства.

Таким чином, основою соціальної стабільності в сучасному світі є потуж­ний і численний середній клас - голо­вна складова громадянського суспіль­ства. Як основний платник податків він формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення і внутрішній ринок країни, через накопи­чення та участь у різноманітних системах страхування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню в гро­мадських та політичних організаціях виз­начає поведінку електорату і значною мі­рою формує моральні стандарти сус­пільства, шляхом участі у виборчому про­цесі виконує функції носія демократи та політичних свобод. Взагалі розвиток де­мократії, становлення громадянського суспільства і формування середнього класу - це ідентичні процеси.

1. ПИТАННЯ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ.

1) Соціально класова структура суспільства.

2) Етнос і нація як суб’єкти стратифікації суспільства.

3) Соціальна стратифікація.

4) Соціальна мобільність.

2. ВАРІАНТИ КОНРОЛЬНИХ РОБІТ.

1) Поняття соціальної структури суспільства.

2) Етносоціальна структура суспільства.

3) Соціальна стратифікація.

3. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ІСПИТ.

1) Соціальна структура суспільства.

2) Теорія стратифікації.

3) Соціальна мобільність.

4. ПИТАННЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ.

1) Поняття соціальної структури суспільства.

2) Елементи соціальної структури суспільства.

3) Сутність терміну „стратифікація”.

4) Історичні типи стратифікації.

5) Визначення поняття „соціальні групи”.

6) Первинні і вторинні соціальні групи.

7) Приписаний і досягнутий статус індивіда.

8) Що таке рольовий набір?

9) Систематизація соціальних ролей.

10) Рольовий конфлікт.

11) Соціально-класові спільноти.

12) Соціально-демографічні спільноти.

13) Соціально-професійні спільноти.

14) Соціально-територіальні спільноти.

15) Етносоціальні спільноти.

16) Визначення „етнос”.

17) Визначення „ народ”.

18) Визначення „нація”.

19) Полі етнічна і моноетнічна нація.

20) Визначення „каста”.

21) Визначення „стан”.

22) Визначення „клас”.

23) Соціальна стратифікація.

24) Теорія еліт Г.Моски і В.Парето.

25) Теорія класової боротьби К.Маркса.

26) М.Вебер про соціальну стратифікацію.

27) Види соціальної диференціації.

28) Концепція соціальної стратифікації П.Сорокіна.

29) Соціальна мобільність.

30) Типи соціальної мобільності.

31) Економічна стратифікація.

32) Політична стратифікація.

33) Професійна стратифікація.

34) Визначення „середній клас”.

35) Динаміка соціальної стратифікації українського суспільства.

5. ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ.

1) Вебер М. - Основные понятия стратификации // Человек и общество. Хрестоматия. – К., 1999.

2) Дэвис К. Функционалистское обоснование стратификации // Человек и общество. Хрестоматия – К., 1999.

3) Нойман М. Класи: поява, трансформація, зникнення / Перекл. з нім. – Берлін, 1992.

4) Сорокин П.В. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

5) Кирилюк Ф.М. - Політологія. Навчально - методичний комплекс. – К., 2002.

6) Бочковський О. Суспільна структура нації // Вступ до націології. – К.,

1998.

7) Ліанова Є. Соціальна стратифікація українськог8о суспільства і передумови становлення середнього класу // Нова політика. – 2002. - № 1.

8) Аренд Ганна. Становище людини. – Л., 1999.

9) Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М., 1995.

10) Линтон Т. Статус и роль // Человек и общество. Хрестоматія. – К.,1999.

11) Розанваллон П. Новый социальный вопрос. Переосмысливая государство всеобщего благосостояния. – М., 1997.

12)Белых Е.Л., Веркеенко Г.П. Социальная структура и социальные процессы в современном обществе. - М., 1993.

13)Буркарт Г. Група. Особа // Пер. з нім. - Берлін, 1993.

14)Волович В.; Макеев С. Соціальна стратифікація і політика // Політ,
думка, 1993. -№1.

15)Міграційні процеси в сучасному світі: сітовий, регіональний та національний виміри. Енциклопедія. - К., 1998.

16)Міщенко М.А. Соціальна напруженість у суспільстві: національні
інтереси України, К., 1995.

17)Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. - К., 1994.

Поиск по сайту: