АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОХІДНИХ ЦІННИХ паперів

Читайте также:
  1. I. Розділ Загальні основи суспільного виробництва та економічного розвитку
  2. Альтернативні моделі розвитку. Центральна проблема (ринок і КАС). Азіатські моделі. Європейська модель. Американська модель
  3. Аналіз тенденції розвитку міжнародною торгівлею нафтою
  4. Аналіз технічного рівня розвитку підприємства
  5. Б процес збільшення і розвитку приміської зони великих міст
  6. Вдосконалення діяльності фірми «Астра» шляхом якісної зміни структури операційних витрат як частина стратегії розвитку
  7. Ви никнення й розвитку виробничих відносин, виокремлення в способі
  8. Вибір стратегії соціально-економічного розвитку України
  9. Вивчення витоків рухливих ігор, обґрунтування закономірностей їх розвитку.
  10. Види цінних паперів
  11. Види цінних паперів, їх характеристика
  12. Визначення тенденції розвитку.

Процес еволюції світогосподарських зв'язків не можливо зупинити. З часом зростають існуючі та виникають нові суспільні потреби. Досягають успіху в сьогоднішньому конкурентному середовищі лише ті, хто першими знаходять способи їх задоволення. Це стосується будь-якої сфери нашого життя. Не є винятком і сфера фінансового ринку. З самого початку розвитку ринкових відносин виникнення нових фінансових інструментів було пов'язано з нестачею фінансових ресурсів, існуванням потреби в інноваційних методах та важелях впливу на фінансові та економічні процеси.

Циклічність фінансово-економічних процесів може бути пояснена тим, що як і кожен продукт, фінансові інструменти проходять всім відомі стадії розвитку: впровадження, зростання, зрілість та спад. Саме на етапі спаду зазвичай спостерігаються кризові явища. В рамках кожного наступного циклу винаходять нові інструменти, які сприяли б забезпеченню економіки достатньою кількістю фінансових ресурсів. Щоправда, аналізуючи більшість кризових явищ, які спостерігалися останнім часом, можна помітити, що чим інтенсивніше зростав господарський комплекс і фінансова система, тим стрімкіше відбувалося падіння і тим гірші були наслідки. Яскравим прикладом цього процесу є похідні цінні папери світового ринку капіталів в цілому і кредитні деривативи, зокрема.

. В іноземних джерелах виділяють два види похідних цінних паперів ринку капіталів: кредитні деривативи та забезпечені похідні цінні папери (див. рис. 1).

За визначенням ФРС США: «Кредитні деривативи - це збалансовані фінансові інструменти, що дають можливість одній стороні (бенефіціару) перенести кредитний ризик за певним активом на іншу сторону (гаранта), не здійснюючи фізичний продаж активу» [9, P. 1].

Кредитні деривативи використовується в рамках синтетичної ABS сек'юритизації (від англ. - backed securitization). Деривативи, підкріплені активами, кредитні деривативи та ті, що забезпечені нерухомістю є різновидами структурованих цінних паперів.

Історично першою формою забезпечених похідних цінних паперів були забезпечені боргові зобов'язання (Collateralized debt obligations (CDOs)), які було випущено у 1981 році банкірами вже не існуючої американської компанії Drexel Burnham Lambert Inc. для Imperial Savings Association. Протягом наступних десятиліть СDO стали найбільш динамічно зростаючим сектором ринку сек'юритизації з використанням похідних цінних паперів, підкріпленими активами. Це зростання було зумовлено використанням цих цінних паперів в межах неорганізованого фінансового ринку та збільшенням обсягів їх використання страховими компаніями, трастовими об'єднаннями, комерційними та інвестиційними банками, пенсійними фондами [14, P.5].

Забезпечені боргові зобов'язання - це похідні цінні папери, які створені шляхом поєднання звичайних позик на одиничні інвестиції. Інвестор, що купує CDO, володіє правом на отримання частки від доходу за кредитним портфелем.

Кредитний рейтинг країн за рівнем ризику (агенція S&P)

Для прикладу візьмемо випадок, коли банк поєднує 5 різних кредитів в CDO. Інвестор, що купує CDO буде отримувати відсоток, який сплачуватимуть ці 5 позичальників. Але водночас інвестор бере на себе ризик неповернення позичених коштів. При цьому відсоткова ставка встановлюється на рівні, що має функціональну залежність від ймовірності дефолту позичальників. Ця ймовірність встановлюється за спеціальним кредитним рейтингом (див. табл. 1).

 

Саме неспроможність рейтингових агенцій реально оцінити кредитні ризики стала однією з причин початку масштабної фінансової кризи 2008 року.

Отже, за допомогою CDO хеджується ймовірність втрати інвестицій, адже ймовірність неповернення позичених коштів по кредитному портфелю є набагато нижчою у порівнянні з одним випадком. Більше того, CDO складаються з траншів - порцій заборгованостей, що лежать в основі CDO, які різняться між собою рівнем ризику [29, P.6]. Здебільшого, сукупність заборгованостей поділяють на 3 транші, кожен з яких можна вважати окремим CDO, бо вони характеризуються різним строком погашення, відмінними відсотковими ставками та ймовірністю дефолту.

CDO створюються і продаються найбільшими банками (такими як Goldman Sachs, Bank of America) на неорганізованому ринку (OTC market - over-the- counter), тобто без участі організатора торгів [33, P.4]. Багато експертів вважають, що саме ринок CDO, котрий зростав стрімкими темпами до 2007р. (див. рис. 2), через недооцінку ризиків призвів до банкрутства деяких фінансових установ і став сигналом початку фінансової кризи [26, P.7-10].

Повернемося до історії створення інших похідних фінансових інструментів. У 80-х роках ХХ ст. перед урядом США постала проблема утилізації надзвичайно великої грошової маси і державного боргу США (після відміни Бреттон-Вудської системи) - адже це були чинники які попереджали про насування «інфляційного навісу». Рішенню цієї проблеми сприяло впровадження нестандартизованих похідних фінансових інструментів, які допомогли б зв'язати надлишок грошей в обігу і забезпечили збереження попиту на долар США, який залишався домінуючою валютою у міжнародних розрахунках.

Так, після впровадження у 80-х роках CDO на початку 90-х років молода співробітниця команди JPMorgan по роботі з фінансовими інструментами, які б допомогали переносити ризик на «третю» сторону - Бліз Мастерс (Blythe Masters), розробила схему функціонування кредитно-дефолтних свопів (Credit Default Swaps - CDS), які були успішно запроваджені на світовому ринку в 1997 р.

Кредитно-дефолтні свопи - це найпростіша форма незабезпечених кредитних деривативів, що представляє собою двосторонній фінансовий контракт між покупцем і продавцем кредитного захисту вказаного активу [11, P.3; 34, P.4].

Покупець захисту сплачує періодичні платежі продавцю захисту (так званий «спред» або «базисні пункти» [28, P.1]) в обмін на гарантії покриття можливих втрат, пов'язаних із настанням кредитної події вказаної організації (підприємства) за визначеним активом [13, P.12-16; 18; 30, P.9].

Кредитним випадком може бути як банкрутство підприємства, так і його неспроможність сплачувати взяті на себе зобов'язання, невиконання зобов'язань або накопичення заборгованості, реструктуризація, анулювання боргу, або ж мораторій на зазначене в угоді зобов'язання.

Якщо хеджується вартісна сторона активу, то у разі настання кредитної події покупець передає певну частку активу продавцю захисту, отримуючи у відповідь номінальну вартість цих активів, не зважаючи на те, що тепер вони коштують набагато дешевше.

Більше того, у цьому випадку продавець захисту отримує право вплинути на процес відновлення активу (а отже й відшкодування втрат, пов'язаних із покриттям кредитного випадку), бо має у своєму розпорядженні права на цей актив.

Якщо хеджується відсоткова сторона активу, то у разі зниження вартості активу продавець захисту покриває різницю між теперішньою і номінальною вартістю активу[11, Р.4].

Проте, в даному випадку продавець захисту не має жодного важеля впливу на підприємство-покупця захисту, що дало б можливість частково відновити вартість активу до номінального рівня.

З часу запровадження, ринок, на якому знаходяться в обігу дані фінансові інструменти, зростає надзвичайно швидкими темпами, і у 2007 р. перевищив загальний рівень світового ВВП (див. рис.3).

Більше ніж 90% операцій на ринку CDS носять спекулятивний характер [15, P.6; 19, P.32; 24, P.13]. Попри нерозвиненість ринку похідних цінних паперів в Україні, валова умовна вартість CDS, які належать українським власникам (надають захист) складає, приблизно, 65,5 млрд. дол. США, а чиста умовна вартість - 3 млрд. дол. США (за даними The Depository Trust and Clearing Corporation). Провідні місця у списку власників таких контрактів займають: Туреччина - 188,6 і 7,5; Італія - 148,6 і 22,6; Бразилія - 147,2 і 12,2; Росія - 110 і 8,3 млрд. дол. США, відповідно. Загалом, в світі, валова умовна вартість несплачених CDS на червень 2009 року складала 36,046 трлн. дол. США, а OTC (позабіржовий ринок) деривативів - 604,622 трлн. дол. США. [12]

Поряд із кредитно-дефолтними свопами широко використовуються кошикові свопи на невиконання (Basket Default Swaps (BDSs)). Їх принцип функціонування майже такий як і CDS, проте відмінність полягає в тому, що в разі настання кредитної події, на предмет якої укладається угода, покупець захисту отримує кошти, прив'язані не до одного інструмента, а до цілого «кошика» активів. У договорі сторони можуть зазначити різні кредитні події: дефолт за одним з інструментів, що входять у «кошик», дефолт по всій групі інструментів, що входять до «кошика».

Свопи на загальний дохід - Total Return Swap (TRS). Характеризуються наявністю двох спредів - спреду на дохід та спреду на фінансування заборгованості [13, P.19-20].

Спред на дохід сплачується покупцем захисту, який має вказаний актив на своєму балансі. Зазвичай, покупцями захисту є банки, фонди або дилери, які зацікавлені у відносній стійкості свого активу на ринку. Вони сплачують продавцю захисту весь дохід, отриманий за вказаним активом, а також дохід від збільшення вартості вказаного активу.

Спред на фінансування заборгованості сплачується продавцем захисту, яким, в основному, виступають великі фінансові інститути, що не зацікавлені в обліку активів на своєму балансі, але мають бажання і можливості вкладати кошти в активи і, відповідно, заробляти на прибутковості цих активів. Продавець захисту сплачує покупцю захисту періодичні платежі, які визначаються зміною вартості (відсоткової ставки) «третього» активу, до якого прив'язується вказаний в угоді актив (у більшості випадків використовується ставка LIBOR - London Interbank Offered Rate). До того ж, продавець захисту гарантує покриття номінальної вартості активу в разі дефолту.

Так, наприклад, банк купує захист на свій актив, номінальна вартість якого складає $100000. За певний період за цим активом власник отримав прибуток у розмірі $10000. Більш того, вартість його активу зросла на 3% (тобто тепер становить $103000). В цей час, ставка LIBOR «третього» активу, до якого був прив'язаний вказаний в договорі актив, зросла на 4% (тобто на 1% більше ніж за вказаним активом).

В такому уразі виплати будуть відбуватися в такому порядку: покупець захисту має сплатити продавцю $13000 ($10000+3%*$100000), а продавець захисту перераховує покупцю $4000 (4%*$100000). За таких умов продавець захисту має позитивний результат у $9000.

Дискретні дефолтні своп (Digital Default Swaps (DDSs) - це спрощена версія CDS, що характеризується скороченим розрахунковим процесом. Єдиною відмінністю є те, що у випадку з DDS існує заздалегідь встановлена ставка відновлення активу (тобто виплати у разі дефолту). Ставка відшкодування по DDS може бути встановленою на будь-якому рівні, в той час як ставка відшкодування вартісної частини активу по звичайних CDS залежатиме від того, де і за якою ціною будуть продаватись зобов'язання, передані продавцю захисту після дефолту [16, P.1-3].

Особливості функціонування CDS і DDS.

Здебільшого, ставка відновлення по DDS складає 0%. Не дивно, що й вартість спреду, що має сплачувати покупець захисту, буде значно вищою, ніж по CDS (окрім тих випадків, коли неможливим буде продаж зобов'язань емітента, що оголосив дефолт, бо тоді й по CDS необхідно буде відшкодовувати повну номінальну вартість) (див табл. 2).

 

 


 

 

Отже, для покупця захисту, що очікує дефолт за своїми активами, вигідніше буде купувати DDS, адже у разі настання кредитної події, буде відшкодовано повну номінальну вартість активів. Проте, розмір періодичних платежів (що сплачуються, здебільшого, за рік) буде дещо більшим ніж за CDS. З іншого боку, продавець захисту, отримує більшу вигоду з надання DDS, ніж CDS (якщо дефолт не відбудеться).

Дефолтні свопи на відновлення (Recovery Default Swaps (RDSs)) - це поєднання DDS та CDS. За цим контрактом ставка відновлення активу після дефолту встановлюється заздалегідь, а не після дефолту (як по звичайних CDS). Продавець захисту повинен буде сплатити різницю між цими ставками [16, P. 1­3] (див. табл. 3).

Таблиця 3

Зауважимо, що у другому випадку продавець захисту отримав «подвійний виграш», адже приймав періодичні платежі від покупця захисту і спромігся реалізувати активи після дефолту, отримавши при цьому дохід.

За кредитними середовими свопами (Credit Spread Swaps (CSSs)) компенсаційні платежі відбуваються за схожою на CDS схему, проте вони є більш чутливими до найменших негативних змін у якості активу.

Компенсаційні платежі продавцем захисту залежать від зміни маржі, тобто від різниці між відсотковими ставками вказаного активу та пов'язаного інструменту, наприклад, LIBOR з ідентичним строком погашення, а покупець захисту сплачує періодичні платежі за спредом.

Періодичні платежі за кредитно-дефолтними свопами з плаваючим спредом (Constant Maturity Credit Default Swaps (CMCDSs)) здійснюються за плаваючим спредом (на відміну від фіксованого, як за CDS), і прив'язуються до спреду схожого за терміном і рівнем ризику активу (LIBOR).

Кредитний опціон - може бути «Пут» (від англ. Put) чи «Колл» (від англ. Саіі) опціон на ціну:

• на плаваючу відсоткову ставку (облігації, позички, тощо);

• на пакет з «обміну активами», який складається з кредитного (ризикованого) інструменту (з будь-якими платіжними характеристиками) та відповідного похідного контракту (за яким обмінюються грошові потоки за цим інструментом на плаваючу ставку грошових надходжень).

В першому випадку, Кредитний «Пут» (чи «Колл») опціон надає право покупцю опціону продати (або купити) у продавця опціону визначену плаваючу ставку на відповідний актив за обумовленою заздалегідь ціною. Розрахунок може відбуватися як у грошовій, так і у фізичній формі.

У другому випадку, покупець «Пут» опціону сплачує спред за право продати продавцю «Пут» опціону визначений актив, і водночасно вступити в обмін, де продавець «Пут» опціону буде сплачувати дохід від цього активу, а в обмін отримувати 3 або 6-ти місячну ставку LIBOR плюс встановлений спред (див. Рис.4) [13, P.21].

Особливістю кредитних нот (Credit Linked Notes (CLN)), які на відміну від усіх інших кредитних деривативів обліковуються на балансі [9, P. 11-12; 13, P. 60], є те, що вони випускаються вузькоспеціалізованими організаціями (здебільшого трастами, корпораціями, товариствами з обмеженою відповідальністю) - Special-Purpose Vehicle/Entity (SPV/E), одночасно з видачею кредиту.

Виплати покупцю CLN відбуваються в міру погашення кредиту позичальником, тобто періодичні платежі, незважаючи на те, що спред не змінюється, можуть бути плаваючими.

На сьогоднішній день, кредитні ноти - це єдиний серед усього різноманіття вид кредитних деривативів, що функціонує на українському ринку. Наприклад, нещодавно (16 лютого 2010р.) ірландська фондова біржа допустила до лістингу і продажу 3-річні українські CLN, що були випущені Citigroup Funding Inc. на номінальну суму в 10 млн. дол. США [7].

Право продати ' х вказаний актив

Спред

Покупець «Пут» опціону

Продавець «Пут» опціону

Підсумовуючи, можна зазначити, що на кінець 2008 року обсяг позабіржового ринку похідних цінних паперів сягав майже 550 трл. дол. США. Загалом, номінальна вартість тільки CDS на світовому ринку склала майже 60 трлн. дол. США., що можна порівняти з обсягами світового ВВП. Доходи ж найбільших гравців ринку деривативів за 2009 рік склали: JPMorgan - 88, Bank of America - 38, Citibank - 32, GoldmanSachs - 30 млрд. дол. США [17].

Сьогодні, серед експертів немає одностайної думки щодо ролі деривативів у розвитку фінансової та економічної систем світу. Одна частина звинувачує винахідників цього виду фінансових інструментів у створенні умов для розвитку фінансової кризи. Вони вимагають якнайшвидшої реакції з боку регулюючих органів щодо розробки законодавчої бази, яка б дозволила контролювати операції, пов'язані з кредитними деривативами [10, P.1-3; 15, P.4-6; 20; 24, P.10-12; 25, P.22-24; 27].

З іншого боку, є оптимісти, які вважають неможливим подальший розвиток світової економіки без запровадження фінансових інновацій, які стають рушійною силою глобалізаційних процесів у світовій фінансовій системі.

Важливою передумовою попередження в майбутньому негативного впливу фінансового ринку на соціально-економічний розвиток суспільства є аналіз допущених помилок і розробка чітких «правил гри» для всіх учасників фінансових відносин, що стосуються обігу цінних паперів.

В даний час, більшість економістів наголошують на необхідності впровадження і використання альтернативних та відновлюваних джерел енергії, що допомогли б уповільнити процес глобальних кліматичних змін та, як наслідок, змін у природі. Ключовим кроком стає розуміння потреби контролю над викидами в атмосферу, особливо двоокису вуглецю, і регулювання процесу їх зниження в рамках Кіотського протоколу.

Тому, одними з найімовірніших варіантів подальшого розвитку похідних цінних паперів світового ринку капіталів є хеджування зміни ціни сертифікатів, які дають право на забруднення навколишнього середовища.

Це б допомогло акумулювати кошти на капіталоємні проекти, спрямовані на «озеленення» економіки.

 

3. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ УКРАЇНИ ДО МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО ПРОСТОРУ

Сучасний розвиток світового фінансового ринку характеризується специфічними якісними змінами, пов'язаними з особливими кризовими процесами локального та глобального вимірів. Одним з проявів такої особливості є стрімкий розвиток окремих регіональних міжнародних фінансових ринків у порівнянні з реальним сектором світової економіки в цілому. Зазначений процес отримав в літературі назву «нерівномірної фінансової глобалізації», яка багато в чому визначає тренди, тенденції і цикли сучасного економічного розвитку всіх країн і регіонів світу. З одного боку спостерігається масовий приплив іноземного капіталу в країни, що дійсно демонструють високі темпи економічного зростання, з іншого - формуються «анклави фінансового занепаду», які найбільш потерпають від руйнівних фінансових криз через втечу капіталу з національних економік. І хоча по мірі розвитку національних ринків похідних фінансових інструментів, вони все більш інтенсивно інтегруються у єдиний світовій фінансовий простір, темпи залучення зовнішнього капіталу в економіку не завжди адекватно пропорційні економічному зростанню, а іноді, за умов низки чинників, можуть водночас підвищувати вразливість економіки від зовнішніх фінансових шоків. Наразі подібна ситуація склалася у фінансовому секторі економіки України.

Загалом, забезпечення обороту фінансових ресурсів на ринку цінних паперів України здійснюється через цінні папери, які поділяються, відповідно до чинного законодавства, на такі групи: 1) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента; 2) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента; 3) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них. Наразі фондовий ринок України формують понад 35 тисяч акціонерних товариств, з яких понад 12 тисяч відкритих і майже 23 тисячі закритих. За роки приватизації (за інформацією ФДИУ) роздержавлено більше 81 тисячі об'єктів. До колективної форми власності перейшло понад 59 тисяч об'єктів, приватними стали майже 22 тисячі підприємств [24]. В Україні створилась нова формація власників- підприємців, особисті інтереси яких тісно пов'язані з розвитком підприємств. Учасники фондового ринку на добровільних засадах об'єднуються у саморегулюючі організації, які набувають такого статусу за умови державної реєстрації. Саморегулюючі організації самостійно визначають умови діяльності своїх учасників шляхом встановлення стандартів поведінки та етики, стандартів щодо операцій на фондовому ринку з метою підвищення рівня захисту інвесторів та їх довіри до інвестиційної індустрії, для представлення інтересів учасників цієї індустрії перед урядом та громадськістю, для надання допомоги її учасникам в реалізації більш ефективних стратегій діяльності. В Україні діє 10 саморегулюючих організацій ринку цінних паперів, п'ять з яких є асоціаціями та п'ять - фондовими біржами.

В сучасних умовах надзвичайно важливого значення для становлення та розвитку фондового ринку України набуває діяльність фінансових посередників, які на фондовому ринку України представлені довірчими товариствами, інвестиційними фондами та компаніями, що були створені для обслуговування потреб приватизації; а також комерційними банками. Законодавством передбачено ліцензування діяльності фінансових посередників. До централізації функцій управління і регулювання розвитком ринку цінних паперів у межах Комісії з цінних паперів та фондового ринку (КЦПФР) України таке ліцензування здійснювалося Міністерством фінансів України та Фондом державного майна України (діяльність з приватизаційними паперами).Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, які представлені: а) суб'єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (48,5%); б) комерційними банками (39,7%); в) інвестиційними компаніями (11,8%). Відповідно до чинного законодавства торговці цінними паперами можуть здійснювати наступні види діяльності: комерційну, комісійну, діяльність з розміщення цінних паперів та діяльність з управління активами. Переважну більшість операцій на фондовому ринку України становлять комерційна діяльність та комісійна. Комерційні банки є найвпливовішими інститутами на ринку цінних паперів, але поступово, вони коригують свою активність відповідно до інвестиційної привабливості фондових інструментів: так, починаючи з 2004 року комерційні банки почали зменшувати власну частку виконаних операцій на ринку цінних паперів, у той час як частка "чистих торговців" постійно зростала.

На сьогодні інфраструктуру фондового ринку України утворюють: торгові системи; численні депозитарії, які організовують комерційні банки; розрахунково-клірингова система. Станом на середину 2008 року (у докризовий період) в Україні здійснювали діяльність 86 зберігачів, які обслуговували 898 тис. рахунків у цінних паперах та 9 тис. випусків цінних паперів. Вони представлені фондовими біржами та торгівельно - інформаційними системами: зареєстровано 7 фондових бірж та 2 торгівельно - інформаційні системи. Проте першочерговим завданням на шляху формування ефективного ринку цінних паперів є вдосконалення законодавчої бази у наступній площині: необхідно на законодавчому рівні визначити види маніпулювання на ринку цінних паперів, ввести поняття „дозволеного маніпулювання", як це зроблено в США, зокрема стосовно до стабілізації вторинного ринку. Крім того, інвестиції в цінні папери на практиці виявляються абсолютно незахищеними.

Для покращення стану фондового ринку України та підтримання його фінансової безпеки необхідне підвищення ролі держави на фондовому ринку.

Одним з основних елементів державного регулювання ринку цінних паперів є контроль за діяльністю емітентів, професійних учасників ринку, фондових бірж та самоврядних організацій, спрямованих на виявлення й своєчасне попередження порушень законодавства на ринку цінних паперів. За оцінкою ДКЦПФР, найтиповішими порушеннями вимог чинного законодавства, які були допущені суб'єктами фондового ринку, для емітентів є: нереєстрація або несвоєчасна реєстрація в ДКЦПФР інформації про емісію акцій; відсутність публікацій у пресі інформації про свою діяльність; внесення змін до статуту без затвердження на загальних зборах; порушення термінів та порядку відкритої передплати на акції; викуплені акції в акціонерів протягом року не реалізовуються і не анулюються. На нашу думку, такі правопорушення на фондовому ринку мають місце через брак ділової етики, корумпованості чиновників та повного правового нігілізму в країні. Потребують регулювання виявлені численні порушення прав акціонерів щодо розподілу додатково випущених акцій, щодо права акціонерів в управлінні акціонерним товариством тощо. Фактично, як свідчить аналіз, права інвесторів порушуються вже на першому етапі набуття ними прав власності на акції. Незалежні реєстратори, не зважаючи на звернення громадян, не дають їм виписки та не включають в реєстр акціонерів, що засвідчує право власності на частку капіталу акціонерного товариства та надає право на участь в його регулюванні. Акціонерів утримують в інформаційному вакуумі відносно термінів, місць проведення та порядку денного загальних зборів підприємств. Порушуються права акціонерів, що володіють більше як 10 % акцій товариства, а саме не включаються до порядку денного запропоновані ними питання. Чиняться перешкоди щодо скликання позачергових зборів на вимогу акціонерів, які володіють більш як 20 % акцій товариства. Мають місце перевищення правлінням акціонерних товариств своїх повноважень. Під час перевірок звернень громадян до ДКЦПФР щодо захисту їх законних прав були виявлені факти фальсифікації при реєстрації акціонерів та їх представників. Можна погодитися з твердженням, що ведення реєстру акціонерів є одним з інструментів регулювання ринку цінних паперів [24].

В провідних розвинених країнах використання службової інформації в особистих цілях переслідується в карно-адміністративному порядку. У США для осіб, що зловживають службовою інформацією при укладанні угод з цінними паперами, передбачені штрафи у розмірі в 1 млн дол. (для юридичних осіб 2,5 млн дол.) або ув'язнення терміном до 10 років. У Великобританії - штраф у необмеженій сумі або ув'язнення до 7 років. У Франції - штраф до 10 млн франків або ув'язнення від 2 місяців до 2 років [25, с. 74]. Треба зауважити, що ДКЦПФР не має важелів стягнення штрафів за порушення законодавства про цінні папери. Нею був розроблений законопроект "Про внесення змін до деяких Законів України" щодо надання ДКЦПФР права звертатися до Державної виконавчої служби для примусового стягнення штрафів з порушників. Це, на думку ДКЦПФР, буде сприяти оперативному надходженню до державного бюджету України коштів, які не сплачуються у добровільному порядку. Тобто, можна зробити висновок, що метою стягнення штрафів є надходження коштів до бюджету, а не встановлення дисципліни на ринку цінних паперів. Введення суворих санкцій для порушників є необхідним кроком. Саме професійні учасники ринку цінних паперів користуються довірою дрібних інвесторів, тому їх дії повинні жорстко регулюватися державою. Необхідним є, по-перше, розширити можливості ДКЦПФР впливати на професійних учасників ринку цінних паперів через заборону діяльності, заморожування рахунків, стягнення штрафів тощо. Реакція на правопорушення повинна бути миттєвою, а справи, які не входять до компетенції ДКЦПФР повинні передаватися до органів прокуратури або вирішуватися в судовому порядку. По-друге, зважаючи на досвід зарубіжних країн, як з розвиненою, так і з перехідною економікою, необхідно збільшити суми штрафів, які накладаються за порушення законодавства про цінні папери, а також відпрацювати механізм їх стягнення. По-третє, необхідно попереджувати порушення законодавства з боку посадових осіб, які користуються своїм посадовим становищем у власних інтересах. [26, с. 42]. Без вирішення цих питань, формування дієздатного та ефективного ринку цінних паперів неможливе.

Взаємна залежність і взаємна обумовленість фондового ринку та інвестиційного процесу в міру збільшення обсягів емісії цінних паперів та покращення інфраструктури їх обігу, безумовно, проявлятимуться дедалі чіткіше. У зв'язку з цим актуальним стає завдання органічного поєднання якісних характеристик фондового ринку, який формується, із розвитком підрозділів виробництва. Сьогодні безперечним є одне, що в трансформаційний період, коли руйнуються старі економічні структури та виникають нові, коли ще в стадії становлення знаходиться ринок взагалі, у тому числі й фондовий, коли ще не створені надійні інституційні правила поведінки їх учасників, необхідні жорсткі обмеження діяльності та законодавча урегульованість на ринку цінних паперів, з урахування досвіду розвинених країн та національної специфіки.

Як показують дослідження основних етапів становлення ринку деривативів, в Україні є певні спроби його побудови, зокрема ф'ючерсного ринку, однак вони поки що не мали успіху через відсутність бази для його утворення. На відміну від світового ринку деривативів, де ф'ючерсний ринок виникав на основі активного укладання форвардних угод, в Україні ринок деривативів почав одразу формуватися як біржовий. Якщо на Заході торгівля ф'ючерсами виникла з метою стандартизації форвардних угод, то в Україні розвиток ринку деривативів почався виключно з операцій, які укладалися на біржі. Крім того, важливе підгрунтя для розвитку ринку деривативів створює спотовий ринок. Оскільки в Україні обсяги укладення угод на спотовому ринку є невеликими, випуск деривативних контрактів на більшість активів не мав економічного сенсу. [27, с. 47]. Тобто, становлення ф'ючерсного ринку в

Україні наразі практично не відбулося, і укладання строкових контрактів ускладнюється знову ж таки через відсутність законодавчої бази. На даний момент операції з деривативами в Україні, в цілому, регулюються Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, Правилами випуску та обігу валютних деривативів, Правилами випуску та обігу фондових деривативів, Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, однак дані нормативні документи освітлюють лише певні аспекти операцій з деривативами і не створюють повної правової бази для проведення даних операцій.

У багатьох країнах світу існують значні відмінності між оподаткуванням операцій з використанням деривативів, що виконані з метою хеджування та спекуляції. Подібну систему доцільно ввести і в Україні. Таким чином, виникне можливість стимулювати використання фірмами та фінансово- кредитними установами деривативів з метою хеджування за допомогою економічних важелів. За умови надання податкових преференцій для компаній та фінансово-кредитних установ при проведенні хеджевих операцій, багато з них звернуться до даних інструментів. Доцільно зазначити, що введення ефективної системи обліку операцій з деривативами є набагато важливішим на даному етапі, ніж будь-який інший правовий аспект функціонування ринку деривативів. Українські підприємства звернуться до використання деривативів лише у тому випадку, якщо будуть врегульовані питання обліку даних операцій, і буде забезпечена економічна доцільність їх проведення. Оскільки на даний момент вивченню основ ринку деривативів приділяється мало уваги у вищих навчальних закладах, більшість працівників українських компаній є недосвідченими у даному питанні.

Для того, щоб ринок деривативів в Україні функціонував ефективно, потрібні наступні складові: хеджери, які прагнутимуть хеджувати свої операції за допомогою використання деривативних контрактів; спекулянти, які мають ґрунтовні знання щодо ціноутворення на ринку деривативів та прагнутимуть отримати прибуток від гри на біржі; досконала інфраструктура ринку. Незважаючи на оптимістичні прогнози щодо подальшої діяльності строкової секції біржі, вважаємо, що основним питанням розвитку ринку деривативів залишається психологічна підготовленість суб'єктів господарювання до виконання операцій з деривативами. В даному випадку доцільно звернутися до маркетингових стратегій просування відповідного продукту, оскільки лише таким чином можна досягти залучення компаній до строкової секції. [28]

Оскільки торги ф'ючерсами стали реальністю для українського ринку з травня 2004 р., підвищення активності на ринку деривативів може бути легко прогнозоване. Той факт, що на даний момент спектр пропонованих УМВБ ф'ючерсних контрактів є достатньо обмеженим, не свідчить про не перспективність розвитку даного ринку. Якщо проаналізувати досвід США, то можна зробити висновок про те, що навіть у цій країні відбувалося дуже поступове впровадження нових продуктів ринку деривативів. По мірі того, як ринок починав потребувати нових інструментів, вони з'являлися на ринку зусиллями фінансових інженерів. Відповідно, обмеженість продуктів строкового ринку на УМВБ на даний момент є економічно обґрунтованою. По мірі зростання потреб у більшій кількості контрактів, вони будуть запропоновані на ринку.

Для українського фінансового ринку розвиток програм депозитарних розписок (ДР-програм) є перспективним з огляду на два моменти: на макрорівні - це засіб інтеграції національної економіки в міжнародний кругообіг капіталу і забезпечення прозорості вітчизняного ринку; на мікрорівні підприємства-емітенти мають реальні можливості профінансувати свій розвиток спеціальними методами залучення іноземного капіталу. Поява українських АДР чи ГДР суттєво впливає на розвиток національного фінансового ринку, оскільки потенційні інвестори схильні більше довіряти інтегрованим в світову практику фондовим інструментам. Ряд країн Центральної і Східної Європи теж активізують реалізацію ДР-програм: Угорщина, Польща, Чехія, Хорватія та ін.

Першими українськими підприємствами, що реалізували ДР-проекти у 1998 р., були ВАТ Укррічфлот та ВАТ Укрнафта. 11 серпня 1998 р. компанія Укррічфлот розмістила свої депозитарні сертифікати на Віденській фондовій біржі (Австрія) через посередництво Райффайзен-банку і банку Сос'єте Женераль. Ціна акцій миттєво піднялась з 2,5дол. США за одиницю до 4 дол. США. [29, c. 118]. Загалом такий успіх двох українських компаній-піонерів був революційним проривом на міжнародні фінансові ринки і засвідчив їх визнання як європейських структур. У квітні 1999 р. Американська SEC надала дозвіл на підготовку ДР-програм 1-го рівня п'яти емітентам: Укрнафта, Стірол, Азовсталь, Дніпроенерго, Нижньодніпровський трубопрокатний завод. АДР на акції зазначених компаній включені в лістинг позабіржової системи NASDAQ. З розгортанням діяльності фондової біржі NEWEX, як спеціалізованої для торгівлі акціями та їх похідними компаній з країн Центральної і Східної Європи, перспективи "Укрнафти" на цьому майданчику, за оцінкою агентства Bloomberg, очікуються найбільш сприятливими серед претендентів - українських ВАТ. Загалом наразі в Україні реалізовано понад тридцять програм депозитарних розписок, переважна частина яких має глобальний характер розміщення. Спостерігається широкий діапазон співвідношення сплітів у ДР-програмах окремих емітентів.

Банк-депозитарій Bank of New York продовжує залишатись монополістом-менеджером по формуванню ринку депозитарних розписок на акції українських емітентів. Локальним зберігачем при цьому переважно фігурує ING Barings Ukraine, а юридичне обслуговування в більшості випадків надає Baker&McKenzie (виняток складає АДР-проект Азовсталі: локальним зберігачем був Перший український міжнародний банк, а юридичним консультантом - англійська компанія Lorents Graham). Програми депозитарних розписок потрібні для українських підприємств як засіб інтеграції в міжнародний фінансовий ринок. Причому це засіб інтеграції на інвестиційній, а не на кредитній основі, що означає більшу свободу економічної поведінки контракторів угоди на паритетних началах. Перші кроки українських підприємств на ринку ДР-програм потребують підтримки, вивчення і осмислення. Стан і перспективи цього, безумовно, позитивного явища визначаються умовами стабілізації економіки в цілому, спільною інвестиційною позицією держави і підприємств-емітентів. Перспективні горизонти ДР-програм для фінансового ринку України відкривають нові можливості для його капіталізації, а від цього разом виграють і емітенти, і інвестори, і держава.

Аналіз зарубіжної практики діяльності інституціональних інвесторів на фондовому ринку свідчить, що їх переважна кількість здійснює інвестиції в депозитарні розписки. Так, за даними Комісії з цінних паперів та фондових бірж США, з 2469 інституціональних інвесторів, які управляють активами на загальну суму 9525 трлн. дол. США, 74%, тобто 1839 компаній, здійснювали у 2006 р. інвестиції в депозитарні розписки, і тільки чверть інституціональних інвесторів (630 компаній або 26%) не провадили таких операцій [30]. У випадку, коли коло інвесторів є досить широким, аналіз може виконуватись з застосовуванням методів математичної статистики. Етапами такого аналізу є визначення: середніх показників інвестування по кожному з суб'єктів в грошовому вимірі, середньої чисельності інвесторів, середніх показників інвестування за аналогічними по своїм параметрам програмами випуску депозитарних розписок. Така оцінка повинна здійснюватися за трьома параметрами: а) можливість виконання вимог щодо реєстрації випуску депозитарних розписок; б) надання звітності про випуск та обіг депозитарних розписок; в) додержання стандартів розкриття фінансової інформації про емітента акцій. Від вирішення цього питання залежить і можливий вибір рівня програми випуску депозитарних розписок.

Враховуючи, що потенційно депозитарні розписки можуть розміщуватися на різних сегментах ринку, з точки зору жорсткості вимог до фінансового стану підприємства-емітента такі ринки можна ранжувати в такій послідовності: а) організований біржовий ринок; б) організований позабіржовий ринок; в) організований позабіржовий ринок для кваліфікованих покупців; г) неорганізований позабіржовий ринок. Тому необхідно оцінити можливість виходу українського підприємства на ці сегменти ринку залежно від його фінансового стану. Оцінка відповідності фінансового стану українського підприємства - емітента акцій вимогам, що висуваються до емітентів депозитарних розписок на різних сегментах фінансового ринку повинна здійснюватися за параметрами, які висуваються вимогами функціонування ринку, на якому здійснюється розміщення депозитарних розписок. В практичному плані це питання вирішується як оцінка вимог біржового та позабіржового ринків. Так, з 13 країн Центральної та Східної Європи за весь більш як десятирічний період підприємства тільки двох країн -

Росії та Угорщини - змогли вийти на організований біржовий ринок, і їх депозитарні розписки котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

З точки зору сьогодення та найближчої перспективи, то практично ні одне з українських підприємств не відповідає вимогам, необхідним для виходу їх депозитарних розписок на біржовий фондовий ринок. Можна тільки, оцінюючи динаміку розвитку народногосподарського комплексу України, зробити прогнозну оцінку, причому достатньо оптимістичну, що вимогам організованого ринку можуть відповідати не більше 20 підприємств у десятирічній перспективі. Це в основному крупні промислові підприємства та банківські установи. Найменш жорсткі вимоги встановлюються для торгівлі депозитарними розписками в системі NASDAQ. На сьогоднішній день з 30-ти українських програм депозитарних розписок 20 обертаються на неорганізованому та організованому позабіржових ринках. І найближче завдання-перспектива - це вихід на організований позабіржовий ринок для кваліфікованих покупців. Доречно буде зауважити, що з 13-ти зазначених вище країн, тільки дві країни ще не вийшли на цей сегмент ринку - Україна і Болгарія. Всі інші країни працюють на цьому сегменті ринку.

Найбільш жорсткі вимоги встановлено до депозитарних розписок другого та третього рівнів, оскільки передбачено обов'язкове надання фінансової звітності у стандарті GAAP. Тому на цьому етапі здійснюється трансформація звітності підприємства-емітента акцій відповідно до зазначених вимог. В тому разі, якщо передбачається випуск депозитарних розписок першого рівня або їх приватне розміщення, фінансова інформація про емітента акцій може подаватися в чинних стандартах національного ринку емітента акцій. Але, спираючись на результати авторитетних експертів ринку депозитарних розписок, які практично одностайно стверджують, що надання фінансової звітності, складеної відповідно до стандартів GAAP, є дуже важливою з точки зору інвесторів, оскільки саме фінансова звітність є одним з підґрунть прийняття інвестиційних рішень, варто сформулювати рекомендацію українським підприємствам-емітентам депозитарних розписок: незалежно від рівня програми, а також ринку, на якому передбачається обіг цього фінансового інструменту, необхідно готувати фінансову звітність відповідно до загальних вимог складання фінансової звітності корпорацій, які діють в країні розміщення депозитарних розписок.

Стосовно оцінки фінансових витрат, пов'язаних з реалізацією програми випуску депозитарних розписок за конкретними видами, то як такої статистики цих параметрів не існує, але можна орієнтуватися на деякі цифри, що наводяться в спеціальній літературі. Так, наприклад, вартість послуг юридичного консультанта складає приблизно $ 25-30 тис., початкова плата за одержання котирування на Нью-Йоркській фондовій біржі - $ 100 тис., Американській фондовій біржі - $ 5 тис., NASDAQ - $ 10 тис., а мінімальна щорічна плата на цих біржах становить, відповідно, $ 16 тис., $ 6,5 тис., $ 2,5 тис. [31]. За практикою, що склалася, банк-депозитарій (наприклад, The Bank of New York) надає стандартні послуги для емітентів депозитарних розписок безкоштовно, але бере плату з брокерів, що є ініціаторами випуску депозитарних розписок. Треба також відзначити, що при розробці програм першого рівня участь інвестиційних банків не потребується, і тому витрат за цією статтею при реалізації програм першого рівня не існує. [32]

Особливе значення має оцінка часових витрат, пов'язаних з реалізацією програми випуску депозитарних розписок. Як свідчить досвід підприємств, які мають намір впроваджувати програми випуску депозитарних розписок на свої акції, частіше всього не враховується такий параметр, як часові характеристики її розробки, тобто той час, за період якого реально можливо розробити та запустити відповідну програму. Між тим, процедурна схема виконання певних дій в процесі підготовки програми об'єктивно обумовлює певні витрати часу на виконання таких дій. Так, досвід російських компаній, які здійснювали випуск депозитарних розписок третього рівня - найскладнішого - свідчить, що період здійснення комплексу дій з розміщення депозитарних розписок займає час, який вимірюється трьома місяцями. Але за умови, що вся підготовча робота уже проведена: здійснено міжнародний аудит фінансової звітності, створена єдина структура для розміщення, накопичено досвід залучення фінансування. Цей підготовчий етап - найскладніший і може розтягуватися на роки. При цьому всі учасники в процесі підготовки програми, якого б вона рівня ні була, виступають не тільки як такі, що доповнюють, а і такі, що контролюючі один одного. Наприклад, депозитарний договір, який укладається між депозитарієм та емітентом, готується юридичним консультантом, який відповідає не тільки за правову чистоту цього документа, а і за захист прав емітента перед депозитарієм на всьому шляху впровадження програми депозитарних розписок. Розуміння необхідності правильного вибору кожного з учасників програми є дуже важливим аспектом, який повинен враховуватися підприємствами, що мають на меті випуск депозитарних розписок на зарубіжних ринках.

Висновок. Дослідження ринку деривативів України доводить, що в Україні є передумови становлення ринку деривативів. На даний момент на ринку уже відбувається торгівля валютними ф'ючерсами, а також опціонами на послуги зв'язку та акції. Крім того, незважаючи на досить короткий строк функціонування строкового ринку, існують перспективи запровадження й інших видів деривативів за умови загального розвитку фондового ринку. Для українського фінансового ринку розвиток ДР-програм є перспективним, так як це засіб інтеграції національної економіки в міжнародний кругообіг капіталу і забезпечення прозорості вітчизняного ринку, а також тому, що підприємства- емітенти мають реальні можливості профінансувати свій розвиток спеціальними методами залучення іноземного капіталу. Поява українських АДР чи ГДР суттєво впливає на розвиток національного фінансового ринку, оскільки потенційні інвестори схильні більше довіряти інтегрованим в світову практику фондовим інструментам. Ряд країн Центральної і Східної Європи теж активізують реалізацію ДР-програм: Угорщина, Польща, Чехія, Хорватія та ін.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)