V Збудник сибірки (Bacillus anthracis)

Сибірка - гостра зоонозна хвороба, яку викликає сибіркова бацила, має шкірну (сибірковий карбункул) і генералізовану форми (легенева, кишкова, септична) та сильно виражену інтоксикацію організму. Збудниксибірки вперше описав А. Полендер у 1849 р.

Морфологія і фізіологія. B. anthracis (anthrax - вуглина) - велика Гр(+) нерухома паличка 3-10 мкм завдовжки і 1-1,5 мкм завширшки. В організмі тварин і людини утворює капсулу, яка оточує одиноку клітину або весь ланцюжок. Капсули можуть утворюватися і при культивуванні на живильних середовищах із нативним білком. У мазках із культур на рідкому середовищі сибіркові бацили виглядають довгими ланцюжками, кінці клітин обрубані або злегка втягнуті, що надає ланцюгу форму бамбукової тростини. У зовнішньому середовищі бацили сибірки утворюють овальні спори, які розташовані в клітині центрально й не перебільшують її поперечного діаметру. В грунтах, багатих гумусом, при 25 –

40 °С спори можуть проростати у вегетативні форми. При температурах вище

43 °С і нижче 15 °С спороутворення припиняється. Бацила має здатність утворювати L – форму,Завдяки чому при мікроскопії вони нагадують «перлинне намисто». Цю ждатність збудника використовують для діагностиці сибірки.
Збудник сибірки є аеробом і факультативним анаеробом. До живильних середовищ невибагливий. На бульйоні дає ріст на дні пробірки у вигляді жмутика вати, залишаючи середовище прозорим. При посіві уколом у стовпчик желатину ріст нагадує ялинку, перекинуту вниз верхівкою. При посіві на МПА вірулентних штамів виростають R-форми колоній із нерівними хвилястими краями, які нагадують голову медузи або лев’ячу гриву. Невірулентні або слабовірулентні штами утворюють круглі гладенькі S-форми колоній із чітко окресленим краєм. При посіві на середовища з пеніциліном сибіркові бацили втрачають клітинну стінку, фрагментуються на кульки і нагадують намисто.
Збудник сибірки має високу сахаролітичну та протеолітичну активність.
Антигени. Сибіркові бацили мають білковий антиген, який міститься в капсулі, і полісахаридний антиген, розташований в клітинній стінці. Полісахаридний антиген можна виявити за допомогою реакції термопреципітації за Асколі.

Токсиноутворення. B. anthracis при культивуванні на рідкому середовищі продукує справжній екзотоксин, який складається принаймні з трьох компонентів: набряковий токсин викликає некроз і набряк шкіри у гвінейських свинок; летальний токсин (“мишачий токсин”) спричиняє смерть білих мишей, протективний антиген, який має імуногенні властивості.
Екологія. У звичайних природних умовах на сибірку хворіють велика і дрібна рогата худоба, коні, рідше олені, верблюди, свині. Вони заражаються фекально-орально спорами сибіркових бацил. У них переважно розвиваються кишкова і септична форми сибірки. Хворі тварини виділяють збудник у зовнішнє середовище з випорожненнями і сечею. Людина заражається при безпосередньому контакті з хворими тваринами через предмети і вироби із зараженої сировини (кожухи, рукавиці, шапки, коміри, пензлі для гоління тощо) – контактний механізм зараження, або через м’ясо хворих тварин. Захворювання на сибірку носить професійний характер. Частіше хворіють робітники м’ясокомбінатів, вовнопрядильних фабрик, тваринницьких ферм, шкірники, сортувальники хутра. Також можливий повітряно-крапельний механізм зараження сибіркою. Потрапивши в грунт, сибіркові бацили утворюють дуже стійкі спори, які зберігають життєздатність десятки років. Широко вживані дезинфектанти викликають їх загибель лише через декілька годин, кип’ятіння - через 15-20 хв. Вегетативні форми мають таку ж резистентність, як і більшість неспороносних бактерій.

Захворювання людини. Вхідними воротами є шкіра (95-98 %), слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і кишечника. Інкубаційний період триває від 2 до 14 днів.

При шкірній формі уражаються відкриті ділянки: щоки, лоб, шия, кисті, передпліччя. На місці проникнення збудника виникає карбункул із щільним чорним струпом (нагадує вуглинку), навколо якого виникають вторинні пухирчики з великою кількістю сибіркових бацил. Крім того розвивається інтоксикація: підвищення температури до 40 град, головний біль, загальна слабкість, адинамія.Після одужання рубці на шкірі не залишаються.
Легенева форма має перебіг тяжкої бронхопневмонії. Починається гостро, супроводжується виділенням кров’янистого харкотиння, ціанозом, задишкою. За відсутності адекватної терапії через 2-3 доби настає смерть від набряку легень та колапсу.

Кишкова форма супроводжується блюванням, кровавим проносом і тяжкою інтоксикацією організму. Обидві генералізовані форми, як правило, закінчуються смертю.

Імунітет. У перехворілих на сибірку виникає стійкий, напружений імунітет. Поряд із цим в організмі виникає стан підвищеної чутливості, який виявляється при постановці алергічної проби з антраксином.

Лабораторна діагностика. Мікробіологічні дослідження для підтвердження діагнозу проводять у лабораторії для діагностики особливо небезпечних інфекцій. Вони включають бактеріоскопію мазків, посів матеріалу на живильне середовище з виділенням чистої культури і встановленням виду, а також серологічний метод. Матеріал для дослідження беруть при шкірній формі із вмісту пухирців на межі здорової і ушкодженої тканини або виразки, при легеневій - мокротиння, при кишковій - випорожнення і сечу, при септицемії - кров. Якщо при мікроскопії мазків, забарвлених за Грамом і Романовським-Гімзою, виявляють характерні капсульні бактерії, ставлять попередній діагноз сибірки. Надійніші результати мікроскопії отримують при обробці мазків капсульною люмінесцентною протисибірковою сироваткою.
Чисту культуру виділяють при посівах на рідке й щільне середовище (МПБ, МПА). Після інкубації при 37 °С виділену культуру ідентифікують за морфологією, характером колоній, біохімічними ознаками та лізисом специфічним бактеріофагом, який діє тільки на сибіркові бацили. Додатково рекомендують посів на МПА з пеніциліном для виявлення тесту “перлинного намиста”.
Важливе значення має також постановка біологічної проби на білих мишах або гвінейських свинках. Загибель тварин свідчить про вірулентність досліджуваної культури, що допомагає віддиференціювати її від інших спороносних сапрофітних бактерій.

З метою ранньої та ретроспективної діагностики використовують також алергічну пробу з алергеном-антраксином. Цей препарат представляє собою гідролізат безспорових паличок сибірки. Його вводять внутрішньошкірно дозою 0,1 мл. Якщо через 24-48 год виникають почервоніння й інфільтрат діаметром 8 мм і >, пробу вважають позитивною.

Різні види сировини, з якої важко або неможливо виділити збудник, досліджують за допомогою реакції термопреципітації Асколі. Антиген екстрагують кип’ятінням і потім його нашаровують на специфічну преципітуючу сироватку.

Профілактика та лікування. Важливо своєчасно виявити й лікувати тварин, а при генералізованій формі забити і закопати їх у скотомогильники, засипавши хлорним вапном. Приміщення дезинфікують, корм, підстилку і гній спалюють. Хворого госпіталізують в окрему палату, в якій щодня проводять вологу дезинфекцію, посуд кип’ятять, перев’язувальний матеріал спалюють.

Специфічну профілактику проводять живою вакциною СТІ, яку застосовують одноразово нашкірно. Вакцинація повинна охоплювати 100% сільськогосподарських тварин. Також плановій вакцинації підлягають особи групи ризику: робітники м’ясокомбінатів, підприємств переробки вовняної та шкірної сировини, режимних баклабораторій, ветеринари, зоотехніки. Людям, які були в контакті з хворою твариною або заразним матеріалом, вводять профілактично 10-20 мл протисибіркового імуноглобуліну й антибіотики.

Лікування проводять специфічним протисибірковим імуноглобуліном дозою 20-80 мл в/м після попередньої десенсибілізації за методом Безредки. Застосовують також пеніцилін, оксацилін, тетрациклін та інші антибіотики.

Контрольні питання:

1 За яким ознаками інфекції відносять до групи особливо небезпечних?

2 Якими морфологічними, культуральними властивостями характеризуються холерні вібріони, збудники чуми, туляремії, бруцельозу, сибірки?

3 Чим обумовлюється резистентність у навколишньому середовищі збудників особливо небезпечних інфекцій?

4 Який патогенез холери, чуми, бруцельозу, туляремії, сибірки?

5 Який матеріал відбирають на дослідження у хворого та з довкілля?

6 Яких вимог необхідно дотримуватися при доставці патологічного матеріалу до лабораторії?

7 Які заходи проводять з метою профілактики особливо небезпечних інфекцій?

Тестові питання

1 Головним фактором патогенності збудника холери є:

А екзотоксин-холероген;

Б ендотоксин;

В ентеротоксин;

Г фактор, що підвищує проникність клітинних мембран

2 Чума, туляремія, бруцельоз та сибірка належать до:

А антропонозів;

Б зоонозів;

В сапронозів

Г антропозоонозів

3 Клінічна форма чуми, що є найбільш небезпечною для хворого та оточуючих людей:

А бубонна;

Б легенева;

В кишкова;

Г шкірна

4 Морфологічну ознаку «перлинне намисто» вивчають при дослідженні:

А холери;

Б туляремії;

В чуми;

Г сибірки

Поиск по сайту: