РОЗПОРЯДЖЕННЯ №_____

від "____ "____________ 200.

про встановлення карантину щодо класичної чуми свиней

вс.

___________________ району_______________________ області

громадян

виникненням в окремих дворах захворювання свиней класичною чумою, з метою

припинення поширення і якнайшвидшої ліквідації захворювання, керую­чись Законом України "Про ветеринарну медицину" та інструкцією щодо заходів з профілактики та ліквідації класичної чуми свиней, районна державна адміністрація ухвалила:

1. Оголосити с. ______________ неблагополучним щодо класичної

чуми свиней і запровадити карантин

2. До загрозливої зони віднести такі населені пункти: (наводиться їх
перелік).

3. За умовами карантину в с.__________ заборонити:

а) ввозити та вивозити свиней (за винятком вивезення тварин на

м'ясокомбінат); Ь) вивезення з неблагополучного пункту сирих продуктів забою

свиней;

с) забій та перегрупування свиней у господарствах без дозволу спеціаліста ветеринарної медицини;

о¹) виїзд усіх видів транспорту з карантинованої території, вхід сторонніх осіб в неблагополучні двори;

є) вихід власників з карантинованої території у робочому одязі та взутті;

і) у межах карантинованої та загрозливої територій проведення виставок, ярмарків, екскурсій, а також торгівля свинями та си­рими продуктами їхнього забою.

4. Зобов'язати завідувача______________ дільничною лікарнею ве­
теринарної медицини невідкладно провести в с._____________ комплекс

ветеринарно-санітарних заходів, передбачених діючою інструкцією що­до боротьби з класичною чумою.

5. Зобов'язати голову___________ сільської Ради народних депу­
татів забезпечити виконання в с._____ ка­
рантинних заходів та надавати допомогу спеціалістам ветеринарної ме­
дицини у їх проведенні.

6. Контроль за виконавцем цього розпорядження покласти на го­
ловного державного інспектора ветеринарної медицини району

Голова районної державної адміністрації.

Залежно від характеру хвороби умови карантину можуть бути різними, але повинні ретельно відповідати вимогам діючої інструкції. При особливо небезпечних хворобах, що мають тенденцію до швидкого розповсюдження, вводять більш жорсткі заходи (заборона виходу людей за межі карантинованої території з обладнанням тимчасових гурто­житків, інтернатів; організація перевалювальних пунктів та майданчиків тощо).

В окремих випадках створюють спеціальні ветеринарно-карантинні загони для контролю за дотриманням карантинних правил з числа пра­цівників міліції, студентів та учнів навчальних закладів або призначають спеціальних осіб найчастіше з лікарів-епізоотологів для повсякденного керівництва безпосередньо в неблагополучному пункті (начальник ка­рантину, уповноважений з ліквідації вогнища інфекції).

Відповідальними за дотриманням карантинних правил є керівники господарств, підприємств та органів влади. Спеціалісти ветеринарної медицини разом з ними повинні широко інформувати населення про ка­рантин і відповідальність за його виконання. Від власників тварин беруть розписку про те, що вони проінструктовані і зобов'язуються виконувати всі вимоги.

На дорогах при в'їзді та виїзді вивішують оголошення про карантин, встановлюють охоронно-карантинні пости з цілодобовим чергуванням.

Дороги перекривають шлагбаумом, встановлюють вказівки про об'їзд, обладнують дезбар'єри для знезараження коліс транспорту.

Спеціаліст ветеринарної медицини господарства чи установи після встановлення діагнозу повинен провести поголівний клінічний огляд тварин, яких розділяє на три групи: хворих, підозрілих у захворюванні та підозрілих у зараженні. Тварин першої та другої групи негайно ізолюють, а за тваринами третьої групи встановлюють ветеринарне спостережен­ня, щоденно оглядаючи їх та вимірюючи температуру у них. Одночасно проводять ретельну дезінфекцію в осередку.

В окремих випадках для швидкої ліквідації осередку захворювання хворих тварин піддають забою або знищенню. Згідно з законодавством про ветеринарну медицину забій або знищення, як обов'язковий захід передбачається при: контагіозній плевропневмонії великої рогатої худо­би, туберкульозі, бруцельозі, інфекційній анемії та інфекційному енце-фаломієліті коней, класичній чумі свиней, пастерельозі курей, віспі птиці, інфекційному ларинготрахеїті та інфекційному бронхіті птиці.

При багатьох хворобах тварини підлягають знищенню. Це такі за­хворювання як сказ, ящур (при перших випадках у благополучній міс­цевості), туляремія, чума та рінотрахеїт великої рогатої худоби, ката­ральна лихоманка (синій язик) великої рогатої худоби та овець, почесу-ха (скрейпі) овець, чума верблюдів, сап, епізоотичний лімфангоїт, пару­вальна хвороба (трипаносомоз) коней, африканська чума однокопитних та свиней, токсоплазмоз собак та котів, мікроспорія котів, грип та Н'юкаслська хвороба, орнітоз птиці.

В залежності від характеру епізоотії тварин неблагополучного пунк­ту та загрозливої зони щеплюють, найчастіше незалежно від строків проведення планових профілактичних щеплень. Організація цієї роботи така ж, як і при проведенні попереджувальних щеплень згідно з інс­трукціями та постановами, але повинна відрізнятися швидкістю її ор­ганізації та проведення. В журналі реєстрації протиепізоотичних заходів роблять відповідний запис.

Одночасно проводять комплекс ветеринарно-санітарних заходів: знищення трупів тварин, очищення, дезінфекцію, дезінсекцію, дерати­зацію приміщень, знезараження гною тощо. Інколи трупи знищують без зняття шкір. Забороняється знімати шкіри при таких заразних хворобах: ботулізм, брадзот овець, сказ, злоякісний набряк, епізоотичний лімфан­гоїт коней, меліоідоз, віспа овець та кіз, віспа свиней, сап коней, сибірка, туляремія, чума великої рогатої худоби, чума верблюдів, африканська та класична чума свиней, інфекційна ентеротоксемія овець, емфізема­тозний карбункул великої рогатої худоби.

Якщо за умовами карантину дозволяється зняття шкір з трупів, то воно здійснюється у спеціально відведеному місті або на заводах з ви­готовлення м'ясо-кісткового борошна.

Карантин знімають з господарства або населеного пункту після повного припинення захворювання тварин заразною хворобою, після закінчення встановленого інструкцією терміну і при умові проведення всіх заходів із ліквідації хвороби, в тому числі закріплювальних, зокрема заключної дезінфекції.

До зняття карантину, спеціаліст ветеринарної медицини ретельно перевіряє виконання заходів, передбачених планом ліквідації хвороби, ветеринарно-санітарного стану приміщень, інвентаря, території навколо ферм, гноєсховища, місць напування та складає відповідний акт.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини особисто перевіряє стан виконання всіх заходів, що є підставою для подання до­кументів з метою видання розпорядження органів місцевої влади про зняття карантину.

При окремих інфекційних хворобах (ящур, чума великої рогатої ху­доби, хвороба Ауєскі та ін.) після зняття карантину передбачаються до­даткові обмеження стосовно заборони виведення тварин для племінних та користувальних цілей, ввезення тварин, вивезення грубих чи інших кормів тощо. Встановлюють конкретні правила використання пасовищ, водойм для напування тварин в неблагополучній місцевості.

В цих випадках у розпорядженні про зняття карантину вказують про ці обмеження і їх терміни згідно з інструкцією. Після закінчення строків обмежень додаткове розпорядження не виноситься.

Проведена схема організації протиепізоотичних заходів стосується переважно особливо небезпечних інфекційних хвороб, що мають тен­денцію до швидкого розповсюдження та масового захворювання тварин.

Дещо інакше організуються заходи при появі мало контагіозних, пе­реважно з хронічним перебігом інфекційних хвороб, а також інвазійних. Карантин не встановлюють, господарства оголошують неблагополучни-ми, в них вводять обмеження, які мають свої особливості і вимагають до себе не менше уваги, ніж при організації протиепізоотичних заходів в карантинованих населених пунктах.

Найчастіше карантинні обмеження вводять в господарствах при ту­беркульозі, лейкозі, лептоспірозі, фасціольозі, діктіокаульозі, монієзіозі, дерматомікозах та ін.

Лікарі ветеринарної медицини господарств чи установ дільничного типу державної ветеринарної медицини складають комплексні плани оздоровчих заходів при конкретній хворобі, в яких передбачають прове­дення організаційно-господарських та ветеринарно-санітарних заходів, погоджують з державною лабораторією ветеринарної медицини і голов­ним державним інспектором ветеринарної медицини району. Плани за­тверджують начальники районних управлінь сільського господарства та

продовольства або виносять рішення органів місцевої влади про оголо­шення неблагополучних господарств чи населених пунктів з окремих заразних хвороб.

У комплексних планах оздоровчих заходів згідно з діючими інструкціями в залежності від ступеня зараженості тварин можуть пере­дбачатися різні методи оздоровлення. Наприклад, при ліквідації тубер­кульозу великої рогатої худоби з захворюванням невеликої кількості тварин комплекс ветеринарно-санітарних заходів включає проведення систематичних діагностичних досліджень з ізоляцією та забоєм реагую­чих на туберкулін тварин. При широкому розповсюдженні туберкульозу в господарстві оздоровлення проводиться найбільш доцільно шляхом по­вної заміни поголів'я тварин.

Тривалість обмежень залежить від особливостей прояву інфекцій­них і інвазійних хвороб тварин та шляхів оздоровлення.

Перед зняттям обмежень ретельно перевіряють виконання плану оздоровчих заходів, проводять ветеринарно-санітарний ремонт, заключ­ну дезінфекцію приміщень.

Контрольні запитання

1. Що включає комплекс організаційно-господарських та спеціальних захо­
дів щодо ліквідації заразних хвороб тварин?

2. Що таке конвенційна заборона?

3. При яких хворобах тварин піддають забою або знищенню?

4. При яких хворобах тварини підлягають знищенню?

5. Що таке термінові повідомлення про появу та розповсюдження заразних
хвороб тварин?

6. Перерахуйте основні заходи, спрямовані на ліквідацію гостро перебіга­
ючих хвороб тварин?

7. Які відмінності в організації заходів щодо ліквідації хронічних заразних
хвороб тварин?

4.4. Організація заходів з ліквідації незаразних хвороб тварин. Організація лікувальних заходів

У системі ветеринарних заходів, спрямованих на профілактику не­заразних захворювань тварин ведуче місце займають загальні профі­лактичні заходи. Поряд з господарсько-зоотехнічними заходами (забез­печення тварин повноцінними кормами, приміщеннями, належним до­глядом) вони передбачають контроль за дотриманням зоогігієнічних та ветеринарно-санітарних норм і правил на фермах, постійне спостере­ження за станом стад з проведенням клінічних оглядів та диспансери-

зації тварин. Сюди ж входить також контроль за якістю грубих, сокови­тих і концентрованих кормів та питної води.

Головним у діяльності спеціалістів ветеринарної медицини є бо­ротьба з витратами в тваринництві, за створення в усіх господарствах стад здорових високопродуктивних тварин, за випуск доброякісних у ве­теринарно-санітарному відношенні продуктів тваринництва.

Здоровий стан стада досягається цілим комплексом заходів.

Комплекс заходів з профілактики, терапії та ліквідації незаразних хвороб тварин включає:

- оцінку умов і технологій утримання, якості кормів і особливостей
годівлі тварин;

- клінічний огляд тварин;

- диспансеризацію сільськогосподарських тварин;

- впровадження в практику тваринництва зоогігієнічних та ветери­
нарно-санітарних правил;

- ветеринарний контроль за відтворенням стада;

- реєстрацію випадків незаразних хвороб;

- виявлення причин масового захворювання та загибелі тварин;

- виділення і лікування хворих тварин;

- профілактику травматизму;

- зміну раціону;

- усунення недоліків в утриманні тварин (мікроклімат, моціон тощо);

- благоустрій території навколо тваринницьких ферм, комплексів,
літніх таборів;

- масово-просвітницьку роботу.

Перерахований комплекс заходів при окремих незаразних хворобах здійснюється у відповідності з затвердженими методичними вказівками та рекомендаціями, з врахуванням наукових досягнень в цій галузі. На­приклад, Методичні вказівки з діагностики, профілактики та лікування отруєнь сільськогосподарських тварин нітратами і нітритами, Рекомен­дації по боротьбі з маститами корів та ін.

Клінічний огляд тварин має діагностичне та профілактичне значен­ня. Проводять його лікарі ветеринарної медицини господарств і держав­ної ветеринарної мережі.

Розрізняють індивідуальний, груповий, загальний, плановий та по­заплановий огляди.

У залежності від напрямку та призначення господарства і місцевих умов огляд тварин проводять двічі в рік, щоквартально, 1-2 рази в

місяць. При наявності гострого захворювання тварин оглядають щоден­но або кілька разів протягом дня.

В звичайних господарствах плановий поголівний огляд тварин ор­ганізовують весною, перед виганянням худоби на пасовище та восени, перед постановою на стійлове утримання. Худобу, яку відправляють на сезонні пасовища оглядають перед переганянням.

У промислових комплексах огляд проводять двічі або більше разів на місяць.

Позаплановий клінічний огляд тварин організовують при виникненні масових заразних чи незаразних хвороб, а також перед продажем або забоєм, особливо вимушеним.

Спеціаліст ветеринарної медицини ферми або комплексу проводить загальний огляд тварин, звертаючи увагу на зміну стану тварин у період роздавання кормів, прийманні корму та води, а також при русі.

Тварин, які мають відхилення від норми, виділяють в окрему групу та піддають термометрії, ретельному індивідуальному оглядові і дос­лідженню.

Для кращої організації огляду лікар ветеринарної медицини та зо-оінженер повідомляють керівникам ферм про день огляду, погоджують з ними порядок його проведення. Інколи огляд тварин в господарствах поєднують з бонітуванням або масовими профілактичними обробками.

За результатами роботи складають список оглянутих тварин та акт про виділення на лікування чи ізоляцію хворих.

В списку приводять загальні дані про тварин, а в акті вказують на виявлену патологію, попередній діагноз, призначене лікування, режим годівлі та умови утримання.

Організований огляд тварин у населення проводять за участю представника сільської ради, зводять тварин в установу державної ве­теринарної медицини чи інше місце (якщо дозволяє епізоотична ситу­ація) або обходять двори громадян.

В комплексі заходів, що дозволяють виявляти наявність та причини захворювань тварин важливого значення набуває диспансеризація.

Диспансеризація - це система планових діагностичних та ліку­вально-профілактичних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення субклінічних і клінічних ознак захворювань, профілактику хвороб та лі­кування хворих, особливо високопродуктивних тварин.

Це так звана превентивна діагностика та терапія.

Мета диспансеризації - зберегти здоров'я тварин і не допустити зниження їх продуктивності, створити оптимальні умови для розширено-

го відтворення племінного поголів'я, стійкого до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Спеціалісти, які обслуговують племінні ферми господарств, племінних заводів чи станцій, а також установ державної ветеринарної мережі включають диспансеризацію худоби в річні плани ветеринарних заходів. У її проведенні приймають участь керівники, головні лікарі вете­ринарної медицини та головні зоотехніки господарств при необхідності -спеціалісти районної лікарні державної ветеринарної медицини.

Диспансеризацію умовно поділяють на три етапи: діагностичний, профілактичний, терапевтичний.

Перший етап передбачає загальне дослідження кожної тварини (її загального стану, слизових оболонок, лімфовузлів, шкіри, волосяного покриву, кістяка, включаючи стан останніх хвостових хребців, ребер, ко­питець, вим'я тощо); дослідження систем: серцево-судинної, органів ди­хання, травлення, сечостатевої, нервової, руху та органів чуття.

Системи і органи, що мають відхилення від норми, досліджують більш ретельно: проводять лабораторні дослідження крові, сечі, молока тощо.

В племінних господарствах кров беруть для біохімічних досліджень від 30-40%, сечу і молоко - від 10-15% корів та 100% - від бугаїв -плідників.

В решті господарств з високопродуктивним поголів'ям кров, сечу та молоко досліджують у 5-15% корів і нетелів в державній лабораторії ве­теринарної медицини.

Результати першого етапу диспансеризації порівнюють за даними, отриманими при попередніх дослідженнях.

За об'єктивними даними клінічних та лабораторних досліджень тва­рин умовно поділяють на 3 групи:

- клінічно здорові, без відхилень від норми;

- клінічно здорові з відхиленням від норми за показниками крові,
сечі і молока;

- хворі тварини.

На другому етапі диспансеризації всіх хворих тварин досліджують повторно і більш ретельно для підтвердження діагнозу та призначення індивідуального чи групового лікування.

На третьому етапі усувають причини, що викликали чи обумовили захворювання тварин.

Результати диспансеризації тварин заносять в диспансерну карту. Карта слугує підставою для складання акту та внесення конкретних про­позицій керівництву господарства і мають таку форму:

Поиск по сайту: