 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Теорія постіндустріального суспільства та постмодернізм
Соціологічні теорії останньої чверті XX ст.
Теорія
постіндуст-ріального суспільства та її терміно-логія
В останній чверті XX ст. у західній соціологічній думці з'явилися дві нові потужні теорії, в яких було зроблено спробу осмислення нових соціальних реалій у двох великих сферах суспільного життя: соціально-економічній та соціокультурній. Ідеться про теорію постіндустріаль-ного суспільства та постмодернізм. Якщо теорія постіндустріального суспільства виступила продовженням теорії індустріальної фази суспільного розвитку, то соціологічний постмодернізм став відносно новим феноменом, пов'язаним із принциповою зміною ролі культури в житті сучасного соціуму. За висловом В.Іноземцева, постмодернізм як помітне суспільне явище виник тоді, коли сфера культури заявила про свої претензії не тільки на особливе, а й на домінуюче становище серед інших соціальних сфер. Саме ця особливість нового статусу культури в суспільному житті була помічена ще П.Сорокіним і далі розвинута Е.Гід-денсом; нині дедалі більше соціологів характеризують кінець XX — поч. XXI ст. як період соціокультурного розвитку людства з просуванням культури на вістря соціального поступу; в теорії це знайшло означення в появі біному «соціокультурне».
Звичайно, можна було б назвати й інші, також важливі прояви інноваційної наукової діяльності соціологів на порозі XXI ст., але ми зупинимося на характерних особливостях власне названих двох теорій з дальшою їх конкретизацією в спеціальних соціологічних теоріях, таких. як соціологія особистості, соціологія культури, соціологія праці й управління тощо.
Основою концепції постіндустріального суспільства є оцінка нового соціуму останньої чверті XX ст. як такого, що докорінним чином відрізняється від суспільств, які існували до нього протягом всієї історії людства. 1973 р. побачила світ книжка Д.Белла «Постіндустріальне суспільство, яке наближається». Він, власне, вперше й вирізнив три великі епохи людської історії та обґрунтував існування доіндустріаль-ного (аграрного, традиційного), індустріального та постіндустріального станів. Ці стадії людського розвитку в працях інших соціологів ще були названі «премодерністським, модерністським та постмодерністським станами» (С.Крук, С.Леш) або «першою, другою і третьою хвилями цивілізації» (О.Тоффлер). Додамо також, що найбільше назв припало на власне третій період (хвилю, стадію, етап), або на розвинуте суспільство останньої чверті XX — поч. XXI ст. з вірогідним спряму-ванням його розвитку на найближчу перспективу. Такими назвами є:
Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
Прикмети постіндустріального суспільства
Завдання соціології у вивченні постіндуст-ріального суспільства
• постіндустріальний капіталізм (Р.Гельбронер);
• постбуржуазне суспільство (Дж.Ліхтхайм);
• посткапіталістичне суспільство (Р.Дарендорф, П.Дракер);
• постспоживацьке суспільство (Д.Рісман);
• постринкове суспільство (Дж.Рівкін);
• технотронне суспільство (Зб.Бжезінський);
• суперіндустріалізм (О.Тоффлер).
Всі ці терміни ми наводимо для того, аби показати різні особливості постіндустріального суспільства, які й знайшли відображення у наве-дених назвах. Ідеться про такі характерні та якісно нові прикмети (ознаки) нового, постіндустріального стану суспільства, як:
• зменшення ролі матеріального виробництва;
• випереджаючий розвиток сектору послуг та інформації;
• кардинально змінений характер людської діяльності;
• якісно змінені типи ресурсів, що залучуються до виробництва, а також
• суттєва модифікація традиційної соціальної структури.
Отже, загалом відмінності між трьома стадіями розвитку суспільства можна уявити в такий спосіб (див. табл. № 1).
Звідси випливають і нові завдання для соціологів. На порядок ден-ний для них висувається дослідження таких нових проблем і явищ, як:
102 подолання масового виробництва і споживання індивідуалізованим виробництвом і споживанням. Останнє дедалі більшою мірою стає продовженням виробничого процесу; індивідуалізоване ж вироби-ництво набирає рис індивідуалізованого створення інформації та знань;
103 перетворення інформації на основний виробничий ресурс постіндуст-ріального суспільства;
• процес швидкого заміщення праці знаннями;
104 процес заміни трудової діяльності новим типом активності — актив-ності творчої, креативної. Надання пріоритету не нарощуванню масового виробництва благ, але максимальному розвитку людського потенціалу;
105 заміна старих методів організації праці й максимальне використання творчого потенціалу робітників;
106 зміна соціального статусу і ролі виробника, який поступово перетво-рюється на просьюмера (термін О.Тоффлера, що складається з двох англійських слів — виробник і споживач), а пролетаріат — на когні- таріат (також термін Тоффлера, який в основі має англійський вираз «пізнавальна діяльність», яка заснована на знаннях та інформації);
Розділ І. Зага льна теорія та історія соціології
Табл. № 1. Основні характеристики трьох стадій історії людства
| Назва стадії | Характеристика стадії | ||
| Доіндустріальна | Індустріальна | Постіндустріальна | |
| Принцип, що керує розвитком | Традиціоналізм | Економічне зростання | Освіта |
| Головний аспект соціального зв'язку | Імітація дій інших людей | Засвоєння знань і можливостей минулих поколінь | Комплексні інтерперсональні взаємодії |
| Характер взаємодій | Взаємодія людини з природою; людина — природа | Взаємодія людини з перетвореною людьми природою; людина — машина | Взаємодія між людьми; людина — людина |
| Форма людських спільнот | Природна | Технологічна | Соціальна |
| Основний виробничий ресурс | Сировина | Енергія | Інформація, знання |
| Головний сектор виробництва | Заготівля сировини | Обробка | Послуги |
| Головна виробнича одиниця | Родина, сім'я | Завод, фабрика, підприємство | Дослідний інститут, офіс |
| Головний контингент робочої сили | Селянин, що освоює природне середовище | Робітник, який виробляє матеріальні блага | Службовець, що працює з інформацією, символами, знаннями |
| Характер виробничої діяльності | Видобуток | Виготовлення | Обробка |
| Управлінська група, що об'єднує ресурси | Трудомістка (трудоємна); ручна праця | Капіталомістка (капіталоємна); механізовані технології | Наукомістка (наукоємна); інтелектуальні технології |
| Технологія | Господар, власник | Професійний керівник, підприємець | Дослідник, спеціаліст, провідний адміністратор |
| Метод, який керує рішенням | Здоровий глузд, «метод спроб і помилок», досвід | Дослідження, емпіризм | Модель, теоретична база ухвалення рішень |
| Вищий рівень потреб | Основні побутові потреби | Соціальні потреби | Потреби у знаннях, самореалізації |
Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє Соціології
• перехід від економізованих ринкових принципів та пріоритетів до постекоиомічних соціологізованих, нематеріальних цінностей та пріоритетів; розгляд потреб людини як основного орієнтира розвитку й показника продуктивності;
• перерозподіл структури часу з більшим приділенням уваги сім'ї діяльності в громадських організаціях, самоосвіті, фізичній культури і спорту;
• створення нових форм сім % соціального партнерства, підвищення ролі знання і зміна системи освіти з переходом від педагогіки монологу викладача до педагогіки діалогу викладача і студента, перетворення освіти на процес пожиттєвого здобуття знань із дедалі більшою роллю самоосвіти в ньому;
• творення нових систем та ієрархій особистіших і групових ідентич-ностей, серед них етнічних тощо.
Ставлення Що ж до соціологічної доктрини доби постмодерну, то одні дослід-
соціологів ники вважають, що вона може бути розглянута як зворотний бік пост-
до пост- індустріальної доктрини, оскільки постмодерністи-соціологи розгля-
модернізму дають ті складові соціальних процесів, які випали з поля зору
постіндустріалістів, і пропонують ширший підхід до нової соціальної реальності та місця людини в ній. Інші соціологи дотримуються думки, що це свого роду псевдовчення, мода на яке змушує багатьох молодих дослідників приділяти йому основну увагу як «останньому слову» в галузі соціогуманітарних наук. Ще інші — порівнюють теорії постіндуст-ріального суспільства і постмодернізму зі станами свідомості чоловіка й жінки. Чоловік з його лінійною логікою завжди перебуває, вживаючи мову комп'ютерників, ніби в одному файлі; аби перейти з одного файлу до іншого, йому потрібно спочатку вийти в директорію, в «меню» (стиль мислення типового представника постіндустріалізму). Жінка ж завжди перебуває нібито в усіх файлах одночасно. Саме тому жінки точніше оцінюють ситуації та людей, саме з цією стереометричною цілісністю сприйняття пов'язані славнозвісні жіноча інтуїція й жіноча логіка. Цьому типові ментальності притаманні цілісність, перевага інтуїції над раціональністю, образність і метафоричність, невизначеність («так» і «ні» не говорити), незавершеність думки і дискурсу, надання переваги невербальним (несловесним) засобам спілкування, багатомовність і багатослів'я, словесна експресивність у сполученні зі словесною невимовністю думки тощо (ментальний стиль типового представника постмодернізму). Нарешті, серед соціологів є багато прибічників думки про те, що постмодернізм є попросту виродженням соціології і тому взагалі не може претендувати на серйозну увагу науковців.
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
Суть пост- До постмодернізму, отже, можна ставитися по-різному. В західному
модернізму світі він претендує на комплексну соціологічну доктрину, з якою не
можна не рахуватися. Оскільки це поняття є гранично широким і
водночас надзвичайно суперечливим, важко дати йому якусь однозначну
характеристику. В цілому постмодернізм можна-потрактувати як
відображення структурно подібних явищ у суспільному житті й культурі
сучасних високорозвинених країн, породжених новою соціокультурною
ситуацією кінця XX — поч. XXI ст. У центрі цієї ситуації є процес
формування специфічного, невідомого раніше типу відносин між
людиною і суспільством, коли особистісні риси стають однією з домінант
соціального поступу, а розвиток людини (унікального творчого суб'єкта)
виявляється джерелом глобальних економічних, політичних, соціальних,
культурних трансформацій.
Три фази В історико-культурному (як і в історико-економічному) розвитку
історико- людства також вирізняються три фази: премодерн (або премодерніті),
культурного модерн (або модерніті) й постмодерн (або постмодерніті). Відповідно в
розвитку теоретичних відображеннях цих фаз також знайдемо тріаду: класика,
модернізм і постмодернізм. На початку XX ст. зіткнення між класикою і
модернізмом було вираженням торжества індустріального суспільства
над доіндустріальним (аграрним, традиційним) у сфері переважно
культурних явищ і процесів. Постмодерний стан вважається властивим
одночасно всім сферам суспільного життя постіндустріального
суспільства. Тому, наприклад, Е.Гідденс спеціально наголошує на
синонімічності понять «постмодерну» (або постмодерніті) та «постін-
дустріального суспільства».
Дискусії щодо Що ж до відмінностей між трьома фазами або стадіями історико-
фаз історико- культурного розвитку, то вони в літературі постмодернізму розроблені
культурного недостатньо чітко, на противагу вмотивуванню трьох фаз історико-
розвитку економічного розвитку в теорії постіндустріалізму. Мало того, дедалі
частішими стають непорозуміння між постмодерністами у визначенні
суті цих трьох фаз і доречності такого розрізнення взагалі. Одна група
вчених обстоює думку про докорінну відмінність модерніті від постмодер-
ніті, інша, не менш впливова, — наголошує, що суттєвої різниці між цими
двома станами нема і що постмодерніті є «незавершеною модерніті». За
словами провідного сучасного західного соціолога Е.Гідденса, «ми не
виходимо за межі модерніті, але переживаємо епоху її радикалізації».
Соціологічне Тому нині практично неможливо чітко розмежувати модерніті й
розуміння постмодерніті; до того ж частішають спроби ототожнити премодерніті й
доби модерніті. Власне тому подамо загальне розуміння доби чи ситуації
постмодерну постмодерну, його характерні риси, важливі насамперед для соціології.
Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
Постмодернізм про оточуючий світ як про хаос
Постмодернізм про недовіру до традиційної науки
Постмодернізм визначається як динамічно рухливий (залежно від національного контексту) комплекс уявлень, для якого найкращими відповідниками є поняття певної ментальності, особливого погляду на світ, специфічного способу світосприйняття, світовідчуття й оцінки суспільства та людини в ньому, сучасного відчуття духу своєї епохи -епохи кінця XX — початку XXI ст.
Поняття «ментальність» краще відповідає ускладненій структурі внутрішнього світу особи, ніж поняття «стиль мислення» через те, що в перше поняття входить так зване «позасвідоме», яке є важливішою складовою і прикметою постмодернізму. Всередині цього комплексу ментальності, суперечливого і постійно змінюваного, все ж можливо віднайти певні складові компоненти, які й стають предметом дослід-ження соціології.
1. Насамперед це суперечлива сукупність відчуттів і уявлень про світ у цілому, які стали реакцією на нову ситуацію у природничих науках 70—80-х років XX ст. Учені-природознавці дедалі більше переко-нувалися, що багато природних явищ принципово не піддаються точному статистичному обліку і, відповідно, прогнозуванню можливих змін. Найхарактернішими прикладами такої непередбачуваності є погода (хаотична в принципі й така, що легко спростовує всі метеорологічні прогнози), феномен турбулентності в повітряних і водяних течіях, броунівський рух частинок і навіть Сонячна система як така (1987 р. вийшла друком книжка Дж.Віздома «Хаотична поведінка в Сонячній системі»). Як відображення таких явищ, у добу постмодерну виникає й спеціальний напрям думок, оформлений Ж.Баландьє у вигляді хаології, тобто нової дисципліни про принципову хаотичність світу. Останній почав розглядатись як хаос, позбавлений причинно-наслідкових зв'язків і ціннісних орієнтирів. З'являється так звана постмодерна чутливість з її відчуттям хаотичного світу, з кризою віри в усі цінності, які будь-коли існували.
2. Наслідком стає переосмислення науки в її традиційному розумінні Основними складниками такого нового бачення і відчуття світу в науці вважають наступне.
2.1. Укорінення недовіри до всіх «метаоповідань» (або «метана- ративів»), тобто до всіх традиційних систем пояснення світу, до будь-яких позитивних знань, та їх заміна, внаслідок роздроблення «великих історій» природничих і гуманітарних наук, множинністю простих, локальних, дрібних «історій-оповідань». Світ стає доступним і відкри-вається для людини лише у вигляді таких маленьких оповідань про нього.
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
Принцип децентрації та відмови від «імперіалізму розуму»
Принципи «методо-логічного сумніву», релятивізму та плюралізму
Тому весь світ для постмодерніста — це один нескінченний безмежний текст (Ж.Дерріда), або космічна бібліотека (В.Лейч), або енциклопе-дичний словник (У.Еко). Відповідно будь-яка спроба сконструювати модель світу позбавлена сенсу. Якщо ж така модель колись і буде створена, то лише за умови рівної ймовірності та рівноцінності всіх її конструї^тивних елементів. Таке бачення дістало назву «децентрації», або вимоги відмови від усіх можливих спроб зорганізувати наше знання довкола єдиного центру.
55. Децентрація (вираз Ж.Дерріди) також означає руйнацію одного з основоположних принципів модерної європейської культурної свідо-мості — принципу центризму. Останній пронизував усі сфери розумової діяльності європейської людини: у філософії та психології він призводив до раціоцентризму з його культом розуму; в культурології — до Європо-центризму і нехтування всіма іншими, неєвропейськими формами культури; в історії він проявлявся у футуроцентризмх з його впевненістю у більшій прогресивності сучасності порівняно з минулим тощо. Усі ці «центризми» Ж.Дерріда зводить до одного узагальненого поняття «логоцентризму», або, іншими словами, «імперіалізму розуму», і закли-кає до безжальної боротьби з ними. Старий принцип раціональності з його суворою логікою та науковістю має бути переможений принципом ірраціональності, інтуітивно-поетичним мисленням, глибоко емоційною, внутрішньо відчутою реакцією сучасної людини на навколишній хаотичний, невизначений, нестабільний, суперечливий, фрагментарний, випадковий світ.
56.Негація будь-яких спроб раціонального обґрунтування феноменів дійсності з необхідністю означає панування принципу «методологічного сумніву» щодо всіх «позитивних» істин, установок та переконань, a також принципу релятивізму, тобто відносності всіх знань. Невизна-ченість світу відбивається на невизначеності в науках, коли нема чого сказати про кінцеві істини. Тобто під питанням опиняється сама проб-лема істини, що втілилося у вислові «істина незбагненна», у переконанні, що існує лише перехід від однієї істини до іншої. Отже, традиційне поняття істини в сучасних умовах розсипається і втрачає свою цілісність, натомість набуває плюралістичного (множинного) характеру. Тому постмодерн (постмодерніті) є станом радикальної плюральності, а пост-модернізм — його основною концепцією. Своєю чергою, це означає заперечення об'єктивності (і навіть нейтральності) знання; за М.Фуко, воно завжди є продуктом владних відносин.
Тема 4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології
Дискретність
історії
та ставлення
до прогресу
Суспільство
як мутопія,
люди
як кіборги
Два підходи до постмодерної людини
3. Наступною складовою постмодернізму є сукупність уявлень про
суспільство та його розвиток.
3.1. Насамперед постмодернізмом заперечується ідея еволюції та
соціального прогресу і натомість висувається теза про дискретність
історії. Замість довгого ланцюга неперервного історичного розвитку за
висхідною історія розглядається як певний дисконтинуїтет (за висло-
вом того самого М.Фуко), або постійні розриви неперервності. Ці
постійні розриви усвідомлюються як відсутність закономірності, а історія
стає сферою дії позасвідомого в усіх його іпостасях (колективного,
індивідуального, культурного, політичного, соціального тощо). Якщо ж
прогрес і допускається, постмодерністи проповідують ідею його
зростаючої плюралістичності, багатоваріантності, чергування прогресу
і регресу тощо (А.Геллер, Ф.Фехер; С.Леш, Дж.Юррі),
3.2. Сучасний стан суспільства називають «мутопією» (від лат. mutare —
змінювати і давньогрецького topos — місце), тобто він становить собою
постійну мінливість, здатність до мутацій. Термін «мутопія» запровад-
жений угоро-американським вченим І.Чічері-Ронай і означає перетво-
рення суспільства на спільноти споконвічних кочівників-номадів,
відірваних від материнського ґрунту, корінь етнічності тощо. Іншою
назвою для людей, що живуть у такій мутопії, є запропонований Д.Гар-
вей вираз «покоління кіборгів». Кіборги формуються внаслідок процесу
зрощування людини у своєму побуті з сучасною «хайтек» (або високою
технологією). Сформувався й сучасний специфічний модусжиттятаких
людей з притаманною йому нестримною гонитвою за новаціями техно-
генної цивілізації та цілковитим браком моральних орієнтирів. Логічним
вислідом такого умонастрою є прагнення позбутися історії та пов'язаного
з нею комплексу відчуттів і уявлень традиційної культури як непотребу:
почуття відповідальності, емоційних зв'язків, національного самовиз-
начення, усієї традиційної системи авторитетів.
4. Однак насправді центральним пунктом концепції постмодернізму
є сукупність якісно нових уявлень про сучасну (вірніше, постсучасну,
якщо дотримуватися термінології постмодернізму) людину. Постмо-
дерністська доктрина вперше в історії соціологічної думки зосередила
увагу на комплексній проблемі людини в сучасному зміненому світі та
на питаннях інтерперсональної (тобто міжособистісної) взаємодії, які в
сучасних умовах набувають дедалі більшого значення. Ці уявлення, втім,
не є притаманними всім постмодерністам. Виразно проявляється
існування двох підходів до розуміння й відчуття людини.
Поиск по сайту: