АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

І фактор

Читайте также:
  1. А 55. ЗАКОНОМІРНОСТІ ДІЇ КОЛОГИЧЕСКИХ ФАКТОРІВ НА ЖИВІ ОРГАНІЗМИ
  2. Абиотические факторы
  3. Абиотические факторы
  4. Абиотические факторы и приспособления к ним
  5. Абіотичні екологічні фактори
  6. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу
  7. АЛЬТЕРНАТИВНЫЙ ФАКТОР
  8. АНАЛИЗ ФАКТОРОВ ВНЕШНЕЙ И ВНУТРЕННЕЙ СРЕД, ОКАЗЫВАЮЩИХ ВЛИЯНИЕ НА ДОСТИЖЕНИЕ ЦЕЛИ (4-Й ЭТАП)
  9. Анализ факторов и резервов увеличения выпуска и реализации продукции
  10. Анализ факторов изменения объема реализации продукции
  11. Анализ факторов изменения точки безубыточности и зоны безопасности предприятия
  12. Анализ факторов, влияющих на распределение доходов населения

феодально-кріпосницький та національно-релігійний гніт в

Польсько-Литовській державі.Наявність вільного,необжитого ,

дикого поля.ß

ІІ фактор Ý

загроза татаро-турецької агресії,та необхідність боротьби

з нею.

До появи українського козацтва вели і такі глибинні причини ,як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти нації втратити велич княжої доби,незалежності ,яка, хоча мінімально ,але ще втримувалась до др.пол.ХУ ст.

Козацький стан втілював споковічне прагнення людини до волі,свободи,романтики,слави ,мужності, це була втеча і захист від примусу ,підданства,приниження і т.д.

Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише зурахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.

 

2. Джерела формування українського козацтва

та його соціальна природа.

Одним з найбільших джерел формування українського козацтва було місцеве подніпровське населення, що продовжувало жити на території Південної України та Середнього Подніпров’я. Воно зосереджувалось в так званих “острогах”, було особисто вільним, незакріпаченим і могло переходити з одного місця на інше. Основним їх заняттям, окрім хліборобства, було “уходництво” (промисли) та “добичництво” (Д.Яворницький). Таким чином, утворились громади вільних людей на чолі з отаманом, котрі йшли в степи за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми, іншою здобиччю. Через часті набіги татар це населення жило на військовий лад, готове у будь-який момент відбити ворожий напад. Виходячи в степ, кожен завжди мав рушницю на плечі і шаблю біля пояса.



Чисельність цих “уходників” зростала за рахунок втікачів, невдоволених існуючими в Литовсько-Польській державі порядками, які намагалися вийти з-під важкого соціально-економічного і національно-релігійного гніту, рятуючись від закріпачення, втікали в малозаселені вільні землі степової України.

Поряд з “уходниками” та втікачами важливим джерелом була військово-службова верства. Необхідність оборони південного порубіжжя потребувала створення при староствах спеціальних збройних загонів, як правило, з дрібної шляхти. Такі ж загони мали у своїх маєтках і окремі магнати. Поступово частина цих шляхтичів також ішла в степи – “забавитись походами на татарські улуси”.

Історичні джерела (зокрема люстрації замків сер. ХVІ ст.) фіксують ще одну групу так званих неосілих, або міськихкозаків, які мешкали в замках тимчасово, а влітку йшли в степи на промисли.

Таким чином, українське козацтво формувалося з багатьох джерел, на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалась і динамічно змінювалась і ніколи не була закритою кастою,або класом,як намагалася пояснити марксистська ідеологія. Через козакування пройшли сотні тисяч представників різних категорій і верств населення українських земель.

Щодо етнічного складу козацтва, то радянська історіографія намагалася інтернаціоналізувати його, підкреслюючи багатонаціональний характер, а зарубіжна, зокрема польська, заперечувала український характер козацтва, показуючи його як конгломерат різнонаціональних елементів, понаднаціональну спільність, яка не визнавала ніякої релігії. Не відкидаючи присутність іншоетнічних складових, потрібно підкреслити – основна маса козаків була українцями, майже виключно православними. Врешті, пізніше (на Запорозькій Січі) існувало, як відомо, п’ять умов прийняття в козацтво, серед яких були й такі: бути православними; розмовляти козацькою тобто українською мовою. (Д.Яворницький./ Історія запорозьких козаків. – Т.1. – К., 1990. – С. 145).

‡агрузка...

3.Утворення реєстрового козацтва.

З самого початку козацтво формувалося як категорія людей, що виходила за вузькі рамки феодальної становості (хоч і розвивалось у межах феодальної формації). Козацтво не вписувалося в звичайну ієрархічну регламентацію феодального законодавства і фактично виглядало аномалією. Адже кожна суспільна верства – магнати, духовенство, шляхта, міщани, вільні землероби і селяни-кріпаки – мали фіксовані права і обов’язки, навіть король підлягав законодавчій регламентації (обирався на сеймах, укладав так звані pacta conventa із шляхтою тощо), і лише козаки не мали ніяких обов’язків по відношенню до Речі Посполитої. Як влучно підмітив М.Грушевський з цього приводу: “Є козаки de facto, але немає їх de jure”. Ця правова колізія була розв’язана в процесі утворення так званого реєстрового козацтва.

У 1524 р. польський король Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів наймане військо із козаків. Але вперше вдалося це здійснити його наступнику Сигізмунду ІІ Августу в 1572 р. Наймані козаки (300 чоловік) були записані в окремий реєстр (список), від чого дістали назву реєстрове козацтво. Справу було доручено коронному гетьману Юрію Язловському, який і втілив цю постанову в життя, призначивши старшим над козаками Яна Бадовського. В 1576 р. король Стефан Баторій набрав на службу 500 козаків (пізніше 1578 р. – 600) і надав реєстровцям ряд привілеїв:

· право землеволодіння;

· право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції;

· платню: по 6 коп литовських грошей (кінь коштував ≈ 2 копи);

· сукно на жупан;

· містечко Трахтемирів (нині село на Київщині) з монастирем для розміщення арсеналу та лікування поранених і хворих козаків;

· право мати гармати, коругву, литаври тощо.

 

Перші 2–3 десятиліття старшого реєстру та іншу старшину, в тому числі суддів, призначав королівський уряд, потім вибирали самі реєстрові козаки. Так відбулася легітимація (узаконення) козацького стану, формування його імунітету. Реєстрове військо офіційно називалося “Низовим” та “Запорозьким”, ділилося на полки і сотні, на відміну від війська Запорозької Січі, яке ділилося на курені.

Створенням реєстрових козаків польська влада намагалася внести розкол в середовище українських козаків. Так зав’язався ще один тугий вузол між владою та козацьким станом, тому що кількість бажаючих стати козаками і вже козакуючих набагато перевищувала встановлені норми реєстру.

 

4.В чому полягає своєрідність українського козацтва та його роль у вітчизняній історії?

Місце і роль українського козацтва у вітчизняній історії абсолютно унікальні, особливі, не мають аналогів в історії інших народів, у тому числі і тих, в яких були подібні формування (донські, терські, яїцькі козаки в Росії, таборити в Чехії, гаренцери або гранчари в Хорватії; ускоки й гайдуки в південних слов’ян, румунів та угорців тощо).

Без перебільшення, на певному етапі історичного буття українського народу козацтво виступало провідною іорганізуючою силою в боротьбі за національне визволення. Ототожнення в очах зовнішнього світу термінів “українець” і “козак” також свідчило про велику репрезентативну роль останнього в історії України.

Таким чином, основні аспекти ролі козацтва в українській історії такі:

по-перше: протягом другої половини ХV – першої половини ХVІІ ст. саме воно відіграло вирішальну роль в господарському освоєнні півдня України, воно започатковує на українських землях нову суспільно-економічну добу – буржуазну, в основі якої вільна праця, приватна власність, товарно-грошові відносини , тобто вільний господар;

по-друге: в конкретно-історичній ситуації українських земель козацькому стану, що формувався, доводилося, окрім виробничо-трудової діяльності, займатися і військовою, виступаючи озброєною силою на захист народу від фізичного знищення і рабства внаслідок татаро-турецької агресії,тобто козацтво- оригінальне поєднання – хлібороба і воїна ,селянина і лицаря,руйнівника і творця.

по-третє:козацтво виявило великі потенційні можливості і динамізм у процесі не лише самоорганізації власного стану, а й становлення нових, відмінних від середньовічних, суспільних відносин. Відбулась організація “козацького устрою”, що відзначавсядемократичністю, його життя і устрій став альтернативою деспотизму,кріпацтва,тоталітаризму,воно вписувалось в європейський шлях розвитку цивілізації;

по-четверте: козацтво спромоглося виробити кодекс “козацьких прав і вольностей” – неписаних етичних правил, природних прав і правових норм, що визначали його статус у суспільстві і стали притягальним ідеалом для широких верств українського суспільства;

по-п’яте: на відміну від російського українське козацтво стало виконувати також “історичну місію національного речника українського народу, набуваючи функції носія української державності” (оскільки російська держава існувала, то в російського козацтва такої місії і не могло бути). Українське козацтво – це реакція на європейське відродження, творення моноетнічних національних держав, воно обєднало еліту нації та всі інші верстви населення від селянина-втікача до князя, шляхтича, його ядром була українська шляхта /тогочасний прототип інтелігенції/,тому козацтво стає порятунком нації і держави.

5. Де і коли виникла перша козацька Січ?Внутрішній устрій та організація Запорізької Січі.

Протягом першої половини ХVI ст. козацтво зростало кількісно і поширювалось територіально. Процес його історичного розвитку як окремого стану привів до створення ним у 50-х рр. ХVI ст. своєї військово-політичної організації – Запорозької Січі. Вільні землі на Наддніпрянщині приваблювали польських панів-магнатів, які, отримуючи від короля грамоти на “окраїнні” землі, будували там свої замки-двори, накладали на місцеве населення податки та повинності на свою користь. Чимало козаків не бажало коритися старостам та панам-магнатам і йшло далі на південь – до Дніпрових порогів і за пороги.

Отже, де і коли виникла перша Січ? Відомі на сьогодні історичні джерела не дають остаточної відповіді на поставлене запитання. Традиційно в історіографії заснування першої Січі відносять до 1553–1557 рр. і пов’язують з островом Хортиця та іменем князя Дмитра Вишневецького. Не всі дослідники погоджуються з такими висновками, вважаючи, що Хортицькі укріплення ще не можна трактувати як Січ. Спираючись на сучасні дослідження, наводимо хронологічну послідовність розміщення (після Хортиці) козацьких Січей:

 

острів Томаківка (60-ті рр. ХVІ ст.–1593р.);

річка Базавлук (1593–1638 рр.);

Микитинецький Ріг (1638–1652 рр.);

річка Чортомлик (1652–1709 рр.);

Кам’янці (1709–1711 рр.);

Олешки (1711–1734 рр.);

річка Підпільна (так звана Нова Січ) (1734–1775 рр.).

Назва “Січ” походила від слова “сікти”, тобто “рубати”, і означала первісно укріплення з дерева і хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й інша назва – “Кіш” (від татарського – військова ставка, місцезнаходження вождя). Майже завжди вона була розташована на ідеально захищених самою природою місцях – на річкових островах, які навіть важко було знайти через безліч їм подібних (всього по Дніпру в межах земель запорозьких козаків було 265 островів), у прибережній лісовій гущавині, у плавнях.

В силу різних обставин козаки змушені були змінювати місце розташування Січі, про що, власне, і свідчить вищенаведений перелік.

Козацька Січ розташовувалась у захищених природою місцях. Вона була оточена ровом і 10-метровим валом, на котрому стояв дерев’яний частокіл. Всередині укріплення знаходився майдан із церквою та ганебним стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі житла – курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі – склади, арсенали, ремісницькі майстерні тощо. Слово “курінь” означало і хату, де проживали козаки, і військово-адміністративну одиницю. Всього налічувалось 38 куренів. Землі війська Запорозького поділялися на так звані паланки.Це слово означало і фортецю, і територію. В різний час їх було 5–8 (Бугогордівська, Кодацька, Самарська, Орельська, Протовчанська, Кальміуська, Інгульська, Протогноїнська). Чисельність козаків на Січі коливалась в залежності від пори року, ходу воєнних дій та інших причин, але рідко перевищувала 15–20 тис. Основна маса козаків-запорожців проживала за межами Січі на зимівниках і з’являлася там зрідка для виконання певних справ.

Специфічні історичні умови і обставини життя запорожців вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовили неповторний, оригінальний тип козацької державності. Більшість дослідників підкреслюють демократичність устрою Січі. Цей демократизм полягав у наступному:

по-перше – вся військова адміністрація – отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул та інші, а також органи місцевої влади – планкова та курінна старшина (за даними історика Д.Яворницького, повний штат керівництва на Січі складав від 49 до 149 чоловік) були виборними;

по-друге – під час роботи Січових Рад (збиралися вони тричі на рік), які були вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі, всі козаки відкритим, демократичним способом висували кандидатури (як правило, альтернативні), обговорювали їх і більшістю голосів обирали на ту чи іншу посаду (аж до курінних отаманів та десятників включно);

по-третє – всі посадові особи на Січі обиралися на один рік, а потім могли бути переобраними через процедуру виборів на Раді, урядовець міг втратити посаду достроково, якщо не справився чи порушував установлене звичаєве право.

Структура управління на Запорозькій Січі була надзвичайно простою. Загальна козацька Рада (коло) виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Кошу в особах кошового отамана та військової старшини належала виконавча влада. Кіш, керуючись рішеннями Загальної Ради, втілював у життя напрями політики Запорозької Січі. Закріплених правовими актами меж компетенції цих інституцій не існувало. Вони будували свою роботу на основі звичаєвого права і традицій.

Відповідь на запитання “Чи могла тоді існувати Запорозька Січ в інших суспільних формах?”, гадаємо, є однозначною – НІ.Проблема тут полягає не в якихось особливостях характеру українців (демократизм тощо). Суть в іншому в об’єктивній оцінці ситуації XVI-XVII ст. Оточена з різних сторін ворожими політичними силами, Січ могла стати життєздатним суспільним органом лише за умови відносної внутрішньої стабільності та громадянського миру. Гострі соціальні конфлікти в середовищі січової громади неминуче вели б до її розколу та ослаблення, до перетворення на легку здобич власних та іноземних феодалів.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.009 сек.)