АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Характеристика WinRAR 2 страница

Читайте также:
  1. I. Перевести текст. 1 страница
  2. I. Перевести текст. 10 страница
  3. I. Перевести текст. 11 страница
  4. I. Перевести текст. 2 страница
  5. I. Перевести текст. 3 страница
  6. I. Перевести текст. 4 страница
  7. I. Перевести текст. 5 страница
  8. I. Перевести текст. 6 страница
  9. I. Перевести текст. 7 страница
  10. I. Перевести текст. 8 страница
  11. I. Перевести текст. 9 страница
  12. III.2. Преступление: общая характеристика

ПОЛІТИКА (від грец. politika — державні або суспільні справи) — а) особливий вид регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв'язку з розподілом праці й поглибленням соціальної диференціації; б) відносини, що охоплюють згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами; в) специфічний вид діяльності людей, пов'язаний з утвердженням права індивідів, соціальних груп і спільнот на керування суспільством, на владу.

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ — політичний рух, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА — інтегрована сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, керують справами суспільства, регулюють відносини між громадянами, соціальними спільнотами і державами і забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

ПОЛІТИЧНА СФЕРА — соціальний простір, у межах якого здійснюється політика.

ПОЛІТИЧНІ РУХИ — форма вияву політичної активності людських мас; спільна діяльність об'єднань людей, які різняться своїми ідейними засадами і доктринами, цілями та способами їх досягнення, чисельністю і внутрішньою структурою, роллю у політичному житті, мірою адекватності потребам суспільного поступу тощо.

ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО - розроблена Д.Беллом концепція, згідно з якою стверджується виникнення на основі сучасних індустріальних суспільств суспільства нового типу. У цьому суспільстві домінуючою стане сфера діяльності «білих комірців» (тобто службовців і менеджерів); сформується згуртованіше статусно-диференційоване суспільство, вільне від класових конфліктів; основним капіталом стануть знання та інформація; людина стане основною метою розвитку, а її самовдосконалення і саморозвиток — необхідною умовою соціального поступу.

ПОСТМОДЕРНІЗМ — відображення структурно подібних явищ у суспільному житті та культурі сучасних високорозвинених країн, породжених новою соціокультурною ситуацією останньої чверті XX — поч. XXI ст. У центрі цієї ситуації є процес фор­мування специфічного, невідомого раніше типу відносин між людиною і суспільством, коли особистісні риси стають однією з домінант соціального потсупу, а розвиток людини виявляється джерелом глобальних економічних, політичних, соціальних, культурних трансформацій.



ПОТРЕБИ — необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбе­реження; внутрішні спонуки активності людини, характеристика об'єктивного в особистості.

ПРЕДМЕТ КОНКРЕТНО-СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ - найсуттєвіші властивості й відносини об'єкта, що підлягають вивченню за допомогою соціологічних методів.

ПРІМОРДІАЛІЗМ (від англ. primordial — первісний, споконвічний) — напрям у етносоціології, представники якого дотримуються думки про давність, одвічність існування нації з архаїчних часів (наприклад, нація римлян доби античності).

ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ — у соціології, згідно з В.Ядовим, стан «знання про незнання», тобто необхідність вивчення якоїсь галуйі соціального життя, в якій виникає порушення її нормального функціонування.

ПРОСЬЮМЕР (від англ.producer — виробник; consumer — споживач) — один із термінів постмодернізму, який означає сучасну людину в її новій якості, одночасно і як виробника, і як споживача.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ — одна з течій соціологічного психологізму; розглядає суспільство як етап космічної еволюції, в якій кожен подальший етап акумулює досягнення попередніх та будується на них. Згідно з поглядами Л.Ворда, найвищим ступенем еволюції є соціогенія (синтез усіх природних сил). Вона характеризується цілеспрямованим і творчим началом, усвідомленим прагненням до прогресу.

ПСИХОЛОГІЯ НАТОВПУ — одна з течій соціологічного психологізму, яка вивчає поведінку людей у великих групах і натовпах. Поведінка людей у натовпі відрізняється від їхньої поведінки в нормальних умовах і може призвести до вибухових та непередбачуваних ситуацій. У ранніх соціологічних працях французь­кого соціолога Ґ.Лебона й сучасних теоріях американського соціолога Н.Смелзера та інших поведінка натовпу розглядається як потенційна загроза нормальному соціальному порядку.

‡агрузка...

РАСОВО-АНТРОПОЛОГІЧНА ШКОЛА - один із натуралістичних, біологіза-торських напрямів суспільної думки; вважає головними причинами розвитку сус­пільства расові особливості, а чистоту раси розглядає як основну спонукальну силу розвиткуцивілізації. У соціології цей напрям представлений передовсім працями Ж.А.де Гобіно.

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ (від лат. rationalis — розумний) — термін М.Вебера, який харак­теризує перехід від мимовільних, суб'єктивних традиційних способів поведінки до організації діяльності згідно з раціонально встановленими правилами.

РЕВОЛЮЦІЯ (від франц. revolution) — докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого. У соціології — докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

РЕДУКЦЮНІЗМ (від лат. reductio — відведення, зведення до чогось) — пояснення багатогранного феномену за допомогою єдиного визначального чинника. Наприклад, психологічний редукціонізм — пояснення соціальних феноменів за допомогою лише психологічного чинника; марксизм є прикладом економічного редукціонізму, оскільки в ньому все розмаїття соціальних явищ та історичних змін зумовлене впливом економічних факторів.

РЕЛІГІЯ — система вірувань, ритуалів та інституцій, яка пов'язує людей у певні соціальні групи. Згідно з Е.Дюркгаймом, релігія визначається через її соціальні функції: дисциплінарну (забезпечення порядку), цементуючу (забезпечення єдності суспільства) та відтворювальну (забезпечення культурної спадщини).

РЕЛІГІЙНІСТЬ (від лат. religio — благочестя, святість) — характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільнот, які вірують у надприродне і поклоняються йому. Характерною ознакою релігійності є віра, що включає в себе знання й прийняття релігійних ідей, уявлень, догматів як істинних.

РЕЛЯТИВІЗМ КУЛЬТУРНИЙ (від лат. relativus — відносний) — переконання, що культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей, в її власному контексті.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ (від франц. representatio — представницький) — властивість вибірки відображати характеристики досліджуваної генеральної сукупності.

РЕСОЩАЛІЗАЦІЯ — процес засвоєння нових соціальних ролей і статусів, цінностей і знань на кожному етапі життя людини.

РЕСПОНДЕНТ (від англ. respond — відповідати) — той, хто відповідає на запитання анкети і той, у кого беруть інтерв'ю, еквівалент — той, кого опитують.

РОЗПОДІЛ ПРАЦІ — об'єктивний процес диференціації суспільної праці на окремі види, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

РОЗУМІЮЧА СОЦІОЛОГІЯ (від нім. versteheri) — напрям, започаткований М.Вебером, який вважав, що розуміння соціальної дії є основним завданням соціології. Соціолог повинен поставити себе на місце інших людей, щоб зрозуміти смисл їхніх дій, мету,

яку вони перед собою ставлять. Розуміння є тим, що відрізняє соціологію від

природничих наук.

РОЗШИРЕНА СІМ'Я — сімейна структура, яка охоплює нуклеарну сім'ю, а також інших

родичів.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ — соціологічна концепція, що базується на

визнанні залежності соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань інших

людей, пов'язаних із їхнім розумінням соціального статусу конкретної особистості. САНКЦІЇ (від лат. sanctio — сувора постанова, припис) — соціальні нагороди і

покарання, які сприяють дотриманню норм. СЕКТА — релігійна організація, яка відкидає цінності решти суспільства і вимагає

«навернення у свою віру», а також виконання відповідних ритуалів. СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (від лат. secularis — світський) — процес, за якого вірування у

надприродне і пов'язані з ними ритуали піддаються сумніву, а інститут релігії втрачає

свій соціальний вплив. Це також явища і процеси, які характеризуються звільненням

з-під контролю: а) духовенства як соціальної групи, б) церкви як соціального

інституту, в) віри як морально-регулюючої сили. СИМВОЛІЧНИЙ ІНТЕРАКЦЮНІЗМ (від англ. interaction - взаємодія) - напрям

соціології, який зосереджується на вивченні соціальних взаємодій (інтеракцій) в їх

символічному вираженні (мові, жестах тощо). Виходить із позиції, що індивіди

поводяться з речами відповідно до суті, який ці речі мають для них, і що суть речей

виявляється у процесі соціальної взаємодії. Виникає як альтернатива до функціо- j

налізму. СІМ'Я — інституціоналізована спільнота, яка складається на основі шлюбу та :

породженій ним спільній правовій і моральній відповідальності батьків за здоров'я

дітей, їхню соціалізацію та виховання. СМИСЛ (в англ. meaning — сенс, значення) — категорія символічного інтеракціонізму.

Згідно з цією концепцією, соціальна взаємодія є наслідком смислів, значень, якими

соціальні діючі особи наділяють речі та дії. СОЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. socialis — суспільний) — способи формування умінь і |

соціальних установок індивідів, які відповідають їхнім соціальним ролям; процес І

становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок,

зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі.

Основні сфери соціалізації — сім'я, групи ровесників, інститути виховання та освіти і

тощо. СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ (від лат. adaptatio — пристосування) — пристосування

індивіда до умов соціального існування, чи це політичне середовище, чи місце праці,

чи культурний простір певного суспільства.

СОЦІАЛЬНА ГЕТЕРОГЕННІСТЬ (від грец. heterogenes — неоднорідний за складом) -одна з можливих характеристик соціальної системи або спільноти, а саме її внутрішня неоднорідність.

СОЦІАЛЬНА ГОМОГЕННІСТЬ (від грец. homogenes — однорідність) - одна з можливих характеристик соціальної системи або спільноти, а саме її внутрішня цілісність і однорідність.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — сукупність людей, які певним чином взаємодіють одне з одним, відчувають свою приналежність до групи і сприймаються іншими як члени відповідної групи.

СОЦІАЛЬНА ДІЯ — за М.Вебером, будь-яка активність індивіда, яка має для нього певний суб'єктивний сенс і орієнтована на інших. Вебер вирізняє 4 типи соціальної дії: традиційну (визначається звичкою), афективну (визначається емоціями, почуттями), ціннісно-раціональну (визначається цінністю, метою, яка приймається як дане), цілераціональну (визначається використанням різних засобів і можливою зміною цілей для одержання максимальної вигоди).

СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ (від лат. differentia — відмінність) — розщеплення, поділ людської життєдіяльності на множинні обмежені простори, дрібні заняття.

СОЦІАЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ (від лат. evolutio — розгортання) — перенесення еволюцій­них принципів розвитку природи (боротьби за виживання і ирироднього відбору) на соціальні процеси. Є основним положенням учення Г.Спенссра, який вважав, що в суспільстві, як і в природі, розвиток відбувається від простих форм до складних, різноманітних, але пов'язаних між собою.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ (від лат. mobilis — рухомий) — рух індивідів, а часом і груп, між різними позиціями в ієрархії соціальної стратифікації. Системне вивчення соціальної мобільності розпочав П.Сорокін. У сучасній соціології концепція соціаль­ної мобільності вивчає переважно класові позиції у професійній структурі суспільства, рухи між прошарками соціальної структури (мобільність вертикальна і горизон­тальна).

СОЦІАЛЬНА РЕФОРМА (від лат. reformare — перетворювати) — політичні й соціальні рішення, спрямовані на подолання соціальних конфліктів і проблем. На відміну від революцій соціальні реформи є поступовими і послідовними змінами всередині певного соціального ладу, які мають на меті його вдосконалення.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ — соціальна функція, модель поведінки, яку диктує соціальна позиція особистості в системі суспільних або міжособистісних взаємин. Згідно зі Н.Смелзером, соціальна роль — поведінка, яку очікують від людини, яка має певний статус.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА (від грец. systhema — складене з частин, з'єднане в одне ціле) — складноорганізоване, упорядковане, цілісне утворення, що охоплює окремих індивідів і соціальні спільноти, об'єднані різноманітними зв'язками і стосунками, специфічно соціальними за своєю природою.

СОЦІАЛЬНА СОЛІДАРНІСТЬ (від франц. solidarite — одностайність, спільність інтересів) — зв'язність або ступінь зв'язаності, яка проявляється у суспільстві, соціальній спільноті або групі. Термін уведений в обіг Е.Дюркгаймом, який вважав, що база соціальної солідарності є різною у простих та складних суспільствах. У перших із них соціальна солідарність ґрунтується на стосунках роду, прямих зв'язках та спільних цінностях і є механічною солідарністю. Органічна солідарність властива складним суспільствам і базується на поділі праці та зростанні взаємозалежності членів суспільства.

СОЦІАЛЬНА СПІЛЬНОТА — реально існуюча сукупність індивідів, що її можна емпірично зафіксувати, яка характеризується відносною цілісністю і здатністю виступати як самостійний творчий суб'єкт історичної та соціальної дії.

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ (від лат. stratum — прошарок) — ієрархічно збудовані структури соціальної нерівності, які існують у кожному суспільстві. У різних суспільствах можливі різні форми соціальної нерівності: касти, стани, класи. Чинниками поділу на страти можуть бути прибуток, багатство, престиж, освіта, фах, вік тощо. Члени однієї страти мають зазвичай подібний спосіб життя і можуть усвідомлювати свою приналежність до неї.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА (від лат. structura — будова) — порівняно стійкий та впорядкований зв'язок елементів суспільства, якими є люди, соціальні ролі й статуси, соціальні спільноти та інститути. Елементи структури взаємопов'язані і взаємодіють, вступаючи в соціальні відносини між собою.

СОЦІАЛЬНИЙ ДАРВІНІЗМ - оюлопзаторські течи у соціологи, які намагаються звести закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості тощо. Суспільство розглядається як безструктурна сукупність властивостей або елементів, а еволюція — як процес змін, що відбувається завдяки випадковим варіаціям.

СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ (від лат institutum - заклад) — сталий механізм самоорганізації спільного соціального життя людей, орган управління ним.

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОГРЕС (від лат. progressus — рух уперед) — властивість реальних процесів у суспільстві, що полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш і досконалого до більш досконалого, розвитку нового і передового.

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС (від лат. processus — проходження, просування) — послідовна І зміна станів або рух елементів соціальної системи та її підсистем, будь-якого [ соціального об'єкта. Соціальними процесами є поділ праці, утворення політичних і партій, конкуренція тощо. Для символічного інтеракціонізму соціальний процес (або соціальний акт) є взаємодією індивідів у групі, спільноті або суспільстві й ототожнюється з постійними змінами і розвитком.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС (від лат. status — стан загалом, стан справ тощо) — позиція [ людини в суспільстві, пов'язана з певними правилами та обов'язками; становище індивіда і соціальної групи стосовно інших індивідів та груп, що визначається за соціально вагомими для певної суспільної системи ознаками (освітніми, фаховими і т. ін.).

СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТ (від лат. factum — те, що є зробленим, доконаним) — одинична суспільно значуща подія або певна сукупність однорідних подій, типових для тієї чи тієї сфери суспільного життя або характерних для певних соціальних процесів. Згідно з Е.Дюркгаймом, це елемент соціальної реальності, що його слід розглядати як річ; він існує незалежно від суб'єкта і його треба вивчати так само об'єктивно й неупереджено, як вивчають річ у природничих науках.

СОЦІАЛЬНІ РУХИ — різні форми колективної дії, спрямовані на соціальну реорганізацію; функціонують неформально, хоч деякі з них можуть згодом інституціоналізуватися. За Е.Ґідденсом, можна визначити 4 основні типи соціальних рухів: демократичні, екологічні, робітничі, рухи за мир. Деякі дослідники додають до них феміністичні (тобто жіночі), релігійні (на зразок ісламської революції) та інші нові рухи сучасності, які виникли порівняно недавно.

СОЩАЦІЯ — термін Ґ.Зіммеля; означає свідому взаємодію індивідів. Це складна форма усуспільнення, яка охоплює соціальні процеси (передусім взаємодію особистостей), соціальні типи (людей з певними соціальними якостями, на кшталт аристократа чи відступника) та моделі (розширення кордонів соціальних груп із посиленням вияву індивідуальності).

СОЦЮКУЛЬТУРНІ УЯВЛЕННЯ — первинні орієнтації та регулятиви у просторі культури суспільства, соціальних спільнот і груп, які формуються на основі повсякденного досвіду.

СОЦІОЛОГІЗМ — принцип специфічності й автономності соціальної реальності, визнання її домінування над окремими індивідами.

СОЦІОЛОГІЯ (від лат. societas — суспільство і грец. logos — учення) — наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається суспільство і між котрими утворюються певні соціальні відносини та взаємодія, а також про людину соціальну — творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

СПІЛЬНОТА-ҐЕМАЙНШАФТ (від нім. gemeinschaft — спільнота, громада)

СПОСТЕРЕЖЕННЯ — метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об'єкта, що досліджується; служить певним пізнавальним цілям; може підлягати контролю і перевірці.

СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ - напрям у соціології та антропології, який бачить головну мету у вивченні механізмів і структур, що забезпечують цілісність, стабільність і сталість соціальної системи. Розрізняють два основні підходи: а) структурний, який іде від аналізу різноманітних структур до виявлення виконуваних ними функцій; б) функціональний, коли визначається певна сукупність функціональ­них вимог, а згодом виявляються різні структури, які ці функції виконують.

СУБ'ЄКТ ПОЛІТИЧНИЙ (від лат. subjectum) — окрема людина, соціальна спільнота або соціальний інститут, здатні ухвалювати політичні рішення, реалізувати їх у політичній практиці або контролювати їх реалізацію, та спроможні відповідати за свої рішення.

СУБКУЛЬТУРА — культура певної соціальної спільноти, яка складається із сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що відрізняють її від культури більшості членів суспільства.

СУПЕРКУЛЬТУРА — культура, створена конкретним суспільством; передається з покоління в покоління.

СУСПІЛЬСТВО — найзагальніша система взаємозв'язків і взаємин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Згідно з Н.Смелзе-ром, це об'єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.

СУСПІЛЬСТВО-ҐЕЗЕЛЬШАФТ (від нім. gessebchaft — суспільство, асоціація) — терміни Ф.Тьонніса, які характеризують два ідеальні типи соціальних відносин та зв'язків. Спільнота-ґемайншафт — поняття, котре визначає відносини мимовільні, емоційні, пов'язані з соціальним статусом особи, довготривалі та органічні. Це відносини, які переважають у простих суспільствах. Спілка-гезельшафт або суспільство — поняття, яке описує відносини, що є індивідуалістичними, безособовими, конкурентними та контрактними. Ці відносини притаманні сучасним індустріальним суспільствам із добре розвинутим поділом праці.

ТЕОРІЇ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА - сукупність поглядів на походження і природу сучасних західних «розвинених» суспільств та їх відмінності від «тради­ційних» суспільств. Термін «індустріальне суспільство» ввів у обіг К.Сен-Сімон, започаткувавши теоретичну лінію, продовжувачами якої були О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгайм, а згодом — Р.Арон і В.Ростоу. Основні принципи: а) визнання законо­мірності переходу від «традиційних» до «індустріальних» суспільств, заснованих на машинному виробництві, фабричній організації та дисципліні праці, національній системі господарства з вільною торгівлею і спільним ринком; б) «логіка індустріа­лізації» провадить суспільство до зростання подібності між ними; в) індустріальний розвиток відбувається паралельно з демократизацією суспільно-політичного життя, проголошенням рівних громадянських прав; особливостями індустріального суспільства є соціальна стратифікація і пов'язана з нею соціальна мобільність; г) класова боротьба замінюється мирним розв'язанням соціальних конфліктів на базі реформування суспільної системи; д) відбувається зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

ТЕОРІЇ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА - розвиток системи ідей, закладених у теоріях індустріального суспільства, здійснений Д.Беллом та іншими сучасними соціологами. Центральна ідея — перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, який визначається: а) відповідним переходом від економіки, що виробляє товари, до обслуговуючої економіки і створення розгалуженої сфери послуг, у якій зайнята більшість працездатного населення; б) змінами в соціальній структурі (класовий поділ остаточно поступається місцем професійному, фаховому); в) центральним місцем теоретичного знання, яке визначає політику, і переміщенням у центр соціального життя вчених, науковців та інтелектуалів загалом; г) створенням нових інтелектуальних технологій, здатних зберігати довкілля і заощаджувати природні ресурси. На відміну від індустріального суспільства, де основним був конфлікт між працею і капіталом, у постіндустріальному суспільстві основний конфлікт знаходить прояв у боротьбі між знаннями і некомпетентністю.

ТЕОРІЇ РЕФЕРЕНТНОЇ ГРУПИ — концепції, які виникають унаслідок кризи макроструктурних уявлень про суспільство та нездатності надшироких соціальних утворень забезпечити комфортне самопочуття й існування особистості в усьому їхньому розмаїтті. Під референтною групою в соціології розуміють соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить тепер і хотів би належати в майбутньому.

ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ УСТАНОВКИ — концепції, згідно з якими в основі людської діяльності лежать стійкі схильності, готовність індивіда або соціальної групи до дії, зорієнтованої на соціально значущий об'єкт. Ці концепції є першоосновою у проведенні прикладних емпіричних досліджень, особливо при вивченні суспільної свідомості взагалі і громадської думки зокрема, різних видів соціальної поведінки.

ТЕОРІЯ КОНВЕРГЕНЦІЇ (від лат. convergere — наближатися, сходитися) — концепція, розроблена П.Сорокіним, а також іншими сучасними соціологами. Центральна ідея — виникнення в майбутньому нової цивілізації внаслідок зближення різних соціальних систем (наприклад, капіталізму і соціалізму) при збереженні нею позитивних рис і цінностей кожної із цих систем.

ТИПИ ПАНУВАННЯ — згідно з М.Вебером, легітимні форми владарювання: а) легальне (ґрунтується на визнанні законності використовуваних правил і норм); б) традиційне (ґрунтується на вірі у святість традицій); в) харизматичне (ґрунтується на відданості неординарним особам вождів, героїв тощо).

УНІВЕРСАЛИ КУЛЬТУРНІ (від лат. universalis — всезагальний) — риси, притаманні всім культурам.

УСТАНОВКА — загальна орієнтація людини на певний соціальний об'єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти певним чином стосовно даного об'єкту; має в собі широкий спектр взаємодії особистості та соціального середовища і проявляється на трьох рівнях: когнітивному (пізнавальному), афективному (емоційно-почуттєвому) і конативному (поведінково-вольовому).

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА СОЦІОЛОГІЯ (від грец. phainomenon — те, що з'являється) — напрям у теоретичній соціології, тези якого стверджують, що все знання є соціально створеним і орієнтованим на певні практичні проблеми. Основною метою є аналіз та опис щоденного життя, бо хоч воно й сприймається людьми як даність, треба показати, як воно створюється. Цей напрям започаткований у працях А.Шюца.

ФОРМАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ — напрям у теоретичній соціології, пов'язаний насамперед з ім'ям Ґ.Зіммеля. Передбачає, що об'єктом аналізу повинна бути форма соціальних відносин; вивчає зв'язки, які відрізняються за суттю, але демонструють певніхрормальні властивості.

ХАОЛОГІЯ (від грец. chaos — бездонна прірва, повний безлад) — нова дисципліна постмодерністського комплексу, головним постулатом якої є положення про прин­ципову хаотичність світу.

ХАРИЗМА — здатність деяких лідерів вселяти своїм послідовникам віру в їхні надлюдські сили і здібності.

ЦЕРКВА — релігійна організація і соціальний інститут, що діє в суспільстві й має з ним тісний зв'язок.

ЦІННОСТІ — значущість явищ і предметів реальної дійсності з погляду їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних спільнот і груп та особистост: моральні та естетичні вимоги, які виробила загальнолюдська культура.

ЧИКАЗЬКА ШКОЛА — соціологічна традиція університету Чикаго (США). Основні характерні риси: а) органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними [ узагальненнями; б) висування гіпотез у рамках єдиної організованої та скерованої на конкретні практичні цілі програми; в) розробка урбаністичної соціології з | дослідженням суто міських проблем, підпорядкованих ідеї встановлення соціального контролю і згоди.

HOMO SOVETICUS — термін для означення типу особистості, сформованої за\ роки існування радянської влади в колишньому СРСР. Означає особистість із шдви щеними очікуваннями соціального захисту з боку держави, орієнтовану на усталеций і гарантований державою спосіб життя з мінімальними затратами власних силЧа енергії, з максимальними вимогами щодо стабільної та високої зарплати, високим матеріальними потребами, конформізмом, амбівалентністю внутрішнього духовного' світу й поведінки, з уприватненістю життя і соціальною пасивністю тощо.


(авторські)

Джерела (документальні документи, матеріали, дані статистики та проведених соціологічних досліджень)

Адреси сайтів інтернету

Підручники, навчальні посібники, енциклопедії, довідники та словники

Монографії та збірки праць

Статті та повідомлення

Часописи (соціологічні і соціогуманітарні)


ДЖЕРЕЛА (авторські)

Адорно Т. Исследование авторитарной личности. - М.: Серебряные нити, 2001. - 416 с. Американская социологическая мысль: Тексты. — М.: МГУ, 1994. — 496 с. (П.М.Блау,

Б.Скиннер, Дж.К.Хоманс, Ф.Знанецкий, Р.Макайвер, Н.Бирнбаум, Г.Маркузе,

Ч.Миллс, Г.Блумер, Дж.Мид, Дж.Морено, Ф.Гиддингс, Ч.Кули, У.Томас, П.Сорокин,

Р.Мертон, Т.Парсонс, А.Шюц). Американская социология: Перспективы, проблемы, методы /ред.Г.В.Осипов. — М.:

Прогресс, 1972. — 392 с. (А.Инкельс, Дж.Э.Девис, Э.С.Хьюз, Т.М.Миллз, П.М.Блау,

Э.Дж.Рейс-младший, Ч.Тилли, П.ФЛазарсфельд, Р.Макгиннис, Э.Ф.Воугел, М.Троу,

Н.Дж.Смелсер, С.М.Липсет, Л.Мейхью, Б.Барбер, Н.У.Сторер, Р.Н.Белла, А.К.Коэн,

Ч.Бидуэлл, Т.Ф.Петтигрю, Р.Бендикс, Э.Шилз, Т.Парсонс). Андерсон Б. Уявлені спільноти: Міркування щодо походження й поширення націоналізму. — К.: Критика, 2001. — 271 с Антология гендерной теории /под ред. Гаповой Е.И., Усмановой А.Р. — М.: Пропилеи, 2000. - 384 с.

Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М.: Текст, 1993. — 303 с. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. — К.: юніверс, 2004. — 688 с.

Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: Очерки на рубеже эпох. — М.: Наука, 1999. - 350 с. Бальцерович Л. Свобода і розвиток:Економія вільного ринку. — Львів: Біб-ка журналу

«ї», 2000. - 332 с

Бауман 3. Мыслить социологически. — М.: Аспект Пресс, 1996. — 255 с.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования.- М.: Academia, 1999. - 956 с.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии

знания. — М.: Медиум, 2001. — 324 с. Бодрийяр Ж. Система вещей. - М.: Рудомино, 1995. - 171 с. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. - Львів: Кальварія, 2004. - 376 с. Бочковський О. Вступ до націології. — К.: Генеза, 1998. — 144 с Бочковський О.І. Т.Г.Масарик, національна проблема та українське питання. -

Подєбради: Укр. Госп. Ак., 1930. — 244 с Бочковський О. Націологія й націографія, як спеціяльна соціологічна дисципліна для

наукового досліду нації. — Подєбради, Укр.Госп.Ак., 1927. — 17 с Бочковський О. І. Національне пробудження, відродження, самоозначення. -

Подєбради: Укр. Госп.Ак., 1931. — 22 с Бубер М. Два образа веры. - М.: ACT, 1999. - 592 с. Бурдье П. Начала. — М.: Socio-Logos, 1994. — 287 с. Бурдье П. Социология политики. — М.: Социо-Логос, 1993. — 336 с.

Вебер М. Избранное: Образ общества. — М.: Юрист, 1994. — 705 с

Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресе, 1990. — 804 с

Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. — К.: Основи, 1994. — 261 с


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.047 сек.)