АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Трудова теорія вартості в класичній та марксистській політичній економії

Читайте также:
  1. XV.5. Теорія водневої перенапруги
  2. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів
  3. Внешняя трудовая миграция
  4. Вопрос 71. Профориентация, профессиональное образование и трудовая деятельность слепых и слабовидящих
  5. Глава 2. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА
  6. Глава 5 ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА
  7. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації
  8. Другие виды деятельности (продуктивная, трудовая, учебная)
  9. Економічна суть кошторисної вартості будівництва
  10. Економічна теорія
  11. Економічна теорія.
  12. Загальні положення формування собівартості ремонтно-будівельних робіт

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований, — вартісної.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо.

Її прихильники стверджували, що вартість — це суспільна вартість речі Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезного майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Найбільш важливу роль у зростанні продуктивності праці та національного багатства відіграє розподіл праці, завдяки якому вдосконалюються навички кожного працівника, забезпечується економія часу за переходу від однієї операції до іншої, відбувається, полегшення і скорочення процесу виробництва. Вартість, за А. Смітом, визначається затраченою працею не однієї конкретної людини, а середньою, необхідною для певного рівня розвитку продуктивних сил, працею, а створюється продуктивною працею. Розподіл праці - головна передумова підвищення її продуктивності. Вартість товару утворює не лише праця, затрачена безпосередньо на його виробництво, а й праця уречевлена.

Уречевлена праця - суспільна необхідна (абстрактна) праця втілена в життєвих благах, у товарі.

Проте найповніше її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не приймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами.

29. Теорія “факторів виробництва”

Виробництво – це дія людини на речовини природи з метою надання їм властивостей та форм, що придатні для задоволення потреб. Воно представляє собою суспільний процес, оскільки люди вступають при цьому в спільну економічну діяльність. Процес виробництва можна розглядати як споживання, але споживання особливе, під час якого виробляються нові блага. Процес виробництва також можна визначить як процес поєднання факторів виробництва.

У виробництві застосовують економічні ресурси, що складаються з елементів природи, таких як земля, ліси і корисні копалини; людських ресурсів – як розумових, так і фізичних; засобів виробництва (вироблених допоміжних засобів для виробництва), таких як знаряддя праці, машини, будівлі, складські приміщення, засоби транспорту і зв’язку. Усі можливі ресурси часто об’єднують у дві великі групи: матеріальні ресурси – земля і капітал та людські ресурси – праця і підприємницькі здібності. Економічні ресурси називають ще факторами виробництва, оскільки їх використовують для виробництва товарів і послуг. У наведених вище двох групах економічних ресурсів виділено чотири види факторів виробництва. Четвертий фактор виробництва – підприємницькі здібності. Можна дати такі короткі визначення для перших трьох видів факторів виробництва: земля – це всі елементи природи, такі як, орні землі, ліси, корисні копалини, водні ресурси, повітря; праця – це фізичні та розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві благ (за винятком підприємницьких здібностей, коли вони відносяться до четвертого виду ресурсу); капітал – це товари тривалого використання (капітальні блага), створені для виробництва інших благ. Останній вид ресурсу ще називають інвестиційним ресурсом, а процес виробництва і збільшення його запасу називають інвестуванням. Розповсюджена думка про інвестування, як про покупку матеріальних благ, але для економістів такі операції є лише фінансовими або змінами в портфелях власників. Інвестиції є лише тоді, коли створюється реальний капітал. Отже, треба розмежовувати поняття “реальний капітал” і “фінансовий капітал”. Перший вид капіталу – це економічний ресурс, а другий вид (грошовий капітал) не є таким ресурсом. На практиці між капіталом та землею не завжди легко провести чітку межу. Сьогодні у більшості країн якась частина земельних угідь стала продуктивною лише завдяки раніше зробленим інвестиціям в осушення і зрошення земель, вируб лісів. Тому певна частина того, що ми називаємо землею – це результат минулих інвестицій і є швидше за все реальним капіталом, а не фактором виробництва, даним природою.

‡агрузка...


Розкриваючи зміст четвертого фактора виробництва – підприємницьких здібностей, економісти наголошують на кількох важливих функціях, властивих підприємцю, тобто людині, яка є носієм підприємницьких здібностей. По-перше, підприємець забезпечує з’єднання у єдиному виробничому процесі інших трьох видів факторів виробництва. Отже, в цьому розумінні він є рушійною силою сучасного виробництва. По-друге, підприємець визначає напрям діяльності фірми. В цьому плані підприємцями виступають не лише власники фірм, а й висококваліфіковані менеджери, які за платню працюють на фірмі. По-третє, підприємець – це новатор, тобто він генерує нові ідеї, розробляє нові технології, нові продукти, нові форми організації бізнесу. В цьому розумінні підприємець вважається не лише бізнесмен, а й винахідник, висококваліфікований спеціаліст у галузі наукової організації праці. По-четверте, підприємець – це людина, здатна ризикувати з метою отримання високих прибутків, а отже, не боїться стати банкрутом за несприятливих обставин.

 

30. Теорія “граничної корисності” та суб’єктивна цінність блага. Сутність “маржиналізму”.

Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс і А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк.

Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє “граничну потребу”, має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність. Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить славнозвісне з часів існування адміністративно-командної системи явище “дефіциту”. Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю - і навпаки.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм. Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут — максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб’єктивно оцінює наявність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб’єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення суб’єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб’єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)