Науковий соціалізм” (комунізм) К. Маркса і Ф. Енгельса

Марксистська (пролетарська) політекономія ви­никла в 40—60-ті роки XIX ст. її засади сформовані Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом, а подальший розвиток вона знайшла у працях Володимира Леніна та ін.

Марксистська політекономія ґрунтується на теоретичних положеннях класичної буржуазної політекономії, є її розвитком з позицій робітничого класу. Використовуючи метод матеріалістичної діалекти­ки, спираючись на класовий підхід, представники марксистської теорії (як революційного вчення) зроби­ли аналіз капіталістичного ладу та дійшли висновку про його історичну обмеженість і закономірну зміну більш прогресивним суспільним ладом — комунізмом. Загальна риса перших робіт Маркса і Енгельса – прагнення довести необхідність зміни суспільного ладу. Вони роблять висновки, що економічний розвиток капіталістичного суспільства приведе його до краху, а щоб прискорити цей процес потрібна революція. Маркс і Енгельс не признавали реформ, а бачили вихід лише через пролетарську революцію (їх праця: “Німецька ідеологія”).

З ім’ям Маркса пов’язана ідея побудови безкласового суспільства вільних і рівних громадян, в якому не буде експлуатації людини людиною, приватну власність буде знищено потреба в державі як органі насильства одного класу над іншим відімре, а розвиток суспільства з одного центру буде свідомо керованим.

Вчення К. Маркса і Ф. Енгельса ґрунтувалося на тому, що продуктивні сили, які має суспільство, можуть використовуватися лише за колективних форм організації, праці і виробництва. Такий процес приходить у суперечність із приватною формою присвоєння умові результатів виробництв. Ця основна суперечність виявляється, як антагонізм основних класів суспільства - капіталістів і найманих робітників. Їхні відносини складаються на основі існуючої у суспільстві загальної форми економічного зв’язку – товарного обміну.

Продаючи капіталістові свою робочу силу й одержуючи в обмін вартісний еквівалент – зарплату, робітник створює своєю працею вартість більшу ніж та, що втілена у вартості його робочої сили. Таку додаткову вартість безкоштовно привласнює власник засобів виробництва, що використовує її частково на особисте споживання, частково – на розширення виробництва, у якому відтворюється в розширеному вигляді і відносини експлуатації. Такий процес постійно, повторюючись, має наслідок результат деякого роду; по-перше, відбувається концентрація багатства на одному полюсі й убогість на іншому; по-друге, у процесі нагромадження знижується частина капіталу, що витрачається на робочу силу і є джерелом додаткової вартості, породжує концепцію до зниження норм прибутку. Обидва наслідки відбивають історичну обмеженість капіталістичного способу виробництва, породжують соціальні й економічні конфлікти, що неминуче ведуть до соціальної революції, яка відкриває шлях до соціального способу організації виробництва і розподілу.

Поиск по сайту: