ТЕМА 20. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЖИТТЯ І СВІТОВИЙ РИНОК

Міжнародні економічні відносини відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'­єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою Їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні. наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні - окремі грома­дяни, підприємства і фірми - які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні - національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулю­ють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні - міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнарод­них Економічна відносин;

а) міжнародний поділ праці

б) міжнародна торгівля товарами і послугами

в) міжнародний рух капіталу

г) міжнародний науково-технічний обмін

д) міжнародна міграція робочої сили е) міжнародні валютнокредитні відносини Усі форми міжнародних Економічна відносин взаємопов'язані й взаємоза­лежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією - із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробни­чих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних Економічна проблем.

Міжнародний поділ праці (МПП) - це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

• природно-географічні умовив

• технічний прогрес;

• соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, приро­дні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основ­ною причиною МПП.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природногеографічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного роз­витку набула таких характерних рис:

• почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

• з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

• скоротився виробничий цикл;

• розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових, транспортних та туристичних).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати І соціально-економічні умови:

• досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

• механізм організації національного виробництва;

• механізм організації зовнішньоЕкономічна відносин.

На сучасному етапі вплив перших двох чинників на МПП вирівнявся, а від­мінності в соціально-Економічна умовах різних країн набувають вирішального значення.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпа­ми зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво трудомістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислове розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих "драконів" - Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина. Брази­лія, Мексика; Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн".

2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предме­тної, а особливо по-детальної та технологічної спеціалізації.

3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і Економічна сил в групі промислове розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами - СІЛА, Японі­єю і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбува­ється переорієнтація Їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на інших засадах.

5. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та сві­тової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської дія­льності. Відзначається тенденція до об'єднання зусиль провідних країн для коле­ктивного регулювання та зменшення наслідків Економічна та валютних потря­сінь. Зростає роль міжнародних організацій — МВФ. МБРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнарод­ній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін в структурі й навіть гео­графічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації бага­тьох країн.

8. Зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП. З другої половини XX ст. інтернаціоналізація виробництва набула глобального характе­ру. Вона охопила практично всі підсистеми світового господарства, всі його га­лузі. Поглиблюється інтернаціоналізація виробництва й обігу, що посилює єд­ність світового господарства.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами;, за якої концентрація однорідного виробництва збі­льшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в само­стійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення проду­кції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямках - виробничому і територіальному. Ви­робничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціаліза­цію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об'єднань. У тери­торіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та ре­гіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація. - це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних і галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисло­вості загалом і сільського господарства). В 50- 60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

Основними формами прояву МСВ є предметна, по-детальна (по-вузлова) та технологічна (по-стадійна) спеціалізації.

Міжнсіродно-спеціаяізована продукція - це продукція, яка є предметом дво­сторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об'­єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузе­вому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:

1) здійснення спільних програм;

2) договірна спеціалізація;

3) створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне коо­перування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовни­ка; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплен­ня за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини ви­робу.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його

основними характеристиками:

• за видами - економічне, виробниче, науково-технічне, у с4)ері збуту тощо;

• за стадіями - передвиробниче, виробниче, комерційне;

• за методами, що використовуються, - виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення С1І,

• за структурою зв'язків - внутрішньо і міжфірмове, внутрішньо і між­галузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

• за територіальним охопленням - між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

• за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

• за кількістю об'єктів - дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперу­вання праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припа­дає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних Економічна відносин.

Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення то­варів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відноси­ни країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх по­ходження і призначення входять:

1. Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній кра­їні.

2. Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини І напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням.

3. Реекспорт - вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо.

4. Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених за­рубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо).

5. Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також виве­зення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків. У обсяг імпорту входить:

а).Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку,

б). Реімпорт - зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, ра­ніше вивезених туди.

в). Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для пе­рероблення у даній країні й вивезення за кордон.

г). Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) то­вари.

д). Імпортне постачання продукції в рамках ТНК.

До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать при­значені для продажу⁷ продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі краї­ни у міжнародних Економічна відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві

ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і по­слуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі — це питома вага експортованих галуззю то­варів і послуг в їх загальному обсязі.

Політика вільної торгівлі - це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іно­земної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних вироб­ників, стимулює розвиток національного виробництва

Проте­кціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються. Виділяють декілька форм протекціонізму:

• селективний - скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

• галузевий - скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства:

• колективний - проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

• прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Однією з основних форм міжнародних Економічна відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виро­бничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, дава­ти і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) й недержавні (приватні).

Державний капітал - це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавним (-приватний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це - інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбан-ківське кредитування тощо.

Піопрііємшщький капітал. - це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозви-нені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушу­ють населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в бі­льшості країн є:

• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

• те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

• бажання покращити своє матеріальне становище;

• більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

• національна та релігійна нетерпимість;

• зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціа­лістів.

Світова валютна система - це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її завданнями є сприяння міжнарод­ному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі,, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усунення валютних перешкод у міжнародній торгівлі. Структуру світової валютної системи складають:

- міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні валюти, міжна­родні або композитивні гроші тощо);

- міжнародна валютна ліквідність - це спроможність переміщення валют­них ресурсів, що забезпечують гарантію вчасної оплати зобов'язань у міжнарод­ній сфері;

- узаконений режим валютних курсів і паритетів (валютний паритет — це законодавче встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу);

- уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;

- умови конвертованості валют,

- валютні ринки;

- міжнародні валютно-фінансові організації.

Світове господарство - це особлива сфера суспільно-Економічна відносин, для якої характерна низка кількісних та якісних особливостей. Україна як і всі інші держави, не може гармонійно розвиватися відокремлено від світогосподарських відносин. Безпосередньою передумовою формування світового господарства є становлення та поглиблення міжнародного розподілу праці.

Однією з особливостей всесвітнього господарства є необхідність установлення в ньому певних кількісних пропорцій або співвідношень між потребами та виробництвом основних видів продукції та послуг. Без наявності та підтримки таких пропорцій саме існування всесвітнього господарства як особливої економічної системи було б неможливим.

Механізм підтримки пропорційності у всесвітньому господарстві включає два основних чинники. Насамперед це ринок, який відсікає все те, що не знаходить збуту. Другим чинником установлення та підтримки міжнародних народногосподарських пропорцій є заходи, що здійснюються міждержавними та національними організаціями.

Сказане дозволяє зробити висновок, що всесвітнє господарство є сукупністю національних господарств, що взаємопов'язані та взаємодіють. Його основними рисами є: високий ступінь розвитку міжнародного розподілу праці, учасниками якого явлються практично всі країни світу; наявність істотних Економічна, соціальних та політичних відмінностей між суб'єктами всесвітнього господарства; панування товарної форми Економічна зв'язків між учасниками всесвітніх господарських відносин; установлення на cвітовому ринку динамічної відповідності попиту та пропозиції, об'єктами яких є основні види продукції, що поступають до світового товарообігу; сполучення у механізмі функціонування всесвітніх господарських зв'язків дії об'єктивних чинників та державного регулювання; створення передумов більш вільного переміщення товарів, капіталів та робочої сили.

Історично першою формою світогосподарських зв'язків є та частина світового ринку, яка пов'язана із зовнішньою торгівлею і вона відіграла важливу роль у формуванні сучасного світового господарства. Формування світового ринку створило умови для мобільності ресурсів виробництва і насамперед капіталу. Однією з основних функцій вивозу капіталу є забезпечення функціонування світового ринку товарів. У свою чергу вивіз товарів впливає на рух капіталів. Вивіз капіталу інтенсифікує вивіз товарів.

Міжнародна міграція робочої сили розвивається з формуванням міжнародного поділу праці та посиленням взаємозалежності національних економік. Однією з умов міжнародної міграції праці є нерівномірність розподілу робочої сили між національними господарствами та регіонами. Райони з надлишком та нестачею робочої сили доповнюють один одного. Результатом поєднання тенденцій глобалізації та регіоналізації є формування інтеграційних угруповань різного ріцня. Формами регіоналізації процесів економічної інтеграції є зони вільної торгівлі, спільний ринок, економічний і валютний союзи.

Синтетичним показником ступеня участі країни у світогосподарських зв'язках є експортна квота (частка товарів у ВВП, що експор­туються з країни). Проте цей показник має недоліки: завищення частки експорту, оскільки останній розраховується по повній ринковій вартості; вірогідність експортної квоти послаблюється внаслідок нерівномірності зростання цін внутрішнього та зовнішнього ринків; у розрахунках виникає певна міра неймовірності, яка пов'язана з коливанням валютних курсів.

Деякі показники ступеня участі країни у міжнародному розподілі праці розроблені експертами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Організації індустріального розвитку ООН (ЮНІДО). До них відносяться: коефіцієнт спеціалізації (спеціалізація за нішами), коефіцієнт внутрігалузевої міжнародної спеціалізації; мультиплікатор зовнішньої торгівлі, співвідношення руху ціни на експортні та імпортні товари, “умови торгівлі”.

Гострою проблемою сьогодення для постсоціалістичних країн є входження в європейські та світові структури. Країни СНД, в тому числі й Україна, щоб приєднатися до ГАТТ/ВТО протягом певного періоду повинні привести свої правові та адміністративні системи у відповідність до вимог ВТО. Раціональним шляхом входження в світові структури є дотримання типових правил та положень, які містяться у низці міжнародних конвенцій та угод.

Участь країн з трансформаційною економікою у світових фінансових організаціях та угрупованнях має не тільки позитивні сторони. Зокрема дотримання умов МВФ негативно відбивається на соціальному становищі широких верств населення та одночасному зростанні національної заборгованості. Тому для таких національних економік найважливішим є розбудова національного внробнпцтва на прогресивній структурній основі, через зовнішньоекономічні відносини та конкуренцію зіставлення національних і світових витрат, тобто створення конкурентоспроможної національної економіки.

Метою теми – євизначення основних напрямків розвитку світового господарства та формування міждержавних Економічна угод і визначення обєктивних закономірностей входження України до світового господарства.

Поиск по сайту: