Моральна культура спілкування, її зміст і вияви

Моральна культура спілкування є різновидом людської ді­яльності, коли соціально-моральна активність спрямована на вирішення комунікативних протиріч таким чином, щоб пере­мога все-таки залишалася за принципами гуманізму й соці­альної справедливості.

Саме специфічні людські способи поведінки, які забезпе­чують гармонійний перебіг процесу спілкування між людьми, і називаються культурою спілкування.

Моральна культура спілкування невід'ємна від моральної культури особи, випливає з неї і являє собою ступінь засвоєн­ня морального досвіду попередніх поколінь у вигляді знань, умінь, навичок, почуттів, установок.

Моральна культура особи включає: культуру моральної сві­домості, культуру моральних почуттів і культуру моральної поведінки. Ці складові характеризують рівень засвоєння і реа­лізації моральності кожної конкретної соціальної особи.

Спілкування є мірилом (дзеркалом) моральної культури людини. Моральна культура спілкування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки (загальних зразків, ети­кетних правил, стратегій) і уміння їх адекватно використову­вати в кожній конкретній ситуації спілкування.

Будь-який людський контакт виникає за умов певного культурного середовища, учасники спілкування займають ті чи інші соціальні позиції. Моделі поведінки, які визначаються загальнокультурними установками і соціальною роллю, утво­рюють соціокультурну матрицю спілкування. Ця матриця і дає нам готові форми поведінки. Коли учасники спілкування вступають у формалізований контакт у звичайній, часто по­вторюваній ситуації, їм не доводиться винаходити способи поведінки; вони мають можливість використовувати готові правила етикету і стратегії спілкування, адаптуючи їх для да­ного випадку (наприклад, використовуючи готові форми при­вітань, запропонованих культурною традицією, найбільш до­речні у даний момент, конкретизуючи звертання називанням імені того, до кого звертаються).

Якщо ж ситуація і правила поведінки учасників не визна­чені одночасно традицією і правилами соціальної гри, присто­сування доводиться виробляти самостійно. Ці пристосування неминуче будуть включати в себе і етикетні моделі, і відпра­цьовані стратегії, але як поодинокі моменти цього нового, не стандартизованого пристосування. Можна сказати, що, при­стосовуючись, людина виробляє стратегію, придатну для даної конкретної ситуації спілкування. Моральна культура спілку­вання особи в тому й виявляється, що на основі знань загаль­них культурних моделей поведінки особистість може вироб­ляти нові зразки поведінки, застосовувані до нестандартної конкретної ситуації, адаптуючи вже відоме й усталене (три­вале) до нового, нетипового.

Вироблення і втілення стратегій спілкування передбачає врахування психологічних закономірностей спілкування і ці­лий ряд умінь. Тут ми лише перерахуємо найважливіші з них: уміння координувати свою поведінку з поведінкою партнера на рівні психофізичної взаємодії (враховується сила голосу, швидкість реакцій тощо), інтелектуальних операцій (врахування кмітливості співбесідника, його тезаурус тощо), уміння давати зворотній зв'язок, не викликаючи захисних реакцій, забезпечувати психологічну підтримку, здійснювати самопрезентацію. Всі ці вміння входять до структури комунікативних здібностей.

Отже, моральна культура спілкування особи являє собою, з одного боку, знання і володіння культурними інструментами спілкування і моральними нормами поведінки, які вироблені в ході суспільно-історичної практики і прийняті в тій соціокультурній групі, до якої належить людина. З другого боку, це розвинені комунікативні здібності людини, вміння створюва­ти гармонійне спілкування.

Поиск по сайту: