АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Людина як творіння і творець культури. Культура – сфера творчості та самореалізації людини

Читайте также:
  1. II. Астральная сфера
  2. II. БИОСФЕРА
  3. II.6.1. Античная культура и христианство
  4. III. НАУКА И КУЛЬТУРА
  5. Австро-немецкая музыкальная культура XX века
  6. Адаптивні типи людини. Антропоекологічні системи і здоров'я.
  7. Адхократическая культура
  8. Аккультурация в межкультурных взаимодействиях
  9. Активна й пасивна лексика. Лексика за сферами вживання
  10. Андроновская культура
  11. Антикультура, контркультура, субкультура.
  12. Антропометричні характеристики людини.

Не дивлячись на те, що культура породжується колективною життєдіяльністю людей, її творцями та виконавцями на практиці є окремі особистості. Традиційно кожен індивід виступає по відношенню до культури в чотирьох іпостасях:

1) як «продукт» культури, що введений у світ її цінностей, норм, навчений технологіям діяльності та етиці взаємодії з іншими людьми у процесі соціалізації. Отримуючи повсякденну інформацію, осмислюючи художні образи та моральні колізії у творах мистецтва, людина формується як особистість, соціально та культурно адекватна суспільству. Цей процес не закінчується із досягненням вікової зрілості, а корегується протягом життя;

2) як «споживач» культури, який використовує норми та правила засвоєної ним культури у власній соціальній практиці та у взаємодії з іншими людьми, з метою особистісної самоідентифікації та соціальної самореалізації у даній спільноті;

3) як «виробник» культури, що в процесі творчості породжує нові культурні форми, або інтерпретативно відтворює та оцінює вже існуючі форми;

4) як «транслятор» культури, адже, відтворюючи будь-які культурні зразки у практичних діях та судженнях, людина тим самим передає інформацію про них іншим людям.

В процесі осмислення проблеми «людина і культура» постає декілька порівняно автономних проблем.

Перша – це проблема «особистість – суспільство», проблема індивідуальної політико соціальної свободи індивіда, масштаби та межі прав особистості на індивідуальну інтерпретацію суспільних норм та настанов. Ці межі, за даними сучасної науки, становлять 10-15 % в тоталітарному суспільстві, що побудоване на повному придушенні особистості; 20 % - у традиційному суспільстві релігійного типу; 25-30 % - у сучасному суспільстві ліберального типу. Більший ступінь вільної інтерпретації (а значить і ненормована індивідуальна поведінка) веде до соціальної дезінтеграції суспільства.

Свобода – це ступінь інформованості особистості про можливий та неможливий у даному суспільстві стиль поведінки та комплекс світоглядних суджень, а також вміння використовувати ці можливості. Це міра соціальної відповідальності людини перед суспільством. Мабуть, фактично свобода полягає у знаннях або інтуїтивному відчутті межі між суспільним та приватним, а також припустимого ступеню інтерпретації того та іншого. Отже, максимум свободи – це максимум культурної компетентності людини в даному суспільстві (або адаптованість), а максимальна несвобода – повне незнання про норми буття у даному суспільстві.

Інша проблема – необхідні параметри ідентифікації особистості з даним суспільством, що пов’язується з питаннями соціальної та політичної солідарності, лояльності, залежності, економічного інтересу та релігійних обов’язків. У даному питанні існує дуже широкий спектр вирішення: від повної інтегрованості (істеричний патріотизм) до високого ступеню соціальної автономії (слабка залежність від рівня суспільної підтримки та позитивної оцінки).

Наукою вже давно встановлено кореляцію між рівнем освіченості та професійності і потребою в особистісній свободі та соціальній автономії. Цю проблему не потрібно плутати з почуттям патріотизму як здатністю усвідомлювати та переживати Вітчизну як вищу цінність. Освічені та культурно компетентні люди у більшій мірі виявляють ці почуття та готовність на практиці захищати їх. Проте у інтелігенції високий рівень самовідчуття особистісної гідності та цінності власної індивідуальності, що пов’язане між іншим з рівнем та унікальністю професійної спеціалізованості.

І ще одна проблема, дослідження якої більше цікавить психологів культури: неможливість життя у хаосі, безладі. Особливо, коли мова йде про хаос соціальних відносин, понятійного апарату світосприйняття та обміну інформацією. Саме культура практично та символічно (інтелектуально, образно) впорядковує світ, надаючи йому певну умовну понятійно-змістовну структуру. Завдяки цьому людина орієнтується у світі та, перш за все, у змісті та смислах людських відносин. Здійснюючи практичні чи інтелектуальні дії, людина так чи інакше емоційно переживає їх: свою солідарність або відчуження від суспільства, нормативне або інтерпретативне судження чи дію, співпадіння або розмежування суспільних та особистих інтересів та потреб і т.д.. З проблемою цього переживання пов’язана будь-яка творчість, протестна або девіантна поведінка. Інтенсивність подібних переживань прямо пов’язана зі ступенем особистої виділеності індивіда з колективу. За цими переживаннями стоїть специфічний емоційний спосіб особистого впорядкування світу, здавалося б, заснований на тих самих прагматичних принципах, цінностях, інтересах, що властиві даній культурі в цілому. Тим не менше, впорядкування світу в діях та контактах, орієнтованих назовні, на соціальне оточення (у чому полягає вияв адекватної соціальної активності особистості), суттєво відрізняється від аналогічних дій, спрямованих на впорядкування світу для «внутрішнього споживання» особистості. В чому полягає розбіжність, що у кінцевому рахунку стимулює творчу активність людини, ми не знаємо і тому важко визначити, що таке творчість і як її стимулювати.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)