АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Щастя як категорія моральної свідомості

Читайте также:
  1. Виникнення і природа свідомості
  2. Виникнення і природа свідомості. Свідомість і мова.
  3. Виникнення свідомості
  4. Власність як економічна категорія. Сутність власності, її економічний та правовий зміст
  5. Властивості наукової свідомості людини та систематизація науки
  6. Гідність як категорія моральної свідомості
  7. Деформації правосвідомості
  8. Естетичне як універсальна категорія естетики
  9. Категорія буття: її смисл і специфіка. Матеріальна єдність світу та її світоглядний зміст
  10. Категорія вартості (цінності) в економічній науці; альтернативні підходи
  11. Категорія милосердя в етиці
  12. Категорія приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою

Щастя — це фундаментальна категорія людського буття. Найзагальніше щастя — це усвідомлення кожною людиною власного призначення.

Щасливим вважається життя, що відбулося в усій повноті бажань і можливостей. Це - вдале життя, за якого гармонійно поєдналися всі його прояви, що наділені найкращими і найбільшими благами, стійкий стан емоційного піднесення та радощі.

Етичні вчення Античності, Середньовіччя, епохи Просвітництва здебільшого розглядали людину як істоту, основною метою якої є щастя. Тож у найширшому значенні всі люди є евдемоністичними (від грецьк. еudaimonia — щастя). Різниця між ними спостерігалася у проблемі пояснення власне щастя та в шляхах його досягнення.

Відомий польський філософ XX ст. В. Татаркевич (1886-1890 рр.), проаналізувавши різні тенденції у філософському вирішенні проблеми щастя, виділив такі чотири підходи до трактування щастя:

1) щастя — це щось об'єктивне, дане ззовні (щаслива доля, успіх у якійсь справі, життєвий талан). Із цим пов'язується вислів "комусь щастить";

2) щастя є суто внутрішнім, психологічним станом інтенсивної радості, захоплення, блаженства;

3) щастя — це володіння найвищими благами життя (власне це й означає термін "евдемонія");

4) щастя — це суб'єктивна моральна реакція на володіння вищими благами життя, що проявляється в повному й тривалому задоволенні від життя загалом. Саме четвертий підхід до визначення щастя, на думку мислителя, відповідає сучасному сприйняттю щастя.

Починаючи з XIX ст., зламується стереотип того, що щастя є обов'язковим атрибутом людського життя. Визнається тривіальною заява про природно людське прагнення до щастя. Зокрема, 3. Фрейд у теорії психоаналізу доводить природній потяг людини до смерті, закладений у підсвідомості, так званий, інстинкт "Танатос". Також варто пригадати відкриття мазохізму як здатності людини знаходити втіху в приниженнях і стражданнях.

Фрейдиський Танатос і мазохізм чи не заперечують прагнення людиною щастя? Чи не є це все ж своєрідним баченням щастя? Ще Б. Паскаль стверджував, що "щастя — це спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть тієї, що збирається повіситись".

Важливим у вирішенні проблеми щастя є його взаємозв'язок з моральними чеснотами. В історії етичної думки склалося кілька підходів до його розв'язання.



Епікурейський (Епікур та його послідовники). Згідно з ним, моральні чесноти є засобами досягнення щастя. Епікур назвав їх чинниками "здоров'я душі", що допомагають людині здолати страх перед богами, необхідністю смерті, навіюють спокій, сповнюють серце радістю.

Щастя ж, на думку Епікура, є найвищою метою людського існування. Воно має духовний характер і віддзеркалює стан людини, що позбавлений тілесних страждань і душевного неспокою внутрішнього стану людини. Крім цього, щастя є критерієм і вищою санкцією індивідуальної людської моралі.

Стоїчний (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).

Щастя — це суть моральної досконалості людини.

Світом править доля як божество, як закон природи, їй коряться всі, уникнути її неможливо. Людина може тільки набути за допомогою розуму внутрішньої витримки, тобто, згідно з Сенекою, "високої мужності, гідної доброчинної людини, таза її допомогою стійко витримувати все, що приносить нам Доля".

Внутрішня витримка, чи душевна рівновага, і є суттю щастя. Основний принцип щастя — не змінювати хід речей в природі, а змінювати своє ставлення до них, стати духовно незалежним від зовнішніх благ: "Не вимагай, щоб те, що здійснюється, здійснювалося по твоїй волі; а бажай, щоб воно здійснювалося так, як воно здійснюється, і проживеш щасливо".

Аристотелівський (закладений у концепції Аристотеля, яскравим її представником був Г. Гегель). Моральні доброчинності — це шлях до щастя й важливий його елемент водночас. Адже, з одного боку, за Аристотелем, моральна діяльність спрямована на людину, на розвиток закладених в ній здібностей, особливо її духовно-моральних сил, на вдосконалення її життя, на реалізацію сенсу життя і призначення. Отож моральні чесноти є засобом досягнення щастя. З іншого — щастя і є досконалою діяльністю, дієвим розумом, який втілюється в суспільних звичках, інститутах тощо. Такий підхід пов'язує проблему щастя з конкретним аналізом видів людської діяльності. З огляду на це, в потрактуванні щастя важливо розрізняти щастя індивіда та щастя суспільства (держави), а також власне людське й вище (божественне) щастя.

‡агрузка...

Починаючи від І. Канта, етика втрачає інтерес до осмислення в теорії проблеми щастя. Можливо тому, що, як зазначав цей учений, "щодо щастя неможливий ніякий імператив, який у найсуворішому значенні слова приписував би робити те, що робить щасливим", адже щастя є відчуттям суб'єктивним. Окрім цього, І. Кант заперечував зведення щастя з мораллю, оскільки ілюзорною є думка про винагороду (життєвий добробут) за благі справи (благодіяння). В етиці останніх століть проблема щастя не є центральною ще й через поширений трагізм світовідчуття та суспільного існування сучасної людини.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.006 сек.)