АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Проблема моральної свободи

Читайте также:
  1. II частина. Проблема спеціальних здібностей у сучасній диференційній психології
  2. II. Проблема источника и метода познания.
  3. III. Проблема субстанции.
  4. IV. Проблема соціальної справедливості і соціальних гарантій.
  5. XX век как литературная эпоха. Проблема периодизации.
  6. Александр II Освободитель (1855-1881)
  7. Альтернативні моделі розвитку. Центральна проблема (ринок і КАС). Азіатські моделі. Європейська модель. Американська модель
  8. Антропогенное влияние на природу. Экология как проблема.
  9. Антропологическая проблема в русской философии
  10. Безопасность как проблема дипломатической практики
  11. Бессознательное как философская проблема.
  12. Билет № 35 Проблема познания в философии. Основные направления в теории познания.

В основу моральної діяльності покладено фундаментальну проблему свободи. Адже діяльність набуває рис моральності саме завдяки здатності людини вільно обирати серед різно-полюсних цінностей: добра та зла, правди й обману та ін.

Проблема свободи по-різному потрактовувалася протягом розвитку людства.

Епоха античності відзначилася запереченням свободи вибору людини. Людина постала як об'єкт, а не суб'єкт організації власного життя. Витоків таких уявлень слід шукати в осмисленні людини, суспільного життя й історії як компонентів космічного буття. Тож розвиток людини сприймався як керований космічними законами — роком (долею, фатумом). Таке бачення людської сутності підтверджується міфологією. Пригадаємо долю царя Едіпа (трагедія Софокла "Цар Едіп"). Як би батько не хотів уникнути власної смерті від руки сина, як би сам Едіп не намагався втекти від себе як "батьковбивці", доля розпорядилася по-своєму.

Уперше в історії філософської думки проблему свободи в житті людини підняли стоїки, все ще підтримуючи давню ідею залежності людини від долі. На їхню думку, свобода полягає у внутрішній духовній незалежності людини, що досягається силою розуму та волі. Пригнічений раб, як твердив стоїк Епіктет, котрий стійко переносить негаразди, може стати духовно вільнішим за свого господаря, який є рабом життя та власних пристрастей.

У Середні віки розробляється вчення про свободу індивідуального вибору й особистої відповідальності за нього перед найвищим неземним суддею — Богом.

У пізнішій філософській традиції, зокрема, філософи Нового часу Т. Гоббс, Б. Спіноза, Г. Гегель, суть свободи зводили до усвідомленої необхідності. Важливий акцент в цьому підході робиться на "усвідомлення", тобто пізнання. Отож Ф. Бекон дійшов висновку, що "знання - це сила".

Очевидність об'єктивної обмеженості людського існування та водночас свободи філософ-гуманіст епохи Відродження Дж. Мірандола вивів у притчі про Бога. Бог, жадаючи почути оцінку власної діяльності, створив серед різних утворів людину.

Бог хотів, щоб вона ні на кого не була схожа, проте все вже в світі було завершено і розподілено щодо вищої, середньої та нижчої сфер. І тоді Бог взяв від кожного творіння певні властиві риси та втілив їх в людині. Поставивши людину в центр світу, Бог сказав: "Не даємо ми тобі, о Адаме, ні власного місця, ні певної свободи, ні особливого обов'язку, аби й місце, й подобу, й обов'язок мав ти за власним бажанням, згідно зі своєю волею й власним рішенням. Подоба інших творінь визначена в межах установлених нами законів. Ти ж, не скутий ніякими межами, визначиш свою подобу за власним рішенням, на волю якого я тебе полишаю. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є в світі. Я не зробив тебе ні небесним ані земним, ні смертним ані безсмертним, аби ти сам... сформував себе за подобою, якій віддаєш перевагу. Ти можеш переродитись у нижчі, нерозумні істоти, але можеш за велінням власної душі переродитися й у вищі, божественні".



Отож людина має певні моменти вибору шляху свободи та певні перешкоди на ньому. Так, це перешкоди і фізичні (наприклад, людина не може літати як птах); і психологічні (через страх більшість людей не зможуть подолати гірські вершини); і соціальні (скажімо, соціальний статус визначає певні соціальні ролі); і політичні (приміром, людина, будучи громадянином певної держави, не може вільно долати кордони); і правові (згідно із Сімейним кодексом України, чоловік чи жінка можуть мати лише одного подружнього партнера; тобто наявна заборона на полігамну сім'ю) тощо.

Звісно, що розглядати такі обмеження як нездоланні перепони свободі неправильно. Вони долаються завдяки розвиткові науки й техніки. Науковий прогрес стимулював розвиток свободи. Недаремно Г. Гегель стверджував, що всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи.

Проте в Новий час для подолання "необхідності" стало замало лише знання. Як зазначав Ф. Енгельс, "пізнана необхідність" зовсім не вичерпує уявлення про свободу. Необхідний досвід, що досягається практичною діяльністю. Адже мати знання про конструкцію літака, який компенсує фізичну неспроможність людини до польоту, недостатньо. Необхідна практична реалізація такої конструкції. Тож мова йде про свободу дії.

‡агрузка...

Звісно, що свобода дії тісно переплітається зі свободою творчості (можливістю людини реалізовувати свої мрії та задуми). Свободу творчості відрізняє від свободи дії її неутилітарний характер.

Єднає свободу дії та свободу творчості свобода самореалізації. У дії та творчості (створенні чогось нового) людина реалізує себе як особистість.

Етичного змісту в дії, творчості чи самореалізації шукати ще не слід. Моральне наповнення свободи починається з вибору намірів, цінностей, варіантів поведінки. Йдеться не про будь-який вибір, адже часто вибір здійснюється механічно (залежно від обставин, наприклад, вибір місця в студентській аудиторії) чи технічно (заради певної мети, усвідомлюючи певні характеристики об'єкта інтересу для подальшої зручності, приміром, при купівлі побутової техніки). Крім цього, вибір може мати буденний характер, коли акцент робиться на стереотипності.

Етичний аспект свободи вибору з'являється тоді, коли зачіпаються інтереси людини. Ще Аристотель зазначав, що вибір, який пов'язаний з доброчинністю, можливий тільки з приводу того, "що стосується людини". Свобода, за Аристотелем, це необхідне добровільне діяння, спрямоване на вище благо.

Однак для будь-якого вибору потрібна ще й певна мотивація, що стимулює його до реалізації. Інакше виникає анекдотична ситуація, описана відомим французьким філософом-номіналістом XIV ст. Ж. Буріданом, навколо віслюка, котрий мав би вмерти між двома однаковими оберемками сіна, не знаючи як надати перевагу якомусь із них.

Мотивація за своїм змістом може мати різний характер. Зокрема, вона буває необдуманою, й тоді вибір робиться навмання. Набуває ж морального забарвлення лише обгрунтований вибір, тверезо виважений, що здійснюється силою волі.

Отож ваги набуває проблема волі. Історія філософської думки знає крайні позиції осмислення цієї проблеми. Одні філософи (Й. Фіхте, А. Шопенгауер, Е. Гартман, Ф. Ніцше та ін.), так звані, волюнтаристи (від лат. voluntas — воля), вважали, що рушійною силою людської моральності є виключно її власна воля (ніщо, крім волі, не впливає на моральний вибір людини).

Інші філософи (Демокрит, стоїки, Т. Гоббс, Б. Спіноза, О. Шпенглер та ін.) зайняли позицію фаталізму (від лат. fatum — фатум, доля), згідно з якою на людину — її життя, діяльність — упливає невідворотна доля, й тому абсолютно недієздатним є вільний вибір і випадковість.

Звісно, абсолютизувати роль волі в житті людини неможна, позаяк є багато зовнішніх обмежень. Однак людина власним інтелектом, силою, діяльністю, особливістю роботи психіки (цим вона й відрізняється від всіх решти представників живої матеріальної системи) здатна управляти своїм життям, а отже приймати вольові рішення в її діях. Наприклад, І. Кант цю проблему вирішував так: існує два світи — світ явищ (зовнішній світ, який людина отримає через свої відчуття в уяві) та світ "речей в собі" (безпосередньо сам по собі світ — безвідносно до людської уяви). Людина є істотою "подвійного підпорядкування" двом світам. Належачи до світу явищ (до чуттєво сприйманого світу), людина абсолютно невільна, як "річ в собі" — вона є вільною та може діяти згідно з власним сумлінням.

Отже, свобода стає моральною, коли вона реалізується: а) в осмисленні об'єктивних обмежень; б) в діянні; в) з творчим підходом; г) із наявністю і можливістю вибору; д) за власним велінням (без примусу).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.006 сек.)