Вимоги до економічного забезпечення збройних сил

Економічні закони відображають найбільш суттєві, типові риси функціонування та розвитку тієї чи іншої системи виробничих відносин. Характер і форми дії економічних законів, тобто ті зовнішні їх риси, в яких вони виявляються, залежать від типу власності на засоби виробництва, ступеня корпорації виробництва, глибини та характеру зв’язку між суб’єктами виробничих відносин.

Сучасна економічна наука розрізняє загальні та специфічні економічні закони. Загальні економічні закони властиві всім або деяким економічним формаціям, специфічні – певному способу виробництва.

В економіці Збройних Сил України діють ті ж економічні закони, що в економіці народного господарства в цілому. Разом з тим економіка Збройних Сил України має свої суттєві особливості, що впливають на характер дії економічних законів між суб’єктами виробничих відносин в збройних силах, тому що мова тут іде про військовослужбовців.

Економіці збройних сил властиві об’єктивні закони, які відображають певний рівень розвитку економіки й воєнної справи, їх діалектику, зумовлену цим рівнем, взаємозв’язки воєнного виробництва та воєнного споживання, поточного воєнного виробництва й резервів, співвідношення різних ланок економіки, цивільного та воєнного виробництв тощо. Властиві економіці збройних сил закони, які можна назвати воєнно-економічними, з’являються на основі економічних законів та законів війни й походять від них подібно до того, як воєнно-економічні відносини походять від виробничих відносин даного суспільства й формуються під впливом політичних і воєнних факторів. Ці закони історично змінні, залежать від розвитку економіки й воєнної справи. У різні історичні епохи держави мають різні воєнно-економічні можливості, використовують різні форми та методи реалізації цих можливостей. Відмінні й співвідношення між складовими ланками економіки збройних сил, поточним воєнним виробництвом, накопиченими резервами і т.д. Разом із воєнно-економічними законами, притаманними лише тій чи іншій конкретній формі оборонної економіки, існують деякі загальні закони економіки збройних сил, що діють на всіх рівнях їх розвитку. Вони відображають найбільш загальні взаємозв’язки, які не залежать від соціального характеру воєнно-економічних відносин. До таких законів можна віднести закон залежності воєнної могутності від воєнного виробництва, закон залежності воєнного виробництва від рівня розвитку продуктивних сил, способу виробництва.

Економіка Збройних Сил України, хоча і є частиною народного господарства України, має відносно самостійних характер і своє особливе суспільне призначення. Економіка збройних сил опанувала свої специфічні зв’язки й залежності, які проявляються як об’єктивно існуючі процеси та теоретично виражаються певними науковими поняттями-категоріями. В економіці Збройних Сил України як у специфічній сфері економічної діяльності поряд із загальними, більш складними економічними категоріями, розвиваються свої поняття, свої категорії.

Однією з найважливіших специфічних категорій економіки збройних сил є військова праця. Військова праця – частина сукупної суспільної праці в виробництві специфічної послуги для суспільства у вигляді оборони країни.

Розглянемо, як відповідає поняття військової праці тим критеріям, що вказані вище. Військова праця, по-перше, у рамках сукупної суспільної праці являє собою сфери застосування праці зі своїм внутрішнім специфічним розподілом праці. Військова праця має певну самостійність порівняно з іншими сферами трудової діяльності, що витікає з економічної характеристики військової праці, а також з особливої характеристики засобів праці військовослужбовців.

По-друге, військова праця має специфічне призначення, що суттєво відрізняється від основної частини сукупної суспільної праці. Певна частина населення залучається до військової праці на основі загального військового обов’язку, виникає особливий характер суспільних відносин між військовослужбовцями.

По-третє, у процесі військової праці здійснюється поєднання факторів бойової готовності військ з особистими, тобто формування військової міцності держави.

По-четверте, військова праця відображає діяльність людей, які об’єднані одними цілями, засобами управління. Військова праця виступає як чітко окреслене явище.

Матеріальне забезпечення військовослужбовців – це частина національного доходу, що виступає в натуральній формі і є основним засобом задоволення потреб певної частини військовослужбовців.

Матеріальне забезпечення використовується тільки в збройних силах, воно виражає характер економічних зв’язків між суб’єктами специфічного виробництва.

Норми матеріального забезпечення (продовольчого, речового, квартирного) можуть бути в умовах мирного або воєнного часу, змінюватися, але це не зачіпає самої категорії.

Грошове забезпечення є частиною національного доходу, що постачається у вартісній формі в особисте розпорядження військовослужбовців, воно забезпечує особливу частину населення, що виконує специфічні задачі й прямо не пов’язане з відтворенням сукупного суспільного продукту.

Самостійність грошового забезпечення по відношенню до заробітної плати можна дослідити під час аналізу форм заробітної плати. Грошове забезпечення військовослужбовців не може вважатися формою заробітної плати.

Заробітна плата має дві форми: відрядну та почасову. Кожна з них у свою чергу має відповідні системи.

Відрядна заробітна плата визначається кількістю виробленого продукту, почасова – фактично відпрацьованим часом і кваліфікацією працівника. Грошове забезпечення військовослужбовців не може за своєю специфікою відповідати ні першій, ні другій умові, тому що воно не визначається кількістю виробленого продукту і, як правило, не регулюється кількістю фактично відпрацьованого часу.

Грошове забезпечення військовослужбовців має своє особливе суспільне призначення, свої закономірності. Під дією специфічних умов формується його склад, умови призначення й виплати.

В економіці збройних сил діють і категорії, що відбивають специфіку її матеріальної сторони. Мова йде про поняття "матеріально-технічна база Збройних Сил України".

Матеріально-технічна база збройних сил – сукупність засобів боротьби, які використовуються для досягнення високої бойової готовності військ: озброєння, військової техніки, військового майна, основних фондів виробничої і невиробничої сфер. Це поняття специфічне, витікає з функцій збройних сил, особливостей формування й функціонування основних фондів специфічної військової праці.

Кінцеве військове споживання – самостійний економічний процес зі своїми специфічними завданнями, закономірностями, внутрішньою сутністю. Кінцеве військове споживання виражає в абстрактному вигляді розповсюджений процес експлуатації озброєння й військової техніки, що віддає свою вартість протягом років, одноразове споживання військового майна, продовольства, пально-мастильних матеріалів, спеціальних видів палива. В економіці Збройних Сил України, як в особливій сфері є свої вартісні категорії, що є простими за відношенням до більш складних категорій, діючих в економіці країн.

Фінанси Збройних Сил України – вартісна категорія, яка визначає систему економічних відносин, пов’язаних з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, необхідних для забезпечення збройних сил.

Поняття “фінанси Збройних Сил України” також повністю відповідає всім категоріям, які пред’являються економічною наукою до цієї категорії. Фінанси Збройних Сил України мають ту саму суть, що й державні фінанси України, але разом з цим вони мають свої особливості в самій суті. Ці особливості виражаються в специфіці вияву функцій фінансів у господарстві армії, в специфічному призначенні фінансів збройних сил.

Серед вартісних категорій “витрати на оборону”, як поняття економіки Збройних Сил України, є також вартісною категорією. Ця категорія відображає сукупність витрат держави на здійснення однієї із своїх функцій. Витрати на оборону виступають для Міністерства оборони України як загальне фундаментальне поняття, що охоплює у вартісному виразі весь обсяг матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, які призначені для забезпечення армії.

Для економіки збройних сил характерні й такі категорії, як: воєнні витрати, воєнний бюджет.

Воєнні витрати – це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання збройних сил, розвиток воєнної промисловості, воєнні дослідження, а також видатки на ліквідацію їх наслідків.

Основною складовою частиною воєнних витрат є прямі витрати, які носять назву воєнного бюджету.

Воєнний бюджет охоплює витрати оборонних міністерств та відомств і включає витрати на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння; воєнної техніки та майна, воєнні НД і ДК; витрати на цивільну оборону, воєнну допомогу іноземним державам та деякі інші.

В економіці Збройних Сил України типовою ланкою, де здійснюється процес споживання озброєння, військової техніки і майна, є певна військово-господарча одиниця. Такою військово-господарчою одиницею виступають військові частини, установи та заклади.

Військово-господарча одиниця в економіці збройних сил – це відносно самостійна ланка, що здійснює свою економічну діяльність в інтересах безпосереднього забезпечення бойової готовності військ.

Поряд із категорією військово-господарчої одиниці існує категорія – військове господарство. Ця категорія відображає військову ланку (з’єднання – військова частина), тобто таку ланку, що об’єднує військово-господарчу одиницю у вигляді військової частини й найближчий до неї орган управління.

Якщо в категорії “військово-господарча одиниця” відображається кожна окрема господарча ланка (включаючи військово-навчальні заклади, установи, підприємства виробничої сфери), то поняття "військове господарство" відображає в загальному вигляді тільки військову ланку споживачів військової продукції й систему за економічною діяльністю.

Поиск по сайту: