АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Міфологічні уявлення та вірування українського народу

Читайте также:
  1. Большой помощью украинскому народу была продажа хлеба через пограничные города, т.к. 1648 год на Украине был неурожайным.
  2. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
  3. ВИНИКНЕННЯ Й РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
  4. Вопрос№14: Національні особливості усна народна творчість. Звичаї та обряди українського народу в XIV - першій половині XVII ст.
  5. Вопрос№17: Національні особливості розвитку українського музичного та театрального мистецтва в XIV - першій половині XVII ст.
  6. Вопрос№24: Характерні риси розвитку театрального мистецтва і музичної культури українського народу в другій половині XVII - XVIII ст.
  7. Глава 19 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ, НАРОДУ, ДЕРЖАВИ
  8. Головні елементи українського військового мистецтва, сформовані у війнах княжих часів
  9. Дать Народу Знания
  10. Дохристиянські вірування в Україні
  11. Загальні уявлення про будову клітин прокаріотів та еукаріотів
  12. Загальні уявлення про клітинний цикл

Одним із найдавніших способів осягнення світу є міф. Міфотоворчість була важливим явищем у культурній історії людства, давня людина фактично не виділяла себе із природного і соціального середовища, і тому оточуючий світ, в усіх його різноманітних проявах, набував людських рис. В українській міфології у художньо-образній формі знайшли поєднання реальні знання з фантастично-релігійними елементами та повір'ями.

Українська міфологія включає міфи про сутність і походження явищ природи, про походження людини (антропогенічні), про богів (теологічні), про виникнення Всесвіту (космогонічні), про неминучу загибель світу (есхатологічні), про місце жінки в суспільстві та ін.

Ще однією особливістю української міфології є поєднання християнських релігійних уявлень із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (віри в душу і духів), фетишизму (наділення матеріальних предметів надприродними властивостями), тотемізму (вірувань в існування надприродних зв'язків між певною родовою групою людей і певним видом рослин чи тварин зокрема в обрядах водіння кози, куста, тополі тощо) та первісної магії.

До реліктів давньослов'янських вірувань, що пов'язані із традиціями міфологічного мислення, належать і численні залишки загальнопоширених культув (вогню, води, грози тощо).

Взагалі, аналізуючи духовне життя українського народу, необхідно відзначити його характерну особливість – синкретичну єдність місцевих язичницьких вірувань та канонів візантійського православ‘я.

Дослідник М.М. Козлов слушно зауважує, що християнські уявлення про смерть, рай та пекло містили в собі насамперед теоретичні поняття, які не мали особистого життєвого осмислення, тому цілком закономірним виглядає процес синкретизму на початку ІІ тисячоліття живих народних язичницьких вірувань, з християнськими філософсько-богословськими догматами та виникнення на цьому ґрунті київського православ‘я. На побутовому рівні релігія народних мас являла собою поєднання християнських ідей з язичницькими віруваннями й уявленнями.

У свідомості українського селянина віра в єдиного Бога уживалася з різноманітними повір'ями про чортів, упирів, домовиків, русалок та іншу “нечисту силу”, з віруваннями у магію, чаклунство, ворожбу тощо. Це знайшло своє яскраве відображення в літературі („Вій”, „Вечер накануне Ивана Купала”, „Майская ночь, или Утопленница”, „Пропавшая грамота”, „Ночь перед Рождеством”, „Страшная месть”, „Заколдованное место” М. Гоголя, "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського, "Конотопська відьма" Г. Квітки-Основ'яненка, „Лісова пісня” Лесі Українки тощо.

Народний світогляд українців містив віру в існування цілої низки надприродних істот. Це і духи домашнього вогнища(домовики); духи природи(водяники, болотяники, лісовики, русалки, земляні духи, польовики, чугайстри); людські химери (упирі, вовкулаки, чаклуни, відьми, чорти,перелесники, лісниці, мамуни, дикі баби, песиголовці, вихор вій,); примари (злидні, блуд, мара, нічниця, туга, трясця, завійна, доля та ін.).

Одним із найдавніших демонічних образів у багатьох народів є домовик (похатник, господар, хованець, служка, помічник), який був, власне, посередником між домочадцями та їхніми предками. Символічна у цьому зв'язку одна з давніх його назв — Щур — однокореневе слово від «пращур» (звався він ще Цур або Пек). На причетність домовика до культу предків вказує і місце його перебування — під порогом (там, де, за повір'ям, розміщувалися пращури) або під піччю — головною святинею дому. Іноді його вважали істотою невизначеного роду (воно). Проте найчастіше домовик змальовувався як невеличкий оброслий волоссям дідок. За добрих взаємин із ним він забезпечував добробут родини, пильнував уночі худобу. Проте домовик міг завдавати великих прикрощів тому, хто його розсердить. При переїзді до нової оселі домовика запрошували з собою, споряджаючи для нього хлібну лопату або помело; коли в дім уперше приходила молода, вона мусила принести чорного півня — своєрідну жертву для хатнього бога.

Побутувало повір'я, що дідька може виховати кожен, хто виносить яйце дев'ять днів під пахвою. Заможні господарі прагнули мати собі таких опікунів і регулярно ставили для них у кутку їжу.

Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа — дворовика (стригу) — повелителя худоби та всього господарства, котрий, за повір'ями, має помічника — спориша.

Другими за значеннями демонами є надзвичайно різноманітні божки природи. Існує легенда про їхнє походження: Бог, розсердившись на ангелів, вигнав їх з небес; попадавши на землю, одні з них потрапили у поле і стали польовиками, інші — у ліс і стали лісовиками, ще інші — у болото і стали болотяниками і т. д. Крім цих духів виділяли ще бузничих; водяників та водяниць, очеретників, криничників, русалок (берегинь) — водяних богинь, що поділяються на мавок, навок, лоскотух, повітруль, бісиць, потерчат тощо; лісовиків (полісунів), із котрих виділяються ще гайовики.

Наприклад лісовик— міфологічний образ, який уособлював небезпеку, що підстерігає людину в лісі. Найчастіше змальовується як старезний дід. На відміну від людей лісовик не має тіні, він пригне заполучити душі мисливців, які відрікаються від Бога, щоб дістати у винагороду різну дичину, звабити жінок, збивати людей з дороги тощо. Водночас існували версії, згідно з якими лісови був "пастухом звірів".

Цікавим образом є також мавки (нявки, бісиці) — істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. Їх ще називали потерчатами, страдчатами, повітрулями, лісними, лоскотницями. Мають вигляд гарних молодих дівчат, що заманюють хлопців і залоскочують їх до смерті. На відміну від русалок, різновидом яких є мавки, останні мали довге лляне волосся. Згадувалося також, що на відміну від живих дівчат у мавок не було спини, там проглядали нутрощі.

У народі вірили, що на Троїцькі святки потерчата літали у вигляді птаха і просили собі хрещення криками: "Христу, Христу!" Вважалося, що в таких випадках треба кинути якусь хустину і назвати ім'я, промовивши: "Хрещу тебе". Після цього душа немовляти потрапляє в рай. Якщо ж цей обряд не здійснити до семи років, то немовля перетворюється на русалку або нявку, стає нечистим духом і завдає людині шкоди. Оберегом від М. слугували часник, цибуля, полин.

Одним із найпопулярніших персонажів української демонології був образ ч орта (біс, диявол, дідько, люципер, сатана, осинавець, щезник, злий), що уособлював ворожі людині сили. Виступає одночасно зооморфною і антропоморфною істотою. Мав хвіст, баранячі або козлячі роги, кігті, собачу морду чи свиняче рило, іноді курячі ноги або крила кажана. Характерними прикметами був довгий ніс, палаючі очі, густе чорне волосся. Іноді чорта уявляли у вигляді іноземця, вбраного у коротеньку куртку або фрак, вузенькі панталони, з кумедним капелюхом на голові та люлькою в зубах. Звичайне місце проживання чорта — млини, глибокі провалля, напівзруйновані будівлі, зарості бузини тощо.

Функції чорта досить різноманітні: він усіляко шкодить людям, насилає хвороби, зводить жінок, полює на людські душі, штовхає на злочини й прикрі вчинки. Особливо страшний він для похрещених дітей, яких може підмінити. Вірили, що з чортом можна укласти договір та найняти його на службу, заклавши йому, втім, свою душу. Такі договори, як правило, треба укладати вночі на перехресті доріг і затверджувати кров'ю з мізинця.

Для традиційної народної свідомості чорт — уособлення таємничої сили, якою клянуть своїх ворогів: Бодай тебе чорт узяв; Іди під три чорти. За повір'ями, він боїться хреста, громових стріл святого Іллі і взагалі всього свяченого; захиститися від нього можна за допомогою спеціальної молитви і магічного кола.

Найбільшою містичною силою наділялися ті істоти, котрі були причетні до культу померлих, — це вовкулаки, упирі, заложні мерці.

Вовкулака(вовкун) — надзвичайна напівфантастична істота, які могли бути вроджені та зачаровані (обернені). Вродженим вовкулакою ставала людина, що народилася під певною планетою, що коли вагітна жінка побачить вовка, то в неї народиться дитина-вовкун. Зачарованими ж вовкулаками стають ті, яких обертають у вовків чаклуни, відьми. Для цього достатньо було забути Бога і за вказівкою відьми перекинутись тричі через устромлений в землю ніж. Таке перевтілення відьма могла здійснити і без згоди людини. На відміну від зачарованих, що перебувають у вовчій подобі по кілька років, вроджені вовкулаки живуть у сім'ї як звичайні люди і лише у певний час, найчастіше вночі, перетворюються на вовків, об'єднуються з їхніми зграями і винищують худобу. Існували різні засоби повернути зачарованому вовкулаці людський образ: стягнути з нього шкуру, провести через хомут, розірвати мотузку, що висить у нього на шиї, та ін.

Одним із найдавніших уособлень злих сил був упир; покійник, що виходить з могили, аби висмоктувати з людей кров. Міг з'являтися у різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків). Упир мав дві душі, одна з яких не покидала тіла і після смерті. Вважалося, що упирі бувають родимі та ро блені. Перші народжувалися із хвостиком. Робленим у ставала людина, на яку навіяно дух нечистої сили. На Волині вірили, що упирем ставав кожний самовбивця. Розпізнати упиря можна по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті — по свіжому яскраво-червоному обличчю. Щоб знешкодити упиря, в його могилу кидали жменю маку, закопували осикового кілка, а подекуди й пробивали ним потилицю покійника.

Померлі неприродною смертю люди (утопленики, самогубці) ставали заложними мерцями, котрі вважалися нечистими. Захоронювали їх на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах. Їх душі набирають різного вигляду і тиняються по світі, доки не спокутують своїх гріхів, при цьому вони нерідко збиткуються над живими людьми. До заложних мерців належали й діти, що померли нехрещеними (мавки, потерчата). Під час посухи їхні могили поливали водою, щоб викликати дощ. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого маку-видюку, забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або льоном. Робити це слід було до обіду, бо по обіді вже мрець починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложних мерців не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі обід ставлять.

Крім того українці вірили в існування людей, наділених надприродними властивостями – відьм, чаклунів. Відьми могли бути родимі та вчені. Останні вважались найбільш активними у здійсненні шкідливих вчинків, бо набували свої знання від досвідчених чарівниць або від самого чорта. Зовні відьма могла бути бабою і дівчиною, красивою і потворною, набувати вигляду тварин або речей. Для розпізнання відьм застосовувалися спеціальні магічні прийоми та засоби. (Вважалося, наприклад, що коли відкладати кожного понеділка Великого посту по одному поліну та вранці на Паску розкласти з них багаття, то відьма сама прийде і попросить вогню. Побутували уявлення про те, що відьму можна виявити, підсмажуючи молоко на сковороді чи поклавши на поріг розігріту кінську підкову або відварюючи у воді шматок сирого полотна з дев'ятьма застромленими шпильками тощо.) Відьми могли накликати неврожай, псувати корів, накликати на людей хвороби, робити різні привороти.

Важливе місце у світосприйнятті українців займали численні забобони, пов'язані із пересторогами, обмеженнями, табу тощо. Зокрема, подекуди вірили, що недобрими є перші дев'ять днів березня. Тяжким днем вважався понеділок: у цей день не слід було впускати до хати сторонню жінку чи щось позичати, бо весь тиждень буде лихий. У середу та п'ятницю не можна було когось проклинати, бо прокляття збудеться. Вірили також, що лихі години бувають у лихі дні (з ранку і до обіду). Щоб убезпечити себе від лихої години, неодмінно слід було застерегтись: В добрий час сказати, а в лихий промовчати; чи: В добру годину будь сказано. Часто народна уява пов'язувала успіх або невдачу в господарстві з молодиком: Якщо в новий місяць робота не вдається — то не вдаватиметься весь місяць.

Зокрема, на Благовіщення заборонялося торкатися насіння, бо не зійде; на Іллю не можна було іти в поле, бо Ілля спалить урожай тощо. Цілий комплекс З. приурочувався до Свят-вечора, Великодня, Нового року, Зелених свят. Так, на Свят-вечір після заходу сонця намагалися не працювати, бо інакше добрі духи зникнуть із оселі.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)