Зайнятість населення в сучасній ринковій економіці

Проблема людини та вдосконалення праці стоять у центрі економічних перетворень в умовах ринкової економіки. Якщо на початку XX ст. людині було досить знань, отриманих в період загальноосвітнього та професійного навчання, на весь період трудової діяльності, то стрімкий розвиток НТР корінним чином змінив ситуацію. Сучасна система освіти повинна дати людині не лише сучасну професійну підготовку, а й забезпечити сприйняття соціально-економічних та науково-технічних нововведень, вміння оволодівати інформацією – "електронною" грамотністю. Змінюються зміст та функції праці за сучасної ринкової економіки.

Мета семінарського заняття: з’ясувати місце та роль людини у системі суспільного виробництва, зміну цієї ролі під впливом НТР, зміну змісту та функцій праці за сучасної економіки, охарактеризувати види безробіття та його соціально-економічні наслідки.

Розглядаючи перше питання, необхідно з’ясувати еволюційний розвиток суспільної праці та розглянути основні концепції зайнятості.

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно-корисній діяльності, що приносить дохід. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.

Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.

Серед основних показників ефективної зайнятості населення доцільно виділити: рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Зверніть увагу, що розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

Поиск по сайту: