ВІДНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ. ДЕНІКІНЩИНА

6 січня 1919 р. декретом Тимчасового робітничо-селянсько­го уряду України Україну було проголошено Українською Соціалістичною Радянською Рес­публікою (УСРР). 25 січня 1919 р. в Харкові

цей уряд декларував необхідність об'єднання УСРР з Росією на засадах соціалістичної федерації.

До травня 1919 р. Червона армія взяла під свій контроль майже всю територію України в межах колишньої Російської імперії. Усе це дало змогу більшовикам закріпити свою владу прийняттям першої радянської Конституції України.

III Всеукраїнський з'їзд Рад (березень 1919 р.) схвалив Кон­ституцію УСРР, обрав ЦВК Рад України (89 комуністів і 10 ук­раїнських есерів, голова ЦВК — Г. І. Петровський), сформував уряд — Раду Народних Комісарів.

У Конституції відзначалося, що УСРР є республікою дикта­тури пролетаріату, основним завданням якої є пе- І конституція

рехід від буржуазного ладу до соціалізму. Вищим '

органом державної влади був з'їзд Рад, а між з'їздами ВУЦВК. Раднарком міг видавати закони. Місцевими органами влади були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоно-армійських депутатів й обрані ними виконкоми, а також гу­бернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

Як і в Росії, в Україні почала проводитись політика так зва­ного «воєнного комунізму». Це була певна система політичних та економічних заходів, спрямованих на впровадження нового ладу, зміцнення радянсь-

кої влади. При цьому слід відзначити, що впровадження деяких заходів було пов'язане з тим, що йшло гостре протиборство У війні, й економіка була зруйнованою. Політика воєнного ко­мунізму включала в себе:

• націоналізацію не тільки великої, а й середньої й дрібної промисловості, тобто практичну ліквідацію приватної влас-

Грєченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ності на засоби виробництва. Це робилося для того, щоб поз­бавити суперників більшовиків економічних важелів впли­ву, зосередивши їх у себе. На практиці це часто призводило до мілітаризації виробництва й ліквідації матеріальних сти­мулів до праці;

• введення продовольчої розкладки. У період війни про­довольче питання стало центральним — треба було годувати величезні армії. Більшовики вирішували це за допомогою фак­тично безкоштовної (гроші знецінилися) реквізиції сільсько­господарських продуктів, насамперед зерна. Селянам залишали лише по ЗО фунтів на місяць їжу й посів. Приватна торгівля хлі­бом суворо заборонялася й каралась;

• в організації сільського господарства більшовики пе­рейшли до спроб замінити приватне одноосібне господарство усуспільненим (радгоспи, комуни). У 1919 р. в Україні було створено 1256 радгоспів і понад 500 комун, але в цих господар­ствах панувала зрівнялівка, працю було погано організовано, і більшість з них невдовзі розпалися;

• вводилася загальна трудова повинність. Усі громадяни від 15 до 50 років повинні були працювати. Фактично це була мілі­таризація праці (створювались і «трудові армії»), яка давала змогу більшовикам за допомогою репресивних методів вирішу­вати значні виробничі завдання;

• карткова система розподілу продуктів у містах. Розміри продовольчого пайка визначались за «класовою ознакою», тоб­то робітники отримували більше, ніж службовці. Проте і для робітників пайок був незначним — 300-400 г хліба на добу;

• оскільки гроші знецінилися, то деякі комунальні послуги фактично були безкоштовними;

• у політичній сфері «воєнний комунізм» виявився в запро­вадженні «диктатури пролетаріату», яка на ділі була диктату­рою комуністичної партії із застосуванням масових репресій проти «класових ворогів», до числа яких часто потрапляли зовсім безвинні люди.

Таким чином, політика «воєнного комунізму» означала від­мову від товарно-грошових, ринкових відносин в економіці й встановлення відкритої військової диктатури в політичній сфері. Така політика не могла не викликати невдоволення в більшості населення України. До літа майже все українське село охопило повстання проти більшовиків. Від них відійшли війська, очолювані Махном і Григор'євим. Не допомагали й жорстокі репресії.

У цей час (червень 1919 р.) в наступ на Україну рушили війська генерала Денікіна. Вони прагнули

Модуль 3. Новітня історія України

відновити дореволюційні порядки, «єдиную и неделимую Рос­сию», повернути фабрики, заводи й землю капіталістам і помі­щикам, ліквідувати національний рух. Назву -«Україна» було заборонено, її замінили назвою «Юг России», «Малороссия». Не дозволялося навіть розмовляти українською мовою та видавати нею книги й газети. Були закриті національні школи, Академія Наук. Територія України поділялася на три області: Харківську, Київську та Новоросійську (з центром в Одесі), якими управ­ляли генерали-намісники. Денікінщина була терористичною диктатурою антинародного та антиукраїнського спрямування. Денікін відмовився розглядати пропозиції Петлюри про об'єднання в боротьбі з більшовиками й навіть віддав наказ на­пасти на петлюрівські війська. Він переконував Антанту не на­давати українським військам матеріальної допомога і не визна­вати Україну як державу. У зв'язку з цим 24 вересня 1919 р. Ди­ректорія, президент ЗУНР Є. Петрушевич підписали деклара­цію, в якій закликали український народ боротися з ворогом — армією Денікіна.

Режим Денікіна викликав упертий опір з боку українсько­го населення. У повстансько-партизанському русі взяло участь понад 100 тис. чол. Армія Денікіна змушена була відступати. 6 листопада 1919 р. радянські війська взяли Чернігів, 16 груд­ня — Київ, 7 лютого 1920 р. — Одесу. Таким чином, радянська влада втретє повернулася в Україну.

Поиск по сайту: