СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 40-Х -НА ПОЧАТКУ 50-Х РОКІВ

Україна зазнала дуже великих втрат за роки окупації ні нецько-фашистськими загарбниками. Було спале­но й зруйновано 714 міст і селищ, більше 26 тис. сіл, більше 16 тис. промислових підприємств. За

гальна сума збитків складала майже 1,2 трлн крб. Тяжким на-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

слідком війни стало різке скорочення чисельності людських ресурсів. Загинуло близько 8 млн людей. Навіть у 1950 р. насе­лення України становило лише 36,6 млн чол., тоді як у 1940 р. — 41,3 млн. Довоєнного рівня вона досягла тільки в 1958 р. У 1945 р. на території республіки було вироблено лише 23 % електроенергії, виплавлено 15 % сталі від рівня 1940 р.

Дуже важким було становище сільського господарства. Від­новлювати його було набагато складніше, ніж промисловість, що пояснюється як різким зменшенням кількості працездатно­го населення, так і гострою нестачею й зношеністю тракторного парку, значним скороченням поголів'я робочої й продуктивної худоби. Коней залишилось ЗО % від довоєнної чисельності, великої рогатої худоби — 43 %, тракторів — 39 %, комбайнів — 40 %. Оплата праці на селі фактично була символічною. Селя­нин жив з присадибної ділянки, що давало йому 70 % грошового доходу, 80 % м'яса, 90 % картоплі.

Труднощі посилювалися також голодом, що був викликаний великою посухою 1946 p., надмірними хлібозаготівлями. Унас­лідок цього по 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях республіки в 1946 р. померло 282 тис, а в 1947 р. — 528 тис. чол.

У результаті напруженої праці економіка республіки було швидко відбудовано. У 1950 р. промислове виробництво в Ук­раїні на 15 % перевищувало рівень 1940 р. Проте легка про­мисловість досягла лише 80 % довоєнного рівня, а виробництво зерна — 60 %. Це означало, що життєвий рівень залишався низь­ким, хоча в 1947 р. було скасовано карткову систему. До того ж грошова реформа 1947 р. девальвувала карбованець, фак­тично поглинула особисті заощадження й супроводжувалася підвищенням цін.

Розвиток західних областей республіки в повоєнні роки від­значався певними особливостями. Ішла гостра політична боротьба: радянська влада намагалася ліквідувати націоналістичне підпілля в особі УПА (боротьба йшла до 1950 р.), греко-католицьку цер-

кву (офіційно «возз'єднана» з православною в 1946 p.).

Можна виділити 2 етапи збройної боротьби ОУН і УПА: 1) 1944-1946 p.; 2) 1947-1950 р. На першому етапі характер­ним було прагнення УПА утримувати під своїм контролем ве­ликі території, вести бої значними силами з застосуванням міно­метів і артилерії. Але у важких боях 1944-1946 р. УПА втратила до половини особового складу. На другому етапі тактику було змінено. Були створені невеликі загони (10-50 чол.), що вели боротьбу партизанськими методами. Основними тактичними

Модуль 3. Новітня історія України

прийомами УПА були: несподівані напади на супротивника, як правило із засідки; знищення комунікацій; диверсії; напади на адміністративні центри; замахи на представників партій­но-радянського апарату; пропаганда ідей ОУН за допомогою листівок й іншої друкарської продукції. Загони УПА тією чи іншою мірою контролювали територію площею до 150 тис. км². Суттєвою втратою для УПА стала загибель її головнокоман­дуючого Р. Шухевича 5 березня 1950 р. Його змінив В. Коваль (Крук), якого у 1954 р. було схоплено органами держбезпеки. До 10 тис. повстанців під керівництвом М. Лебедя в 1947-1948 р. прорвалися з боями через територію Чехословаччини в За­хідну Німеччину.

З 1946 по 1949 pp. на Західній Україні бандерівське підпіл­ля провело 3190 збройних акцій, в результаті яких було вбито ЗО тис. партійно-радянських працівників, прибічників радянсь­кої влади, загинуло 22 тис. військовослужбовців радянської армії. Для боротьби з націоналістичним підпіллям влада ви­користовувала масові депортації: до Сибіру виселили 203 тис. осіб. Політична ситуація загострювалась українсько-польським розбратом, жертвами якого стали 40 тис. поляків і стільки ж українців. Крім цього, проводилася політика колективізації (до 1951 р. було колективізовано 1,5 млн селянських господарств Західної України й створено 7 тис. колгоспів). Одночасно про­водилась й індустріалізація, що мало позитивні наслідки. За 1945-1951 pp. промислове виробництво в Західній Україні збільшилося на 230 %. Розширились можливості для здобуття освіти: у 1950 р. в 24 вузах Західної України навчалось 33 тис. студентів. Проте цей процес супроводжувався русифікацією.

Одним із найсуттєвіших наслідків війни стало завершен­ня об'єднання українських земель, встановлен­ня й юридичне оформлення її кордонів. Уперше в своїй історії Україна стала соборною, об'єдналися всі етнічні українські землі. Ці пи­тання вирішували на Тегеранській (1943) та

Ялтинській (1945) міжнародних конференціях, а також ра­дянсько-польськими, радянсько-чехословацькими та радян­сько-румунськими договорами. Відповідно до радянсько-польського договору споконвічні українські землі: Лемківщи-на, Надеяни, Холмщина, Підляшшя опинилися в складі Поль­щі. Тут проживало майже 800 тис. українців. У результаті було прийнято рішення про примусове переселення українців з цих земель (операція «Вісла», 1944-1947). Остаточно ук­раїнсько-польський кордон було встановлено в 1951 p., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянка-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ми, майже однаковими за площею. Україна віддала Устри-ківський район Дрогобицької області, а за це отримала тери­торію навколо м. Кристонополя (нині м. Червоноград). У ре­зультаті всіх цих процесів у складі України залишилася За­хідна Україна, Закарпаття, Північна Буковина.

У 1944 р. сталінське керівництво депортувало з Криму 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,5 тис. болгар, 10 тис. вірменів, 1,1 тис. німців, огульно звинувативши їх у співробітництві з німецькими окупантами. Кримську АРСР було ліквідовано. У Кримську область було почато організоване переселення лю­дей переважно з центральних районів Росії, проте воно йшло мляво й сільське господарство відновлювалося дуже повільно. Для тодішнього керівництва Росії Крим, відрізаний від основ­ної території Україною, із зруйнованою війною економікою, був складною проблемою. При фактично унітарному устрої СРСР, коли незалежність окремих радянських республік була декла­ративною, усі принципові питання вирішувалися в Москві, у радянського керівництва виникла думка про адміністратив­не підпорядкування Кримської області УРСР. Був використа­ний й ідеологічний момент — урочисте 300-річчя так званого возз'єднання України з Росією.

Відповідно до Конституції СРСР 19 лютого 1954 р. відбу­лося засідання Президії Верховної Ради СРСР, на якому були присутні всі зацікавлені сторони. Одноголосно було затвердже­но указ про передання Кримської області зі складу РСФСР до складу УРСР. Остаточним рішенням цього питання став Закон, прийнятий Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 p., оскільки відповідно до законодавства СРСР змінити існуючі межі між республіками за їх згодою могла лише Верховна Рада СРСР. У тексті Закону затверджувався Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. й вносилися зміни до ст. 22 й 23 Конституції СРСР. Таке рішення не тільки не суперечило зако­нодавствам РРФСР, УРСР і СРСР, а й відповідало існуючим нормам міжнародного права.

Частина етнічних українських територій залишилася за ме­жами України. Це північно-східні райони Слобожанщини і Ку­бань (частина території сучасних Білгородських, Воронезької областей і Краснодарського краю); південні райони Брестщини в складі БРСР; Підляшшя, Холмщина, Посяння й Летлівщи-на в складі Польщі; Прятовщина в складі Словаччини; части­на Мараморщини в складі Румунії. Але Україна не має тери­торіальних претензій до сусідніх країн.

Таким чином, територія України та її населення в цей період значно збільшилися.

Модуль 3. Новітня історія України

Після війни відбулися зміни в національному складі рес­публіки. У Польщу переселився 1 млн. поляків з Галичини та Волині. Натомість у радянську Україну іммігрувало близько 520 тис. українців з Польщі. Крім того, з України було депор­товано 650 тис. німців, 200 тис. кримських татар. Значно змен­шилась кількість єврейського населення — з 2,7 млн. до 800 тис. чол. Зросла кількість росіян: з 4 млн у 1939 р. до 7 млн. у 1959 р. Із Західної України за реальний чи вигаданий зв'язок з УПА було депортовано близько 500 тис. українців.

У повоєнний час досить плідно працювали діячі культури України. Проте тоталітарний режим не давав змога творити на повну силу. Тому для багатьох

«Жданівщина»

творів була харакгерна політична кон'юнктура, відхід від прав­ди життя, удаваний пафос тощо. Значний негативний вплив на духовне життя республіки справила «жданівщина» (за ім'ям секретаря ЦК ВКП(б) А. О. Жданова, який «відповідав» за ідео­логію та культуру). Насаджувалися підозрілість і критиканство, продовжувався пошук «ворогів народу», усіляких «ухилів», на­ціоналістів. Розгорнулася критика української інтелігенції. Не­обгрунтованим нападкам були піддані роботи Інституту історії України, розпочалося цькування М. Рильського, В. Сосюри за його вірш «Любіть Україну!», у немилість впали Ю. Яновський та І. Сенченко. Розгул жданівщини свідчив, що готується новий тур репресій.

У 1948 р. в Україні розвернулася кампанія боротьби проти «низькопоклонства» перед Заходом і «космополітизму», що означало ігнорування досягнень західних країн у всіх сферах і перебільшення власних успіхів, а також розгортання анти­семітської кампанії. У сільськогосподарській науці розгрому піддали теорію «менделізму-морганізму», тобто генетику. Жер­твами цієї кампанії, яку очолював президент Академії сільсько­господарських наук Т.Д. Лисенко, стали відомі вчені — генетики М. М. Гришко, У. М. Поляков, Л. М.Делоне та інші.

У 1946 р. Раднарком України було перетворено на Раду Міністрів, а наркомати — на міністерства. Це більш відповіда­ло світовій практиці. У 1949-1950 pp. були внесені зміни в де­ржавний герб і державний прапор УРСР. До герба, основною частиною якого були серп і молот, додали ще й п'ятикутну зір­ку. Прапор зберігав традиційно червоний колір, затверджений центром як обов'язковий для всіх союзних республік. Націо­нальні особливості відображала лише голуба смуга внизу пра­пора розміром у третину полотнища.

У квітні 1945 р. Україна й Білорусія були включені разом з СРСР до складу 47 країн-засновниць ООН. Головним моти-

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

вом Сталіна було прагнення отримати додаткові голоси в цій організації. УРСР до 1950 р. стала також членом 20 міжнарод­них організацій і самостійно уклала 65 угод. Проте в ООН, як і в інших організаціях, Україна за весь час існування СРСР ніко­ли не займала особливої позиції, відмінної від загальносоюзної.

Поиск по сайту: