Анотація. У модулі визначено основоположні питання стосовно консти- туційно-правового інституту президентства

У модулі визначено основоположні питання стосовно консти- туційно-правового інституту президентства, становлення і розви­тку цього інституту в Україні. Особлива увага приділена аналізу сутності конституційно-правового статусу Президента України, характеристиці основних функцій і повноважень Президента України, аналізу питань взаємодії Президента України із орга­нами всіх гілок державної влади. Наприкінці розділу подаються питання для самоперевірки та контролю, тести, рекомендована література. Передбачено обсяг знань та вмінь, якими студент має оволодіти після вивчення теми.

Після вивчення теми необхідно знати:

♦♦♦ Поняття і характерні ознаки конституційно-правового інститу­ту президентства.

❖ Процес Становлення і розвиток інституту Президентства в Україні.

❖ Конституційно-правовий статус Президента України.

❖ Порядок обрання Президента України.

❖ Процедуру вступу на пост Президента України.

❖ Основні функції і повноваження Президента України.

❖ Підстави і порядок припинення повноважень Президента Укра­їни.

❖ Акти Президента.України, вміти:

• проводити порівняльний аналіз процесу становлення інституту президентства в Україні та у зарубіжних країнах;

• аналізувати конституційно-правовий статус Президента Укра­їни, етапи його розвитку;

• визначати відмінності у конституційно-правовому статусі Президента України та Президентів зарубіжних країн;

• аналізувати функції та відповідні повноваження Президента України;

• проводити класифікацію повноважень Президента України за різними критеріями;

• охарактеризувати порядок проведення виборів Президента України;

• проводити порівняльний аналіз процедури вступу на пост Президента України та Президентів зарубіжних країн;

• аналізувати юридичне значення присяги Президента України;

• розкрити особливості порядку припинення повноважень Прези­дента України, підстав дострокового припинення його повно­важень;

• проводити змістову характеристику актів Президента України;

• визначати й аналізувати юридичну силу актів Президента Укра­їни.

Ключові поняття й терміни: Президент; статус президен­та України; присяга президента України; інаугурація; компетенція Президента України; вето; промульгація; контрасигнатура; імпічмент

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Конституційно-прав о вий інститут президентства: загальна характеристика, становлення і розвиток в Україні.

В країнах з республіканською формою правління главою держа­ви виступає президент. Прийнято вважати і визначати президента, як носія верховної державної влади в таких країнах і як найвищого пред­ставника держави у відносинах з іншими країнами.

Термін «президент» від латинського «ргегісіепв» - буквально - той хто сидить попереду, на чолі. Президент - це виборний глава респу­бліки.

В Україні, першим президентом Української Народної Республіки вважається провідник українського національного відродження, найви- датніший Український історик, громадський і політичний діяч Михай­ло Грушевський.

У 1917 році Грушевський за складних умов революційної боротьби та складних міжнародних відносин, облишив наукові студії і зосередив всі свої сили на створенні суверенної і незалежної Української держа­ви - демократичної республіки. Короткочасна політична діяльність Грушевського (1917—1918 р.) завершилась, як відомо, тріумфальним проголошенням Української Народної Республіки. Існувала Українська народна республіка не довго, що було зумовлено відомими історични­ми обставинами.

Започаткований М. Грушевським інститут президента УНР продо­вжував існувати в Українській діаспорі, де існував інститут УНР без території та уряд УНР в екзилі. Президент УНР регулярно обирався українськими емігрантами. Останнім Президентом УНР в екзилі був Микола Плав'юк. Він урочисто передав всю канцелярію УНР першому всенародно обраному Президентові України Л. Кравчуку.

Процес становлення інституту президентства в радянській державі був дуже тривалим і складним. Це було зумовлено тим, що вітчизня­на юридична наука і втому числі наука (державного) конституційного права радянського періоду відстоювала принцип поєднання законо­давчої і виконавчої влади у побудові і діяльності органів радянської держави. Послідовно проводився принцип зосередження всієї повно- § 1. Конституційно-правовий інститут президентства: загальна характеристика.

ти влади в одному органі - в радах народних депутатів, які підпоряд­ковували собі і контролювали діяльність всіх інших органів держави. Виходячи з цього, заперечувався принцип поділу влади та існування, зокрема, інституту президентства. Що ж до самої теорії поділу влади, то вона визнавалася такою, що виконує соціальне замовлення паную­чої буржуазії, а тому є безперспективною для радянської демократії.

Виходячи із принципу поєднання всієї влади в одному органі - в радах народних депутатів, визнавалося за доцільне покладення функ­цій і повноважень глави держави на президії Верховних Рад СРСР та союзних республік, тобто на їхні колегіальні структурні частини. Отже, за Конституціями СРСР, Конституціями УРСР функції і повноваження глави держави фактично покладалися відповідно на Президії Верхо­вних Рад СРСР і УРСР. Проте, президії не були офіційно конституйо­вані як глави радянських держав.

Практика роботи побудованих за такою моделлю радянських пред­ставницьких органів, покладення функцій глав держав на їх президії довели не ефективність і не придатність такої структури державно­го механізму. З огляду на це, на XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень-липень 1988 р.) піднімалося питання про доцільність засну­вання інституту президентства. Але в резолюції конференції було рекомендовано заснувати пост Голови Верховної Ради СРСР, на якого покласти функції глави держави. Цей пост було запроваджено Законом СРСР і, на його основі, головою Верховної Ради СРСР було обрано М. С. Горбачова. Верховна Рада СРСР Постановою від 1990 р. визна­ла за доцільне заснувати пост Президента СРСР. Надзвичайний з'їзд народних депутатів СРСР 14 березня 1990 р. прийняв Закон про засну­вання поста Президента СРСР і своєю Постановою затвердив обрання М. С. Горбачова Президентом СРСР.

В умовах одновладного правління радянську державу вразило таке негативне явище, як тоталітаризм з усіма відомими негативними явищами. Життя засвідчило, що в організації і діяльності державно­го механізму необхідно відмовитися від принципу поєднання влади в одному органі і запровадити принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

У прийнятій 16 липня 1990 року Декларації Про державний сувере­нітет України було проголошено і закріплено принцип поділу держав­ної влади. В ній зазначено, що державна влада в республ іці здійсню­ється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Визнання теорії поділу влади принципом побудови і функціону­вання державного механізму України обумовило необхідність істот­ної перебудови всієї системи державних органів України. Постало завдання визначити і законодавчо закріпити саме ті державні органи, які уособлюють і представляють кожну із трьох гілок державної влади, а також орган, на який буде покладено здійснення функції глави держа­ви, визначити правовий статус кожного із органів, обсяг їх повнова­жень. принципи взаємовідносин між ними тощо.

Виходячи із цих потреб Верховна Рада УРСР 5 липня 1991 року прийняла Закони: «Про заснування поста Президента Української PCP», «Про Президента Української PCP», «Про вибори Прези­дента Української PCP» (ВВРУ. - 1991. - № 33. - Ст. 445. 446. 448). З прийняттям названих законів були внесені зміни доповнення до Конституції - основного Закону УРСР. Вона була доповнена главою

12 прим «Президент Української PCP».

Введення інституту президента Української PCP було пов'язане

13 необхідністю зміцнення системи центральних органі державної влади, забезпечення їхньої цілеспрямованої діяльності у складний період утвердження України як суверенної держави, надання дина­мізму розвитку Української державності.

Отже, було засновано пост Президента УРСР, визначено його консти­туційно-правовий статус, встановлено порядок обрання Президента.

Постановою Верховної Ради УРСР було призначено вибори першо­го Президента УРСР на 1 грудня 1991 року. Президентом УРСР було обрано J1. Кравчука.

Перший Президент УРСР був обраний всенародно. Його обрання відбулося одночасно із проведенням Всеукраїнського референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України».

J1. Кравчук, як Президент, приніс на сесії Верховної Ради присягу народові України. Традиційної у таких випадках урочистої процедури входження Президента на пост - інаугурації не проводилось.

Термін «інаугурація» від латинського «inauguro» — буквально — посвячую. Це урочиста процедура вступу на пост глави держави, коро­нація монарха.

Таким чином, в Україні пост Президента був введений трохи біль­ше ніж через рік після прийняття Декларації «Про державний сувере­нітет України» і майже незабаром після схвалення Верховною Радою концепції нової Конституції України. Це стало одним з перших кроків у її реалізації.

§ 2. Конституційно-правовий статус Президента України

Регламентації правового статусу Президента України присвяче­ний розділ V Конституції України. В цьому розділі визначається обсяг повноважень Президента, порядок їх здійснення, форми взаємодії Президента з органами різних гілок державної влади.

Відповідно до ст. 102 Конституції,

«Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, терито­ріальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»

Правовий статус Президента України з часу заснування поста Президента в нашій державі, неодноразово зазнавав певних змін.

Так відповідно до Закону «Про заснування поста Президента Укра­їнської PCP» від 5 липня 1991 року і внесених у зв'язку із цим змін і доповнень до Конституції УРСР в результаті чого вона була доповнена главою 12 прим «Президент України», Президента УРСР було визначе­но найвищою посадовою особою в державі і главою виконавчої влади. Такий статус Президента було закріплено і в Законі «Про Президента Української PCP» від 5 липня 1991 року.

Пізніше, у зв'язку із внесенням наступних змін до Конституції УРСР Президент визначався за своїм статусом як глава держави і глава виконавчої влади. Цей статус Президента було відображено і в Консти­туційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України від 1995 року.

Україну, за формою правління, можна було визначати президент­ською республікою.

Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції суверенної України Президент України є главою держави і виступає від її імені (ст. 102).

Цікаво відмітити, що конституції зарубіжних країн по різному визначають правовий статус Президента, його роль у житті суспіль­ства і держави.

Так, Конституція Італії визначає Президента як главу держави, який уособлює національну єдність (ст. 87).

В Конституціях ряду країн поряд із визначенням статусу Прези­дента як глави держави, він визначається також і як глава виконавчої влади, наприклад, у США та Мексиці. Так, за Конституцією США (ст. 2 розділ 1) Президент здійснює федеральну виконавчу владу.

Поряд з тим, в конституціях деяких країн, наприклад. Франція, ФРН, статус Президента в системі державних органів взагалі чітко не визначається, вміщено лише перелік його повноважень.

Так, у Конституції Франції визначено, що Президент є гарантом цілісності і єдності держави (ст. 5).

В Конституції ФРН акцентується увага на тому, що Президент перш за все представляє федерацію в міжнародних зв'язках (ст. 59). Відповідальність за здійснення виконавчої влади покладається на Уряд ФРН.

Визначення правового статусу Президента в конституціях різних держав обумовлено тими конкретними історичними умовами, в яких формувалася і утверджувалася державність кожної із них, формою правління, що встановилася у тій чи іншій країні.

Визначений у статті 102 статус Президента України дає підста­ви розглядати його як офіційного представника держави і державної влади в цілому, а не якоїсь одної з її гілок - законодавчої, виконавчої чи судової. Як глава Української держави Президент є найвищою посадо­вою особою в державі. Він наділений повноваженнями виступати від імені України як у середині країни, так і у міжнародних відносинах.

У розділі V Конституції України визначається місце і роль Прези­дента в державі, окреслюється коло його відповідальних повноважень, регламентується порядок обрання Президента, вступу його на пост та припинення його повноважень. Встановлені принципи й форми взає­мовідносин і співпраці Президента з органами всіх трьох гілок держав­ної влади.

В ст. 102 визначено, що Президент є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Отже, за Конституцією Президент є саме главою держави. Найви­щим органом виконавчої влади в Україні за Конституцією є Кабінет Міністрів України.

Аналогічним чином правовий статус Президента визначається в Конституціях Росії, Італії, Угорщини.

Як глава держави, Президент України є найвищою посадовою особою в країні. Саме тому він наділяється повноваженнями висту­пати від імені України як у внутрішньому житті країни так і в міжна­родних відносинах. Положення Конституції приводять до висновку, що Президент України є найвищою посадовою особою української держави, яка має забезпечувати цілісність держави.

Основні напрямки діяльності Президента України визначені у ч. 2 ст. 102 Конституції. Відповідно до зазначеної статті, на Прези­дента України покладається по-перше, обов'язок бути гарантом державного суверенітету України, тобто неподільності, верховенства, незалежності державної влади країни. По-друге, Президент висту­пає як гарант територіальної цілісності України. Саме на Президента Конституцією покладається обов'язок забезпечувати недоторканість зовнішніх кордонів України, припиняти спроби будь-яких сил в серед­ині країни розчленити територію України, відокремити якусь її части­ну. По-третє, Президент діє як гарант дотримання Конституції України в напрямку забезпечення відповідності внутрішньої і зовнішньої полі­тики України Конституції та інтересам держави. По-четверте, згідно із Конституцією Президент є гарантом дотримання прав і свобод людини і громадянина. Це передбачає покладення на Президента обов'язку створювати умови, які б забезпечували чітке і своєчасне реагування з боку відповідних органів державної влади на порушення прав і свобод людини. Як гарант прав і свобод людини і громадянина. Президент зобов'язаний також сприяти створенню необхідних механізмів контр­олю за їх додержанням та механізмів забезпечення їх реалізації.

Визначаючи статус Президента України, Конституція встанов­лює коло його повноважень, принципи взаємовідносин з органами, що представляють всі гілки державної влади в Україні. Значне місце серед конституційних положень належить тим із них, завдяки яким забезпечується можливість органів всіх гілок влади співпрацювати із Президентом, а також впливати на його діяльність з метою запобігання будь-яким свідомим або не свідомим зловживанням з боку Президента владою. Кожна із гілок влади має можливість застосовувати механізми стримувань і противаг. Так, в разі вчинення Президентом державної зради або іншого злочину Верховна Рада має право на усунення Прези­дента з поста у порядку особливої процедури імпічменту.

§ 3. Порядок проведення виборів Президента України, процедура вступу його на пост

Статтею 103 передбачено, що Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого вибор­чого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

В законодавстві чітко визначені строки і порядок проведення черго­вих і позачергових виборів Президента.

Так, відповідно до ст. 103 Конституції, чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повнова­жень Президента України. У тому разі коли повноваження Президента припинені достроково, вибори Президента України проводяться в пері­од дев'яноста днів з дня припинення його повноважень.

Порядок проведення виборів Президента України регламентується Законом «Про вибори Президента України».

Чітке визначення в Конституції строків проведення чергових і поза­чергових виборів Президента України сприяє забезпеченню організо­ваності в суспільстві і державі та скороченню періодів, коли посада Президента може бути вакантною.

В ч. 2 Ст. 103 Конституції України та в Законі «Про вибори Прези­дента України» встановлюються вимоги, що ставляться до кандидата у Президенти України. Насамперед, кандидат у Президенти повинен бути громадянином України. Така вимога законодавства обумовле­на тим, що Президентом може бути лише така особа, яка має сталий правовий зв'язок з державою. Такий зв'язок, як відомо, встановлюєть­ся через інститут громадянства.

Характерним є те, що в законодавстві не встановлюється необхід­ної для кандидата в Президенти підстави набуття громадянства Укра­їни, як це має місце в законодавстві ряду країн. Наприклад, за Консти­туцією США кандидатом в Президенти може бути лише громадянин цієї країни за народженням.

Регламентуючи розглядуване питання, Конституція України послідовно втілює закріплений в її ст. 24 принцип рівності всіх громадян України, їхньої рівноправності незалежно від будь-яких ознак і обставин.

Кандидатом у Президенти може бути громадянин, який досяг 35 річного віку. Такий віковий ценз є необхідним, оскільки майбутній Президент повинен мати певний життєвий досвід для успішного здій- § 3. Порядок проведення виборів Президента України, процедура вступу його на пост

снення функцій по керівництву державою, визначення і проведення її внутрішньої і зовнішньої політики.

Такий самий віковий ценз встановлюється для кандидата у Прези­денти в Конституціях США га Росії.

В деяких країнах встановлюється більш високий віковий ценз. Наприклад, у ФРН - 40 років, в Італії - 50.

Кандидат у Президенти України повинен протягом 10 останніх років перед днем виборів проживати в Україні. Такий строк є необхід­ним, оскільки кандидат повинен добре орієнтуватися в особливостях суспільного життя країни, вміти правильно визначати його потреби та шляхи вирішення потреб суспільства і держави.

Аналогічні норми містяться в Конституціях багатьох країн.

Вибори Президента України грунтуються на загальнодемокра­тичних принципах — загальне, рівне, пряме виборче право, таємне голосування. На основі зазначених принципів, відповідно до ст. 70-71 Конституції здійснюється народне волевиявлення в Україні.

Кандидату Президенти України повинен мати право голосу, тобто Президентом може бути лише особа, яка не обмежена у виборчих правах і володіє активним виборчим правом.

Кандидат у Президенти України повинен володіти державною мовою, якою, згідно до ч. 1 ст. 10 Конституції є українська мова.

Згідно із законодавством. Президент України обирається строком на 5 років. Одна і таж особа не може бути Президентом України біль­ше ніж два строки підряд.

Наведене конституційне положення виступає одним із засобів, що запобігає тривалому перебуванню при владі однієї і тієї ж особи. Істо­ричний досвід свідчить, що тривале перебування при владі однієї і тієї ж особи часто призводить до встановлення і утвердження антиде­мократичних державно-правових режимів.

В Конституціях різних країн зазначене питання регламентується неоднаково. Так, в Росії, ФРН, США це питання вирішується так само як і в Україні. В Італії і Франції можливість переобрання однієї і тієї ж особи на пост Президента не обмежується.

Відповідно до Конституції Президенту України заборонено мати інший представницький мандат, тобто бути членом владних виборних органів. Забороняється також обіймати оплачувані посади у державних або громадських органах та організаціях, а також займатися підпри­ємницькою діяльністю. Зазначені обмеження встановлені з метою забезпечити незалежність Президента від тиску будь-яких державних і недержавних структур.

Аналогічним чином це питання регламентується в Конституціях більшості країн.

В законодавстві визначено строки і порядок вступу на пост ново­обраного Президента України.

Відповідно до ст. 104 Конституції, вступ новообраного Президента має відбутися у тридцяти денний термін після офіційного оголошен­ня результатів виборів. Коли ж Президент обраний на позачергових виборах, то вступ його на пост має відбутися у п'ятиденний строк з дня офіційного оголошення результатів виборів.

Вступ на пост Президента України відбувається з моменту складен­ня присяги народові (Ст. 104 Конституції). Це здійснюється на урочис­тому засіданні Верховної Ради України. Новообраного Президента приводить до присяги Голова Конституційного Суду України.

Юридичне значення присяги полягає по-перше, в тому, що з момен­ту її складення новообраний Президент приступає до виконання своїх повноважень саме як глава держави. По-друге, значення присяги поля­гає в тому, що вона є беззаперечним свідченням того, що повноважен­ня попереднього Президента припиняються. Цей висновок випливає, зокрема, із змісту ст. 108 Конституції, згідно із якою «Президент Укра­їни виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Прези­дента України». Це є встановлений Конституцією обов'язок Прези­дента України.

§ 4. Основні функції і повноваження Президента України

Виступаючи в ролі глави держави. Президент України здійснює досить широке коло повноважень. Обсяг повноважень Президента визначено у ст. 106 Конституції.

Конституційне визначення Президента як глави держави обумов­лює наділення його певними повноваженнями стосовно органів, які представляють всі гілки державної влади.

У ст. 106 Конституції, детально регламентуються питання, щодо визначення обсягу повноважень, які покладаються на Президента України, встановлено конкретний їх перелік.

§ 5. Підстави і порядок припинення повноважень Президента України

В залежності від змісту і характеру діяльності Президента, всю сукупність його повноважень можна поділити на декілька груп.

1) повноваження президента, пов'язані із забезпеченням державної незалежності, національної безпеки та оборони країни;

2) повноваження, пов'язані з представництвом України у міжна­родних відносинах;

3) повноваження у сфері законодавчої діяльності;

4) установчі (державотворчі) повноваження, тобто такі, що пов'я­зані із формуванням інших державних органів;

5) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради України;

6) повноваження, пов'язані з прийняттям до громадянства України та його припинення, наданням притулку в Україні;

7) повноваження стосовно призначення всеукраїнського референ­думу щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 та проголо­шення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою тощо.

§ 5. Підстави і порядок припинення повноважень Президента України

В Конституції передбачені обставини, при наявності яких повнова­ження Президента України припиняються достроково. Перелік підстав дострокового припинення повноважень Президента України перед­бачений у ст. 108 Конституції. До них належать: 1) відставка Прези­дента; 2) неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я; 3) усунення Президента з поста в порядку імпіч­менту; 4) смерть.

В конституціях більшості країн встановлені аналогічні підстави дострокового припинення повноважень Президента.

Розглянемо деякі із зазначених підстав дострокового припинення повноважень Президента.

Відставка Президента це його добровільна відмова від займаної посади. Припинення повноважень Президента на підставі його відстав­ки регламентується ст. 109 Конституції.

Відставка набуває чинності з моменту проголошення Президентом особистої заяви про свою відставку на засіданні Верховної Ради Украї­ни. Згода парламенту України у цьому випадку не потрібна. Президент лише повідомляє про своє рішення. У зв'язку із цим Верховна Рада, відповідно до п. 7 ст. 85 Конституції, має призначити вибори нового Президента.

Таким чином, встановлене положення Конституції певною мірою забезпечує участь законодавчої гілки влади у механізмі виникнення і припинення повноважень Президента України, оскільки на засіданні Верховної Ради Президент при вступі на пост складає присягу і на її засіданні він проголошує про свою відставку.

Дострокове припинення повноважень Президента України може мати місце і у зв'язку із усуненням його з поста у порядку імпічменту. Це передбачено ст. 108 і 111 Конституції.

Імпічмент е особлива процедура притягнення до відповідальнос­ті найвищих посадових осіб держави і судового розгляду справ про вчинені ними злочини.

У багатьох країнах найбільш поширеними підставами для імпічмен­ту є порушення конституції та вчинення тяжкого злочину. Наприклад, в Італії Президент відповідає в порядку імпічменту за державну зраду та посягання на конституцію; у ФРН - за навмисне порушення ним основного або іншого федерального закону; у США за державну зраду, хабарництво або інші тяжкі злочини; у Франції —за державну зраду.

Відповідно до ст. 111 Конституції України, Президент України несе відповідальність в порядку імпічменту за вчинення ним держав­ної зради або будь-якого іншого злочину.

Встановлена Конституцією процедура імпічменту досить складна. Ініціюється питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту більшістю від конституційного складу Верховної Ради Укра­їни. Після того, як таке питання порушене, Верховна Рада, для проведен­ня розслідування створює спеціальну тимчасову слідчу комісію. Тимча­сова слідча комісія складається не лише із народних депутатів. До її складу включаються також спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Комісія з'ясовує всі фактичні обставини справи. Висновки і пропо­зиції комісії розглядаються на пленарному засіданні Верховної Ради. За наявності підстав. Верховна Рада неменше як двома третинами голосів народних депутатів від її конституційного складу приймає рішення про пред'явлення Президентові звинувачення.

Справа про імпічмент Президентові обов'язково надсилається на перевірку до Конституційного Суду України та Верховного Суду України.

Вивчивши справу, Конституційний Суд повинен скласти мотивова­ний висновок з питання чи додержана конституційна процедура розслі­дування і розгляду справи про імпічмент Президентові. Верховний Суд складає висновок з питання чи містять діяння, у яких звинувачується Президент, ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховна Рада, не менше як трьома четвертими від її консти­туційного складу, приймає рішення про усунення Президента з поста у порядку імпічмент)'.

Прийнято вважати, що інститут імпічменту має, передусім, запо­біжне значення, оскільки притягнення Президента до судової відпові­дальності через імпічмент трапляється у практиці держав дуже рідко.

Стаття 112 Конституції регламентує питання щодо виконання обов'язків Президента в разі дострокового припинення його повно­важень. Встановлено, що у разі дострокового припинення повнова­жень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України в період вико­нання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повно­важення, передбачені пунктами 2. 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.

Таким чином. Прем'єр-міністр України, в період тимчасового вико­нання ним обов'язків Президента, здійснює повноваження Президента не у повному обсязі.

§ 6. Акти Президента України

Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території Укра­їни. Акти Президента України, видані в межах повноважень, перед­бачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 статті 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Таким чином, для забезпечення виконання своїх повноважень, Президент наділяється правом видавати укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на всій території України. Ці акти мають створюватись на основі Конституції і законів України, їм відповідати, спрямовуватися на виконання їх положень.

Укази і розпорядження Президента України виступають правовою базою видання органами виконавчої влади їх актів.

За юридичними ознаками укази і розпорядження Президента можуть бути нормативними, в яких містяться або правила поведінки загального характеру, розраховані на багаторазове застосування, або індивідуальні, що стосуються конкретних відносин чи осіб і мають одноразовий характер (призначення на посаду, нагородження).

Остання частина ст. 106 Конституції України передбачає положен­ня, за яким акт Президента, які видаються в межах його повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, стають обов'язковими до виконання лише за умови, коли вони скріплені підписами Прем'єр-міністра України і міністра, який безпо­середньо відповідальний за акт його виконання. Це забезпечує враху­вання Президентом реальних можливостей виконавчих структур для втілення в життя виданих ним указів. Такий порядок досить пошире­ний у сучасному світі. У ряді країн, наприклад у ФРН, він, як і в Укра­їні, необхідний лише для певної частини актів Президента. В інших, наприклад в Італії, жодний акт Президента не є дійсним, якщо він не підписаний відповідним міністром.

Питання для самоперевірки та контролю:

1. Визначте конституційний статус Президента України.

2. На основі яких принципів проводяться вибори Президента України?

3. Визначте, які вимоги ставляться до кандидата у Президенти України?

4. Якими законодавчими актами регламентується порядок обрання Президента України?

5. Який строк повноважень Президента України?

6. Визначте, на які групи можна поділити всі повноваження Прези­дента України.

1. Які підстави дострокового припинення повноважень Президента України?

8. Охарактеризуйте процедуру усунення Президента України з поста у порядку імпічменту.

9. Що являє собою відставка президента?

ТЕМА СЕМІНАРУ: Президент України в системі органів держав­ної влади

ПЛАН

1. Конституційно-правовий інститут президентства: поняття, загальна характеристика.

2. Конституційно-правовий статус Президента України; порядок обран­ня Президента, процедура вступу його на пост.

3. Повноваження Президента України.

4. Підстави і порядок припинення повноважень Президента України.

5. Акти Президента України; їхнє місце в системі правових актів держави.

Теми рефератів:

1. Становлення інституту президентства в Україні.

2. Форми взаємовідносин Президента України із органами різних гілок влади.

Відповіді на тести:

1) 3.

2) Конституційного Суду, Верховного Суду.

3) 5.

Рекомендована література:

Нормативно-правові акти:

Конституція України / /ВВР. - 1996,- № ЗО, - Ст. 141;

Рішення конституційного суду України «... щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесен­ня змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року» від ЗО вересня 2010 р. //Офіційний вісник України,- 01.10.2010. -№ 72/1 Спеціальний випуск/, стор. 7, стаття 2597;

Закони України:

- від 5 березня 1999 р. «Про вибори Президента України» II ВВР. - 1999. - № 14.-Ст. 81; в останній редакції від 05.02.2010;

-від 5 лип. 1991 р. «Про заснування поста Президента в УРСР і внесення змін і доповнень до Конституції УРСР» // ВВР - 1991,- № 33. - Ст. 445; в останній редакції від 28.06.96;

- від 5 липня 1991 р. «Про Президента Української PCP» // ВВР. - 1991.-№ 33.-Ст. 446;

Навчальна та наукова література:

Коментар до Конституції України. - 2-ге вид. К.: Інститут законодав­ства Верховної Ради України, 1998.-418 с.;

Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка - К.: Наукова думка, 2003.-732 с.;

Фрицький О. Ф. Конституційне право України: підручник. - К.: Юрін- ком Інтер, 2002;

Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. - Вид. 3-тє, виправи, та доповн. - К.: Атіка, 2004. - 512 с.;

Юридична енциклопедія: В 6 т./Редкол.: Ю. С. Шемшученко. - К.: Українська енциклопедія, 1998-2004 р.

Поиск по сайту: