Після вивчення теми необхідно. ♦І* Поняття і сутність місцевого самоврядування

знати:

♦І* Поняття і сутність місцевого самоврядування.

❖ Місцеве самоврядування в Україні, як Конституційно-право- вий інститут.

❖ Основні конституційні засади місцевого самоврядування в Україні.

❖ Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядуван­ня в Україні.

Систему місцевого самоврядування в Україні.

❖ Правову, організаційну та матеріально-фінансову основи місце­вого самоврядування в Україні.

❖ Гарантії місцевого самоврядування в Україні.

вміти:

• розкрити поняття і сутність місцевого самоврядування;

• аналізувати міжнародно-правові документи з питань місцевого самоврядування;

• проводити порівняльний аналіз міжнародно-правових актів з питань місцевого самоврядування і національного законодав­ства з названих питань;

• визначати, на основі аналізу національного та міжнародного законодавства, зміст правової, організаційної та матеріально- фінансової автономії місцевого самоврядування;

• охарактеризувати елементи системи місцевого самоврядуван­ня в Україні;

- визначати проблеми законодавчого регулювання місцевого самоврядування в Україні;

• формулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законо­давства України з питань місцевого самоврядування.

Ключові поняття й терміни: місцеве самоврядування, місцеве самоврядування в Україні, місцеве самоврядування, як конституцій­но-правовий інститут; правова автономія місцевого самоврядування; організаційна автономія місцевого самоврядування; фінансова авто­номія місцевого самоврядування; первинний суб'єкт місцевого само­врядування в Україні; органи місцевого самоврядування в Україні; органи самоорганізації населення в Україні; форми безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення в Україні

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Поняття і сутність місцевого самоврядування

Побудова суспільства на засадах соціальної справедливості можли­ва в умовах політичної, економічної і духовної свободи особи, рівно­правної участі усіх членів суспільства у вирішенні питань, що стосу­ються функціонування всього суспільства та всеохоплюючої політичної його організації, якою є держава. В системі світових політико-правових цінностей важливе місце належить принципам і вимогам, що стосу­ються оптимальної організації державної влади, яка має бути здатною забезпечувати ефективне керівництво всіма питаннями життєдіяльності країни. Відомо, що якою б досконалою не була побудова центральної державної влади, вона не може бути ефективною, якщо не буде опти­мально організованою на місцях. Саме тому серед принципів і вимог, щодо організації державної влади, важливе місце посідає, безумовно, принцип децентралізації державної влади. Йдеться передовсім про формування повноцінної системи місцевого самоврядування, без якої неможливо уявити сучасну демократичну, соціальну і правову державу. Реальна участь громадян у формуванні владних і самоврядних орга­нів, в управлінні суспільними і державними справами становить норму устрою і функціонування будь-якої демократичної держави, де засно­вана і ефективно функціонує розвинена система самоврядування.

Що ж являє собою місцеве самоврядування? Які характерні озна­ки йому притаманні?

Сьогодні існує загальна концепція місцевого самоврядування, загальне його поняття. Ця концепція розроблена міжнародними інсти­туціями, на основі вивчення і узагальнення багаторічної практики правового регулювання і функціонування місцевого самоврядування у багатьох країнах світу.

Концептуальні засади побудови і функціонування системи місцево­го самоврядування визначені і викладені у міжнародних актах, до яких приєдналась і Україна. Це «Всесвітня декларація місцевого самовряду­вання» та «Європейська хартія про місцеве самоврядування».

Всесвітню декларацію місцевого самоврядування розроблено Всес­вітньою Асоціацією місцевого самоврядування. Ця Асоціація назива­ється «Інтернаціональна спілка місцевих влад». Всесвітня декларація імісцевого самоврядування прийнята на 27 Міжнародному Конгресі Інтернаціональною Спілкою Місцевих Влад 23-26 вересня 1985 р.

Європейська Хартія про місцеве самоврядування розробле­на Радою Європи. Вона прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 р. і тоді ж відкрита для підписання державами учасниками. Україною Європейська Хартія підписана 06.11.96.

Розглянемо, як визначається місцеве самоврядування у названих міжнародно-правових документах.

В Преамбулі Всесвітньої Декларації передовсім обґрунтовується доцільність заснування системи місцевого самоврядування. В ній зазна­чається, що місцеве самоврядування є найближчим до громадян рівнем управління своїми справами. Підкреслюється, що найкраще саме на місце­вому рівні створювати умови для побудови такої гармонійної громади, (тобто територіальних колективів людей), до якої б громадяни відчували свою належність та відповідали за неї. Висловлюється побажання того, щоб Декларація стала для всіх націй стандартом до якого слід прагнути.

У Всесвітній Декларації наголошується на тому, що місцеве само­врядування передовсім має бути визнане як принцип в Конституції країни, або в основному законі про урядові структури держави (ст. 1). Ця ж ідея проводиться і у Європейській Хартії згідно із ст. 2 якої прин­цип місцевого самоврядування має бути визнаний у законодавстві краї­ни і по можливості - в її конституції.

В Декларації коротко викладається концепція місцевого самовря­дування.

Місцеве самоврядування, говориться в Декларації, - це право та обов'язок місцевих органів влади регулювати та вести державні спра­ви під свою особисту відповідальність і в інтересах місцевого насе­лення (ст. 2).

Відповідно до положень Європейської хартії, місцеве самовряду­вання, це право і реальна здатність органів місцевого самоврядуван­ня регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місце­вого населення (ст. 3).

В розглядуваних документах послідовно утверджується основний принцип місцевого самоврядування - це незалежність і самостійність органів та інших організаційних форм місцевого самоврядування при здійсненні ними визначених в законах повноважень (Європейська Хартія. - Ст. 5; Всесвітня Декларація. - Ст. 4).

Природно, постає питання, чому потрібно захищати самостійність і незалежність місцевих влад?

Світова практика державного будівництва свідчить про те, що центральна державна влада завжди намагається зосереджувати в «своїх руках» якомога більше функцій і повноважень по керівницт ву не лише загальнодержавними справами, а й питаннями місцевого житія.

Визначаючи принципи демократії і децентралізації влади основопо­ложними засадами побудови нового, справедливого суспільства, Євро­пейська хартія відстоює необхідність неухильного захисту і посилення незалежності місцевих влад. В хартії відмічається, що повноваження, які надаються державою органам місцевого самоврядування мають бути, як правило, повними і винятковими, що такі повноваження можуть бути заперечені, або обмежені іншим органом влади, центральним чи регіо­нальним, тільки в межах, що встановлені законом (п. 4 ст. 4).

В Декларації і Європейській хартії визначаються ті можливі орга- нізаційні форми, у яких має здійснюватися місцеве самоврядування. Це по-перше, демократично сформовані ради чи інші представниць­кі органи, а також створені ними і відповідальні перед ними виконавчі структури; по-друге, такими організаційними формами функціонування місцевого самоврядування є збори громадян, місцеві референдуми, що проводяться територіальними колективами громадян, через які громадяни можуть безпосередньо брати участь у здійсненні функцій самоврядуван­ня; по-третє інші форми прямоїучасті громадян в управлінні місцевими справами. (Європейська Хартія. — Ст. 3; Всесвітня декларація. — Ст. 2).

Аналіз положень Європейської Хартії і Всесвітньої Декларації дає можливість визначити характерні ознаки, властивості, що притаман­ні місцевому самоврядуванню і розкривають суть наведеного вище принципу. Такими характерними ознаками та властивостями місцево­го самоврядування є правова, організаційна та матеріально-фінансова автономія органів місцевого самоврядування.

Правова автономія виявляється в тому, що рада чи інший орган місцевого самоврядування має свої власні повноваження, які визна­чаються у Конституції чи у законі держави. У названих міжнародних документах зазначається, що ці повноваження, як власні, так і делего­вані мають бути повними і виключними, тобто такими, що не належать одночасно іншим органам. Орган місцевого самоврядування повинен мати повну свободу дій в межах своїх повноважень (Європейська Хартія. — Ст. 4; Всесвітня Декларація. — Ст. 3).

Суть організаційної автономії полягає в тому, що органу місцевого самоврядування має бути гарантована можливість самостійно встанов­лювати свою структуру, яка б забезпечувала йому ефективне управ­ління. Передбачено також, що цей орган не підпорядковується іншим органам. Контроль за його діями припускається лише для забезпечення законності, додержання конституційних принципів місцевого самовря­дування, а з боку органів влади вищого рівня - за належним виконан­ням органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень. (Європейська хартія. - Ст. 6, 8; Всесвітня декларація. - Ст. 5, 7).

Фінансова автономія полягає в тому, що органи місцевого само­врядування повинні маги право на володіння і розпорядження власни­ми коштами, достатніми для виконання своїх функцій (Європейська Хартія. - Ст. 9; Всесвітня декларація. — Ст. 8).

Наука про місцеве самоврядування розпочиналася зі спроби відпо­вісти а запитання: чи здійснюють територіальний колектив та його органи окрему, відмінну від державної владу, чи вони міцно вмонто­вані в державний механізм та виконують державні функції? Оскіль­ки однозначної відповіді на це непросте запитання поки що немає, то продовжують існувати та справляти свій вплив на практику держа­вотворення дві основні теорії місцевого самоврядування — громадів- ська та державницька.

Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування схильні розглядати територіальний колектив (громаду) та його органи як суб'єкт і джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною, так званою «муніципальною владою».

Ця теорія започаткована практикою державотворення Сполуче­них Штатів Америки, оскільки ця держава починалася з самоврядних громад - переселенців, які згодом об'єдналися у державні утворення - штати, а ці останні - у федерацію - Сполучені Штати Америки. Іноді в літературі цю теорію називають «теорія природних прав територі­альної громади».

В основі державницької теорії місцевого самоврядування лежить ідея децентралізації державної влади, залучення територіального колективу (громади) та його органів брати на себе виконання частини функцій і повноважень державної влади.

При такому підході до розуміння природи місцевого самовряду­вання останнє органічно вписується в механізм народовладдя, оскіль­ки його коріння — у тій владі, джерелом якої є весь народ, а не якась його частина (громада), обсяг же повноважень - у законі, де, як відомо, відображується воля всього народу.

Державницька теорія місцевого самоврядування найпоширеніша в Європі. Вона була започаткована в магдебурзькому праві (магдебурзь­ка грамота, яка надавалась королем певному місту. Це було класичним актом децентралізації суверенної влади середньовічної держави на рівень цього міста, його територіальної громади). Ця ідея втілена в Європей­ській хартії про місцеве самоврядування, про що переконливо свідчить аналіз визначення місцевого самоврядування в цьому документі.

Отже, в Європейській Хартії послідовно проводиться ідея держав­ницької теорії місцевого самоврядування. В її основі лежить ідея децен­тралізації державної виконавчої влади на рівень територіальних спільнос­тей та органів, що ними обираються. Самоврядування розглядається як засіб здійснення державних функцій з допомогою недержавних за своєю суттю суб'єктів, тобто місцевого населення та обраних ним органів.

Аналіз положень розглянутих вище міжнародно-правових доку­ментів з питань місцевого самоврядування приводить до висновку, що:

Місцеве самоврядування - це право, обов'язок та реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.

В Україні процес пошуку і вибору варіантів, створення власної концепції місцевого самоврядування був досить складним і тривалим. Його складність обумовлюється тим, що необхідно було визначити, яка саме концепція місцевого самоврядування є найбільш прийнят­ною для України — державницька, чи громадівська. В залежності від того, визнається або лише певна автономія місцевого самоврядування відносно держави і державних органів, або - суверенітет місцевого самоврядування.

Починаючи з 1990 року, в Україні декілька раз змінювались пріо­ритети у виборі варіанту концепції місцевого самоврядування. Так, у 1990 році перевагу було віддано державницькій теорії місцевого самоврядування, що було закріплено в Законі «Про місцеві Ради народ­них депутатів та місцеве самоврядування», а у 1992 році - громадів- ській теорії, відповідно до Закону «Про місцеві Ради народних депу­татів та місцеве і регіональне самоврядування».

У 1994 році в Україні знов повернулися до державницької теорії місцевого самоврядування (Закон Про формування місцевих органів

влади і самоврядування), а у 1995 році, у зв'язку з підписанням Консти­туційного Договору - знов було віддано перевагу громадівській теорії.

Із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції суверенної України в основному фактично завершився тривалий процес створення влас­ної концепції місцевого самоврядування. В Конституції України втіле­но й відображено поєднання громадівської теорії місцевого самовря­дування із елементами державницької теорії. Відповідно до її ст. 140 «місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного об єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значен­ня в межах Конституції і законів України.». В цій статті відчувається вплив громадівської теорії місцевого самоврядування. Проте, необ­хідно зазначити, що найбільш важливі положення Основного Закону України викладено у дусі державницької теорії місцевого самовряду­вання. У них послідовно проведено ідею, що коріння місцевого само­врядування -у тій владі, джерелом якої є весь народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень - у законі. Цей висновок випливає із положень розділу першого Конституції України, де встановлені визна­чальні засади конституційного ладу України, що є основоположними для функціонування всіх інституцій суспільства і держави. Так.

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5).

«Органи... місцевого самоврядування, їх посадові особи І зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, | що передбачені Конституцією та законами України» (ст. 19) |

тобто за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено зако­ном».

§ 2. Місцеве самоврядування в Україні, як Констнтуційно-правовий інститут. Основні конституційні засади місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування, як самостійний конституційно-право- вий інститут, становлять норми законодавства України, що регулю-

ють відносини, які стосуються визначення системи місцевого самовря­дування, його основних засад, організаційної, правової та фінансової основ місцевого самоврядування, питань щодо порядку формування органів та інших інституцій місцевого самоврядування та їхньої діяль­ності. Правові норми, що утворюють конституційно-правовий інститут місцевого самоврядування України, містяться в розділі 11 Конституції України, в Законах України: «Про вибори депутатів Автономної респу­бліки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеві державні адмі­ністрації», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації населення» та в інших нормативно-правових актах.

В розділі 11 Конституції, який присвячений правовій регламентації місцевого самоврядування, визначається поняття місцевого самовря­дування, конкретизується положення загальних засад конституційно­го ладу України з питань місцевого самоврядування, загальні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні, його суб'єкти, принципи формування органів місцевого самоврядування, коло питань, що віднесені до його відання, матеріально-фінансова основа тощо.

В законі «Про місцеве самоврядування в Україні», що прийнятий на основі Конституції 21 травня 1997 р. (із наступними змінами) у ст. 2) дається таке визначення поняттю місцевого самоврядування:

«Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та поса­дових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.».

Отже, місцеве самоврядування в Україні повинно базуватися на основі визнання і гарантування державою права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах, що передбачені Конституцією і Законом «Про місцеве самоврядування».

У відповідності з Конституцією України, місцеве самоврядуван­ня в Україні має в основному ґрунтуватися на принципових засадах, що сформульовані в Європейській хартії про місцеве самоврядування та у Всесвітній декларації місцевого самоврядування. Встановивши визначальні засади організації та діяльності місцевого самоврядуван­ня в Україні. Конституція віднесла досить значну частину питань його становлення і розвитку до регулювання окремими законами.

На сьогоднішній день конституційні засади місцевого самовряду­вання в Україні найбільш повно втілені та розвинуті в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Ці засади послідовно втіле­ні у Законах України: «Про вибори депутатів Автономної республі­ки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеві державні адмі­ністрації», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації населення» та в інших нормативно-правових актах.

Аналіз положень Конституції України дозволяє зробити висно­вок, що місцеве самоврядування, як один з найважливіших інститутів конституційного права України, виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного ладу України; по-друге, специфічної форми народовладдя в Україні; по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (терито­ріальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Аналізуючи питання конституційно-правового регулювання місцевого самоврядування в Україні, варто звернути увагу на те. що ні в Конституції, ні в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» не визначено в чиїх саме інтересах здійснюється місцеве самоврядування: держави, територіальної громади, угрупувань чи конкретних осіб. В Європейській хартії ж це питання отримало одно­значне формулювання: «органи місцевого самоврядування діють... в інтересах місцевого населення». Отже, визначення поняття місце­вого самоврядування в Українському законодавстві не можна визнати таким, що у повній мірі відповідає положенням розглянутих раніше міжнародно-правових документів з місцевого самоврядування.

Конституція України, крім визначення поняття та системи місце­вого самоврядування, містить застереження щодо його особливостей в містах Києві та Севастополі, які повинні регулюватися окремими законами. Це пояснюється тим, що зазначені міста у відповідності до ст. 133 Конституції України мають спеціальний статус, що зумов­лений функціями, які на них покладаються: Київ - місто-герой, столиця України;

Севастополь - місто-герой, має розташовані у ньому інфраструк­тури Військово-Морських Сил України та Чорноморський флот Росії.

Виходячи із конституційних приписів, Верховною Радою України урегульовано питання щодо статусу міста Києва шляхом прийняття Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Основні засади місцевого самоврядування визначені найбільш повно у ст. 4 Закону «Про місцеве самоврядування...». Відповідно до цієї статті, місцеве самоврядування в Україні здійснюється на осно­ві таких принципів:

1) народовладдя;

2) законності;

3) гласності;

4) колегіальності:

5) поєднання місцевих і державних інтересів;

6) виборності;

7) правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійнос­ті в межах повноважень, що визначені Законом «Про місцеве самовря­дування...» та іншими законами;

8) підзвітності та відповідальності перед територіальними грома­дами їх органів та посадових осіб;

9) державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

10) судового захисту прав місцевого самоврядування.

Слід підкреслити, що в законодавстві України знайшов втілення осно­вний принцип місцевого самоврядування, який свого часу був послідовно утверджений в Європейській хартії про місцеве самоврядування та у Всес­вітній декларації місцевого самоврядування: незалежність та самостій­ність органів та інших організаційних форм місцевого самоврядування, при здійсненні ними, визначених в Конституції і законах, повноважень.

§ 3. Система місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише при умові оптимального поєднання безпосередньої і представницької демократії.

Відповідно до законодавства. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпо­середньо, так і через органи місцевого самоврядування.

В Конституції України (ст. 140) та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6, 10) визначаються ті можливі орга­нізаційні форми, в яких має здійснюватися місцеве самоврядування:

Це, по-перше, територіальні громади сіл, селищ, міст, які безпо­середньо здійснюють функції місцевого самоврядування і, по-друге, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Отже, територіальні громади та органи місцевого самоврядування є основними ланками (елементами) системи місцевого самоврядуван­ня в Україні. Це повністю відповідає духові Європейської хартії про місцеве самоврядування, згідно з п. 2 ст. З якої місцеве самоврядуван­ня здійснюється:

- безпосередньо - територіальними спільнотами (колективами, громадами),

- опосередковано - радами або зборами, що складаються з демо­кратично обраних членів, а. також підзвітними радам (зборам) вико­навчими органами.

Проте, система місцевого самоврядування в Україні не вичерпу­ється лише територіальними громадами та органами місцевого само­врядування.

В законодавстві України чітко визначено систему місцевого само­врядування. Сама система місцевого самоврядування визначена у ст. 5 Закону. Регламентації окремих інститутів та складових систе­ми місцевого самоврядування присвячено статті 6-15 Закону. Згідно із ст. 5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», складовими системи місцевого самоврядування в Україні є:

1) територіальна громада;

2) сільська, селищна, міська рада;

3) сільський, селищний, міський голова;

4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

5) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

6) органи самоорганізації населення.

У Законі встановлено, що в містах з районним поділом, за рішен­ням територіальної громади міста або міської ради, можуть утворюва­тися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої вико­навчі органи та обирають голову ради, який одночасно виконує функції голови її виконавчого комітету.

Виходячи із змісту ст. 140 Конституції та ст. 2 Закону «Про місцеве самоврядування...», згідно із якими місцеве самоврядування здійсню­ється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через відповідні органи місцевого самоврядування, до системи місцевого самоврядування безперечно мають відноситися всі форми прямої демократії. А отже, сьомою складовою системи місцевого самоврядування повинні бути форми безпосередньої участ і громадян у вирішенні питань місцевого значення.

В Законі «Про місцеве самоврядування...» формам безпосеред­ньої участі громадян у вирішенні питань місцевого життя присвячено окремі статті, а саме: 7 «Місцевий референдум»; X «Загальні збори громадян»; 9 «Місцеві ініціативи»; 13 «Громадські слухання». У стат­ті ж 5 Закону, де визначається система місцевого самоврядування, форми безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місце­вого значення не передбачаються як один з невід'ємних її елемен­тів. Отже, стаття 5 Закону не в повній мірі узгоджується із статтею 140 Конституції та статтею 2 Закону. Тому з метою усунення такої неузгодженості між окремими положеннями нашого законодавства необхідно, як уявляється, щоб законодавець вніс відповідні зміни до статті 5 Закону і передбачив однією із складових системи місце­вого самоврядування форми безпосередньої участі громадян у вирі­шенні питань місцевого значення.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування в законодавстві визначаються територіальні громади. Відповідно до ст. 6 Закону «Про місцеве самоврядування», первинним суб'єктом місцевого самовряду­вання, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Отже, громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні саме на підставі належ­ності до відповідних територіальних громад.

До органів місцевого самоврядування в Україні, як і у переважній більшості країн світу, належать місцеві ради, тобто: сільські, селищ­ні, міські ради та їхні виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 140 Конституції. - Ст. 2 Закону «Про місцеве само­врядування»).

Органами самоорганізації населення в законодавстві визначені: будин­кові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення. Вони створюються за ініціативою жителів на підставі дозволу відповідно сіль­ських, селищних, міських, районних в містах (у разі їх створення) рад.

Формами безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення є місцевий референдум, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання (ст.

140 Конституції. - Ст. ст. 5, 7, 8, 9, 13, 14 Закону «Про місцеве само­врядування в Україні».

В законодавстві встановлюється заборона Будь-яких обме­жень права громадян України на участь у місцевому самовряду­ванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, а також терміну проживання на відповідній тери­торії, за мовними чи іншими ознаками (ст. З Закону «Про місцеве самоврядування»).

Таким чином, система місцевого самоврядування надає усім громадянам можливість брати реальну участь у вирішенні визначе­ного в законодавстві кола питань самостійно, без втручання органів державної влади.

§ 4. Правова, організаційна та матеріально- фінансова основи місцевого самоврядування в Україні, його конституційно-правові гарантії

Важливими ознаками повноцінності місцевого самоврядування взагалі, його органів та посадових осіб, зокрема, є їх правова, органі­заційна та матеріально-фінансова самостійність (автономія).

Суть правової автономії полягає в тому, що місцеве самоврядуван­ня, його органи мають свої власні повноваження, визначені Консти­туцією або законами. Ці повноваження, як зазначено в Європейській хартії про місцеве самоврядування, мають бути повними та виключ­ними, тобто такими, що не належать одночасно іншим органам. Орган місцевого самоврядування повинен мати повну свободу дії в межах своїх повноважень (ст. 4).

Суть організаційної автономії полягає в тому, що органу місце­вого самоврядування має бути гарантована можливість самостійно встановлювати свою структуру, яка б забезпечувала б йому ефективне управління. У міжнародно-правових документах з питань місцевого самоврядування передбачається також, що цей орган не підпорядко­вується іншим органам, а контроль за його діями припускається лише для забезпечення законності та додержання конституційних принципів місцевого самоврядування.

Матеріально-фінансова автономія полягає в тому, що органи місце­вого самоврядування повинні мати право на володіння і розпоряджен­ня власними коштами, достатніми для виконання своїх функції"! (сі. <)).

У законодавстві України визначені правова, організаційна гл ма те­ріальна і фінансова основи місцевого самоврядування в Україні.

Правовою основою місцевого самоврядування в Україні с; Консти­туція України, Закони України: «Про місцеве самоврядування в Укра­їні», «Про вибори депутатів Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «1 Іро всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації населення» та інші нормативно-правові акт и.

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», організаційною основою місі/евого самоврядування в Україні є:

1) сільські, селищні, районні, міські, районні в містах, обласні Ради та їхні виконавчі органи;

2) інші форми самоорганізації населення.

Основною ланкою в системі органів місцевого самоврядування є місцеві ради. Вони є представницькими органами місцевого самовря­дування. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самовря­дування, що представляють відповідні територіальні громади та здій­снюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, які визначені Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування» та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, що визначені Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування» та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (ст. 10 Закону).

Сільські, селищні, районні, міські, районні в містах, обласні Ради об'єднують і координують на підвідомчий їм території діяльність всіх інших ланок місцевого самоврядування.

Як свідчить світовий досвід, саме виборні органи місцевого само­врядування є основними носіями самоврядних повноважень, головною формою самоорганізації територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наді­ляються Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостій­но і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (ст. 16 Закону).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власнос­ті. що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіаль­ні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) кому­нальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні дохо­дів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Місцеві бюджеті/ є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів (ст. 142 Конституції. — Ст. 16 Закону).

У ст. 145 Конституції встановлено, що права місцевого самовря­дування захищаються в судовому порядку. У наведеній нормі вста­новлюється право місцевого самоврядування на судовий захист своїх законних прав та інтересів. Зазначене конституційне положення має принципове значення як засіб забезпечення правової, організаційної і фінансової самостійності місцевого самоврядування. Необхідність забезпечення автономії місцевого самоврядування обумовлюється тим, що світова практика державного будівництва свідчить, якою б доско­нало організованою не була система місцевого самоврядування, вона ніколи не стане повноцінною, якщо їй законодавством не буде гаранто­ване право на захист своїх повноважень незалежною судовою гілкою державної влади. У повній мірі це узгоджується з європейською Харті­єю про місцеве самоврядування, згідно з якою, органи місцевого само­врядування повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і дотримання закріплених у конституції та законах країни принципів місцевого самоврядування.

Передбачене Конституцією право органів місцевого самовряду­вання на захист своїх прав у судовому порядку є передусім важливим правовим засобом забезпечення виконання їх рішень, які відповідно до ст. 144 Конституції є обов'язковими на відповідній території.

Питання для самоперевірки та контролю:

1. Визначте, що являє собою місцеве самоврядування?

2. У яких міжнародно-правових документах визначено концептуальні основи місцевого самоврядування?

3. Що являє собою система місцевого самоврядування в Україні?

4. Хто є первинним суб'єктом місцевого самоврядування '''

5. Які органи належать до місцевого самоврядування?

6. Як формуються місцеві ради?

I. Якими законодавчими актами визначаються повноваження місце вого самоврядування в Україні?

8. Поясніть, що таке правова, організаційна та матеріально-фінан- сова автономія місцевого самоврядування?

9. Визначте правову основу місцевого самоврядування в Україні.

10. Що являє собою організаційна основа місцевого самоврядування в Україні?

II. Поясніть, що становить матеріально-фінансову основу місцево­го самоврядування в Україні?

12. Які в законодавстві України встановлені гарантії місцевого само­врядування?

Поиск по сайту: