Сутність соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини — це взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні соціально-трудові відносини і як соціально-трудові правовідносини. Фактичні соціально-трудові відносини діють на об’єктивному і суб’єктивному рівнях, тобто передбачають взаємо­дію конкретних суб’єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, які виникають у соціально-трудовій сфері. Соціально-трудові правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на законодавчий і нормативний рівні.

Система соціально-трудових відносин має такі взаємопов’язані елементи:

· суб’єкти і рівні соціально-трудових відносин;

· предмети соціально-трудових відносин;

· принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основними суб’єктами соціально-трудових відносин у ринко­вій економіці виступають:

1) найманий працівник;

2) підприємець (роботодавець);

3) держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваже­ним ним органом. Найманим працівником може виступати як окре­мий працівник, так і група працівників. Розвиток ринкових відносин передбачає існування інститутів, які виступають від імені найманих працівників і захищають їхні господарсько-трудові інтереси. Най­більш поширеним із них є професійні спілки — масові організації, об'єднання найманих працівників, пов’язані з громадськістю.

Роботодавець —- це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного чи багатьох осіб. Зазвичай це власник засобів виробництва, але роботодавцем вважається також і керівник підприємства державної форми власності, наприклад, директор заводу.

Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин виконує за­конодавчу, захисну та регулятивну функції. Крім того, держава виступає в ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосе­реджено певну частку підприємств.

Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб’єкти соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників і напрямів взаємозв’язків між ними виділяють індивідуальний, гру­повий та змішаний рівні соціально-трудових відносин.

На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб’єктів соці­ально-трудових відносин за напрямами: робітник — робітник; робіт­ник — роботодавець; роботодавець — роботодавець. Тобто, індиві­дуальний рівень характеризується взаємозв’язками між окремими найманими працівниками; окремим найманим працівником і окре­мим роботодавцем; окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих працівників із об’єднаннями ро­ботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою: найманий працівник — держава; роботодавець — держава.

Залежно від територіального критерію виділяють: рівень під­приємства; рівень галузі; рівень регіону.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соці­ально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері, їх можна поділити на три структурні блоки: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією та ефективністю праці; соціально-трудові відносини, пов’язані з винагородою за працю.

Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характе­ром, способами їх регулювання, методами вирішення проблем, тобто тим, як саме ухвалюються рішення в соціально-трудових відносинах.

Основну роль у визначенні типу соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності й нерівності. Від того, якою мірою комбінуються ці принципи, залежить тип соціально-трудових відносин. Основою соціально-трудових відносин мо­жуть бути принципи: солідарності й субсидіарності; відносини за принципом “пани — підлеглі”; рівноправного партнерства; конфлікту; конфліктної співпраці; конфліктного суперництва; дис­кримінації.

Принцип солідарності передбачає сумісну відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності та згоді, одно­думності та спільності інтересів. Наприклад, солідарність проф­спілок, які покликані компенсувати негативні соціально-еконо­мічні наслідки ринкових відносин.

Патерналізм, або державний патерналізм, характеризується тим, що головна роль у соціально-трудових відносинах відводи­ться державі. Однак патерналізм може сформуватись і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації соціально-трудо­вих відносин. В окремих випадках патерналізм може бути висо­коефективним, як, наприклад, на підприємствах Японії, але він має і негативні наслідки, як, скажімо, пасивність у трудовій по­ведінці.

Принцип субсидіарності проявляється у збереженні прагнення людини до самостійності й самореалізації та покликаний запобіга­ти перенесенню відповідальності на інших суб’єктів соціально-трудових відносин.

Партнерство. В економічно розвинутих країнах соціальне парт­нерство проявляється у формах двопартизму і трипартизму.

Конфлікт — випадок загострення протиріч у трудових відноси­нах. Конфлікт може проявлятись у таких формах: мовчазне невдо­волення; відкрите невдоволення, сварка, страйк та ін. З одного боку, конфлікт є бажаним, оскільки він виступає фактором соці­ального розвитку, сприяє формуванню нового рівня взаєморозу­міння і співпраці, а з іншого — він виступає фактором руйнування соціально-трудових відносин. Тому в парі з трудовим конфліктом повинно виступати соціальне партнерство — згода. Причому конф­лікт мусить бути тимчасовим явищем, тоді як соціальне партнер­ство повинно мати постійний характер.

Дискримінація — обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин, яке перешкоджає їхньому доступу до рівних можливо­стей на ринку праці. Дискримінація може бути за віком, статтю, за національними, расовими ознаками.

Виділяють два основні типи соціально-трудових відносин: па­терналізм і соціальне партнерство. Останнє, безумовно, є прогре­сивнішим.

Поиск по сайту: