АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ФІЗКУЛЬТУРА І СПОРТ ЗА ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Читайте также:
  1. D.Транспортный уровень
  2. I. Основні риси політичної системи України
  3. Аварии на транспорте
  4. Аварии на транспорте
  5. АВАРИЙНОСТЬ ПО ВИНЕ ВОДИТЕЛЕЙ АВТОМОТОТРАНСПОРТА
  6. АГРАРНИЙ СОЮЗ УКРАЇНИ (АСУ)
  7. Адміністративне право України як галузь права.
  8. Анализ деятельности Финской спортивной федерации по модели процесса эффективности функционирования
  9. Античні поліси на території України
  10. Архітектура та образотворче мистецтво України в кінці ХІХст. – на початку ХХ ст.
  11. АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ УКРАЇНИ
  12. БЕЗПЕКА ВНУТРІШНЬОЗАВОДСЬКОГО ТРАНСПОРТУ

Розвиток українського спорту у післяреволюційний період до недавнього часу розглядався науковцями виключно як складова радянського спортивного руху.

Література того часу подає дані про те, що з 1921 року почали проводитися Всеукраїнські спартакіади, олімпіади та інші спортивні заходи, які ініціювались радянським партійним керівництвом. З 30-х років для підготовки викладачів фізичного виховання стали відкриватись навчальні заклади: інститути й технікуми, а також факультети фізичної культури у педагогічних інститутах у Харкові, Києві, Львові та інших містах.

З 30-х років українська молодь повинна була брати участь у роботі радянської масової оборонно-патріотичної громадської організації - ДТСААФ (Добровільне Товариство Сприяння Армії, Авіації і Флоту) та системі ГПО (Готовий до Праці й Оборони) - програмі фізкультурної підготовки у загальноосвітніх, професійних і спортивних організаціях, що проіснувала в СРСР з 1931 по 1991 роки. Участь в організації передбачала здачу нормативів ГПО, що підтверджувалось особливими значками (срібним чи золотим). Щоб отримати відповідний значок, потрібно було виконати заданий набір вимог, вкладаючись у затверджені нормативи, наприклад: пробігти стометрівку, віджатися певну кількість разів, стрибнути з вишки у воду або метнути гранату.

А Б В

 

Рис. 4. А - Значок ГПО І ступеню, 30-і роки; Б- марка (40-і роки); В - значок "Відмінник ГПО".

 

 

У часи Другої світової війни одним з найгероїчніших епізодів в історії українського спорту став «Матч смерті», з яким пов'язано багато легенд. В окупованому фашистами Києві футболісти «Динамо» організували команду «Старт» і провели серію переможних матчів з німецькими військовиками.

Після війни спорт в Україні продовжував розвиватися в руслі радянського, керівництво ним здійснювалось на підставі постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Так, зокрема, у 1959 році вийшла постанова «Про керівництво фізичною культурою і спортом у країні», за рішенням якої Комітет фізичної культури і спорту при Раді Міністрів УРСР було перетворено на Союз спортивних товариств і організацій УРСР, підпорядкований Всесоюзному спортивному союзові. Обласні, міські, районні й місцеві ради фізичної культури стали керувати всіма спортивними організаціями, які поділялись на добровільні спортивні товариства, колективи фізичної культури (на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах) чи спортивні клуби.

Постановою 1969 року Комітет Фізичної культури і спорту при Раді Міністрів СРСР ухвалив Всесоюзні федерації для всіх видів спорту, що стали єдиними дійсними членами міжнародних спортивних федерацій. Цим рішенням українські федерації підпорядковано всесоюзним і тим самим позбавлено їх самостійного членства у міжнародних спортивних організаціях, наслідком чого українські спортсмени репрезентували лише СРСР.

За часи радянської України була створена система підготовки спортсменів через розгалужену мережу закладів, починаючи від спортивних гуртків у загальноосвітніх школах, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ) до професійних спортивних команд, що давало значні результати - багато українських спортсменів стали всесвітньо відомими, виступаючи у складі збірних команд СРСР з різних видів спорту. Зокрема, продовжили давні традиції української гімнастики такі її представниці як Ірина Дерюгіна, Оксана Скалдіна, Олександра Тимошенко, які неодноразово ставали чемпіонками світу та Європи.

Футбольна команда «Динамо» (Київ) - тринадцятиразовий чемпіон СРСР - двічі завойовувала Кубок володарів кубків Європейських країн (у 1975 і 1986 рр.), а в 1975 р. - Суперкубок Європи. Гравців «Динамо» - спочатку Олега Блохіна, а пізніше Ігоря Бєланова - було визнано найкращими футболістами Європи і нагороджено «Золотим м'ячем», а гравця дніпропетровського «Дніпра» Олега Протасова - «Срібним бутсом» як найкращого бомбардира європейських чемпіонатів. Найбільша заслуга в цьому належала багаторічному наставникові київської команди Валерію Лобановському.

Гандболістки київського «Спартака» на чолі з тренером Ігорем Турчиним 13 разів ставали володарками Кубку Європейських чемпіонів, а гандболістки Зінаїда Турчина та Лариса Карлова неодноразово визнавалися найкращими гравцями на чемпіонатах світу і Європи.

Багаторазовий чемпіон світу у стрибках з жердиною, олімпійський чемпіон Сергій Бубка встановив 35 світових рекордів, неодноразово перемагав у світовій серії Гран-прі, шестиразовий чемпіон світу, удостоювався звання «кращого спортсмена світу». По завершенні спортивної кар'єри він заснував турнір «Зірки Жердини», який став престижним у світі.

Національний олімпійський рух в Україні та досягнення українських спортсменів. Українці були серед тих подвижників, що відродили славнозвісні грецькі традиції олімпійських змагань. Одним із них був О.Бутовський.

Олексій Дмитрович Бутовський – 1838 — 1917
Основні біографічні дані: уродженець селища Пелеховщина Кременчугського повіту Полтавскої губернії, випускник Полтавського кадетського корпусу та Харківського університету, генерал, найближчий соратник П’єра де Кубертена.
Видатні досягнення: ініціатор відродження сучасних Олімпійських ігор, учасник Олімпійського конгресу у Парижі (1894), де було прийнято рішення про проведення двох перших Олімпіад – Афінської (1896) і Паризької (1900).
Цікаві факти: Залишив більше, ніж 70 робіт з фізичного виховання і його історії. З 2008 року ім'я Олексія Бутовського носить стадіон «Ворскла» у Полтаві.

Спортсмени українського походження брали участь в Олімпіадах у складі команд Російської імперії, Польщі, Чехословаччини, починаючи з І Олімпійських ігор 1896 року. На ІІ Олімпійських іграх в Парижі 1900 року, в складі збірної Російської імперії, брав участь фехтувальник Петро Заковорот, уродженець Слобожанщини. Львівський фехтувальник Тадей Фрідріх двічі ставав бронзовим призером у складі польської команди шаблістів – у Амстердамі (1928) і Лос-Анджелесі (1932). У 1936 році у Берліні в складі команди Чехословаччини золоту медаль завоював спортсмен українського походження Володимир Сироватка.

Проте левова частина українських спортсменів (є дані, що українські атлети складали щонайменше 25% олімпійської команди) виступали під прапором Радянського Союзу на Олімпійських іграх з 1952 року до 1988 року, а після розпаду Радянського Союзу Україна була частиною Об'єднаної команди країн СНД у 1992 році. У 1952 році перші олімпійські нагороди збірної СРСР завоювали спортсмени України, четверо з них стали чемпіонами – борець Яків Пункін і гімнасти Віктор Чукарін, Марія Гороховська, Ніна Бочарова. Варто зазначити, що прапороносцем збірної СРСР на церемонії відкриття Олімпіади 1952 року на стадіоні «Олімпійський» у Гельсінкі був українець – тренер збірної важкоатлетів Яків Куценко. У складі команди штангістів був і перший радянський чемпіон світу – уродженець Чорнобиля Григорій Новак, який став чемпіоном світу в 1947 році в Парижі, виступаючи у середній вазі. У Гельсінкі Новак виступав у напівважкій вазі й став срібним призером.

 

Яків Пункін – (1921-1994)
Основні біографічні дані: Народився у Запоріжжі в єврейській родині. Закінчивши сім класів, пішов працювати токарем на завод і став займатися класичною боротьбою. У 1940 році він став срібним призером першості України, в 1941-му - чемпіоном України. У квітні 1941 року Яків був призваний до лав Червоної Армії і направлений до танкової школи. У перші ж дні війни він потрапив у полон. У 1945 році він перебував у таборі Меннен, звідки і був звільнений з полону і протягом трьох років проходив військову службу в Магдебурзі, відновивши в цей період заняття боротьбою. У 1947 році Яків став чемпіоном Збройних сил з класичної боротьби. До олімпійської збірної СРСР 1952 року Яків Пункін був включений, будучи учасником вісімнадцяти міжнародних сутичок при всього одній програній.
Видатні досягнення: Олімпійський чемпіон 1952 року у Хельсинкі
Цікаві факти: Коронним прийомом Якова був «гвинт» - кидок прогином, який він виконував особливо - з різкою зміною траєкторії кидка вже після його початку. Повторити цей кидок було неможливо. Справа в тому, що у Якова після контузії був нервовий тік: пересмикувались плече і частина обличчя. Суперникам здавалося, що кидок піде вліво, а Пункін раптово розгортав його вправо. Мимовільним хибним рухом він ставив в глухий кут абсолютно всіх.

 

Олімпійську славу Україні склали такі видатні спортсмени як Лариса Латиніна - дворазова абсолютна олімпійська чемпіонка (1956, 1960), володарка18 олімпійських медалей, зокрема 9 золотих - це найбільше досягнення в історії Олімпіад; Борис Шахлін - абсолютний олімпійський чемпіон (1960), призер трьох Олімпіад (1956, 1960, 1964), володар13 олімпійських нагород, зокрема, 9 золотих; Віктор Чукарін - дворазовий абсолютний олімпійський чемпіон (1952, 1956) володар7 олімпійських нагород.

Прославили Україну легкоатлети: Володимир Куц, уродженець Сумщини, який на Олімпіаді 1956 року виборов золоті медалі у бігу на 5000 та 10 000 м і був визнаний кращим спортсменом олімпійського року у світі; Валерій Борзов, переможець Олімпіади у Мюнхені (1972) на дистанціях 100 і 200 метрів, на Олімпіаді 1976 завоював дві бронзові медалі на тих же дистанціях.

Для підготовки та участі української команди в Олімпійських іграх незалежною командою та розвитку в Україні олімпійських видів спорту у 1993 році був створений Національний олімпійський комітет (НОК) України, першим президентом якого був обраний Валерій Борзов.

На XVII зимових Олімпійських іграх у Ліллехаммері (1994) Україна вперше виступала самостійною олімпійською командою. Першу золоту олімпійську медаль для незалежної України здобула тоді фігуристка Оксана Баюл.

15 липня 1996 року в олімпійському селищі Атланта (США) за урочистої обстановки вперше відбулося офіційне підняття прапору України на XXVI літніх Олімпійських іграх. Виступ українських спортсменів на них вивів Україну у десятку провідних спортивних держав світу. Дев'ять разів представники українського спорту піднімалися на найвищу сходинку Олімпійського п'єдесталу. Імена цих спортсменів стали відомі на увесь світ: борець греко-римського стилю В'ячеслав Олейник, спортивна гімнастка Лілія Подкопаєва, художня гімнастка Катерина Серебрянська, боксер Володимир Кличко, легкоатлетка Інеса Кравець, спортивний гімнаст Рустам Шаріпов, яхтсмени Євген Браславець та Ігор Матвієнко, а також багато інших спортсменів.

За 60 років участі в Олімпійських іграх (включаючи останні, 2012 року у Лондоні) представники України завоювали 622 нагороди, зокрема, 237 золотих медалей, 171 срібну і 214 бронзових.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)