АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Вопрос№24: Характерні риси розвитку театрального мистецтва і музичної культури українського народу в другій половині XVII - XVIII ст

Читайте также:
  1. X. Реформирование Петром I хозяйственной жизни страны и характерные черты социально-экономического развития России в первой четверти XVIII в.
  2. XVII-XVIII вв.
  3. XVIII - XIX вв.
  4. XVIII в.
  5. XVIII в. Возникновение мануфактур.
  6. XVIII век – «век просвещения». Русские просветители.
  7. XVIII век: противоречивость модернизации российского государства-общества.
  8. XVIII Преобразование те карст в созерцанием
  9. XVIII. ГЛАВА О СКВЕРНЕ
  10. XVIII. Надо ли спасать «Крайслер»?
  11. XVIII. ПРОЦЕДУРЫ И ФУНКЦИИ
  12. XXVIII. Вернуть Америке былое величие

 

Питання 25)

Бароко - стиль в мистецтві кінця 16 – середини 18 ст. Виявився в

архітектурі, живопису, літературі та музиці Характерною особливістю

бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої

діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та

символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість,

що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві цього періоду.

Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило

своєрідність його варіантів. Специфічно риси бароко, які виявилися в

усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі,

художньому металі та гаптуванні. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення

філософської думки, науки, літератури. Прийшовши на зміну художній

культурі Відродження і маньєризму, бароко відкрило нові можливості для

мистецтва, що особливо яскраво виявилося в синтезі мистецтв, у створенні

грандіозних міських і паркових ансамблів.

 

Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність

композиції й декоративна пишність. В архітектурі це виявилось у

примхливих планах, великих контрастах об’ємів, перевантажених

скульптурних оздобах, світлотіньових і кольорових ефектах. Живопис і

скульптура бароко відзначаються декоративно-театральними композиціями,тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення. Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курсириторики й поетики, які читалися в тодішніх школах, насамперед вКиївській академії. Письменники, в творчості яких найвиразніше виявилисяриси бароко були викладачами чи вихованцями цієї академії. Перші йогопрояви помітні на Україні на межі 16 і 17 століть. Українське барокко таєвропейський контекст / Ред кол. Костюк О.Г., Федорук О.К. та ін. – К.:Наукова думка, 1991. – С. 25 Для стилю бароко в музиці характерні величність, пишність,декоративність, драматизм, заглиблення у внутрішній світ людськихпочуттів, синтез мистецтв (у жанрах опери, ораторії, кантати) й водночаспрагнення до відділення музики від слова (розвиток інструментальноїмузики). Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармоніюта закономірність буття і безмежні можливості людини, естетика барокобудувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічнимий чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювалитепер ворожі людині стихії. Разом з тим культура бароко далека від сентиментальної сльозливості абопасивної споглядальності. Її герой – здебільшого яскрава особистість зрозвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньообдарований і дуже часто благородний у своїх вчинках. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистоїсамотності, “покинутості” людини напризволяще в поєднанні з постійнимпошуком “втраченого раю”. У цих пошуках митці бароко постійноколиваються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом ідияволом. В образотворчому мистецтві для барокових творів характернезвернення до релігійних сюжетів, де художників, насамперед, цікавлятьсюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковійстилістиці гіперболічність, афектованість, патетика. Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії. Однією з основних рис барокової культури, не тільки аристократичної, алей міських низів та селянства, є потяг до синтезу різних видів і жанрівтворчості

питання 27)



цей період характеризувався посиленням зв»язків із західною культурою, широким використанням античної та європейської спадщини. У живописі, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реалістичних форм з виразними демократичними елементами. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються нові іконописні школи – волинська, київська, львівська, при Києво-Печерській лаврі, Софіївському соборі та ін.. Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливами народного світогляду. В іконописі почали широко використовуватись народні мотиви й образи. Святі стають на українських дідів та молодих парубків. На іконах зображені запорожці на чолі зі своїм гетьманом , студентів Києво- Могилянської академії , міщан і селян України. Найхарактернішими зразками можна вважати розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, Густинського та Хрестовоздвиженського монастирів на Полтавщини та інші.. На живопис дедалі більшою мірою впливає світський жанр. Визвольна війна потребувала від художників нових образів, близьких і зрозумілих широким масам. Наприкінці 16 століття від іконопису відокремлюється ландшафтний живопис , портретний, історичний та батальний жанри. Оригінальним національним явищем стали народні ікони – так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьмани. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві – популярних картинах «Козак Мамай», «Козак-бандурист», Що втілюють ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу. Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет.він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Превага надається зображенню визначних політичних , культурних діячів та міщан. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б.Хмельеицького, І.Самойловича, І.Скоропадського, І.Мазепи,. Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були школи графіки КИЄВО-
Могилянської академії, Києво-Печерської лаври, Чернігівська та Львівська.

‡агрузка...

Питання 28

Григорій Сковорода (1722-1794) самобутній український мислитель. Син козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його прогресивних поглядів та педагогічних методів змусила його розпочати життя мандрівного філософа. Мислителя хвилювали проблеми соціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя.

Філософська концепція Г.Сковороди ґрунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму – всесвіту, який є вічним; мікрокосму – людини; «символічного» світу Біблії. Практичний досвід, який Г.Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів, схоластичних постулатів богословів; він підав сумніву окремі положення Біблії, хоча шукав у ній духовне начало.

Г.Сковорода – один із визначних гуманістів свого часу; він був широко обізнаний із творами стародавніх і сучасних філософів, володів латинською, грецькою, польською, німецькою та церковнослов»янською мовами.

Гуманістичні ідеї викладені ним у поетичних збірках «Басні Харковскія», підручниках з поетики та етики. Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед народу, а вірш «Всякому городу нрав і права» став народною піснею.

Гуманістичні , демократичні та просвітницькі ідеї Г.Сковороди вплинули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної української літератури.

 

 

34 питання

Як відомо, Тарас Григорович Шевченко був українським поетом та художником. Його роль у формуванні самовизначення нашого народу, розвитку культури, літератури, мистецтва важко переоцінити. Завдяки його творчості українська література вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Його вірші – геніальні. Поетичним талантом Шевченка й досі захоплюються у всьому світі. Проте значення віршів поета — не тільки в їх мовній чи літературній майстерності. Пристрасна поезія Шевченка не обмежувалась оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття. Великою заслугою поета було те, що його творчість сприяла згуртуванню українського народу. Ненависть митця до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилася з його селянського походження, але своїм інтелектуальним зростанням він завдячував впливам українського дворянства. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх інтересів. Відтак Шевченків ідеал національного й соціального визволення ґрунтувався не на ненависті й протистоянні, а на одвічних загальнолюдських цінностях добра, справедливості, милосердя. Йому належить визначення національної ідеї, зміст якої актуальний і нині: одночасне національне та соціальне визволення українського народу.

Геніальна творчість Шевченка та його мученицьке життя зробили поета одним із найпотужніших символів українського національного руху.

Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезію він прийшов сказати своє, нове слово. У шевченкознавчих студіях не раз були спроби вказувати на деякі літературні паралелі, залежність, впливи тощо. Твори Шевченка перекладаються на російську, чеську, болгарську, сербську, хорватську, німецьку, французьку, англійську та інші мови. Заслуговує на увагу видана французькою мовою доповідь про творчість Кобзаря та її визначальний вплив на розвиток української літератури, переслідуваної царським урядом, котра була підготовлена для учасників Європейського літературного конгресу (1878 p.).

Високу оцінку творам поета дали польський поет В. Сирокомля, болгарський поет Л. Каравелов, сербський поет В. Николіч, французькі вчені Е. Дюран і Л. Леже, шведський вчений Л. Єнсен, чеський учений З. Неєдли й багато інших.

 

35 питання

В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранновідобразили в своїй творчості душу народу, його національнусвоєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван ПетровичКотляревський, класик нової української літератури, видатнийписьменник-реаліст, автор славнозвісної “Енеїди” і “Наталки Полтавки”. Уважкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу,його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в кращемайбутнєЛітературна, наукова і педагогічна діяльність І. П. Котляревськогопройнята гуманізмом, життєвою мудрістю. Це був справді новатор унайширшому розумінні цього слова. Поет утверджував духовний ідеалнароду, відстоював і викривав усе вороже й чуже народній моралі.Характерною рисою І.П.Котляревського є глибоке знання життя народу, йогохарактеру, національної вдачі, діяльна любов до всього, що входить упоняття “вітчизна”, що розвивав і зміцнив це поняття. У його творахставилися важливі громадянські, морально-етичні проблеми епохи ірозв'язувалися вони з передових позицій.Широке громадянське звучаннятворчості Котляревського сприяло розхитуванню всього заснованого нагнобленні, здирстві, на знущанні з простого люду. Значення Котляревського як зачинателя української літератури виняткововажливе: своїм поетичним словом, утвердженням засад демократичноїестетики він відкривав, новий напрям у розвитку національної культури,спрямований на дедалі глибше проникнення в життя народу, на осмисленняйого історичної долі.Оригінальність і суспільне значення таланту автора“Енеїди” прекрасно розуміли прогресивні діячі вітчизняної культуриІ.Я.Франко. Творчість І.П.Котляревського увійшла дорогоцінним вкладом вукраїнську літературу і стала живим джерелом духовного розвитку народу. Значення “Енеїди” й у тому, що цим безсмертним твором Котляревськийпоєднав українське художнє слово зі світовою культурою. Цим твором автордовів, що і й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життянароду і висміяти його ворогів. ”Енеїда” – чи не єдиний твір у Європі,що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової українськоїлітератури зогріває читача власним, а не позиченим світлом. Відомо, що Т. Г. Шевченко, звертаючись до Котляревського, пророкувавйому невмирущість. Образи творів Котляревського живуть у сучасномуживопису, графіці, музиці та інших видах мистецтва. Ім’я творцяславнозвісної “Енеїди” стало уславленим, твори – невмирущими.

 

32 питання

Академік Дмитро Іванович Яворницький (Еварницький; 1855 – 1940) є видатним дослідником історії запорозького козацтва і культурно-громадським діячем України кін. ХІХ – поч. ХХ ст.[1; 7; 9; 17; 18; 42; 44]. Великий патріот України, він віддано працював на збереження національного потенціалу й сам був складовою частиною, більше того – знаковою постаттю, цього потенціалу. Учений вельми прислужився справі створення інтелектуального ґрунту для прийдешніх поколінь. Вагомим є внесок Д. Яворницького у вітчизняну науку, освіту, соціальні інститути, систему соціальних і творчих стосунків тощо.
Д. Яворницькому належить пріоритет у створенні комплексного дослідження з історії запорозького козацтва. У працях ученого, передусім у фундаментальній трьохтомній “Історії запорозьких козаків”[5], здобули висвітлення різні аспекти історії запорозького козацтва: політичні та воєнні події, економічне життя, побут, торгівля, стосунки із зовнішнім світом, культура та духовний світ запорожців, природне середовище, в якому існувало козацтво [47; 49; 50; 53]. Багато джерел, зібраних істориком, ще чекають на публікацію. В історіографічній традиції і в уявленні як його сучасників, так й сьогоднішніх поколінь, Д. Яворницький залишається вченим-подвижником, великим трудівником, носієм і виразником кращих почуттів й заповітів українського народу [10, Арх-25719], вченим, який своїми творами пробуджував національні почуття і любов до Батьківщини [10, Арх-13270, 16191]. Сучасники вважали Д. Яворницького людиною духу та вищих, небуденних вимог, “велетнем” в науці про Україну

Видатний учений – історик і громадський діяч Дмитро Іванович Багалій посідає почесне місце на вершині української історичної науки кінця ХІХ– першої третини ХХ ст. Автор близько 400 наукових досліджень, навчальних та популярних праць, Д.І.Багалій передусім відомий як неперевершений знавець історії Слобожанщини, авторитетний дослідник історії Лівобережжя, Південної України, фахівець у галузі архівної справи, історіографії та джерелознавства, археології. Широке визнання здобув Д.І.Багалій, очолюючи провідні культурно-просвітницькі установи міста Харкова, будучи ректором Харківського університету, харківським міським головою, одним із засновників Української Академії наук, організатором наукової, архівної, освітньої справи в Радянській Україні 20-х років.

 

Значну роль відіграв Д.І.Багалій у розвитку бібліотечної справи України та бібліотекознавства. На межі двох століть (з 1893 по 1906 рр.) Дмитро Іванович очолював Харківську громадську бібліотеку, опікувався справами бібліотеки Харківського університету як ректор цього навчального закладу. Він був одним із фундаторів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Першим дослідником внеску Д.І.Багалія у розвиток бібліотечної справи був К.І.Рубинський, бібліотекар Харківського університету, бібліотекознавець.У 1910 р., коли громадськість Харкова відзначила тридцятиріччя наукової та педагогічної діяльності Дмитра Івановича Багалія, К.І.Рубинський виступив на засіданні історико-філологічного товариства, присвяченого цій події, з повідомленням "Значение Д.И.Багалея в истории библиотечного дела". У ньому було висвітлено неоціненний внесок вченого у розвиток бібліотечної справи і бібліографії, визначено його роль у становленні Харківської громадської бібліотеки, в історії бібліотеки Харківського університету.  
 

його діяльність завжди була пов’язана з розбудовою українських бібліотек. Він був одним з тих, хто підготував сприятливе підґрунтя для розвитку українського бібліотекознавства, зокрема Харківської бібліотечної школи. Бібліотекознавча спадщина Д.І.Багалія – це яскраві, унікальні сторінки історії бібліотечної справи України.

Ответы по истории

37)Характерні риси архітектури та місто забудови в Україні у XIX століття

Поч. ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю - класицизму.

В цей час поступового впроваджуються в будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене було дерев'яне будівництво.В розвитку класицизму можна визначити три етапи:

Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови.Архітектура . За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі і застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Остання стадія класицизму наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і сурових форм. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки). В заложенні вони переважно хрещатої форми.Досить поширеним був в цей час також ротонд із колонами або без них, яскравих ампірових форм, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила» в Києві (1810), церква Гощівського монастиря (1842) та ін.В техніці будівництва на Наддніпрянщині помічається поступовий упадок, який особливо посилюється під кінець XIX ст. Російська централістична влада в боротьбі за опанування усіх ділянок культурного та економічного життя на Україні з особливим завзяттям нищила українське міщанство і зв’язане з ним ремісництво, яке своїми цеховими організаціями ставило чималий опір централістичним стремлінням Москви. Постійні утиски цехів закінчилися цілковитим їх скасуванням у 1900 р. В старі часи на Україні в цехах постійно виховувалися мулярі, теслярі, каменярі, різьбярі та ін. майстри, то з підупадом цехових організацій та браком фахових шкіл, старих майстрів та ремісників не було ким замінити або приходили робітники,які були мало підготовлені та без потрібних знань. Наслідком цього було те, що багато будов другої половини XIX та поч. XX ст., особливо в малих містечках, були не тільки безвартісні з мистецького боку, але також технічно примітивні, так що чимало їх понищилося й розвалилося.

38)Охарактеризуйте зразки архітектури 19ст. – оперний театр в Одессі та Львівський політехнічний інститут.

Оде́ський націона́льний академі́чний теа́тр о́пери та бале́ту — один із найдавніших оперних театрів України. Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко.Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококо. У плані будівля складається з підковоподібної зали глядачів, охопленої галереями, фойє та прямокутною сценою з підсобними приміщеннями. За повздовжною віссю будівлі — двохярусний з високим аттиком портал головного входу, за поперечною — трьохаркадні галереї бокових входів. Планування радіальне — з центру по радіусах у різних напрямах прокладено проходи до виходу. Сходи, що безпосередньо ведуть до театрального виходу, також мають яруси. Перекрита будівля системою металевих ферм, покриття цинкове. Покриття зали глядачів нагадує поверхню частини еліпсоїда, відсіченого площинами по горизонтальних і вертикальних вісях симетрії, воно увінчане круглим ліхтарем з куполом, завершеним невисоким шпилем.

Львівський політехнічний інститут.Вона була однією з перших академічних технічних шкіл у Європі й першою в Україні. Попередницею «Львівської політехніки» була Технічна академія, створена 1844 року, одним з тих, хто стояв біля її витоків, був Лемох Ігнац. У 1877 році новий навчальний рік під керівництвом нового ректора Юліана Захарієвича почали в новому корпусі академії (на теперішній вул. Степана Бандери). Проект цього корпусу та будинку хімічної лабораторії академії виконав архітектор Юліан Захарієвич. Тоді ж академію було перейменовано на Вищу політехнічну школу і включено до академічних шкіл Австро-Угорської імперії.

39)Охарактеризувати зразки архітектури 19ст. –оперний театр у Львові та Володимерський собор у Києві

1. Перший камінь у фундамент Оперного театру було закладено у 1897 році. Проектом театру займався, видатний на той час, архітектор у Європі – Зігмунт Горголєвскі. Будівництво театру триває близько трьох років на кошти міської казни і простих громадян тогочасного Львова і його околиць. Вартість будівництва театру становила 2,4 мільйона австрійських крон. Пишний фасад будівлі прикрашений багатим скульптурним декором: колонами, нішами, балюстрадами. Над головним карнизом фасаду здіймаються вісім муз, над ними - композиція „Радощі і страждання життя”. Фронтон завершується тріадою бронзових статуй Генія драми, комедії, трагедії та по центру – Слави, з золотою пальмовою гілкою у руках.
Інтер’єр театру теж вражає своєю красою. При оздоблені була використана позолота (пішло декілька кілограмів золота), різнокольоровий мармур, розписи і чудові витвори скульптури. На прем’єрах спектаклів можна побачити чудову сценічну завісу „Парнас” (1900 рік), роботи відомого живописця Генриха Семирадського. Цей витвір – алегоричне трактування сенсу життя людини у постатях Парнасу. Великий Міський театр (так Львівський Оперний театр називався до 1939 року) відкривається 4 жовтня 1900 року.

2. В 1852 році Філарет, митрополит Московський, запропонував збудувати у Києві храм на честь майбутнього дев'ятисотріччя Хрещення Русі київським князем Володимиром. Громадяни з усіх частин Російської імперії почали масово жертвувати кошти на храм і в 1859 році загальна сума пожертв досягла 100 000 російських рублів. Спорудження храму розпочалося в 1862 році, а закінчилося в 1882 році. На урочистому освячуванні собору, що відбулося 20 серпня 1896 року, був присутнім імператор Микола II з дружиною Олександрою Федорівною. Собор побудовано у російському псевдовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. Штром і П. І. Спарро; пізніше його переробив архітектор О. В. Беретті. В споруджені собору брали участь архітектори Ю. Бернгардт, К. Я. Маєвський, В. М. Ніколаєв.Собор у плані — традиційний давньоруський шестистовпний триапсидний храм, але увінчаний сімома банями.Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885–1896 російські художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, українські — В. Д. Замирайло, С. П. Костенко, М. К. Пимоненко, польські — П. О. Сведомський, В. О. Котарбінський, М. О. Врубель під загальним керівництвом професора А. В. Прахова.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)