Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення

Без понять, категорій неможливі мислення, пізнання властивостей предметів, їхніх зв'язків з іншими предметами, їхній розвиток. Якщо ми, сприймаючи об'єкти, не підводимо їх під які-небудь поняття, категорії, то ми взагалі приречені на те, щоб безглуздо дивитися на речі. Отже, про світ у цілому, про відношення людини до світу ми мислимо категоріями, тобто гранично загальними поняттями.

Задача філософії перебуває у вивченні найбільш загальних зв'язків, законів, властивих усім явищам світу і мисленню. Візьмемо, наприклад, причинні зв'язки. Вони є й у фізичних процесах, і в живій природі, і в суспільстві, і в мисленні. Кожна наука досліджує причинні зв'язки стосовно до своєї області: фізик вивчає фізичні причинні зв'язки, біолог - біологічні і т.д. Загальне ж у всіх цих причинних зв'язках є предметом вивчення філософії. Точно так само відбувається, наприклад, із якістю, кількістю, формою й утриманням, сутністю і явищем, взаємодією, розвитком і т.д.

Категорії - це форми відображення (відбитка) в думці універсальних законів об'єктивного світу.

Основними філософськими категоріями є категорії матерії, руху, простору, часу, кінцевого, безкінечного й ін. Але цим далеко не обмежується система категорій. Історія філософії виробила і такі категорії, як причина і наслідок, форма й зміст, необхідність і випадок, можливість і дійсність і ін. Ці й інші категорії формувалися у свідомості в міру того, як людина мільярди разів зіштовхувалася і враховувала реальні причинно-наслідкові, просторово-часові відношення речей, їх якісну і кількісну сторони. Логічні категорії є формами думки і визначеннями буття.

Висловлюючи як би каркас світу, категоріальна структура мислення дуже стійка, але водночас мінлива, історична. Особливо рухливим є зміст категорій. Порівняйте, наприклад, те, як розуміли матерію в старожитності і як ця категорія осмислюється в системі сучасної картини світу.

Будучи результатом відбитка об'єктивного світу в процесі його практичного перетворення, категорії стають засобом пізнання дійсності з метою її подальшого більш широкого і більш глибокого перетворення. Отже, категорії грають велику методологічну роль у науці. Без них узагалі неможливо наукове мислення в жодній області знання.

Кожна з категорій відбиває якийсь загальний закон, принцип буття сущого, а усі разом вони охоплюють світ як ціле, відношення людини до світу. Єдина система категорій відбиває єдність світу, загальний зв'язок, взаємодію і розвиток речей. Порядок розташування категорій грунтується на обліку зростаючої складності об'єктивних зв'язків і руху пізнання від простого до складного. Процес розвитку явищ перебуває в тому, що вони крок за кроком переходять від простих до складних, від нижчих до вищих. У такій же послідовності відбувається і пізнання.

Категорії — це універсальні форми людського мислення. Це універсальні форми людського мислення (Арістотель). Це найбільш загальні поняття, які носять загальний і необхідний характер.

Для діалектики характерним є форму­вання парних категорій, які відображають "по­лярні" сторони цілісних явищ, процесів і дають можливість дати теоретичний аналог дійсності.. Серед розмаїття зв'язків реального світу філософське пізнання виділяло різні типи всезагальних зв'яз­ків. Поняття про такі зв'язки можуть бути об'єд­нані в дві групи категорій.

Перша група поєднує детермінантні зв'язки. До неї належать категорії: "сутність — явище", "при­чина — наслідок", "необхідність — випадковість", "можливість — дійсність".

Другу групу становлять категорії, що відображають "організацію", "побудо­ву" буття. Це такі категорії, як "одиничне — за­гальне", "форма — зміст", "частина — ціле" тощо.

Дамо коротку характеристику цих категорій.

Сутність — явище. Будь-якому розвиткові вла­стива взаємодія сутності і явища. Категорія сутності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і не­обхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі — випад­кове й одиничне. Явище і сутність — діалектичне пов'язані між собою протилежності. Вони не збігають­ся одне з одним.

Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного. Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності до­сягається шляхом пізнання явищ. Відношення сутності і явища є закон: якщо явище існує, то воно обумовлене певною сутністю і, навпаки, якщо є певна сутність, вона обов'язково має "явитися". Хоча будь-який прояв може бути специфічним залежно від специфіки предмета чи явища. Сутність може проявлятися в різних формах.

Слід підкреслити, що поняття сутності не пе­редбачає якогось певного жорсткого, фіксованого рівня реальності чи межі пізнання. Людське пізнан­ня рухається від явищ до сутності, заглиблюючись далі від сутності першого порядку до сутності дру­гого порядку і так далі. Цим самим розкривають­ся причинні зв'язки, закономірності, тенденції роз­витку певних сфер буття. Сутність і явище — це категорії, що вказують напрямок, шлях постійного, безкінечного поглиблення людського пізнання.

Причина — наслідок. Основну роль у філо­софському пізнанні відіграє принцип детермініз­му. Цей принцип відображає той факт, що всі про­цеси в світі детерміновані, тобто виникають, роз­виваються і зникають закономірно, внаслідок пев­них причин, обумовлені ними. Причина — це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни.

Явище (або зміни в ньому), породжене причиною, називається наслідком.

Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного. Про це свідчать такі риси:

- вони пов'язані генетично;

- асинхронні в часі (причина, потім наслідок);

- виникнення наслідку впливає на причину, зумовлюючи в ній зміни, в тому числі шляхом опосередкованих взаємозв'язків, які і є причиною;

- реалізація причинно-наслідкового зв'язку залежить від умов, тому взаємозв'язок причини і наслідку містить в собі елемент невизначеності, неоднозначності. Так, вплив людини на природу такий, що може зруйнувати рівновагу природних процесів на планеті, а ця загроза екологічної кри­зи виступає причиною суттєвої зміни стратегії діяльності людства.

Необхідність — випадковість. Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії не­обхідності і випадковості відображають певні ас­пекти цього взаємозв'язку. Необхідність — це об­умовлений зв'язок явищ, за якого поява "події — причини" неминуче викликає певне "явище — наслідок". Випадковість — це такий зв'язок при­чини і наслідку, за якого причинність допускає реалізацію будь-якого наслідку із багатьох мож­ливих альтернатив. При цьому, який саме конк­ретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно пе­редбачити і вирахувати.

Випадковість є форма прояву необхідності, їй властиві непостійність, невизначеність. Але і не­обхідність, і випадковість можуть бути пов'язані із сутністю явищ, подій. Так, суттєві зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, мають не­обхідний характер, випадковим явищем є конк­ретні політичні діячі чи партії, що спрямовують, реалізують ці зміни.

Можливість — дійсність. Можливість і дійсність — це два послідовних ступені, етапи становлення і розвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія мож­ливість відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалі­зації можливого. Дійсність є конкретною існую­чою форму предмета. Направленість об'єктивного розвитку в світі виключає будь-який варіант крім руху від можливого до дійсного. Сьогодення дик­тує людству два варіанти можливої майбутньої дійсності: або воно сформує таку технологію свого розвитку, за якої буде успішно функціонувати в гармонії з природою, або загине внаслідок глобаль­ної екологічної катастрофи.

Одиничне — загальне. Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він вла­стивий всім явищам, предметам, процесам, а та­кож людському мисленню. Пізнання світу перед­бачає вміння порівнювати предмети, явища, вияв­ляти їх подібність і різницю, усвідомлювати оди­ничний характер реальних предметів, класифіку­вати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий пред­мет, явище, процес, що відрізняється за своїми про­сторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесів. Одиничне має специфічні характеристики, які становлять його унікальну визначеність.

Одиничне і загальне перебувають в діалектич­ному зв'язку. Загальне не існує само по собі, в "чи­стому" вигляді. Воно завжди реалізується в оди­ничному і через одиничне. Одиничне, в свою чер­гу, входить в ту чи іншу групу предметів і має в собі певні загальні риси.

Форма — зміст. Під змістом розуміють єдність суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного предмета, явища, процесу. Форма — зовнішнє упоряд­кування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існу­вання певного змісту.

Форма і зміст відображають різні, але нероз­ривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна. У співвідношенні форми і змісту більш рухливим, мобільним є зміст, він обумовлює розвиток форми. Особливо це помітно в соціаль­них процесах. Застарілі форми і методи можуть гальмувати розвиток того чи іншого процесу. Але нові форми, ефективні методи впорядкованості процесу здатні здійснювати могутній стимулюю­чий вплив на його подальший розвиток.

Поиск по сайту: