Об'єкт і предмет філософії історії

Термін "філософія історії" запровадив Вольтер (зокрема, одна з його історичних праць, датована 1765 р., має назву "Філософія істо­рії"). Проте слід застерегти, що реальне формування філософії історії як певної галузі людських знань започатковується задовго до виник­нення відповідного терміну — ще у стародавньому суспільстві.

Початковими всезагальними історіями, що містили у поетичній формі комплекс найрізноманітніших знань і уявлень про розвиток суспільства, були, як зазначав ще Джамбатіста Віко, міфології, а першими мислителями-поетами, які створювали їх, поставали, за його ж словами, стародавні народи. Однак міфологічна історія дуже специ­фічна, оскільки тут час стоїть. Відповідно до поділу часу на міфічний (сакральний) та історичний (профанний) зміни в суспільстві, що від­буваються в часі профанному, історичному, проекціюються в час мі­фічний і редукуються до здійснених у ньому одноразових актів пер­шотворення. Міфічний час при цьому постає як нерухомий, як віко­вічний. Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інва­ріантних прообразів, а й магічних діючих духовних сил, що актуалізу­ються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують за­собом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не тільки в природі, а й у суспільстві.

Лише з руйнуванням міфологічного світогляду, час, по-перше, зрушує з мертвої точки, по-друге, суб'єктом і носієм філософських уявлень про історію стає вже не тільки і не стільки народ в цілому, а й окрема особа. Звичайно, останньою обставиною певною мірою зу­мовлено те, що рух історичного часу тлумачиться неоднозначно: або як вічне повернення чи як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як нисхідна лінія змін регресивних.

Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистський, регресистський і циклічний. Всі ці напрями збереглись і не втра­тили значення основних донині. Водночас варто наголосити, що в двадцятому столітті поряд з цими напрямками, які репрезентують лі­нійну філософію історії, виникає й принципово відмінна, нелінійна філософія історії. Однак докладніший її розгляд доречно здійснювати після аналізу перших трьох напрямків.

У міру формування "авторської" філософії історії та її основних напрямків дедалі чіткіше виокремлюється її предмет. Предмет філо­софії історії, незалежно від того, про який з її напрямків ідеться, становить суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях. У цьому плані у філософії історії багато спільного з історичною наукою. Але є й істотні відмінності. По-перше, історію цікавлять переважно локалізовані в просторі та часі суспільні події, процеси, явища, тоді як філософію історії — масштабні цілісні соціокультурні формоутворення. По-друге, історію приваблює передусім подієвий, хронологічний шар перебігу змін у різних регіонах планети на різних відтинках часу, філософію ж історії — глибинні тенденції та закономірності цих змін. Гіпертрофуючи саме цю обставину, І.Г.Гердер свого часу дійшов навіть висновку, що саме філософія історії є справжньою історією людства, поза якою всі зовнішні світові події видаються привидами чи жахливою потворою, сукупністю уламків, вічних започаткувань без завершення і незрозумілих викрутів долі.

Наведеними рисами філософія історії досить чітко розмежовуєть­ся зі спеціальними галузями історичної науки. Далеко не так чітко — з цариною загальної історії. Однак і між загальноісторичною та філо­софсько-історичною теоріями пролягає своєрідний вододіл. Будучи якщо не тотожними, то досить близькими за граничне високим сту­пенем узагальнення, філософія історії та загальна історія помітно різ­няться за своїми підходами. Загальноісторична теорія, як і кожна інша наукова теорія, прагне осягнути свій предмет за суто об'єктивним підходом, елімінувати щонайменші суб'єктивні погляди на факти. Філософія ж історії — в цьому її принципове ставлення до науки, — навпаки, фокусує увагу не на чистому об'єкті як такому, а саме на різноманітних виявах взаємовідношення, взаємозв'язку об'єкта і суб'єк­та: через дихотомію чи то природи й історії, чи історії людства зага­лом та окремого суспільства або ж суспільства і особи. Завдяки цьому визначається, охоплюється і розглядається вельми широке коло ієрархізованих смисложиттєвих проблем — від питання про долю людства й сенс історії до загадки сенсу буття окремої людини.

У всіх трьох вищезгаданих напрямках філософії історії це коло проблем ставиться і розглядається. Але в кожному з них — по-різно­му, відповідно до орієнтації його за вектором історичного часу і оцін­ки темпоральних змін.

Філософія історії, будучи за своїм характером формою світоглядного осмислення історичної дійсності,все ж не редукується до філософсько-історичного світогляду.Адже вона може поставати і в інституалізованому вигляді, а в цьому разі світогляд як певний стан світомості людей виступає лише одним із компонентів філософії історії що є соціальним інститутом.

Історична дійсність як об’єкт філософського дослідження –утворення складне й багатогранне,Вона не тільки твориться,а й інтериоризується кожним з нас,формуючи внутрішній,духовний світ особистості.

Цілком закономірно,що термін «історія» багатозначний, полісемантичний.Ці чисельні значення за спеціального,фахового вивчення певним чином «селекціонуються й групуються.Наприклад, відомий російський учений Єщо працює в царині філософії історії,Арсеній Гулига виділяє принаймні шість значень цього терміна: історія як оповідь; історія як несподівана і,зазвичай,не дуже приємна подія; історія як процес розвитку загалом; історія як процес перебігу змін у житті суспільства;історія як минуле;історія як наука.

«Історія як оповідь та історія як подія-вживаються переважно у повсякденному контексті, оскільки як доречно зауважує Гулига - той,хто вигадує історії,ще не історик, так само,як той,хто раз у раз потрапляє в історію,не стає від цього видатною історичною особою.

Історія як процес розвитку загалом –це історія як процес будь-якого,природного,суспільного,душевного чи духовного розвитку взагалі.

Історія як процес розвитку суспільства –це історія як сфера природи вже з наявністю цінностей,що відсутні у природі,оскільки самого критерію індивідуалізації для виокремлення царини історичног7о виявляється замало.

Історія як минуле – під історією розуміється вся сукупність подій,процесів,людських діянь,взаємин,сподівань,які для сучасного людства залишилися –ближче до сучасності чи глибше,далі в мороку віків,пройдених людським родом давним -давно – але,в будь-якому разі позаду.

Історія як галузь знань – це дуже складне,нелінійне,поліцентричне утворення,не векторизованого однобічного лише на наукове чи поза наукове знання про минуле,або ж на той чи інший моноцентризм – європо-, євразіо-,африкоцентризм тощо у вивченні минулого»

Поиск по сайту: