Поняття суспільного виробництва та його різновиди

У визначенні суспільства як системи важ­ливу роль відіграє аналіз людської діяль­ності як суспільного виробництва. Понят­тя суспільного виробництва створене для визначення самої суті соці­ального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробниц­тво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудо­вої діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей мате­ріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здо­ров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забез­печують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяль­ності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здій­снюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.

Дальше осмислення суспільства як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра - способу виробництва. Спосіб суспільного ви­робництва - це спосіб створення і відтво­рення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою - це система взаємодіючих елементів матеріального (тех­нологічного та економічного) і духовного суспільного способу вироб­ництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування сус­пільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво - системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах, соціальна філософія використовує поняття спосіб ви­робництва і його складові - продуктивні сили та виробничі відно­сини - для дослідження суспільства і підходить до способу вироб­ництва як до загальносоціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філосо­фія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як систе­ми. У такому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільного виробництва і його роль у розвитку суспільства.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню при­роду і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб вироб­ництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб жит­тя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності сус­пільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи на­одинці, індивід діє як істота суспільна. Ніхто не вільний від тієї систе­ми суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобто сама люди­на в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм під­креслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джере­лом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.

Отже, спосіб виробництва - це матеріальна система, що, зреш­тою, функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія сус­пільства в певному розумінні є історією зміни способів виробниц­тва. Це добре видно на прикладі історії технологічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічного способу виробниц­тва, як єдності матеріально-технічної основи та технологічних від­носин: в історії людського суспільства один іншого змінили чотири технологічні способи виробництва: привласнюючий, аграрно-ремісничий, індустріальний, інформаційно-комп'ютерний. І кожен з них характеризується специфічними знаряддями праці, характером пра­ці і системою організації праці. За привласнюючого способу вироб­ництва знаряддя праці були ручними; за аграрно-ремісничого - за­лізний плуг, худоба, вітряний та водяний млини, гончарний круг; за індустріально-комп'ютерного - автоматизована техніка.

Поиск по сайту: